Постанова № 51706071, 25.08.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/4242/14

Категорія: 10.1 Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Бойка А.В.,

суддів: Танасогло Т.М.,

Яковлєва О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування вимоги, рішення про застосування штрафних санкцій та податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

22.07.2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування вимоги, рішення про застосування штрафних санкцій та податкового повідомлення-рішення.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2015 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, 15.06.2015 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на вказану постанову суду.

Апелянт зазначає, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В апеляційній скарзі апелянт посилалась на те, що відповідачем не заперечується наявність наданих позивачем до перевірки всіх документів на підтвердження віднесення до складу витрат амортизаційних нарахувань по основним засобам, а також витрат на погашення кредиту та суми сплачених відсотків, які нараховані платнику податків за користування даним кредитом. Таким чином, позивачка вважає, що в даному випадку відсутній спір між нею та відповідачем щодо відсутності при перевірці необхідних документів. Позивачка також не погоджується з правильністю визначення суми заниження єдиного внеску, оскільки відповідачем не наведено жодного розрахунку.

На підставі викладеного в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови Одеського окружного адміністративного суду від 19.05.2015 року та прийняття нової, якою позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть учать у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 18.06.2014 року по 02.07.2014 року ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області була проведена документальна планова виїзна перевірка діяльності ФОП ОСОБА_2 щодо своєчасності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р., дотримання законодавства щодо укладення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2013 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 08.07.2014 року № 1631/17-01, на підставі якого прийнято рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 08.07.2014 року № 0005581701, яким донараховано 35744,58 грн. ЄСВ та застосовано штрафні санкції в розмірі 3990,67 грн.

Крім того, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.07.2014 року № 0006001701, яким підприємцю збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб в розмірі 2647,95 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 1323,98 грн.

В подальшому, на підставі п.59.1 ст.59 ПК України податковим органом на адресу ФОП ОСОБА_2 направлена податкова вимога (недоїмки) від 08.07.2014 року № Ф-0005571701 на суму 35744,58 грн.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення ст. 177, пп.138.10.5 п.138.10 ст.138 ПК України, в результаті чого підприємцем занижена сума податку на доходи фізичних осіб від провадження господарської діяльності в розмірі 2647,95 грн.; п. 2 ст. 7, п. 11 ст. 8, п. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого підприємцем занижено суму єдиного внеску в розмірі 35744,58 грн., в т.ч. 2011 р. - 14449,86 грн., 2012 р. - 15169,10 грн., 2013 р. - 6125,62 грн.

В акті перевірки податковий орган посилався на те, що у 2013 році ФОП ОСОБА_2 неправомірно включила до складу валових витрати пов'язані з користуванням кредитом та суми сплачені по кредитному договору. Також податковий орган вказував на неправомірне включення позивачем у січні 2013 року до складу валових витрат суми самостійно вирахуваних амортизаційних нарахувань по основним засобам.

Крім того, за наслідками проведеної перевірки податковим органом було встановлено заниження позивачем сум єдиного внеску .

Колегія суддів суду апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно відмови у повному обсязі у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_2, зважаючи на наступне:

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.10.5 п.138.10 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Відповідно до пп.14.1.206 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України процент - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна.

До процентів включаються, зокрема, платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В свою чергу, в акті перевірки податковий орган посилався на те, що позивачем неправомірно до складу валових витрат включено вартість винагороди за користування кредитним лімітом, відповідно договору банківського обслуговування, суми процентів за користування кредитним лімітом; суми комісії за перерахування грошових коштів в рахунок кредитного ліміту відповідно тарифів банку; суму фінансового штрафу, сплачену на користь банку; вартість заборгованостей по кредитному договору Д-207 від 03.07.2013 р.; суму комісійної винагороди та суми відрахувань за ККО по договору № wwbkzj від 20.07.2011 р. у 2013 р. на загальну суму 13744,61 грн.

ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області посилалась на те, що підприємець на загальній системі оподаткування не має права включати до складу витрат витрати на погашення кредиту та суми сплачених відсотків, які нараховані платнику податків за користування даним кредитом, незалежно від того, що кредит отримувався на здійснення підприємницької діяльності.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає вірною думку суду першої інстанції стосовно того, що якщо кредитні ресурси використовуються для цілей ведення господарської діяльності, то проценти по ним відносяться до фінансових витрат.

Таким чином, витрати на нарахування процентів за користування кредитами, а також інші витрати в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями відносяться до валових витрат та враховуються при обчисленні об'єкта податкування.

Посилання податкового органу на пп.139.1.4 п.139.1 ст.138 ПК України не приймається до уваги колегією суддів з огляду на те, що як вірно встановлено судом першої інстанції, даною нормою передбачена заборона на включення до складу витрат сум витрат на погашення основної суми отриманих позик та кредитів, а не процентів.

В даному випадку відповідачем не було встановлено факту віднесення позивачкою до складу валових витрат сум витрат на погашення самого кредиту.

З огляду на зазначене, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що висновок ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області щодо порушення позивачкою пп.138.10.5 п.138.10 ст.138 ПК України, що нібито призвело до заниження нею суми податку на доходи фізичних осіб є необґрунтованим та безпідставним.

Також податковий орган посилався на неправомірне віднесення позивачкою до складу валових витрат суми самостійно вирахуваних амортизаційних нарахувань по основним засобам у розмірі 3908,34 грн., а саме у січні 2013 року.

Податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем ст.177 ПК України, оскільки на думку податкового органу положення ПК України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не дозволяють фізичній особі-підприємцю, яка перебуває на загальній системі оподаткування, включати до складу витрат суму амортизації основних засобів.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції також не погоджується з вказаним висновком ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області, зважаючи на наступне:

Відповідно до п.п. 177.2, 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III Податкового Кодексу.

Відповідно до пп. 14.3.1 п. 14.3 ст. 14 Податкового кодексу України амортизація - систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Відповідно до пп. «в» пп.138.10.2 п.138.10 ст.138 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пп.17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Податкового кодексу України платник податків має право обирати самостійно, якщо інше не встановлено цим Кодексом, метод ведення обліку доходів і витрат.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України» суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності.

Аналіз вищевикладених правових норм дає підстави для висновку, що надаючи право фізичній особі-підприємцю вести облік доходів і витрат, законодавець одночасно не позбавляє підприємця права вести бухгалтерський облік валових витрат основних фондів, що підлягають амортизації та витрат на утримання основних засобів.

Таким чином, посилання податкового органу на відсутність у позивача права здійснювати облік основних засобів, та у зв'язку з цим включати до валових витрат витрати у вигляді амортизаційних відрахувань за основними засобами, які використовуються нею у підприємницькій діяльності, є необґрунтованими та безпідставними.

В свою чергу, відмовляючи ФОП ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог у зазначеній частині, суд першої інстанції посилався на те, що позивачем ні до перевірки, ні до суду не було надано документів бухгалтерської звітності, які б підтверджували обґрунтованість віднесення до складу витрат суми самостійно нарахованих амортизаційних нарахувань по основним засобам в розмірі 3908,34 грн., а також не надано жодного доказу на підтвердження того, що сплачені нею суми процентів за користування кредитним лімітом по договору № wwbkzj від 20.07.2011 р. у 2013 році на загальну суму 13744,61 грн. обумовлені виробничою необхідністю та пов'язані із господарською діяльністю підприємця.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає вказаний висновок суду першої інстанції помилковим.

Так, з акту перевірки вбачається, що єдиними підставами зменшення позивачеві валових витрат на суму 13744,61 грн. та на суму 3908,34 грн. (амортизаційні нарахування) стали висновки податкового органу про те, що фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування не мають право включати до складу валових витрат витрати на погашення кредиту та суми сплачених процентів, нарахованих за користування вказаним кредитом, а також суми амортизації основних засобів, з огляду на те, що ведення бухгалтерського обліку складу валових витрат виробництва та основних фондів для таких фізичних осіб-підприємців законодавством не передбачено.

При цьому, будь-яких зауважень до первинних та бухгалтерських документів, на підставі яких позивачем здійснювалось віднесення витрат до складу валових відповідач ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанцій не надав.

Крім того, в акті перевірки податковим органом зазначено, що ФОП ОСОБА_2 до перевірки надала Книгу обліку доходів і витрат, виписки з банку, накладні, акти виконаних робіт та інші первинні документи. Також згідно акту перевірки, податковим органом досліджувались податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, угоди, оборотно-сальдові відомості, акти звірок, розрахункові документи, звітність за перевіряємий період.

Таким чином, ДПІ у Київському районі м. Одеси досліджувались первинні документи позивача та його бухгалтерська звітність, на підставі якої позивачкою були віднесені витрати та амортизаційні відрахування до складу валових, та як вже зазначалось вище жодних зауважень з цього приводу не висловлено, як і не встановлено жодного порушення порядку формування валових витрат, пов'язаного саме з відсутністю первинних документів.

З огляду на зазначене, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги ФП ОСОБА_2 в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 18.07.2014 року № 0006001701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб в розмірі 2647,95 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 1323,98 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В свою чергу, що стосується вимог позивачки в частині скасування рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 08.07.2014 року № 0005581701, яким донараховано 35744,58 грн. ЄСВ та застосовано штрафні санкції в розмірі 3990,67 грн., а також вимоги від 08.07.2014 року № Ф-0005571701 на суму 35744,58 грн., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно відсутності підстав для їх задоволення:

В період з 01.01.2011 р. по 31.12.2013 р. ФОП ОСОБА_2 перебувала на загальній системі оподаткування та була платником єдиного соціального внеску.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Згідно ч.1 ст.4 цього ж Закону платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).

Відповідно до п.11 ст.8 Закону єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що перевіркою достовірності відображення у звітності сум доходу ФОП ОСОБА_2, отриманого від здійснення діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на який нараховується єдиний внесок встановлено, що за 2011 рік за даними звітності він складає - 15148 грн., з а даними перевірки - 75568,80 грн.; за 2012 рік за даними звітності він складає - 15060 грн., а за даними перевірки - 74479 грн.; за 2013 рік за даними звітності складає 27899,28 грн., а за даними перевірки 45552,23 грн.

В акті зазначено, що ФОП ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси надавались Звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (додаток 5) у таб.1 «Нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичними особами-підприємцями». Підприємцем було повідомлено, що сума чистого доходу, яка була заявлена в податковій декларації складає: 2011 р. - 15148,80 грн., 2012 р. - 15060 грн. Підприємцем до податкової інспекції був наданий Завіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (додаток 5) у таб.1 «Нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичними особами-підприємцями» та повідомлено, що сума чистого доходу, яка заявлена в податковій декларації за 2013 р. складає 27899,28 грн.

Судом першої інстанції було встановлено, що перевіркою, проведеною ДПІ у Київському районі м. Одеси, та оформленою актом перевірки № 1317/17-01/2518809588/55 від 09.07.2013 року, виявлено заниження ФОП ОСОБА_2 податку на прибуток фізичних осіб за результатами 2012 року в сумі 19026 грн., чим порушено п.п.138.2,138.4 ст.138, ст.177 ПК України.

Також вищезазначеною перевіркою за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р. встановлено завищення валових витрат за 2013 року в розмірі 17652,95 грн. та заниження сум податку на доходи фізичних осіб від провадження господарської діяльності в розмірі 2647,95 грн.

Слід зазначити, що висновки за актом перевірки № 1317/17-01/2518809588/55 від 09.07.2013 року були предметом судового розгляду по справі № 815/4243/14 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ДПІ у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0004291701 від 24.07.2013 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 25.09.2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2015 року, у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_2 було відмовлено. Зазначені судові рішення набрали законної сили.

У вказаних судових рішеннях суди погодились із позицією податкового органу, стосовно того, що ФОП ОСОБА_2, в порушення п.138.2. та 138.4 ст.138 Податкового кодексу України, безпідставно було включено до складу валових витрат на протязі перевіреного періоду суму коштів у розмірі 126839 грн., внаслідок чого на порушення ст.177, п. 138.4. п. 138.2. ст. 158 ПК України занижено суми податку на доходи фізичних осіб від провадження господарської діяльності у розмірі - 19026 грн., у т.ч. за 4 квартал 2011 року на суму - 10113 грн. та за 2012р. на суму - 8913 грн.

В свою чергу, за даними звітів сума єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу, у розмірі 34,7% в 2011 р. - 5256,6 грн., перевірки - 16706,46 грн. (відхилення 14449,86 грн.), в 2012 р. - 5225,88 грн., перевірки - 20394,98 грн. (відхилення 15139,10 грн.), в 2013 р. - 9681 грн., перевірки - 15806,62 грн. (відхилення 6125,62 грн.).

З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, стосовно порушення позивачем п. 2 ст. 7, п. 11 ст. 8, п.п. 8, 9 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в результаті чого занижено суму єдиного внеску, в загальному розмірі 35744,58 грн., у т.ч. за 2011 рік - 14449,86 грн., за 2012 рік - 15169,10 грн., за 2013 рік - 6125,62 грн.

Зважаючи на зазначене, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 08.07.2014 року № 0005581701 є правомірним та скасуванню не підлягає, як і не підлягає задоволенню і похідна вимога про скасування податкової вимоги від 08.07.2014 року № Ф-0005571701 на суму 35744,58 грн.

Оскільки судом першої інстанції при повному встановленні фактичних обставин справи порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постановлене судове рішення на підставі ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Керуючись ст.ст. 184, 185, 197, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2015 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою частково задовольнити позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_2.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 19.07.2014 року № 0006001701.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: А.В. Бойко

Судді: Т.М. Танасогло

О.В. Яковлєв