Постанова № 51690496, 29.09.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2015 р.Справа № 923/786/15Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Лисенко В.А.

Суддів: Ліпчанської Н.В., Разюк Г.П.

При секретарі судового засідання: Молодові В.С.

За участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_1, за довіреністю б/н від 01.02.2014р.;

від відповідача ОСОБА_2, за довіреністю б/н від 20.08.2015р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ОптЦентр

на рішення господарського суду Херсонської області від 23.07.2015р.

по справі № 923/786/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства Поліпром

до Товариства з обмеженою відповідальністю ОптЦентр

про стягнення 352 399 грн.

Встановила:

У травні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства Поліпром звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ОптЦентр суму основного боргу в розмірі 229 722,64 грн., втрат від інфляції в розмірі 90 223,53 грн., 3% річних в розмірі 3 870,17 грн. та пеню в розмірі 28 583,47 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача умов договору поставки № 149 від 19.11.2013р. в частині своєчасної та повної оплати товару.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 23.07.2015р. (суддя Ярошенко В.П.) позовні вимоги задоволено; стягнуто з ТОВ "ОптЦентр" на користь ТОВ науково-виробничого підприємства "Поліпром" суму основного боргу в розмірі 229 722,64 грн., втрат від інфляції в розмірі 90 223,53 грн., 3% річних в розмірі 3 870,17 грн., пеню в розмірі 28 583,47 грн. та 7 048грн. витрат по сплаті судового збору.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що з матеріалів справи підтверджується факт наявності у відповідачів боргу перед позивачем, який підлягає стягненню на підставі ст. ст. 525, 526, 610, 612, 625, 629, 655, 692 України та ст. 193,230,231 ГПК України.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю ОптЦентр звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити за їх безпідставністю, адже за умовами договору поставки відповідач зобовязаний оплачувати тільки товар, реалізований ним третім особам.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу сторона звертає увагу на відсутність належних та достатніх доказів отримання товару 05 та 07 березня 2014 року за видатковими накладними № ПП000001865 на суму 46 910,88 грн, № ПП000001866 на суму 6 928,08 грн., № ПП000001867 на суму 18 027,60 грн., № ПП000001913 на суму 15 799,20 грн., № ПП000002161 на суму 53 828,34 грн, № ПП000002162 на суму 53 369,58 грн., № ПП000002163 на суму 1 359,44 грн., № ПП000002164 на суму 18 026,94 грн., № ПП000003131 на суму 9603,90 грн., № ПП000003132 на суму 11 814,24 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу сторона просить залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали та обставини справи на предмет надання їм попередньою судовою інстанцією належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 101 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.11.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства Поліпром (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ОптЦентр (Покупець) було укладено договір поставки № 149 (далі договір), за умовами якого Постачальник зобов'язався передавати у власність Покупця, а останній приймати та оплачувати даний товар на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 2.1. Договору, поставка товару здійснюється на підставі заявки покупця, в якій повинно бути вказано: асортимент замовленого покупцем товару, його кількості та необхідний термін поставки.

Згідно із пунктом 7.1 Договору, ціна товару визначається згідно специфікації постачальника. Загальна вартість кожної партії товару вказується в видаткових накладних постачальником.

Пунктом 7.3. Договору сторони визначили, що відповідач зобовязаний оплачувати реалізований ним товар щотижня.

За умовами п. 7.4. Договору, оплата товару здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача, зазначений у розділі 12 даного Договору.

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар у період з 05.03.2014 р. по 29.01.2015 р. на загальну суму 411 840,74 грн., що підтверджено видатковими накладними, які містяться в матеріалах справи.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було здійснено часткове повернення товару за накладними від 10.06.2014 № 131004/08502 на суму 367,74 грн., від 18.06.2014 р. № 131004/08634 на суму 499,98 грн., від 18.06.2014 р. № 131004/08852 на суму 7946,82 грн.

Позивач зазначає, що відповідач провів часткову оплату в розмірі 173 303,56 грн., тим самим частково погасив суму заборгованості.

Відповідач в порушення умов договору свої зобов'язання за договором щодо своєчасної оплати отриманого товару належним чином не виконав, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в сумі 229 722,64 грн., у звязку з чим позивач звернувся до суду.

Статтею 509 Цивільного кодексу встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії. а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України - цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу ч.1 ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За вимогами ст. 712 ЦК України, які кореспондуються з вимогами ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Оскільки до договору поставки застосовуються загальні положення як до договору купівлі-продажу, то згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Зі змісту ст. 663 ЦК України вбачається, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а саме поставив відповідачу товар на обумовлених та зазначених в договорі умовах, що підтверджується видатковою накладною, яка підписана обома сторонами, а відповідач виконав свої зобов'язання лише частково.

На підставі ст.ст. 629, 525, 526 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Доказів сплати за отриманий товар відповідач до суду не надав, таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо існування заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 229 722,64 грн., що підлягає стягненню.

Частина 2 ст.625 ЦК України закріплює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3 % річних зроблений позивачем колегія суддів встановила його відповідність вимогам чинного законодавства, у звязку з чим апеляційна інстанція погоджується з висновком місцевого господарського суду про повне задоволення суми, отже стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума 3% річних у сумі 3 870,17 грн.

Також, апеляційний господарський суд приймає до уваги розрахунок інфляційних витрат як обґрунтований та такий, що здійснений згідно з вимогами діючого законодавства. А тому суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача інфляційні втрати у сумі 90 223,53 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судова колегія перевіривши розрахунок пені позивача, погоджується з висновком першої інстанції щодо стягнення з відповідача 28 583,47 грн. пені.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що договір, укладений між сторонами не є договором поставки, а має у собі елементи іншого договору комісії, а тому строк виконання зобов'язання не настав у зв'язку з тим, що сплата грошових коштів за поставлений товар пов'язана із наступній реалізацією цього товару третім особам, не приймаються до уваги у зв'язку з таким.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Таким чином, подія, яка може бути мірилом визначення строку, має бути такою, що настане неминуче. Тобто у даному конкретному випадку вказана норма не може бути застосована, оскільки подією є явище, що виникає незалежно від волі людей.

У спірних же правовідносинах договір містить умову, відповідно до якої виконання зобов'язання з оплати коштів за поставлений товар пов'язано з дією осіб, які не є стороною договору. Однак зі змістом ст. 511 ЦК України зобов'язання не може створювати обов'язку для третьої особи. Тому судова колегія дійшла висновку, що строк (термін) виконання відповідачем зобов'язань по оплаті одержаного за договором поставки № 149 від 19 листопада 2013 року товару належним чином не встановлений.

Наведене відповідає сталій правовій позиції господарського суду касаційної інстанції, відповідно до якої дії певних осіб, як то :

1)подальша реалізація придбаного товару на користь третіх осіб, які не є сторонами зобов'язання;

2)фінансування третьою особою придбання покупцем (замовником) певних товарів, послуг;

3)підписання чи надання покупцем (замовником) своєму контрагенту певного документу (акту приймання передачі, рахунку та ін.) не можна вважати подією, вказівкою на яку сторони договору можуть визначити строк виконання зобов'язання в розумінні частині 1 ст. 530 ЦК України.

Згадана правова позиція втілена, зокрема у постановах ВГСУ від 29 липня 2015 р. у справі № 910/27123/14; 27 квітня 2015 р. у справі № 910/ 19188/14; 10 липня 2013 р. у справі № 910/2285/13; 13 травня 2015 р. у справі № 910/ 19820/14; 16 липня 2015 р. у справі 910 /3904/ 13 та інше.

Оскільки строк виконання зобов'язання по сплаті товару умовами договору належним чином не встановлений, тому враховуючи спеціальну норму цивільного законодавства, що регулює купівлю продаж (частина 1 ст. 692 Цивільного кодексу України) судова колегія відхиляючи доводи апелянта вважає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, тому борг внаслідок невиконання грошових зобов'язань з оплати цього товару виник у покупця з наступного дня після прийняття товару.

Доводи відповідача стосовно того, що спірний товар відповідачу не поставлявся, надані позивачем в обґрунтування позовної заяви документи не підтверджують факт здійснення спірних господарських операцій, а також що спірні видаткові накладні підписувала невідома особа, не приймаються судом з огляду на наступне.

Відповідно до п.3.4.1 Інструкції „Про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів" затвердженої наказом МВС України від 11 січня 1999р. №17 відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності. Обов'язковому обліку підлягають печатки і штампи з повним найменуванням організацій. Порядок обліку, зберігання і використання інших видів печаток, штампів визначається відповідними відомчими інструкціями. Печатки і штампи повинні зберігатися в сейфах або металевих шафах.

При цьому, апеляційний господарський суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів, в розумінні ст.ст.32-34 ГПК України, на підтвердження того, що печатка відповідача була втрачена, або мався незаконний доступ до такої печатки, окрім того, не надано також жодних доказів на підтвердження звернення відповідача до компетентних органів з приводу незаконного заволодіння печаткою відповідача третіми особами.

Таким чином, відповідач, як суб'єкт підприємницької діяльності, несе повну відповідальність за законність користування його печаткою, а також особисто відповідає за її використання.

З наявних копій видаткових накладних вбачається, що всі вони скріплені печатками підприємства відповідача, при цьому, зразок відбитку печатки, якими скріплювались довіреності співпадає із зразком печатки, яким скріплено спірний договір.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Статтею 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено перелік основних реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що надані позивачем видаткові накладні відповідають вимогам чинного законодавства, які ставляться до документів первинного бухгалтерського обліку та засвідчують факт відповідної поставки спірного товару.

При цьому, апеляційний господарський суд зауважує, що доводи відповідача стосовно того, що спірні видаткові накладні підписувала невідома особа, не приймаються судом до уваги з огляду на необґрунтованість таких доводів та спростування їх матеріалами справи.

Доводи апелянта відносно невиконання саме позивачем умов договору щодо вимагання раніше поставленого товару у разі наявності нереалізованих залишків не приймаються до уваги у зв'язку з таким. Відповідачем не наведено до суду належних доказів с приводу того, що він надавав продавцю інформацію про нереалізовані залишки поставленого позивачем товару. Відповідно до умов Договору № 149 від 19.11.2013 в редакції узгодженого сторонами протоколу розбіжностей від 23.11. 2013 р. до Договору "У разі невиконання Покупцем обов'язку з надання Постачальнику відомостей про нереалізовані залишки Товару, або у разі незабезпечення можливості представнику(ам) Постачальника здійснити огляд нереалізованих залишків поставленого Постачальником Товару, останній має право зупинити поставку Товару до повної оплати раніше поставленого Товару та вимагати у Покупця повної оплати всього раніше поставленого Товару або вимагати повернення всього раніше поставленого Товару .

Таким чином, Протоколом розбіжностей к Договору передбачене альтернативне право Постачальника повернення або вимагання повної сплати за Товар, а тому вимоги позивача щодо стягнення сум за поставлений товар повністю відповідають умовам Договору, укладеного між сторонами.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки місцевого суду, у звязку з чим колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України для його зміни чи скасування, відсутні.

У зв'язку з таким апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.99, 101, 103 п.1, 105 ГПК України, судова колегія -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ОптЦентр- залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Херсонської області від 23.07.2015р. по справі № 923/786/15 - залишити без змін.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 01.10.2015р.

Головуючий суддя В.А. Лисенко

Суддя Н.В. Ліпчанська

Суддя Г.П. Разюк