Постанова № 51689755, 21.06.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.06.2012 № 5011-1/1793-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Скрипка І.М.

суддів: Зубець Л.П.

ОСОБА_1

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 дов. № 80 від 01.01.2012р.

від відповідача:ОСОБА_3 дов. № 115-ЮР від 03.05.2012р.

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з додатковою відповідальністю Страхова

компанія Наста

на рішення

Господарського суду м. Києва

від 19.03.2012р.

у справі № 5011-1/1793-2012 (суддя Мельник В.І.)

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю Страхова

компанія Наста (позивач)

до Публічного акціонерного товариства ХДІ

Страхування (відповідач)

про стягнення 9 261,04 грн.

В судовому засіданні 21.06.2012р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 19.03.2012р. у справі № 5011-1/1793-2012 в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва від 19.03.2012р. у справі № 5011-1/1793-2012 скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом норм матеріального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 9261, 04 грн. страхового відшкодування.

Апелянт вважає, що під майновими витратами, які понесені на виконання зобовязання по відшкодуванню шкоди, необхідно розуміти не лише витрати у вигляді сплачених грошових коштів, а і інші витрати, які зроблені у передбачений чинним законодавством спосіб і свідчать про виконання особою зобовязання по відшкодуванню шкоди.

На думку апелянта, зарахування суми 9261, 04 грн. в рахунок погашення несплаченої частини страхового платежу за Договором страхування є фактичними витратами позивача та підлягають відшкодуванню в порядку регресу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.04.2012р. апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду.

В судових засіданнях апеляційної інстанції розгляд справи відкладався у відповідності до ст. 77 ГПК України, останній раз на 21.06.2012р., а за клопотанням представника позивача строк розгляду спору продовжувався.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 21.06.2012р. представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов повністю.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 21.06.2012р. представник відповідача заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.

Відповідно до ч.1 ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно зі ст.99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.12.2010р. між ТДВ СК Наста (надалі страховик, позивач) та ОСОБА_4 (надалі страхувальник), було укладено Договір № 210.0068477 добровільного страхування наземного транспорту (а.с. 102), за яким страховиком було застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу Toyota Land Cruiser, д.н. НОМЕР_1.

Згідно розгорнутої довідки ВДАІ з обслуговування Дніпровського району при УДАІ ГУ МВС України в м. Києві № 8789342 (а.с.17), 25.03.2011р. в м. Києві на площі Ленінградська сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля НОМЕР_2, що належить ОСОБА_5 під керуванням ОСОБА_6 та автомобіля НОМЕР_3, що належить ОСОБА_4, під керуванням ОСОБА_7.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 20.04.2011р. у справі №3-2898/1-11 (а.с. 18) ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні даної ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України у вигляді штрафу.

Відповідно до звіту № 13 про оцінку автомобіля НОМЕР_4 від 01.04.2011р. (а.с. 20-32), складеного ТОВ Експертплюс, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля НОМЕР_3, внаслідок його пошкодження при ДТП, складає 10 096,60 грн.

Позивач, виконуючи свої зобовязання за Договором № 210.0068477 добровільного страхування наземного транспорту від 03.12.2010р., на підставі страхового акту № 2011-03-25/002 від 06.04.2011р. та розрахунку до нього (а.с. 33 з обох сторін), прийняв рішення про зарахування страхового відшкодування в рахунок сплати недоотриманих платежів у розмірі 9 771,04 грн.

У відповідності до ст.ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України Про страхування позивач просив стягнути з відповідача суму виплаченого страхового відшкодування у розмірі 9 261, 04 грн.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України Про страхування до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, повязана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим обєктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Відповідно до ст. 22 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП майну третьої особи.

Відповідно до ст. 29 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до статті 12.1 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля НОМЕР_2, на момент ДТП була застрахована Публічним акціонерним товариством ХДІ Страхування, на підставі Полісу № ВЕ/4056939 обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (а.с. 72). Термін дії полісу з 03.06.2010р. до 02.06.2011р., тип полісу - 1.

Відповідно до п. 15.1 ст. 15 Закону України Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (у редакції, чинній на дату ДТП) договори обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності можуть укладатися на умовах страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах (договір I типу).

Доказів того, що ОСОБА_6 керував забезпеченим транспортним засобом без законних підстав суду не надано.

Згідно даного полісу передбачено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, в сумі 25 500, 00 грн. та передбачено франшизу в розмірі 510, 00 грн.

22.07.2011р. позивач звернувся до відповідача з претензією вих. № 692-10/03 про виплату в порядку регресу 9 771,04 грн. страхового відшкодування, яка відповідачем залишена без задоволення.

З огляду на викладене, до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором № 210.0068477 добровільного страхування наземного транспорту від 03.12.2010р., перейшло право вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду.

Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 25.11.2008 року у справі № 11/406-07 за позовом ВАТ Страхова компанія Крона до АТ Українська пожежно-страхова компанія про стягнення 4 526, 80 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що зарахування позивачем суми 9261, 04 грн. в рахунок погашення несплаченої страхувальником частини страхового платежу за Договором № 210.0068477 добровільного страхування наземного транспорту від 03.12.2010р., не є фактичними витратами позивача та не підлягають відшкодуванню в порядку регресу.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до ст.6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст.6 Закону України Про страхування, добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником та страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Відповідно до Додатку № 2 до Договору добровільного страхування наземного транспорту № 210.0068477 Страхувальник зобовязаний був сплачувати страхові платежі у встановлені чотири періоди, при цьому загальний страховий платіж складав 23 110, 80 грн., а щоквартальний платіж 5 777,70 грн.(а.с.103).

18.03.2012р. між позивачем та страхувальником ОСОБА_4 було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору страхування, відповідно до умов якої було збільшено розмір страхової суми до 460 000,00 грн., внесено зміни в договір страхування, що спричинило і збільшення страхової премії.

Так, відповідно до умов зазначеної Додаткової угоди, страхувальник ОСОБА_4 06.06.2011р. та 06.09.2011р. вже повинен був сплачувати страховий платіж щоквартально в розмірі 9615, 77 грн.

Водночас, ДТП за участю застрахованого позивачем автомобіля сталася 25.03.2011р.

Останнім абзацом Додатку № 2 до Договору добровільного страхування наземного транспорту № 210.0068477 встановлено, що у разі, якщо цим Договором передбачена сплата страхового платежу декількома платежами, і Страхувальник до настання строку сплати чергової частини заявив про настання страхового випадку, Страховик має право зменшити розмір страхового відшкодування на суму всіх несплачених в рамках поточного річного періоду страхування платежів на момент настання страхового випадку або вимагати від страхувальника дострокової сплати несплаченої частини страхового платежу. При цьому договір продовжує діяти до кінця, визначеного в ньому строку, а чергові платежі за цим Договором вважаються сплаченими Страхувальником.

Станом на 07.04.2012p., тобто на дату виплати страхового відшкодування страхувальником не було сплачено два чергових платежі по 9 615,77 грн. кожний, а тому Позивач провів взаємозалік заборгованості, а саме зарахував суму страхового відшкодування за подію, яка трапилася 25.03.2011р. в м. Києві на пл. Ленінградська, в розмірі 9 771,04 грн. в рахунок несплачених страхових платежів.

Тобто станом на 07.04.2011р. у Страхувальника залишився борг по сплаті страхових платежів по договору страхування в сумі 9 460,50 грн.

Таким чином, позивачем правомірно було зараховано грошові кошти у розмірі 9 771, 04 грн. як суму несплаченої частини страхового платежу на підставі Додатку 2 до Договору добровільного страхування наземного транспорту № 210.0068477.

Всі фінансові операції, повязані із зарахуванням коштів страхового відшкодування та виплатами страхового відшкодування підтверджуються Карткою рахунком №3611001, відкритого для договору страхування № 210.0068477 від 03.12.2010p., по страхувальнику ОСОБА_4 за період з 01.01.2010р. по 28.07.2011р., належним чином завірена копія якої знаходиться в матеріалах справи (а.с.106).

Відповідно до ст.601 ЦК України, зобовязання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Виходячи із вказаних положень, зарахування зустрічних однорідних вимог являє собою однорідний правочин та має своїм наслідком припинення зобовязань, про вчинення такого правочину інша сторона може бути повідомлена заявою.

Як свідчать матеріали справи, у звязку із зарахуванням грошових коштів у розмірі 9771, 04 грн. як суму несплаченої частини страхового платежу, зобовязання позивача перед страхувальником ОСОБА_4 припинені згідно зі ст.601 ЦК України шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги (по зобовязанням ОСОБА_4 по сплаті частини страхового платежу згідно Додатку 2 та Додаткової угоди №1 до Договору добровільного страхування наземного транспорту № 210.0068477 від 03.12.2010р.), що підтверджується належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи.

Главою 50 ЦК України визначені підстави та способи припинення зобовязань, які можуть застосовуватися, в т.ч. до виконання зобовязань по відшкодуванню шкоди.

Отже, під майновими витратами, які понесені на виконання зобовязання по відшкодуванню шкоди, необхідно розуміти не лише витрати у вигляді сплачених грошових коштів, а і інші витрати, які зроблені у передбачений чинним законодавством спосіб та свідчать про виконання особою зобовязання по відшкодуванню шкоди.

Таким чином, зобовязання позивача перед страхувальником ОСОБА_4 по відшкодуванню шкоди в сумі 9 771, 04 грн. були припинені шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, що відповідає положенням ст.601 ЦК України.

Зарахування даної суми в рахунок погашення несплаченої частини страхового платежу за Договором страхування № 210.0068477 від 03.12.2010р., є фактичними витратами позивача та підлягають відшкодуванню в порядку регресу.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, яка викладена в постанові від 30.06.2010р. у справі №48/442 та у постанові від 13.07.2011р у справі №22/75.

Отже, з урахуванням матеріалів справи в їх сукупності, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню у відповідності до ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України Про страхування 9 261, 04 грн. виплаченого страхового відшкодування (9771, 04 грн. сума страхового відшкодування - 510 грн. франшизи, передбаченої Полісом №ВЕ/4056939 ).

Посилання відповідача на те, що у Договорі страхування є вигодонабувач, який не надав права страхувальнику на отримання страхового відшкодування, а тому у відповідача немає підстав для виплати страхового відшкодування позивачеві, не заслуговують на увагу виходячи з наступного.

Так, дійсно у Договорі страхування № 210.0068477 від 03.12.2010р. передбачено вигодонабувача - АТ ОТП Банк, однак Додатком №2 до зазначеного Договору страхування, підписаним Страховиком (позивачем), Страхувальником ОСОБА_4 та Вигодонабувачем АТ ОТП Банк, Банком уповноважено Страхувальника на отримання страхового відшкодування в рахунок погашення несплачених страхових платежів (страхової премії), що і було зроблено Страховиком згідно страхового акту №2011-03-25/002.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: 1) неповне зясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; 4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Наста», з підстав, викладених у ній, підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 19.03.2012р. у справі № 5011-1/1793-2012, прийняте із невірним застосуванням норм матеріального права, підлягає скасуванню, з прийняттям у відповідності до п.2 ч.1 ст.103 ГПК України нового рішення про задоволення позову повністю.

У відповідності до ст.49 ГПК України у звязку із задоволенням позову та апеляційної скарги позивача, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 609, 50 грн. судового збору за подання позовної заяви, 804, 75 грн. судового збору за подання позивачем апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія Наста задовольнити.

2.Рішення Господарського суду м.Києва від 19.03.2012р. у справі № 5011-1/1793-2012 скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов повністю.

3.Стягнути з Публічного акціонерного товариства ХДІ Страхування (03150, м.Київ, вул. Червоноармійська, 102, код ЄДРПОУ 22868348) на користь Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія Наста (01001, м. Київ, вул.Володимирська, 5-Б, код ЄДРПОУ 35893575) 9261 (девять тисяч двісті шістдесят одна) грн. 04 коп. страхового відшкодування, 1 609 (одна тисяча шістсот девять) грн. 50 коп. судового збору за подання позовної заяви, 804 (вісімсот чотири) грн. 75 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

4.Доручити Господарському суду м. Києва видати накази.

5.Матеріали справи № 5011-1/1793-2012 повернути до Господарського суду м.Києва.

6.Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддяСкрипка І.М.

СуддіЗубець Л.П.

ОСОБА_1