Постанова № 51689809, 28.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2015 р. Справа№ 910/5849/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання Євдокимові В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» Державне підприємство «Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма «Прогрес»

на рішення Господарського суду м. Києва

від 19.05.2015

у справі №910/5849/15-г (суддя - Сівакова В.В.)

за позовом Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторгівельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш»

до Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» Державне підприємство «Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма «Прогрес»

про визнання правочину недійсним,

за участю представників сторін:

від позивача: Божков Т.І. - представник (довіреність №27/11-10-Д від 13.01.2015);

від відповідача: Шульга А.В. - представник (довіреність № б/н від 16.03.2015);

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство Державної компанії «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторгівельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» (надалі - ДП ДГЗІФ «Укрінмаш», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» Державне підприємство «Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма «Прогрес» (надалі - ДП СЗТФ «Прогрес», відповідач) про визнання недійсним правочину, а саме, заяву відповідача від 12.02.2015 №28/312 про зарахування зустрічних однорідних вимог у розмірі 4 500 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.05.2015 у справі № 910/5849/15-г визнано недійсним правочин - заяву Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» Державне підприємство «Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма «Прогрес» від 12.02.2015 № 28/312 про зарахування зустрічних однорідних вимог у розмірі 4 500 000,00 грн. Стягнуто з Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» Державне підприємство «Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма «Прогрес» на користь Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторгівельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» 1 218,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Не погоджуючись із рішенням суду, Дочірнє підприємство Державної компанії «Укрспецекспорт» Державне підприємство «Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма «Прогрес» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2015 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, порушенням судом норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 колегією суддів у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Суховий В.Г. апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 13.07.2015.

У судовому засіданні 13.07.2015 було оголошено перерву до 07.09.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2015 було продовжено строк розгляду апеляційної скарги на п'ятнадцять днів.

У зв'язку з перебуванням судді Жук Г.А. на лікарняному, на підставі розпорядження секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2015, відповідно до підпункту 2.3.25 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, справу №910/5849/15-г передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Агрикова О.В., Суховий В.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2015 апеляційну скаргу прийнято до провадження визначеною судовою колегією.

У судовому засіданні 07.09.2015 судом було оголошено перерву до 28.09.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2015, у зв'язку з перебуванням судді Сухового В.Г. у відпустці, відповідно до підпункту 2.3.25 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, справу №910/5849/15-г передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Агрикова О.В., Руденко М.А. та ухвалою суду від 28.09.2015 прийнято до провадження визначеною судовою колегією.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

В судовому засіданні 28.09.2015 представник скаржника доводи, викладені в апеляційній скарзі підтримав повністю, оскаржуване рішення просив скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

28.09.2015 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 05.07.2013 між Державним підприємством «Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма «Прогрес» (в тексті договору - продавець) та Дочірнім підприємством Державної компанії «Укрспецекспорт» - «Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» (в тексті договору - покупець) було укладено договір № 3/77-Д/Д-21-01/2013/П (надалі - договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати, а покупець зобов'язується прийняти і сплатити головний швидкісний патрульний катер проект 1 100 шифр «Марлін» із додатковим озброєнням (далі - виріб) у кількості 1 одиниця, ціна якого зазначена в додатку № 1 до даного договору, що складає його невід'ємну частину (пункт 1.1. договору).

Згідно пункту 3.3. договору та додатку №1 до нього загальна вартість виробу за договором складає 12 275 738,50 грн, з ПДВ.

Відповідно до пункту 4.1. договору в редакції додаткової угоди №1 від 18.07.2013 покупець сплачує продавцю 4 500 000,00 грн протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту надання продавцем відповідного рахунку на оплату.

Згідно пункту 5.1. договору приймання-передача виробів здійснюється уповноваженими представниками продавця та покупця у м. Феодосія, з оформленням відповідного акту приймання-передачі та видаткових накладних.

Пунктом 5.3. договору визначено, що приймання-передача виробу здійснюється протягом 90 календарних днів з моменту отримання продавцем оплати, визначеної пунктом 4.1.

Належним чином оформлений та підписаний акт приймання-передачі виробу та видаткових накладних є підтвердженням виконання зобов'язань сторін щодо передачі виробу за даним договором (пункт 5.5. договору).

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до його остаточного виконання, але не пізніше 31.12.2013 (пункт 11.1. договору).

За правовою природою укладений сторонами договір є договором купівлі-продажу, за яким відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Місцевим господарським судом встановлено, що позивач свої зобов'язання в частині оплати 4 500 000,00 грн виконав, що підтверджується платіжними дорученнями: №1618 від 05.07.2013 на суму 2 000 000,00 грн, № 1672 від 11.07.2013 на суму 1 000 000,00 грн, № 1747 від 18.07.2013 на суму 1 500 000,00 грн, що також відображено у акті звіряння взаєморозрахунків між позивачем та відповідачем за договором станом на 01.10.2014.

Відповідно до умов договору передача виробу мала бути здійснена у строк до 16.10.2013, проте відповідач в порушення умов договору виріб позивачеві не передав, що не заперечується представниками сторін.

Відповідач зазначає, що листами №28/442 від 17.09.2013 та №28/712 від 10.12.2013 повідомляв позивача про готовність виробу до передачі та просив направити представника для його прийняття у місті Феодосія з оформленням відповідного акту приймання-передачі.

На підтвердження факту направлення вказаних вище листів відповідач надав суду першої інстанції витяги з журналу реєстрації вихідної кореспонденції ДП СЗТФ «Прогрес» за відповідні дати, згідно яких вбачається, що передача листів позивачеві здійснювалася факсом.

Згідно пункту 11.2. договору, сторони визнають юридичну силу документів, переданих за допомогою факсимільного зв'язку, з подальшим наданням оригіналів.

Оскільки у матеріалах справи відсутні належні докази надання оригіналів зазначених листів або направлення їх на адресу відповідача установами поштового зв'язку, місцевий господарський суд правомірно відхилив твердження відповідача про повідомлення ДП ДГЗІФ «Укрінмаш» про готовність виробу.

Згідно пункту 5.6. договору усі ризики втрат і/або ушкоджень виробу, та/або відповідальність за шкоду, заподіяну третім особам, зберігаються за продавцем до моменту підписання уповноваженими представниками продавця і покупця відповідного акта приймання-передачі виробу та видаткових накладних у місці передачі згідно з п. 5.1. договору.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку із закінченням строку дії договору та тим, що відповідач не виконав встановлений договором обов'язок щодо передачі катеру, позивачем на адресу відповідача була направлена вимога №27/3-7307 від 20.10.2014 про повернення грошових коштів у розмірі 4 500 000,00 грн.

В свою чергу відповідач листом № 28/1366 від 12.11.2014 повідомив позивача про те, що ним у строк, визначений договором, було забезпечено виготовлення виробу та його перебування у м. Феодосія, а також вказав, що у зв'язку з окупацією Автономної Республіки Крим, починаючи з 18.03.2014, у нього відсутня можливість володіти, користуватися та розпоряджатися виробом, що закріплює за ним право вимагати від покупця відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням умов договору.

03.12.2014 позивач звернувся до відповідача з вимогою №27/11-8951 повернути 4 500 000,00 грн, яку відповідач листом № 28/6 від 05.01.2015 відхилив.

В подальшому відповідач звернувся до позивача з вимогою № 28/64 від 17.01.2015, в якій вимагав сплатити на користь відповідача 7 990 090,00 грн збитків, понесених ним на оплату коштів за виготовлення катеру проект 1 100 шифр «Марлін» згідно договору комісії № Д-1-01/2012/П від 26.01.2012, укладеного з ВАТ «Феодосійська суднобудівна компанія «Море».

Листом від 29.01.2015 № 27/11-1011 позивач повідомив відповідача про відхилення вказаної вимоги, однак, 12.02.2015 відповідач надіслав на адресу позивача заяву №28/312 про зарахування зустрічних вимог сторін за договором №3/77-Д/Д-21-01/213/П від 05.07.2013, відповідно до якої визнав факт наявності у нього заборгованості перед позивачем у розмірі 4 500 000,00 грн та зазначив, що позивач, у свою чергу, повинен відшкодувати відповідачеві збитки в розмірі 4 500 000,00 грн, завдані неналежним виконанням умов цього договору.

Позивач із заявою про зарахування зустрічних вимог не погоджується, вважає її такою, що суперечить вимогам чинного законодавства, а тому наявні підстави для визнання її недійсною на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання оспорюваного одностороннього правочину недійсним, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1-3, 5 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Оспорювана заява № 28/312 від 12.02.2015 про зарахування зустрічних вимог, враховуючи положення статті 202 Цивільного кодексу України, за своєю правовою природою є одностороннім правочином, що направлений на припинення зобов'язань.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, апелянт зазначає, що 26.01.2012 між ВАТ «Феодосійська суднобудівна компанія «МОРЕ» (в тексті договору - комітент) та ДП СЗТФ «Прогрес» (в тексті договору - комісіонер) було укладено договір комісії №Д-1-01/2012/П (далі - договір комісії), відповідно до умов якого комісіонер зобов'язався за дорученням комітента за комісійну плату вчинити правочин з продажу головного швидкісного патрульного катеру проекту 1 100 шифр «Марлін» у кількості 1 одиниця, укомплектованого необхідним ЗІП, обладнанням, експлуатаційною документацією, документацією для проведення випробувань катера (пункт 1.1. договору комісії).

В подальшому до договору комісії сторонами були укладені додаткові угоди від 26.01.2012 №1, від 31.01.2012 №2, від 07.02.2012 №3, від 03.04.2012 №4, від 10.04.2012 №5, від 28.09.2012 №6, від 04.10.2012 №7 та від 04.07.2013 №8 (т.1,а.с.81-101).

Згідно пункту 1.3. договору комісії в редакції додаткової угоди №8, виступаючи від свого імені, комісіонер самостійно вчиняє угоду на внутрішньому ринку з третьою особою (покупцем).

Відповідно до пунктів 1-2 додаткової угоди №7 з метою забезпечення розрахунків за договором комісії та відшкодування витрат, понесених комітентом на виробництво продукції за даним договором комітент доручає комісіонеру вжити заходів щодо надходження від замовника коштів в розмірі 200 000,00 доларів США до 05.10.2012. На виконання доручення комітента комісіонер приймає на себе поруку за перерахування замовником грошових коштів у розмірі 200 000,00 доларів США до 10.10.2012. В разі відсутності такого платежу від замовника комісіонер на умовах делькредере перераховує на рахунок комітента суму, еквівалентну 200 000,00 доларів США в гривнях за курсом НБУ на день перерахування.

Судом встановлено, що відповідачем в рахунок оплати вартості катеру було перераховано ВАТ «Феодосійська суднобудівна компанія «МОРЕ» 7 990 090,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 27.01.2012 №62, від 01.02.2012 №70, від 07.02.2012 №102, від 12.04.2012 №241, від 02.10.2012 №664 та від 05.10.2012 №155 (т.1.,а.с.103-108).

Як стверджує відповідач, виріб був повністю виготовлений та протягом всього строку дії договору, укладеного між позивачем та відповідачем знаходився у місті Феодосія, що підтверджується актом приймання-передачі для проведення тактико-технічних випробувань від 14.09.2012, підписаним між ВАТ «Феодосійська суднобудівна компанія «МОРЕ» та Управлінням державної охорони України.

Згідно Сертифікату Торговельно-промислової палати України від 03.02.2015 №2806 було підтверджено факт настання форс-мажорних обставин щодо зобов'язань за договором комісії, виконання яких настало 21.03.2014, у тому числі, прийняти у комітента на комісію катер, реалізувати його та отримати кошти від замовника як компенсацію понесених витрат на будівництво катера (т.1.,а.с.123).

З урахуванням вищезазначених обставин, у зв'язку з невиконанням позивачем передбаченого договором обов'язку щодо прийняття товару та відсутністю у ДП СЗТФ «Прогрес» на даний час можливості реалізувати катер, на думку відповідача, у останнього наявні підстави для стягнення з позивача збитків у розмірі 4 500 000,00 грн, для зарахування з яких він і звернувся із заявою від 12.02.2015 №28/312.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафна санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

На підставі статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків, необхідна наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка боржника, яка полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина боржника

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 25.02.2015 у справі № 17/192.

Саме на кредитора покладено обов'язок доведення належними та допустимими доказами підстав для застосування такої міри відповідальності як застосування збитків.

Збитки, які не визнано боржником підлягають доведенню в судовому порядку.

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 601 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахуванням зустрічних однорідних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо);

3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

За оспорюваною заявою як зустрічну однорідну вимогу відповідач вважає збитки, завдані внаслідок порушення позивачем зобов'язання за договором.

Однак наявність збитків та їх розмір за вказаною заявою про зарахування зустрічних вимог не є беззаперечними та доведеними, а тому не можуть бути зараховані судом в порядку статті 601 Цивільного кодексу України

За приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Принцип належності та допустимості доказів, встановлений статтею 34 ГПК України і полягає в тому, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Надавши правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про недоведеність відповідачем наявності усіх обов'язкових умов, необхідних для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, а тому оспорювана заява про зарахування зустрічних вимог за договором вчинена відповідачем всупереч вимог статті 601 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для визнання заяви від 12.02.2015 №28/312 Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» Державне підприємство «Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма «Прогрес» про зарахування зустрічних однорідних вимог недійсною у зв'язку з недотримання у момент її вчинення вимог частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2015 у справі №910/5849/15-г прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» Державне підприємство «Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма «Прогрес» має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 96, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» Державне підприємство «Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма «Прогрес» на рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2015 у справі №910/5849/15-г залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2015 у справі №910/5849/15-г залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/5849/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

М.А. Руденко