Рішення № 51687567, 28.09.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.09.2015р. Справа№ 914/2371/15

За позовом: Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго», м.Львів

до відповідача: Державного підприємства «Виробничо-сервісний центр у Львівській області», м. Львів

про стягнення 95 136 грн. 49 коп.

Суддя Мазовіта А.Б.

Секретар Юрків М.Г.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, представник (довіреність №502-4279/2 від 25.12.2014 р.);

від відповідача: ОСОБА_2, представник (довіреність від 06.07.2015р.)

Публічне акціонерне товариство «Львівобленерго», м. Львів звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Державного підприємства «Виробничо-сервісний центр у Львівській області», м. Львів про стягнення 95136грн. 49 коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 17.07.2015р. призначив розгляд справи на 01.09.2015 р. Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалах суду. За клопотанням представника строк вирішення спору було продовжено на 15 днів до 01.10.2015 р.

Представникам розяснено права та обовязки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем було укладено договір про постачання електроенергії, на виконання умов якого відповідачу було реалізовано електроенергію. Однак, відповідач свої зобовязання щодо оплати за отриману електроенергію виконав з порушенням строків, у звязку чим відповідачу нараховано пеню сумі 33267грн. 55 коп., 3% річних в сумі 1 805 грн. 25 коп., інфляційні втрати в сумі 60063грн. 69 коп. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягав до стягнення з відповідача, становив 95 136 грн. 49 коп.

В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

28.09.2015 р. представником відповідача через канцелярію суду було подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

31 березня 2006 р. між Відкритим акціонерним товариством «Львівобленерго», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Львівобленерго» (постачальник) та Львівською виправною колонією Державною податковою адміністрацією у Львівській області (споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії №60447 та додатки до нього.

За цим договором постачальник (позивач) продає електричну енергію споживачу (відповідачу) для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною в додатку №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії», а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

30.05.2006 р. сторони уклали додаткову угоду до договору про постачання електричної енергії, якою договору присвоєно новий номер 68756.

19.03.2007 р. сторони уклали додаткову угоду до договору про постачання електричної енергії, якою договору присвоєно новий номер 90522.

15.07.2013 р. сторони уклали додаткову угоду до договору про постачання електричної енергії, якою здійснено заміну сторони договору-споживача на Державне підприємство «Виробничо-сервісний центр у Львівській області».

Відповідно до п. 1 Порядку розрахунків, який є додатком №2 до договору про постачання електричної енергії, розрахунок споживача з постачальником електричної енергії за регульованим тарифом здійснюється за чинними тарифами, які встановлюються відповідно до положень нормативно-правових документів НКРЕ, згідно з договором про постачання електричної енергії.

Згідно п. 2 Порядку розрахунків, розрахунковим періодом вважається період з 20 числа попереднього місяця до 20 числа поточного місяця (включно) та прирівнюється до календарного.

Пунктом 4 Порядку розрахунків передбачено, що остаточний розрахунок споживача за електричну енергію спожиту протягом розрахункового періоду здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених ПКЕЕ.

Згідно абз. 2 п. 6 Порядку розрахунків, тривалість періоду для оплати отриманих рахунків має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунку.

Відповідачем у 2015 р. було здійснено оплату вартості електричної енергії з порушенням строків, встановлених договором.

У звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх обовязків щодо своєчасної оплати вартості електроенергії, позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 33 267 грн. 55 коп. пені за період часу з 29.01.2015 р. по 31.05.2015 р., 1 805 грн. 25 коп. 3% річних за період часу з 29.01.2015 р. по 31.05.2015 р., 60 063 грн. 69 коп. інфляційних втрат за період часу з 29.01.2015 р. по 31.05.2015 р.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовязань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

В силу ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобовязання внаслідок односторонньої відмови від зобовязання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобовязання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до пункту 4.2.1. договору про постачання електричної енергії, за внесення платежів, передбачених цим договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, споживач (відповідач) сплачує постачальнику (позивачу) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням цих положень, позивачем правомірно нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 33 267 грн. 55 коп., а також 3% річних в розмірі 1 805 грн. 25 коп. та інфляційні втрати в розмірі 60 063 грн. 69 коп.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав подане клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій до 10 000 грн. 00 коп. у звязку із складним фінансовим становищем.

Представник позивача проти клопотання про зменшення розміру пені заперечив, просив відмовити в задоволенні.

Пунктом 3 ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. Також відповідно до ч. 2 вказаної норми, якщо порушення зобовязання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено і ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому слід враховувати, що правила ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобовязання боржником.

Частиною 3 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобовязання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Пунктом 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011, № 18 розяснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен обєктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобовязання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобовязання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобовязання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобовязання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Беручи до уваги те, що нарахування надмірно великих штрафних санкцій не може бути способом збагачення, а є відповідальністю за порушення господарського зобовязання, враховуючи відсутність доказів завдання позивачеві збитків внаслідок неналежного виконання зобовязання, керуючись інтересами як боржника, так і кредитора, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені до 10 000 грн. 00 коп.

Також слід звернути увагу відповідача на неможливість зменшення судом розміру 3% річних та інфляційних втрат, оскільки такі не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника відшкодування матеріальних втрат від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отримання від нього компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.3.1., п.4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» від 17.12.2013 р.).

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 10 000 грн. 00коп. пені, 1 805 грн. 25 коп. 3% річних, 60 063 грн. 69 коп. інфляційних втрат. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Оскільки витрати позивача, повязані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби розмір неустойки судом не було зменшено, то судовий збір відповідно до ст.49 ГПК України слід покласти на відповідача пропорційно до вимог, які підлягають задоволенню, без врахування зменшення розміру неустойки судом.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 509, 526, 530, 599, 612, 625, 626 ЦК України, ст. 193, 230, 231 ГК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Державного підприємства «Виробничо-сервісний центр у Львівській області», м. Львів, вул. Стрийська, 35 (ідентифікаційний код 22380635) на користь Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго», м.Львів вул. Козельницька, 3 (ідентифікаційний код 00131587) 10 000 грн. 00коп. пені, 1 805 грн. 25 коп. 3% річних, 60 063 грн. 69 коп. інфляційних втрат, 1 902 грн. 73 коп. судового збору.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

В судовому засіданні 28.09.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 30.09.2015 р.

Суддя Мазовіта А.Б.