Рішення № 51687372, 16.09.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2015Справа №910/20702/15

Суддя Господарського суду міста Києва Карабань Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український

експертний центр»

до Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

про визнання додаткових угод недійсними та повернення безпідставно

отриманих коштів

За участю представників сторін:

від позивача: Тарасенко Ю.Д. (довіреність № 40 від 12.01.2015);

від відповідача: Стефієнко І.М. (довіреність № 91/2015/04/06-1 від 06.04.2015)

ВСТАНОВИВ :

11.08.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» (далі - позивач) до публічного акціонерного товариства «Київенерго» (далі - відповідач) про визнання додаткових угод недійсними та повернення безпідставно отриманих коштів.

В обґрунтування позовних вимог позивач пояснив, що уклав додаткову угоду від 01.11.2012 і додаткову угоду від 01.03.2013 до договору № 252 (о/р 3510252) від 14.02.1990, та прийняв на себе зобов'язання з оплати електричної енергії, яка передавалась відповідачем до будинків, розташованих за адресами: вул. Микитенка, 9 та вул. Запорожця, 13, помилково, оскільки вважав себе балансоутримувачем вказаних будинків.

З'ясувавши, що будинки, розташовані за адресами: вул. Микитенка, 9 та вул. Запорожця, 13, перебувають у комунальній власності міста Києва та передані в управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, позивач звернувся до відповідач з вимогами припинити розрахунок за лічильниками, розташованими за адресами: вул. Микитенка, 9 та вул. Запорожця, 13, та повернути помилково сплачені грошові кошти в розмірі 4 497,35 грн. Відповідач вказані грошові кошти позивачу не повернув.

У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду, просив визнати недійсними трьохсторонню додаткову угоду від 01.11.2012 та додаткову угоду від 01.03.2013 до договору № 252 (о/р 3510252) від 14.02.1990, стягнути з відповідача безпідставно отримані грошові кошти в розмірі 4 497,35 грн.

Провадження у справі № 910/20702/15 порушено ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2015, розгляд справи призначено на 02.09.2015.

02.09.2015 в судовому засіданні представник позивача надав пояснення по суті спору та подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом було задоволено.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю підготувати обґрунтоване заперечення по суті позовних вимог, яке судом було задоволено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2015 на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 16.09.2015.

10.09.2015 через загальний відділ діловодства суду від представника позивача надійшли письмові пояснення до позовної заяви.

16.09.2015 через загальний відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач, зокрема, зазначив, що спірні додаткові угоди не суперечать вимогам чинного законодавства, позивач здійснював оплату спожитої електричної енергії відповідно до виставлених відповідачем рахунків, актів (звітів) про використану електричну енергію, які були підписані уповноваженими представниками сторін без заперечень, а також актів прийняття-передавання товарної продукції, скріплених відтисками печатки позивача. Просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував, вважав його необґрунтованим та безпідставним, просив суд в його задоволенні відмовити.

У судовому засіданні 16.09.2015 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вивчивши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, судом встановлено наступне.

29.10.2010 між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (далі - АЕК «Київенерго») та дочірнім підприємством «Екос» (далі - ДП «Екос») була укладена додаткова угода до договору від 14.02.1990 № 252, якою договір про постачання електричної енергії № 252 (далі - договір) був викладений у новій редакції.

Відповідно до п. 1 договору в редакції додаткової угоди від 29.10.2010, постачальник (АЕК «Київенерго») продає електричну енергію споживачу (ДП «Екос») для забезпечення потреб електроустановок споживача за об'єктами споживача згідно з умовами цього договору та додатків до договору, що є його невід'ємною частиною, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатків до договору, що є його невід'ємною частиною.

Додатком 4А до договору визначений перелік об'єктів ДП «Екос» ХК «Київміськбуд», до яких постачалась електрична енергія. До вказаного переліку віднесені кімнати приїжджих ГРЩ ж/б 13, розташовані за адресою: вул. Запорожця, 13; кімнати приїжджих ГРЩ ж/б 9, розташовані за адресою: вул. Микитенко, 9. З вказаного додатку також вбачається, що споживачу ДП «Екос» ХК «Київміськбуд» присвоєний особистий рахунок № 35-10252.

01.11.2012 між публічним акціонерним товариством «Київенерго» (далі - відповідач), дочірнім підприємством по експлуатації та ремонту житлового фонду та об'єктів соціально-побутового значення «Екос» публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» (далі - ДП «Екос») та товариством з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» (далі - позивач) була укладена додаткова угода до договору від 14.02.1990 № 252 (о/р 3510252) про постачання електричної енергії (далі - додаткова угода від 01.11.2012).

Згідно з умовами додаткової угоди від 01.11.2012, сторона 2 (ДП «Екос») передала всі права та зобов'язання що визначені договором від 14.02.1990 № 252 (о/р 3510252) та додатками до нього стороні 3 (позивачу), а сторона 3 прийняла вказані права та обов'язки; визначено термін дії договору від 14.02.1990 № 252 (о/р 3510252) до 01.03.2013.

Так, ДП «Екос» передало позивачу права та обов'язки за договором № 252 від 14.02.1990 щодо об'єктів нерухомого майна, розташованих за адресами: вул. Запорожця, 13 та вул. Микитенко, 9.

Суд зазначає, що у позовній заяві позивач вказує об'єкт нерухомого майна, що розташований за адресою вул. Микитенко, 9-Б. Враховуючи, що позивачем в якості доказів на обґрунтування своїх тверджень долучені документи, що стосуються об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: вул. Микитенко, 9, суд дійшов висновку про те, що при складанні позовної заяви позивачем була допущена технічна описка.

01.03.2013 між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода до договору від 14.02.1990 № 252 (о/р 3510252) про постачання електричної енергії (далі - додаткова угода від 01.03.2013), згідно з умовами якої сторони, зокрема, домовились подовжити строк дії договору до 01.07.2013.

У позовній заяві позивач стверджує, що не приймав в обслуговування та експлуатацію житлові будинки, розташовані за адресами: вул. Микитенка, 9 та вул. Запорожця, 13, не був балансоутримувачем або власником вказаних об'єктів нерухомого майна, відповідно не споживав електричну енергію, що передавалась відповідачем до зазначених об'єктів нерухомого майна.

З'ясувавши вищевказану обставину, позивач звернувся до відповідача з листом № 4167 від 16.10.2013, яким просив припинити розрахунок за лічильником № 0231233, розташованим за адресою: вул. Запорожця, 13, та лічильником № 0097861, розташованим за адресою: вул. Микитенка, 9, особовий рахунок № 3510252.

Крім того, позивач звернувся до відповідача з листом № 774 від 13.03.2015, в якому зазначив, що будинки, розташовані за адресами: вул. Микитенка, 9 та вул. Запорожця, 13, знаходяться у комунальній власності міста Києва з 29.11.2012, тому оплата за спожиту електричну енергію за вказаними будинками була здійснена позивачем помилково, просив відповідача повернути помилково сплачені грошові кошти і розмірі 4 497,35 грн.

Позивач повторно звернувся до відповідача з претензією № 1265 від 15.05.2015, якою також вимагав повернути помилково сплачені грошові кошти в розмірі 4 497,35 грн.

Проте відповідач вимоги позивача не виконав.

У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду, просив визнати недійсними трьохсторонню додаткову угоду від 01.11.2012 та додаткову угоду від 01.03.2013 до договору № 252 (о/р 3510252) від 14.02.1990, стягнути з відповідача безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 4 497,35 грн.

З матеріалів справи, а саме із витягу № 3 з протоколу засідання правління ПАТ «ХК «Київміськбуд» № 29 від 15.08.2012, копія якого долучена до матеріалів справи, вбачається, що ДП «Екос» було погоджено передачу позивачу будинків разом з інженерними мережами в існуючому стані згідно з наданого переліку (додаток № 3 до протоколу).

Дослідивши додаток № 3 до вищевказаного протоколу, судом було встановлено, що перелік об'єктів нерухомого майна, зазначений в ньому, не містить об'єктів, розташованих за адресами: вул. Микитенка, 9 або вул. Запорожця, 13. Тоді як, житлові будинки, розташовані за вказаними адресами, були передані в управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, що підтверджується наступним.

Розпорядженням виконавчого органну Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про безоплатне прийняття відомчого житлового фонду, службового житла, зовнішніх інженерних мереж ПАТ «ХК «Київміськбуд» до комунальної власності територіальної громади міста Києва» № 1605 від 12.09.2012 (далі - розпорядження № 1605 від 12.09.2012) прийнято безоплатно до комунальної власності територіальної громади міста Києва відомчий житловий фонд та передано до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій згідно з додатком 1.

Згідно з переліком відомчого житлового фонду, що приймається до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передається до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій, який є додатком 1 до розпорядження № 1605 від 12.09.2012, до комунальної власності передавались, зокрема, житлові будинки, розташовані за адресами: вул. Микитенка, 9 та вул. Запорожця, 13 (Дніпровський район).

На виконання розпорядження № 1605 від 12.09.2012 ДП «Екос» був виданий наказ «Про передачу будинків» № 123 від 28.09.2012, згідно з яким було передано безоплатно до комунальної власності територіальної громади міста Києва відомчий житловий фонд та передано до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації житлові будинки, розташовані за адресами: вул. Микитенка, 9 та вул. Запорожця, 13.

Житловий будинок, розташований за адресою: вул. Запорожця, 13, був прийнятий до комунальної власності територіальної громади міста Києва за актом приймання передачі житлового будинку на вул. П. Запорожця, 13 в комунальну власність територіальної громади міста Києва до сфери управління Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 31.10.2012; житловий будинок, розташований за адресою: вул. Микитенка, 9 - за актом приймання передачі житлового будинку по вул. Микитенка, 9 в комунальну власність територіальної громади міста Києва до сфери управління Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації від 31.10.2012, копії яких долучені до матеріалів справи.

Таким чином, додаткові угоди від 01.11.2012 та 01.03.2013 були укладені сторонами після розподілу та передання іншим суб'єктам господарювання нерухомого майна, що перебувало у власності ПАТ «ХК «Київміськбуд».

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про те, що позивач не приймав в обслуговування та експлуатацію житлові будинки, розташовані за адресами: вул. Микитенка, 9 та вул. Запорожця, 13, не був балансоутримувачем або власником вказаних об'єктів нерухомого майна, відповідно не споживав електричну енергію, що передавалась відповідачем до зазначених об'єктів нерухомого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору про постачання електричної енергії встановлюються законами України «Про засади функціонування ринку електричної енергії України» та «Про електроенергетику».

Згідно з п. 1.2 Правил користування електричною енергією договір про купівлю-продаж електричної енергії - домовленість двох сторін (постачальник електричної енергії за нерегульованим тарифом і споживач), що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами під час продажу постачальником за нерегульованим тарифом електричної енергії споживачу за вільними цінами.

Споживач електричної енергії - юридична або фізична особа, що використовує електричну енергію для забезпечення потреб власних електроустановок на підставі договору.

Пунктом 10.2 Правил користування електричною енергією встановлено, що споживач електричної енергії зобов'язаний, зокрема, оплачувати обсяг спожитої електричної енергії, а також здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та рахунків, виставлених на підставі актів про порушення цих Правил та умов договору.

Так, оплата електричної енергії є обов'язком саме споживача, який її використав.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 № 11, роз'яснено, що за змістом статті 229 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину. Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення (п. 19 Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009).

Позивач укладаючи спірні додаткові угоди від 01.11.2012 та 01.03.2013 вважав, що житлові будинки, розташовані за адресами: вул. Микитенка, 9 та вул. Запорожця, 13, були передані саме на його баланс, у зв'язку з чим позивач мав намір отримувати та оплачувати послуги з постачання електричної енергії. А з'ясувавши, що вказані об'єкти нерухомості передані в управління іншому суб'єкту господарювання, звернувся до відповідач із вимогою про повернення помилково сплачених грошових коштів у розмірі 4 497,35 грн. та заявою про припинення розрахунків за лічильниками, розташованими за адресами: вул. Микитенка, 9 та вул. Запорожця, 13, особовий рахунок № 3510252.

Враховуючи вищевикладене, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши докази наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку про те, що позивач довів, що вчинив правочини, а саме: додаткову угоду від 01.03.2013 та додаткову угоду від 01.11.2012, під впливом помилки.

Так, вимоги позивача про визнання недійсними додаткової угоди до договору від 14.02.1990 № 252 (о/р 3510252) про постачання електричної енергії від 01.11.2012 та додаткової угоди до договору від 14.02.1990 № 252 (о/р 3510252) про постачання електричної енергії від 01.03.2013 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 4 497,35 грн.

Позивач оплатив електричну енергію за липень та серпень 2013, а також пеню згідно рахунку № 3510252/8/2 від 14.08.2013 на загальну суму 4 497,35 грн, що підтверджується банківськими виписками по рахунку відповідача від 09.08.2013 та 05.09.2013, копії яких долучені до матеріалів справи представником відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з ч. 2 цієї статті положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

У Постанові судових палат у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України від 02.10.2013 № 6-88цс13 зазначено, що у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів (ч. 1 ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 4 497,35 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо розподілу господарських витрат суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру (ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір»).

З огляду на те, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі, суд вважає за необхідне покласти судовий збір у розмірі 4 263,00 грн на відповідача.

Керуючись статтями 32, 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною додаткову угоду від 01.11.2012 до договору від 14.02.1990 № 252 (о/р 3510252) про постачання електричної енергії, укладену між публічним акціонерним товариством «Київенерго», дочірнім підприємством по експлуатації та ремонту житлового фонду та об'єктів соціально-побутового значення «Екос» публічного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» та товариством з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр».

3. Визнати недійсною додаткову угоду від 01.03.2013 до договору від 14.02.1990 № 252 (о/р 3510252) про постачання електричної енергії, укладену між публічним акціонерним товариством «Київенерго» та товариством з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр».

4. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, буд. 5; ідентифікаційний код 00131305 з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Перший український експертний центр» (04060, м. Київ, вул. Берлінського, буд. 15; ідентифікаційний код 36844047, на будь-який його рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду) безпідставно отримані грошові кошти в розмірі 4 497,35 грн (чотири тисячі чотириста дев'яносто сім грн 35 коп.); судовий збір у сумі 4 263,00 грн (чотири тисячі двісті шістдесят три грн 00 коп.).

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23 вересня 2015 року.

Cуддя Я.А. Карабань