Постанова № 51689703, 29.09.2015, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

29.09.2015р. справа №908/962/14

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівПопков Д.О. Стойка О.В., Зубченко І.В.при секретарі судового засіданняМаксимовій О.Ю.за участю представників сторін: Прокурора:Хряк О.О. (за посвідченням №028256);від позивача: не з'явився; від відповідача: ОСОБА_6 (паспорт НОМЕР_3);від третьої особи 1: не з'явився;від третьої особи 2: не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, м. Запоріжжяна рішення господарського суду Запорізької області від22.05.2014р. (повний текст підписано 27.05.2014р.)по справі№ 908/962/14 (суддя Попова І. А.)за позовомПрокурора Орджонікідзевського району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах: Запорізька міська рада до за участю Третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаФізичної особи-підприємця ОСОБА_6, м. Запоріжжя Міське комунальне підприємство "Основаніє", м. Запоріжжя Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, м. Запоріжжяпрозобов'язання повернути нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_2, що знаходиться на балансі Міського комунального підприємства «Основаніє», балансовою вартістю 25 732грн. та за зустрічним позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_6, м. Запоріжжядо про Запорізької міської ради визнання дійсним договору оренди нежитлового приміщення від 28.02.2005р. та додаткових угод до нього

В С Т А Н О В И В:

Прокурор Орджонікідзевського району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Запорізької міської ради, м. Запоріжжя (Позивач, Відповідач за зустрічним позовом) звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, м. Запоріжжя (Відповідач, Позивач за зустрічним позовом) з вимогами про зобов'язання повернути нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_2, що знаходиться на балансі Міського комунального підприємства «Основаніє», балансовою вартістю 25 732грн.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 13.05.2014р. у справі № 908/962/14, порушеній за вказаним позовом Прокурору, було прийнято до спільного розгляду заявлений зустрічний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 (Відповідач, Позивач за зустрічним позовом) до Запорізької міської ради (Позивач, Відповідач за зустрічним позовом) про визнання дійсним договору оренди нежитлового приміщення від 28.02.2005р. та додаткових угод до нього.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.05.2014р. позовні вимоги прокурора Орджонікідзевського району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до Відповідача фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 були задоволені, тоді як у задоволенні вимог за зустрічним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 до Запорізької міської ради було відмовлено.

Вказане рішення місцевого суду вмотивоване невідповідністю договору оренди № 1229/1 приписам ст.ст.210, 640 Цивільного кодексу України, що вказує на його неукладеність та нікчемність та унеможливлює застосування положень ст.220 цього Кодексу щодо визнання такого договору дійсним у судовому порядку.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_6, не погодившись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 22.05.2014р. по справі №908/962/14 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора Орджонікідзевського району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Запорізької міської ради, а зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції Скаржник зазначає: безпідставне порушення провадження за позовом прокурора, фактично заявлено в інтересах територіальної громади, а не держави; ігнорування змін у законодавстві, які з 01.01.2012р. скасували залежність укладеності таких договорів від їх державної реєстрації; необізнаність його із вимогами законодавства щодо необхідності нотаріального посвідчення та державної реєстрації спірного договору: не залучення Департаменту комунальної власності та приватизації міської ради, який є правонаступником Управління житлового господарства міської ради (Орендодавця за спірним договором) в якості співпозивача або третьої особи.

За результатами автоматизованого розподілу справи сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий (суддя-доповідач) Попков Д.О., Радіонова О.О., Марченко О.А.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 18.06.2014р. порушене апеляційне провадження із призначенням розгляду скарги на 14.07.2014р. о 14.50год.

Рішенням зборів суддів Донецького апеляційного господарського суду від 07.07.2014р. було призупинено роботу суду з 08.07.2014р. до завершення активної фази антитерористичної операції на території Донецької області та створення належних умов для функціонування судових установ.

Наразі було встановлено, що матеріали справи №908/962/14 втрачені.

Розпорядженням Вищого господарського суду України №19-р від 09.04.2015р. було відновлено роботу Донецького апеляційного господарського суду з 14.04.2015р.

В.о. прокурора Орджонікідзевського району м. Запоріжжя звернувся із заявою від 29.05.2015р. №2387 вих.15 до Господарського суду Запорізької області про відновлення втраченої справи №908/962/14.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 07.07.2015р. справа №908/962/14 була відновлена та направлена до Донецького апеляційного господарського суду для перегляду судового рішення в апеляційному порядку.

Матеріали відновленої справи №908/962/14 були отримані Донецьким апеляційним господарським судом 28.07.2015р., про що свідчить відбиток штемпеля с номером вхідної кореспонденції.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 30.07.2015р. апеляційне провадження по справі №908/962/14 було поновлено та призначений розгляд скарги на 18.08.2015р. о 10.00год. та подальшим відкладанням за клопотанням Скаржника на 01.09.2015р. о 10.00.

Розпорядженням секретаря Другої судової палати від 31.08.2015р. у зв'язку із відпусткою судді Марченко О.А. її змінено у складі судової колегії на суддю Стойка О.В.

За результатами судового засідання 01.09.2015р. розгляд апеляційної скарги було відкладено на 15.09.2015р. о 12.20.

Розпорядженням секретаря Другої судової палати від 15.09.2015р. у зв'язку із відпусткою судді Радіонової О.О. її змінено у складі судової колегії на суддю Зубченко І.В.

Ухвалою від 15.09.2015р. до участі у справі у якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача було залучено Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради (Третя особа 2) та відкладено розгляд справи на 29.09.2015р. об 11.40.

Судові засідання апеляційної інстанції здійснювались за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку розгляду апеляційної скарги, встановленому ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник у судовому засіданні 29.09.2015р. підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги у повному обсягу.

Прокурор у судовому засіданні 29.09.2015р. наголосив на законності оскаржуваного рішення та надав додаткові документи на виконання вимог ухвали суду (а.с.а.с.250 - 253).

Представники Позивача та Третіх осіб у судове засідання 29.09.2015р. без пояснення причин не з'явились, що, зважаючи на вжиті судом заходи із забезпечення належного повідомлення про судовий розгляд, невизнання явки їх представників обов'язковою, достатності наявних у справі матеріалів, за висновком судової колегії не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне:

Як було встановлено місцевим судом та підтверджується наявними матеріалами справи, 28.02.2005р. рішенням Виконавчого комітету Запорізької міської ради №62/26 (а.с.73) було вирішено передати в оренду приватному підприємцю ОСОБА_6 нежитлове приміщення загальною площею 58кв.м. в будинку АДРЕСА_2, що значиться на балансі комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №1».

28.02.2005р. Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради (Орендодавець), Комунальним підприємством «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №1»(Балансоутримувач) з одного боку та приватним підприємцем ОСОБА_6 (Орендар) з іншого боку, підписали договір оренди нежитлового приміщення №1229/1. (а.с.а.с. 69-72).

Відповідно п. 1.1 договору Орендодавець на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 28.02.2005 р. за № 62/26 зобов'язався передати, а Орендар прийняти в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 58 кв.м. за адресою АДРЕСА_2, що значиться на балансі КП «ВРЕЖО № 1». Дане нежитлове приміщення вбудоване в підвал 5-ти поверхового житлового будинку відповідно до плану з інвентарної справи доданого до експертної оцінки.

Згідно п. 1.2 договору оренди приміщення передається в оренду для організації клуба дозвілля дітей та юнацтва в позаурочний час та розміщення громадської організації учасників бойових дій, а також для створення інформаційного центру соціальної допомоги населенню.

На виконання умов Договору сторони склали та підписали Акт прийому-передачі нежитлового приміщення від 28.02.2005р. (а.с.74)

Строк дії договору передбачено п. 11.1 та встановлено з 28.02.2005р. до 27.02.2008р. В подальшому сторонами запроваджувалися зміни до вказаного договору додатковими угодами: № 1 від 28.02.2005р.(а.с.75), № 2 від 30.04.2009р.(а.с. 76), № 3 від 19.02.2010р.(а.с. 77) та № 4 від 06.04.2010р.(а.с.78).

Зазначений договір оренди складено та підписано сторонами у простій письмовій формі - доказів його нотаріального посвідчення та державної реєстрації матеріали справи не містять, а з змісту пояснень учасників справи - таке посвідчення та реєстрація здійснена не була.

Прокурор у своїй позовній заяві, посилаючись на недотримання вимог ст.ст.640, 793 та 794 Цивільного кодексу України щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору, наголосив на його нікчемності, що зумовило висування вимог в порядку ст.ст.1212, 1213 Цивільного кодексу України про зобов'язання повернути займане приміщення, яке було об'єктом означеного договору оренди.

Натомість Відповідач звернувся із зустрічним позовом, яким посилаючись на відповідність змісту спірного договору вимогам ст. 284 Господарського кодексу України та ст.10 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» і типового договору, належність виконання його умов, здійснені невідокремлювальні покращення та ухилення Орендодавця від нотаріального посвідчення спірного договору, просив визнати його дійсним в порядку ст.220 Цивільного кодексу України.

Встановивши, що діюча на момент підписання спірного договору редакція ст.ст.793, 794 Цивільного кодексу України або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) на строк один рік і більше, чого відносно спірного договору дотримано не було, місцевий суд дійшов висновку, що такий договір є нікчемний та не може бути правовою підставою для утримання Відповідачем спірного майна, задовольнив первісний позов, зауважуючи на приналежності спірного майна територіальній громаді в особі Запорізької міської ради, та відмовив у задоволені зустрічного.

Між тим, згідно представлених матеріалів апеляційним судом було встановлено, що технічний паспорт відносно нежитлового приміщення був виготовлений лише 16.12.2010р. (а.с.а.с.137-139) і за його змістом загальна площа займаних Відповідачем спірних приміщень кімнати №№6,8 та туалету №7 становить 51,4кв.м. і доказів зміни площі об'єкту оренди у зв'язку з реконструкцією, повернення чи надання додаткових площ тощо матеріали справи не містять. В свою чергу, свідоцтво про право власності на вказані приміщення було виготовлено на замовлення і за рахунок Відповідача (а.с.142) лише 25.12.2012р. (а.с.141) на підставі рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 30.11.2012р. №448/34. Означені обставини відсутності право установчих документів та реєстрації права власності на об'єкт оренди підтверджується Третьої особою 2 (а.с.252).

Крім того, зі змісту витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.а.с.243-246) вбачається, що первісного Орендодавця за означеним договором оренди - Управління житлового господарства Запорізької міської ради припинено 23.03.2012р., але його функції Орендодавця за поясненнями учасників справи рішенням Запорізької міської ради №20 від 06.04.2011р. були передані Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга піддягає частковому задоволенню з огляду на таке:

Виходячи із приписів ст.1 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у Позивача певного захищуваного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку Відповідача та належність (передбаченість законодавством та адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Зважаючи на приведене Прокурором обґрунтування вимог за первісним позовом, предметом судового дослідження в цій частині є встановлення наявності або відсутність кондикційних зобов'язань Відповідача перед Позивачем з повернення спірного майна, яке використовується без жодної правової підстави у відповідності до приписів ст.1212 Цивільного кодексу України.

Беручи до уваги встановлену місцевим судом приналежність спірного майна територіальній громаді м. Запоріжжя, право власності щодо якого здійснюються саме Запорізькою міською радою в порядку ч.5 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», остання має захищуване у судовому порядку суб'єктивне право щодо спірного майна, що зумовлює і безпідставність доводів Скаржника з приводу неналежності визначення Прокурором позивачем Запорізької міської ради.

В свою чергу, підставою для застосування визначеного способу судового захисту є відсутність належних правових підстав для утримання спірного майна Відповідачем, неповернення якого і виступає порушенням захищуваного суб'єктивного права.

Наразі, факт приналежності спірного майна територіальній громаді в особі Запорізької міської ради за змістом матеріалів справи Відповідачем не оспорюється і не заперечується, тоді як єдиною правовою підставою для перебування означеного майна у володінні та користуванні Скаржника може виступати договір оренди нежитлового приміщення №1229/1 від 28.02.2005р.

Втім, договір є належною підставою для виникнення у сторін кореспондуючих прав і обов'язків лише у разі його існування (укладеності) та відсутності підстав для висновку щодо його нікчемності.

З огляду на встановлені місцевим судом і не спростовані в перебігу апеляційного провадження обставини підписання сторонами спірного договору, останній, попри узгодження строку дії понад один рік, не був нотаріально посвідчений та щодо нього не було здійснено державну реєстрацію згідно вимог ст.ст.793, 794 Цивільного кодексу України в редакції, яка діяла на момент підписання. Подальші згадувані Скаржником законодавчі зміни та скасування вимоги щодо державної реєстрації договорів такого роду не впливають на правильність правової оцінки спірного договору саме в контексті діючого на той момент законодавства, оскільки означені законодавчі новації не мають ретроспективної дії у часі та стосуються лише тих договорів, що були укладені вже після набрання законної сили відповідними нормами, що узгоджується із змістом вимог ст.5 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, від наявності нотаріального посвідчення та державної реєстрації положеннями ч.1 ст.210 та ч.3 ст.640 Цивільного кодексу України покладено в залежність факт укладання (вчинення) договору - тобто існування як підстави для обумовлених його змістом прав і обов'язків сторін. Відсутність нотаріального посвідчення та державної реєстрації зумовлює саме неукладеність договору, а не його нікчемність (що є недійсністю в силу прямої вказівки закону), адже недійсним (нікчемним) може бути лише укладений договір. Аналогічна позиція з цього приводу викладена в абз.абз.4-6 п.2.6. Постанови Пленуму ВГСУ № 11 від 29.05.2013р.

Між тим, місцевий суд не врахував та не застосував до спірних правовідносин наступних норм матеріального права.

Так, ч.3 ст.13 Конституції України власність зобов'язує та не повинна використовуватися на шкоду людини та суспільства. Наразі, у розумінні ст.ст.317, 319 Цивільного кодексу України передання майна в оренду шляхом укладання відповідного договору опосередковує здійснення права власності (повноваження з розпорядження) щодо такого майна, суб'єктом якого відносно спірних приміщень є Позивач відповідно до ч.5 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»

Положеннями ч.3 ст.41 Основного закону України також закріплено, що громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Зі змісту наведених норм випливає, що здійснюючи право власності відносно спірних об'єктів, приналежних територіальній громаді, Запорізька міська рада (безпосередньо або опосередковано діючи через утворені органи, які управнені здійснювати функцію орендодавця) мало забезпечити дотримання вимог чинного законодавства як цього вимагають положення ч.1 ст.13 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, приведені вище положення ст.ст.793, 794 Цивільного кодексу України в редакції, що діяла на момент підписання договору оренди нежитлового приміщення №1229/1 від 28.02.2005р., обмежували можливість власника чи іншої уповноваженої особи з передачі в оренду нежитлових приміщень на один рік і більше за договором без його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Поряд із цим, за змістом п.107 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. N 20/5 (в редакції, що діяла на дату підписання означеного договору оренди) обов'язковою умовою нотаріального посвідчення такого договору є надання витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно та правовстановлювальний документ про належність наймодавцю майна, що здається в найм (позичку). Ненадання таких документів згідно із п.20 цієї Інструкції унеможливлює нотаріальне посвідчення договору, а оскільки відповідно до п.6 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого Постановою КМУ від 26 травня 2004 р. N 671 (в редакції, що діяла на дату підписання означеного договору оренди) державна реєстрація правочинів мала здійснюватися одночасно з їх нотаріальним посвідченням - ненадання вказаних документів унеможливлює і державну реєстрацію такого договору оренди.

Апеляційний суд зазначає, що у світлі встановленої ним обставини отримання свідоцтва про право власності на спірне майно на ім'я Позивача лише 25.12.2012р. на підставі рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 30.11.2012р. №448/34, витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно та правовстановлюючий документ об'єктивно не могли бути надані нотаріусу на дату підписання договору оренди нежитлового приміщення №1229/1 від 28.02.2005р.

Дійсно, за змістом ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (в редакції, що діяла на момент підписання договору оренди №1229/1 від 28.02.2005р.) лише з моменту оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25.12.2012р. виникли підстави для здійснення первісної державної реєстрації права власності на спірне майно за територіальною громадою в особі Позивача в порядку цього Закону та включення відповідних відомостей до Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень згідно ст.12 цього Закону.

Апеляційний суд наголошує, що в контексті згадуваних вище ч.3 ст.13 Конституції України і ч.4 ст.319 Цивільного кодексу України та згідно із ч.5 ст.3, ч.ч.5,6 ст.4, ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» обов'язок з забезпечення здійснення державної реєстрації права власності на об'єкт оренди покладався саме на Позивача, який в силу ч.5 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» здійснює функції власника цього комунального майна. При цьому, такий обов'язок мав бути виконаний до моменту підписання договору оренди нежитлового приміщення №1229/1 від 28.02.2005р.

Не забезпечивши здійснення обов'язку з належного оформлення право установчого документу на об'єкт оренди та первісної державної реєстрації права власності щодо нього всупереч наведеним положенням діючого у відповідний період законодавства, Позивач був позбавлений можливості здійснювати права на укладання (безпосередньо або через дії спеціально утворених органів, що мали право здійснювати функції Орендодавця комунального майна) договору оренди спірного майна на строк, що дорівнював або перевищував один рік, із дотриманням приписів ч.1 ст.13 Цивільного кодексу України.

Апеляційний суд наголошує, що обізнаність чи необізнаність Відповідача із вимогами діючого на той момент законодавства щодо необхідності нотаріального посвідчення і державної реєстрації договору оренди нежитлового приміщення №1229/1 від 28.02.2005р. жодною мірою не впливає на об'єктивну неможливість здійснення таких дій саме через бездіяльність Позивача, за яку Відповідач не має нести відповідальність та негативні наслідки.

Відтак, дійсною причиною виникнення розглядуваного спору з урахуванням наведених Прокурором підстав позову (повернення орендованого майна як безпідставно набутого через недотримання вимоги законодавства відносно нотаріального посвідчення те державної реєстрації договору) є протиправна бездіяльність власника майна та дії визначеного ним органу, що здійснював функції орендодавця (право попередник за цією функцією залученої Третьої особи 2), які, зловживаючи правами із розпорядження комунальною власністю, уклали договір оренди, строк якого перевищував можливий до встановлення з урахуванням відсутності обов'язкової первісної державної реєстрації права власності щодо спірного майна.

Означена обставина є належною і достатньою підставою для відмови у задоволені вимог первісного позову згідно із приписами ч.3 ст.16 Цивільного кодексу України, що відповідатиме принципу верховенства права, закріпленому ст.8 Конституції України. Тим більше, що захищуваний у розглядуваному випадку прокурором «державний інтерес» не може забезпечуватися за наслідками дій і бездіяльності, які порушували чинне на відповідний період законодавство, та на користь особи, які допустила такі дії і бездіяльність. Такий висновок апеляційного суду співвідноситься з приведеними критеріями терміну «охоронюваний законом інтерес», визначеними в п.1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004, а саме - визначеними обов'язковими ознаками судової захищуваності інтересу: відсутність суперечностей з Конституцією та законами України та справедливості і добросовісності.

Оскільки передбачені договором оренди нежитлового приміщення №1229/1 від 28.02.2005р. орендні правовідносини між сторонами на строк, що перевищують 1 рік без 1 дня, у світлі вимог ст.ст.793, 794 Цивільного кодексу України (в редакції на дату підписання договору) об'єктивно не могли відбутися, остільки положення щодо такого періоду орендних правовідносин не спрямовані на реальне настання обумовлених наслідків (первісна юридична неможливість виконання) у розумінні ч.5 ст.203 цього Кодексу, остільки суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для визнання недійсним в порядку п.1 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України п.11.1. договору оренди нежитлового приміщення №1229/1 від 28.02.2005р. в частині, що встановлюють строк дії договору пізніше 27 лютого 2006р.

Зумовленим ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України правовим наслідком визнання недійсною вказаної частини договору оренди щодо безпідставно визначення строку його дії на період, який не міг бути запроваджений через припущені порушення вимог Закону з боку Позивача, є відповідність належного строку оренди (по 27.02.2006р.) фактично вчиненій формі договору, адже такий наслідок (належний строк) в силу ч.1 ст.236 цього Кодексу запроваджується з моменту вчинення договору №1229/1 від 28.02.2005р.

Наразі, узгодження сторонами договору істотних умов, відповідність змісту договору приписам ст.284 Господарського кодексу України та ст.10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», фактичне вчинення сторонами дій з його виконання у світлі приписів ст.217 Цивільного кодексу України усуває підстави для визнання договору оренди недійсним і щодо решти умов (в цілому).

За виключенням визнаної недійсною частини п.11.1. договору №1229/1 від 28.02.2005р. такий договір є належною у розумінні ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України та ст.ст.173, 174 Господарського кодексу України підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов'язків, оскільки відносно договорів оренди, укладених на строк менше одного року ст.ст.793, 794 Цивільного кодексу України (у відповідній редакції) не визначали необхідність нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Означений висновок апеляційного суду зумовлює відмову у задоволені зустрічного позову Орендаря, тим більше, що належним відповідачем за змістом ст.220 Цивільного кодексу України мав бути орендодавець, якого навіть не було залучено місцевим судом до розгляду справі. Отже, відмова у задоволені зустрічного позову є правомірною, але не через вказані місцевим судом мотиви, а через те, що законодавство не вимагало нотаріального посвідчення такого договору з урахуванням його строку, який встановлений з урахуванням часткової недійсності п.11.1. договору, що унеможливлює застосування в даному випадку ст.220 Цивільного кодексу України за змістом частини 1 цієї статті, а також - через належність відповідача за вимогами зустрічного позову.

Поряд із цим, вищевикладена позиція щодо наявності підстав для часткового визнання недійсним договору оренди з ініціативи суду та його відповідність в іншій частині вимогам діючого на момент підписання законодавству щодо укладеності та дійсності, зумовлює наявність і другої самодостатньої підстави для відмови у задоволені первісного позову.

Дійсно, з природи орендних правовідносин, визначеної положеннями ч.1 ст.2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України та ч. 1 ст.759 Цивільного кодексу України, випливає, що внаслідок укладання договору оренди Орендар набуває право тимчасового правомірного володіння та користування майном, приналежним іншій особі, в розглядуваному випадку - спірними нежитловими приміщення кімнати №№6,8 та туалету №7 загальною площею 51,4кв.м. у вбудованому в підвалі 5-ти поверхового будинку АДРЕСА_2 у м. Запоріжжя.

В свою чергу, наявність укладеного договору оренди між сторонами за будь-яких обставин унеможливлює повернення комунального майна в порядку кондикційних вимог, оскільки таке повернення має опосередковуватися способами судового захисту, передбаченими ч.1 ст.785 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Так, в постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 р. у справі N 6-122цс14 сформульовано правову позицію, згідно якої: «стаття 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте з допомогою інших спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому».

Неналежність обраного Прокурором і застосованого місцевим судом способу судового захисту до спірних правовідносин унеможливлює правомірність повернення спірного майна як безпідставно набутого чи утримуваного Відповідачем, тим більше, що наявні в матеріалах справи додаткові угоди № 2 від 30.04.2009р., № 3 від 19.02.2010р. та № 4 від 06.04.2010р. вказують на те, що спірний договір оренди неодноразово продовжувався після 27.02.2006р. в порядку ст.764 Цивільного кодексу України.

Встановлені апеляційним судом порушення норм матеріального права у світлі фактичних обставин спірних правовідносин сторін зумовлюють скасування рішення місцевого суду в частині задоволення первісного позову із прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволені вимог Прокурора, та залишені без змін резолютивної частини переглядуваного рішення відносно зустрічного позову, але з мотивів, викладених в цій постанові.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання первісного позову, від сплати яких Прокурор був звільнений, стягненню з Відповідача не підлягають, витрати за зустрічним позовом - відносяться на рахунок Відповідача, а витрати за подання апеляційної скарги підлягають стягненню з Позивача на користь Відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 83, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 м. Запоріжжя на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.05.2014р. по справі №908/962/14 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Запорізької області від 22.05.2014р. (повний текст підписано 27.05.2014р.) у справі №908/962/14 в частині задоволення позовних вимог прокурора Орджонікідзевського району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, м. Запоріжжя про зобов'язання повернути нежитлове приміщення №36 (складається з кімнат №№6, 7, 8) цокольного поверху будівлі літ. А-5 в будинку АДРЕСА_2 та стягнення з останнього в доход державного бюджету судового зборку в сумі 1218грн. - скасувати.

3. Прийняти в цій частині нове рішення, яким:

- визнати недійсним п.11.1. договору оренди нежитлового приміщення №1229/1 від 28.02.2005р. в частині встановлення строку дії договору пізніше 27.02.2006р.

- відмовити повністю у задоволені позовних вимог прокурора Орджонікідзевського району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6, м. Запоріжжя про зобов'язання повернути нежитлове №36 (складається з кімнат №№6, 7, 8) цокольного поверху будівлі літ. А-5 в будинку АДРЕСА_2, що знаходиться на балансі МКП «Основаніє» балансовою вартістю 25732грн.

4. В іншій частині рішення Господарського суду Запорізької області від 22.05.2014р. (повний текст підписано 27.05.2014р.) у справі №908/962/14 щодо відмови у задоволенні зустрічного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, м. Запоріжжя до Запорізької міської ради про визнання дійсними договору оренди нежитлового приміщення №1229/1 від 28.02.2005р. та додаткових угоди до нього залишити без змін з мотивів, викладених в цій постанові.

5. Стягнути з Запорізької міської ради (69015, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 206, ідентифікаційний код 02140892) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 (69000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 609грн.

6.Доручити Господарському суду Запорізької області видати наказ на примусове виконання цієї постанови, оформивши його у відповідності до вимог ст.18 Закону України «Про виконавче провадження».

7. Постанова апеляційної інстанції набирає сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя: Д.О. Попков

Судді: О.В. Стойка

І.В. Зубченко

Надруковано 9 прим.: 1,2 - сторонам, 3,4 - третім особам, 5,6 - прокурору; 7 - у справу, 8 - ДАГС, 9 - ГСЗО