Постанова № 51689777, 29.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2015 р. Справа№ 910/5748/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Алданової С.О.

Коршун Н.М.

при секретарі Драчук Р.А.

за участю представників:

від позивача Сподіна В.С. - дов. №489 від 04.09.2015 р.

від відповідача Верхотурова О.О. - дов. №398-06 від 23.06.2015 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський

акціонерний банк» в особі уповноваженої особи Фонду

гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію

ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної М.А.

на рішення господарського суду міста Києва

від 27.05.2015 р. (суддя Якименко М.М.)

у справі №910/5748/15-г

за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський

акціонерний банк» в особі уповноваженої особи Фонду

гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення

тимчасової адміністрації ПАТ «ВіЕйБі Банк»

Славкіної М.А.

(далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк»)

до Публічного акціонерного товариства «Компанія Росток»

(далі - ПАТ «Компанія Росток»)

про стягнення 911 087,68 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.05.2015 р. у справі №910/5748/15-г в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погодившись із згаданим рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі й стягнути з ПАТ «Компанія Росток» на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 911 087,68 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що місцевим судом при прийнятті оскарженого рішення не дотримано вимог ст.ст. 43, 82 ГПК України, порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано всі обставини, які мають значення для справи. На думку апелянта, місцевий суд помилився, коли встановив, що вимоги позивача за кредитним договором були задоволені в порядку реалізації предмета застави згідно ч. 1 ст. 23 Закону України «Про заставу» за рахунок грошових коштів, які належали відповідачу на підставі договору банківського вкладу, в зв'язку з чим кредитне зобов'язання припинилось, оскільки такий висновок суду суперечить положенням ст.ст. 26, 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. 19 Закону України «Про заставу», Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» тощо.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями, справу №910/5748/15-г за апеляційною скаргою позивача передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Коршун Н.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 14.07.2015 року.

В судовому засіданні 14.07.2015 р. на підставі ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 08.09.2015 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 р. в зв'язку з перебуванням судді Коршун Н.М. на лікарняному, змінено склад суду та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Ропій Л.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження у визначеному складі суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 р. розгляд справи №910/5748/15-г відкладено на 29.09.2015 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 р., враховуючи формування постійного складу судових колегій Київського апеляційного господарського суду, вихід судді Коршун Н.М. з лікарняного, змінено склад суду та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді: Алданова С.О., Коршун Н.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження у визначеному складі суду.

Постановою пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011 р. «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України» (п. 9-2) передбачено, що у разі зміни складу суду апеляційної інстанції розгляд ним справи починається заново, а отже, спочатку починається й визначений статтею 102 ГПК строк розгляду апеляційної скарги.

Представник апелянта (позивача) в судовому засіданні доводи скарги підтримав, просив її задовольнити, оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю за наведених в скарзі підстав.

Представник відповідача доводи скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, а відтак рішення місцевого суду як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

На підставі ст. 101 ГПК України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що скарга не підлягає задоволенню.

Так, ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної М.А. звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ «Компанія Росток» про стягнення 911 087,68 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повноти та своєчасності погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами в розмірах і строки, передбачені умовами кредитного договору №34 від 10.06.2008 р. (далі - Кредитний договір), в зв'язку з цим позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 870 000,00 грн. заборгованості по кредиту, 38 500,49 грн. заборгованості за відсотками, 816,58 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, 230,98 грн. заборгованості по 3% річних, 1 520,43 грн. інфляційних збитків за несвоєчасну сплату відсотків, 19,20 грн. інфляційних збитків за несвоєчасну сплати комісії тощо.

Суд першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку про безпідставність й необґрунтованість позовних вимог, відтак відмовив в їх задоволенні.

Так, відмовляючи в позові, місцевий суд посилався на те, що зобов'язання відповідача за Кредитним договором було забезпечене договором застави майнових прав на грошові кошти за договором банківського вкладу. Таким чином, в порядку реалізації предмета застави згідно ч. 1 ст. 23 Закону України «Про заставу» майнові права на грошові кошти за договором банківського вкладу на підставі договору відступлення права вимоги перейшли до позивача, що призвело до припинення зобов'язань відповідача за Кредитним договором й фактичної реалізації права застави шляхом задоволення вимог позивача в сумі 911 087,68 грн. тощо.

Апеляційний господарський суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, як підставними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

На підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Так, як встановлено матеріалами справи, 10.06.2008 p. між позивачем (кредитодавцем) та відповідачем (позичальником) укладено Кредитний договір, за умовами п. 1.1 якого (з урахуванням внесених додатковими угодами змін) позивач зобов'язався надати відповідачу в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти (кредит) у формі поновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом в сумі 870 000,00 грн. з терміном остаточного повернення кредиту - 05.06.2015 р. включно та зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,95% річних.

За умовами пункту 3.3.5 Кредитного договору позичальник зобов'язався сплачувати кредитодавцеві проценти та комісії на умовах, визначених цим договором.

На підставі п. 2.8.1 Кредитного договору (в редакції, викладеній в додатковій угоді №4 від 31.03.2010 р.) позичальник зобов'язався сплачувати нараховані за місяць проценти не пізніше 15 календарного числа місяця, наступного за тим, за який вони нараховані.

У разі несвоєчасного погашення кредиту, сплати процентів та комісій, визначених цим договором, позичальник сплачує кредитодавцю пеню в національній валюті України у розмірі подвійної процентної ставки, визначеної п. 1.1.3 цього договору, від суми відповідного непогашеного платежу за кожний день прострочення виконання, за реквізитами та у день, вказаними кредитодавцем (п. 4.3 Кредитного договору).

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання Кредитного договору позивач надав відповідачу 870 000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Сторони передбачили (п. 2.11.1 Кредитного договору), що в разі наявності у позичальника простроченої більше 5 (п'яти) банківських днів заборгованості за траншами/кредитом, нарахованими процентами та комісіями, банк має право призупинити надання траншів/кредиту та вимагати дострокового погашення заборгованості за цим договором у повному обсязі.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Як встановлено місцевим судом, листом від 09.02.2015 р. №31/2-1820 (копія листа з доказами його направлення міститься в матеріалах справи) позивач звернувся до відповідача з вимогою про дострокове погашення кредиту за Кредитним договором, зокрема вимагав достроково погасити кредит в сумі 870 000,00 грн., 38 500,49 грн. заборгованості за відсотками, 816,58 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів по кредиту, 230,98 грн. заборгованості по 3% річних, 1 520,43 грн. інфляційних збитків за несвоєчасну сплату процентів, 19,20 грн. інфляційних збитків за несвоєчасну сплату комісії протягом 30-ти календарних днів від дати отримання даної вимоги.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Так, згідно п. 1.3, 1.3.2 Кредитного договору, в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат виступає застава. Умови передачі майна в заставу та звернення стягнення на заставлене майно регулюються нормами чинного законодавства України і відповідним договором застави/поруки/іпотеки.

21.03.2011 р. між ПАТ «ВіЕйБі Банк» (заставодержателем) та громадянином України - ОСОБА_5 (заставодавцем) укладено договір застави майнових прав №34-З-2011 (далі - Договір застави), за умовами п. 1.1 якого (з врахуванням внесених договором про внесення змін №5 від 06.06.2014 р. змін) в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором з усіма наступними змінами та доповненнями до нього, згідно з яким позичальнику надано кредит у визначеній умовами Кредитного договору формі в сумі 870 000,00 грн. строком до 05.06.2015 р. зі сплатою процентів за ставкою 17,75% від суми кредиту, а також в забезпечення всіх інших виплат та штрафних санкцій, визначених Кредитним договором та Договором застави, заставодавець надає заставодержателю в заставу майнові права на грошові кошти в сумі 2 500 000,00 грн., які знаходяться на відкритому у ПАТ «ВіЕйБі Банк» рахунку НОМЕР_1 та належать заставодавцю на підставі Договору банківського вкладу «Строковий» №216755/2011 (в національній валюті України) від 21.03.2011 р. (далі - Договір банківського вкладу), укладеному між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та заставодавцем.

Положеннями ст. 572 ЦК України передбачено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Аналогічне встановлено й Законом України «Про заставу», згідно ст. 1 якого застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

При заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права (ч. 1 ст. 23 Закону України «Про заставу»).

Сторони погодили, що здійснюючи позасудове звернення стягнення та реалізацію майнових прав, що є предметом застави, заставодержатель вправі задовольнити свої вимоги за рахунок предмету застави, зокрема, шляхом прийняття у власність відступлених майнових прав в порядку, передбаченому чинним законодавством про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень, Договором застави та Договором відступлення права вимоги (п. 4.3 Договору застави).

Апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що згаданий пункт Договору застави містить умови правочину уступки права вимоги. Умовою переходу права вимоги за Договором банківського вкладу (депозиту) до позивача (банку) є невиконання відповідачем (позичальником) хоча б одного із зобов'язань, передбачених Кредитним договором. Єдиним застереженням такого переходу права вимоги до банку є письмова відмова позивача від отримання права вимоги, проте такої матеріали справи не містять.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Положеннями ст.ст. 514, 516 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі ч. 1 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Так, 21.03.2011 р. між ПАТ «ВіЕйБі Банк» (новим кредитором) та громадянином України - ОСОБА_5 (кредитором) укладено Договір відступлення права вимоги №34-У-2011 (далі - Договір відступлення права вимоги), за умовами п. 1.1 якого кредитор, керуючись ст.ст. 212, 512-519 ЦК України, відступає новому кредитору право вимоги (з відкладальною обставиною) на грошові кошти за Договором банківського вкладу «Строковий» №216755/2011 (в національній валюті України) від 21.03.2011 р., укладеним між ПАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_5, в сумі заборгованості ПАТ «ВіЕйБі Банк» за Договором вкладу.

Договором відступлення права вимоги (п.п. 1.1.1, 1.1.2, 1.2, 1.3) передбачено, що на момент укладення цього договору розмір права вимоги, що відступається, складає 2 500 000,00 грн. Майнові права, які полягають у праві грошової вимоги суми вкладу по Договору вкладу, передані кредитором у заставу за умовами Договору застави. Відкладальною обставиною в розумінні цього договору є невиконання ЗАТ «Компанія Росток» (код за ЄДРПОУ 00227560) зобов'язань по Кредитному договору та/або заставодавцем по Договору застави. З моменту настання відкладальної обставини до нового кредитора переходить право вимоги, що належить кредитору, визначене в п. 1.1 цього Договору.

Відповідно до ст. 606 ЦК України зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

З огляду на те, що виконання зобов'язання відповідача за Кредитним договором було забезпечено заставою (Договір застави) майнових прав заставодавця на грошові кошти за Договором банківського вкладу в сумі 2 500 000,00 грн., на підставі Договору відступлення права вимоги заставодавець передав заставодержателю (позивачу) право вимоги на ці майнові права в відкладальною обставиною, якою є невиконання зобов'язань відповідача за Кредитним договором, відтак до позивача (нового кредитора) перейшло право вимоги на майнові права на грошові кошти за Договором банківського вкладу в сумі 2 500 000,00 грн.

Таким чином, виникнення заборгованості у відповідача перед позивачем на суму 911 087,68 грн. за Кредитним договором свідчить про фактичний перехід права вимоги грошових коштів за Договором банківського вкладу в сумі 2 500 000,00 грн. на користь позивача, припинення зобов'язань за Договором банківського вкладу шляхом поєднання боржника та кредитора в одній особі згідно ст. 606 ЦК України й фактичну реалізацію права застави шляхом задоволення вимог позивача за Кредитним договором за рахунок майнових прав на грошові кошти за Договором банківського вкладу.

Посилання апелянта на те, що задоволення вимог позивача за Кредитним договором в порядку реалізації предмета застави суперечить Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є безпідставним, оскільки в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 2 згаданого Закону відповідач не є вкладником ПАТ «ВіЕйБі Банк» та не є його кредитором відповідно до приписів ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відтак встановлені ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження не поширюються на правовідносини, які виникли на підставі Кредитного договору.

Доводи скаржника з приводу того, що ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмежує позивача під час тимчасової адміністрації зараховувати зустрічні однорідні вимоги на підставі ст. 601 ЦК України апеляційний господарський суд вважає помилковими.

Так, згідно п. 4 ч. 5 ст. 36 згаданого Закону (в редакції, що діяла на момент виникнення між сторонами спірних правовідносин) під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом.

Разом з тим, за Договором застави та Кредитним договором позивач отримав задоволення своїх вимог на підставі ст. 572, ч. 1 ст. 598, 606 ЦК України, а не ст. 601 ЦК України.

Твердження апелянта про те, що задоволення вимог позивача за Кредитним договором в порядку реалізації предмета застави суперечить вимогам Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» є необґрунтованими.

Як вище зазначалося, на підставі п. 4.3 Договору застави здійснюючи позасудове звернення стягнення та реалізацію майнових прав, що є предметом застави, заставодержатель вправі задовольнити свої вимоги за рахунок предмету застави шляхом прийняття у власність відступлених майнових прав в порядку, передбаченому чинним законодавством про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень, Договором застави та Договором відступлення права вимоги.

Таким чином, сторонами погоджено, що звернення стягнення на предмет застави може здійснюватися в позасудовому порядку відповідно до цих договорів і закону. Уступка вимоги щодо предмета застави набирає чинності, а права й обов'язки сторін по уступці вимоги виникають відразу після звернення стягнення на предмет застави. При цьому сторони погодили, що укладення (підписання) додаткових документів для підтвердження звернення стягнення на предмет застави та його реалізації не потрібне.

Положеннями ч. 1 ст. 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» встановлено, що якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги, звернення стягнення на нього здійснюється шляхом відступлення обтяжувачу відповідного права. Обтяжувач зобов'язаний повідомити в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, боржника та інших обтяжувачів відповідного права грошової вимоги про свій намір набути на свою користь таке право.

Разом з цим, положення ст. 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» щодо необхідності направлення письмового повідомлення підлягають застосуванню в разі наявності інших обтяжувачів з відповідним пріоритетом, натомість обтяжувачем об'єкта обтяження у даній справі (майнові права на грошові кошти за Договором банківського вкладу в сумі 2 500 000,00 грн.) є виключно ПАТ «ВіЕйБі Банк», відтак немає жодної необхідності надсилати повідомлення в порядку ст. 32 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», позивач здійснив реалізацію застави в договірному порядку згідно п. 4.3 Договору застави.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.ст. 33, 34 ГПК України).

Позивачем не доведено суду обґрунтованості позовних вимог, не надано належних доказів на підтвердження тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості за Кредитним договором, відтак місцевий суд дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні позову.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду, як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної М.А. залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 27.05.2015 р. у справі №910/5748/15-г - без змін.

Матеріали справи №910/5748/15-г повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді С.О. Алданова

Н.М. Коршун