Постанова № 5169423, 11.04.2008, Добропільський міськрайонний суд Донецької області

2-a-20/2008

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2008 року Добропільський міськрайонний суд Донецької області .

у складі: головуючого судді Андреева П.Ф.

при секретарі Коверченковій М. О.

за участю

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Жорової Н.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Добропілля адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської Ради про визнання дій неправомірними та стягнення недосплаченої щорічної разової допомоги як інваліду війни 1-ї групи,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці і соціального захисту населення Добропільської міської Ради про визнання дій у відмові у виплаті щорічної разової допомоги неправомірними та стягнення недосплаченої разової допомоги як інваліду війни 1-ї групи.

В судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав частково і пояснив, що він є інвалідом війни 1-ї групи.

Згідно з ч.5 ст. 12-15 та п.1 ст. 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", щорічно до 5 травня передбачена виплата разової грошової допомоги інвалідам війни 1-ї групи у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком.

У квітні 2007 року він як інвалід війни першої групи отримав від відповідача лише 450 гривень замість 4100 гривень 60 копійок.

Просить стягнути з відповідача недосплачену суму у розмірі 3650 гривень 60 копійок.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року визнані не конституційними окремі положення Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" в частині обмеження виплати разової грошової допомоги "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Представник відповідача юрист Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської Ради Жорова Н.А. позов не визнала і пояснила, що Законом України "Про державний бюджет України на 2007 рік" разова грошова допомога інвалідам війни першої групи встановлена у розмірі

2

450 гривень яку позивач отримав у квітні 2007 року. Просить у позові відмовити.

Вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

У судовому засіданні достовірно встановлено, що позивач ОСОБА_1 являється інвалідом війни першої групи, що підтверджується посвідченням виданим відповідачем НОМЕР_1 та не заперечується представником відповідача.

Згідно з ч.5 ст. 12-15 та п.1 ст. 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", щорічно до 5 травня передбачена виплата разової грошової допомоги інвалідам війни першої групи у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком з 1 квітня по 30 вересня 2007 року складає 410 гривень 60 копійок.

Позивач не заперечує проти того, що у квітні 2007 року він отримав від відповідача разову допомогу у розмірі 450 гривень і ця обставина представником відповідача не оспорюється.

Згідно п.3.1 Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року слідує, що "Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.

Внаслідок зупинення на певний час дії чинних законів України, якими встановлено пільги, компенсації чи інші форми соціальних гарантій, відбувається фактичне зниження життєвого рівня громадян, який не може бути нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму (частина третя статті 46 Конституції України), та порушується гарантоване у статті 48 Конституції України право кожного на достатній життєвий рівень.

Отже, відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк. Таку правову позицію Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) (пункт 6 мотивувальної частини).

П.3.2. Рішення суду: Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади,

3

місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (перегляну і ій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо".

Цим рішенням визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), такі положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" стаття 29, за якою у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону Країни "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється у таких розмірах - інвалідам війни першої групи 450 гривень...."

Таким чином, до 5 травня 2007 року відповідач повинен був виплатити позивачу одноразову грошову допомогу як учаснику бойових дій у розмірі 4100 гривень 60 копійок.

Приймаючи до уваги, що відповідачем частково виплачена разова грошова допомога позивачу у розмірі 450 гривень, відповідач повинен виплатити позивачу недосплачені 3650 гривень 60 копійок.

З урахування викладеного, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської Ради про визнання дій неправомірним та стягнення недосплаченої щорічної разової допомоги як інваліду війни 1-ї групи у сумі 3650грв.60коп. є обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.

Керуючись ст. ст. 70, 71, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рп/2007, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської Ради про визнання дій неправомірними та стягнення недосплаченої щорічної разової допомоги як інваліду війни 1-ї групи задовольните

Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської Ради щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті щорічної разової допомоги як інваліду війни 1-ї групи неправомірними.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Добропільської міської Ради (розрахунковий рахунок 35217042001528 банк

4

ГУДКУ в Донецькій області МФО 834016 ЄДРПОУ 25954002) за рахунок державного бюджету на користь ОСОБА_1 недосплачену щорічну разову допомогу як інваліду війни 1-ї групи за 2007 рік у розмірі 3650грв.60коп.(три тисячі шістсот п'ятдесят гривень 60 копійок).

Постанова може бути оскаржена до апеляційного суду Донецької області через Добропільський міськрайонний суд Донецької області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення постанови та наступної подачі апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк,

Постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги

Постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Складено власноручно в нарадчій кімнаті в одному примірнику..