Рішення № 51680444, 22.09.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Апеляційне провадження №22-ц/796/1597/2015 Головуючий в 1 інстанції - Великохацька В.В.

Доповідач - Желепа О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого Желепи О.В.

суддів Кабанченко О.А., Рубан С.М.

при секретарі Гарматюк О.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 грудня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та за аналогічним зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, -

Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення сторін , їх представників , перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просила поділити спільно набуте під час шлюбу майно. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 27 липня 1996 року між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб, який 03 вересня 2013 року було розірвано за рішенням суду. Шлюбний договір між ними не укладався. За час проживання в шлюбі ОСОБА_3 придбав за спільні сімейні кошти у іноземних контрагентів товар, а саме аксесуари для взуття на загальну суму 142 016,50 Євро, що за курсом НБУ складає 1 518 014,30 гривень. Позивач просить це майно виділити на праві приватної власності відповідачу та стягнути з нього грошову компенсацію його вартості у сумі 459 007,15 гривень разом із судовими витратами.

Під час розгляду справи позивач подала заяву про збільшення позовних вимог, в якій, посилаючись на наведені у позовній заяві підстави, просила виділити на праві приватної власності відповідачу наступне нажите ними за час шлюбу майно загальною вартістю 3 010 236,80 гривень, а саме: автомобіль «Renault Scenic», державний номер НОМЕР_1, вартістю 99 000,00 гривень, автомобіль «Мегсеdеs-Веnz 100 D», державний номер НОМЕР_2, вартістю 47 041,00 гривень, автомобіль «Реugeot 205 D», державний номер НОМЕР_3, вартістю 45 865,00 гривень; побутову техніку: електричну плиту «Аrdo» (склокераміка) вартістю 3500,00 гривень, пральну машину «Samsung» вартістю 2800,00 гривень, телевізор «LG LCD» вартістю 3500,00 гривень, телевізор «Samsung LCD » вартістю 3900,00 гривень, посудомийну машину «Аrdo» вартістю 3200,00 гривень; меблі: набір кухонних меблів вбудованих ДСП вартістю 9600,00 гривень, шафу-купе ДСП (скло) вартістю 5600,00 гривень, кладову вбудовану ДСП (скло алюміній дзеркало) вартістю 6900,00 гривень, дві щафи-купе (ДСП алюміній дзеркало) загальною вартістю 9600,00 гривень, ліжко двоспальне ДСП вартістю 5300,00 гривень, стіл комп'ютерний (ДСП алюміній) вартістю 1200,00 гривень, комод ДСП вартістю 2400,00 гривень, шафу книжну ДСП скло вартістю 4200,00 гривень разом з вартістю доставки та установки на загальну суму 67410,00 гривень; взуття, приналежності та аксесуари на суму 2 750 920,80 гривень. Також стягнути з відповідача на її користь компенсацію 1/2 частини вартості вказаного майна у сумі 1 505 118, 40 гривень та 1/2 частину доходу від підприємницької діяльності за 2006-2013 роки у розмірі 1 099 365,50 гривень, а також судові витрати.

До початку розгляду справи по суті відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, в якому вказує, що як він сам, так і ОСОБА_2 протягом часу перебування у шлюбі займалися підприємницькою діяльністю та отримували дохід, який спільно використовували на сімейні та особисті потреби, депозитних рахунків він не має. Також вказував, що за його власні кошти було зроблено ремонт у квартирі АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_2 на праві приватної власності, у зв'язку з чим її вартість зросла більше ніж на 43 % від початкової. На підставі цього позивач за зустрічним позовом просив визнати вказану квартиру спільною сумісною власністю подружжя. Також просив виділити на праві приватної власності відповідачу за зустрічним позовом все нерухоме та рухоме майно (за виключенням автомобілів) з компенсацією йому 1/2 частини вартості вказаного майна. Автомобілі ««Мегсеdеs-Веnz 100 D », державний номер НОМЕР_2, та «Реugeot 205 D », державний номер НОМЕР_3, виділити йому на праві приватної власності з компенсацією за його рахунок відповідачу за зустрічним позовом 1/2 частини їх вартості.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 01 грудня 2014 року основний та зустрічний позови задоволені частково.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_3 право власності на наступне майно загальною вартістю 191906,00 гривень: автомобілі: «Renault Scenic», державний номер НОМЕР_1, вартістю 99 000,00 гривень, автомобіль «Мегсеdеs-Веnz 100 D», державний номер НОМЕР_2, вартістю 47 041,00 гривень, автомобіль «Реugeot 205 D», державний номер НОМЕР_3, вартістю 45 865,00 гривень;

В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на наступне майно загальною вартістю 61700,00 (шістдесят одна тисяча сімсот) гривень, яке складається з: побутової техніки: електричну плиту «Аrdo» (склокераміка) вартістю 3500,00 гривень, пральну машину «Samsung» вартістю 2800,00 гривень, телевізор «LG LCD» вартістю 3500,00 гривень, телевізор «Samsung LCD » вартістю 3900,00 гривень, посудомийну машину «Аrdo» вартістю 3200,00 гривень; меблі: набір кухонних меблів вбудованих ДСП вартістю 9600,00 гривень, шафу-купе ДСП (скло) вартістю 5600,00 гривень, кладову вбудовану ДСП (скло алюміній дзеркало) вартістю 6900,00 гривень, дві щафи-купе (ДСП алюміній дзеркало) загальною вартістю 9600,00 гривень, ліжко двоспальне ДСП вартістю 5300,00 гривень, стіл комп'ютерний (ДСП алюміній) вартістю 1200,00 гривень, комод ДСП вартістю 2400,00 гривень, шафу книжну ДСП скло вартістю 4200,00 гривень .

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 в порядку компенсації вартості за автомобіліь «Renault Scenic », державний номер НОМЕР_1 -49500,00 гривень, за автомобіль «Мегсеdеs-Веnz 100 D », державний номер НОМЕР_2 -23520,50 гривень, за автомобіль «Реugeot 205 D », державний номер НОМЕР_3 - 22932,50 гривень, а всього - 95953,00 (дев'яносто п'ять тисяч дев'ятсот п'ятдесят три) гривні.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 в порядку компенсації вартості побутової техніки та меблів - 30850,00 (тридцять тисяч вісімсот п'ятдесят) гривень.

У задоволенні іншої частини первісних та зустрічних позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду, позивач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та ухвалити нове рішення, яким її вимоги задовольнити повністю, залишивши у власності ОСОБА_3 майно на загальну суму 2 818 330 грн. 80 коп., а саме побутову техніку та меблі на суму 67 410 грн. та товари (взуття, приналежності та аксесуари для взуття на загальну суму 2 750 920, 80, а на її користь стягнути грошову компенсацію в сумі 1 409, 165 грн. Також стягнути на її користь половину доходу від підприємницької діяльності за період 2006-213 рік в сумі 1 099 365 грн. 50 коп. та судові витрати 3441 грн. 00 коп. В іншій частині рішення районного суду залишити без змін.

Скаргу обґрунтовувала тим, що ті обставини справи, які суд вважав встановленими не доведені.

Так, є недоведеним факт знаходження меблів та побутової техніки в її квартирі, а тому суд помилково зазначив про це в рішенні та виділив їй техніку та меблі, які, вони ніколи з відповідачем не придбавали.

Тому вона просить суд, виділити відповідачу вказані меблі та техніку, якщо вони купувались в період шлюбу та на них витрачені спільні кошти, а їй присудити за них грошову компенсацію.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині поділу товару, який придбавався під час шлюбу, суд не врахував рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року, а також надані позивачем письмові докази на підтвердження придбання вказаного товару. Придбання товару також підтверджується листами іноземних контрагентів у яких придбавався вказаний товар.

Відмовляючи в задоволенні вимог про поділ доходу від підприємницької діяльності суд не взяв до уваги лист Міністерства доходів і зборів України від 17 липня 2014 року, яким підтверджено розмір доходу., а також Постанову Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 , відповідно до якої дохід від підприємницької діяльності підлягає поділу.

Посилання суду на те, що дохід використаний на потреби сім`ї є недоведеними та непідтверджені доказами.

В судових засіданнях апеляційного суду представники ОСОБА_2 доводи скарги підтримали та уточнили вимоги скарги, щодо поділу меблів та техніки, а також розміру грошової компенсації за товар та суму доходу приватного підприємця, який просили стягнути суд на користь позивачки.

ОСОБА_3 та його представники заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого судом рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Ст. ст.70,71 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою.

Відповідно до п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Задовольняючи позови частково, судом першої інстанції встановлено.

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу, 27 липня 1996 року зареєстровано шлюб між сторонами у відділі реєстрації актів громадянського стану Мінського району, актовий запис № 897 (том 1 а.с. 8).

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 03 вересня 2013 року, яке набрало законної сили, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано (том 3 а.с. 65-66).

Таким чином, судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 27 липня 1996 року до 03 вересня 2013 року.

Під час шлюбу сторони придбали автомобіль «Renault Scenic», державний номер НОМЕР_1, вартістю 99 000,00 гривень, автомобіль «Мегсеdеs-Веnz 100 D», державний номер НОМЕР_2, вартістю 47 041,00 гривень, автомобіль «Реugeot 205 D», державний номер НОМЕР_3, вартістю 45 865,00.

Щодо вартості вказаного майна та порядку його поділу, шляхом виділення відповідачу, та присудження позивачу грошової компенсації сторони не заперечували та рішення суду в цій частині ніким не оскаржене.

Пунктом 29 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №. 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» передбачено, що відповідно до положень статей 57, 61 СК, ст. 52 ЦК майно приватного підприємства чи фізичної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2012 від 19 вересня 2012 року, на яке посилається позивач ОСОБА_2 як на підставу своїх позовних вимог, встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є майно приватного підприємства, а не фізичної особи-підприємця.

Положеннями ч. І ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу

Так, як, позивачем не доведено факт приховування відповідачем від неї доходів від підприємницької діяльності, а згідно з поясненнями відповідача за первісним позовом та його представника такий дохід подружжя спільно використовувало на сімейні та особисті потреби. З урахуванням того, що в цей період режиму окремого проживання між сторонами не встановлено, суд не вбачав підстав для задоволення первісного позову в частині поділу доходу та товару, який придбавався під час шлюбу для підприємницької діяльності.

Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю сторін суд встановив.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на житло квартира АДРЕСА_1, належить в рівних долях ОСОБА_2 та членам її сім'ї ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на праві приватної власності. Право власності на неї набуте в порядку безоплатної приватизації державного житлового фонду (том 3 а.с. 78),

Позивач за зустрічним цозовом вказує, що ним було за власні кошти зроблено ремонт у наведеній квартирі, у зв'язку з чим її вартість зросла більше ніж на 43 % від початкової.

Поданий ОСОБА_3 кошторис ремонтних робіт (том 2 а.с. 145-152) підтверджує лише той факт, що замовником ремонту в квартирі АДРЕСА_1 є він сам. Натомість, з цих документів не вбачається, що ремонтні роботи оплачені саме за його власні кошти, а не за спільні кошти подружжя.

Пунктом 4.ч. 1 ст. 57 СК України передбачено, що житло, набуте дружиною, чоловіком за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» є її, його особистою приватною власністю.

Враховуючи наведене, суд не вбачав підстав для визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю сторін.

Оцінивши надані суду першої інстанції письмові докази в їх сукупності, колегія суддів прийшла до висновку, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними.

Висновки суду про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог про поділ товару, доходу приватного підприємця та квартири АДРЕСА_1 відповідають цим обставинам та вимогам Закону.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 з приводу неправомірної відмови суду в задоволенні позову про поділ товару, який придбавався приватним підприємцем ОСОБА_6 в період шлюбу, колегія суддів не приймає, так як суду позивачем були надані лише докази на підтвердження придбання такого товару, проте позивач не подавала суду першої інстанції докази на підтвердження того, що з 2006 року до 2013 року всі одиниці товару не були реалізовані та є в наявності, а також не доведено місце знаходження такого товару, що унеможливлює поділ такого майна в натурі, та визначення розміру компенсації.

Посилання представників позивача, як на доказ існування товару на час розгляду справи, на проведену представниками під час апеляційного розгляду контрольну закупку, колегія суддів не може прийняти, тому, що такі докази не подавались до районного суду.

Крім того виявлення в одному із магазинів однієї одиниці із всього переліку товару не свідчить, що увесь заявлений позивачем до поділу товар не був реалізований, чи втрачений, та існував на момент розпаду сім'ї та вирішення даної справи .

Слід зазначити, що аксесуари для взуття, та інший товар, який позивачка просила поділити є обіговими засобами приватного підприємця, які постійно використовувались для здійснення підприємницької діяльності, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду, що таке майно не може бути включено до спільного майна, яке може бути поділено в натурі між подружжям.

Майно фізичної особи - підприємця, яке ним придбане й використовується в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність відповідно до ст.. 57 СК України, а не як об'єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання ст..ст. 60,61 СК України.

Аналогічна правова позиція,висловлена Верховним Судом України у справі 6-79 цс13 в Постанові від 02 жовтня 2013 року. Слід зазначити , що вказана правова позиція є обов'язковою для застосування, відповідно до вимог ст.360-7 ЦПК України.

Посилання представниками позивача на рішення Конституційного Суду України № 17-рп/2012 від 19 вересня 2012 року , колегія суддів не приймає, оскільки у вказаному рішенні йдеться про майно приватного підприємства.

Доводи апеляційної скарги з приводу незаконності рішення суду в частині відмови в задоволенні позову про поділ доходів приватного підприємця, колегія суддів не приймає, виходячи з наступного.

На підтвердження цих позовних вимог, позивачем ОСОБА_2. суду була надана лише довідка Міністерства доходів і зборів України від 17 липня 2014 року, яка за її клопотанням була витребувана судом, відповідно до якої валовий дохід(виручка) приватного підприємця ОСОБА_3 за період з 2006 до 2013 року становить суму 2 198713,00 грн.

На підтвердження своїх витрат на здійснення підприємницької діяльності відповідач суду надав документів на суму 959 381 грн. 73 коп., а тому позивачка просила стягнути на її користь половину суми, яка складає різницю між валовим доходом та доведеними відповідачем затратами.

Колегія суддів,вважає, що такий розрахунок позивача не може бути покладений в основу судового рішення, оскільки він зроблений без врахування інших встановлених судом обставин, а саме:

В період з 1996 року по 2013 рік сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, проживали разом, мали спільний бюджет.

Таким чином кошти, які отримував відповідач з 2006 року до 2013 року використовувались на придбання майна, яке придбавалось в цей період на щоденні витрати сім'ї.

Посилання позивача на те, що вказаний дохід відповідач приховував і кошти на сім'ю та на майно не витрачав , належними та допустимими доказами не підтверджені.

Суду не були надані докази, які б свідчили про те, що відповідач отримувані ним доходи витрачав в період шлюбу не в інтересах сім'ї, також не були надані докази, що доходи ( гроші) існують у вигляді грошових вкладів, які, могли б бути поділені.

Не заявлялось в суді першої інстанції також і клопотання про проведення бухгалтерської експертизи для з'ясування дійсного розміру чистого прибутку приватного підприємця.

Слід також зазначити, що в період шлюбу сторонами придбавалось майно, а саме автомобілі, половину вартості яких суд стягнув на користь позивача. Так в 2013 році сторонами у шлюбі був придбаний автомобіль «Renault Scenic», державний номер НОМЕР_1, вартістю 99 000,00 гривень .

Тобто, позивач попросила поділити і майно, на придбання якого використовувався і дохід приватного підприємця і повторно дохід (гроші), за весь період перебування у шлюбі.

Таким чином, саме позивач зобов'язана була довести, що на момент розпаду сім'ї у відповідача були в наявності грошові кошти, які він отримував від підприємницької діяльності, які суд міг би розділити.

Довідка Міністерства доходів і зборів вказану обставину не доводить, а тому суд обґрунтовано відмовив в задоволенні цієї частини позовних вимог, через їх недоведеність.

Разом з тим, вирішуючи позовні вимоги, щодо поділу меблів та побутової техніки, суд не встановив, наявність вказаного майна, його місце знаходження, та його ринкову вартість на момент його поділу, оскільки ухвалював рішення про стягнення грошової компенсації за таке майно.

Перевіряючи ці доводи апеляційної скарги, апеляційним судом було призначено судову товарознавчу експертизу, якою було встановлено, вартість меблів та техніки з урахуванням їх зносу.

Так, експертом київської незалежної судово-експертної установи, який виходив до АДРЕСА_1 було встановлено, наявність: кухонних меблів, які були придбані в 2001 році, вартістю 508, 75 грн., телевізора LGмодель 32РС51- ZВ,вартістю 2500 грн., телевізора «Samsung CS-15 К8, вартістю 606,66 грн., пральної машини «Samsung» моделі М1001, вартістю 1250 грн., шафи купе ДСП трьох дверної , придбаної в 2003 році, вартістю 1850 грн., шафи-купе ДСП,двох дверної, придбаної в 2003 році, вартістю 1375 грн., а всього на загальну суму 8090 грн. 41 коп.

Враховуючи, що позивач ОСОБА_3 не надав суду належних та допустимих доказів знаходження у квартирі, де проживає ОСОБА_2,по проспекту Оболонському іншого майна, заявленого ним до поділу в зустрічній позовній заяві, а ОСОБА_2 заперечувала, наявність в неї такого майна, у суду були відсутні підстави, для виділення ОСОБА_2 майна, місце знаходження якого не було встановлено судом, та стягнення з ОСОБА_2 за нього грошової компенсації не за ринковою вартістю на момент поділу, а за вартістю його придбання.

Так, як на час апеляційного розгляду, шляхом виходу експерта на місце, встановлена наявність у квартирі ОСОБА_2, лише вищенаведеного майна, відповідно апеляційний суд, з врахуванням того, що більшість із перерахованого майна є вбудованими меблями, а також враховуючи згоду ОСОБА_3, на отримання за таке майно грошової компенсації, приходить до висновку про виділення вказаного майна у власність ОСОБА_2, та стягнення з неї на користь ОСОБА_3 половини вартості цього майна в сумі 4045 грн. 20 коп., у вигляді грошової компенсації його ринкової вартості на момент поділу.

Враховуючи, що суд при вирішенні вимог про поділ меблів та техніки, не повно встановив обставини справи, які мали правове значення для її вирішення, колегія суддів приходить до висновку, що рішення в цій частині підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення зустрічного позову.

Щодо вирішення інших позовних вимог рішення суду відповідає вимогам закону, та встановленим судом обставинам, а тому відповідно до ст. 308 ЦПК України має бути залишено без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 грудня 2014 року в частині вирішення позовних вимог про поділ меблів та побутової техніки скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення.

В порядку поділу спільного майна , визнати за ОСОБА_2 право власності на меблі та побутову техніку, загальною вартістю 8090 грн. 41 коп., що складається з : кухонних меблів, які були придбані в 2001 році, вартістю 508, 75 грн., телевізора LGмодель 32РС51- ZВ серійний номер 807 КСNL1Q 271, вартістю 2500 грн., телевізора «Samsung CS-15 К8, код моделі: CS 15K8 WOXBBWT, вартістю 606,66 грн., пральної машини «Samsung» моделі М1001 GW, вартістю 1250 грн., шафи купе ДСП трьох дверної , придбаної в 2003 році, вартістю 1850 грн., шафи-купе ДСП,двох дверної, придбаної в 2003 році, вартістю 1375грн .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 компенсацію вартості побутової техніки та меблів 4045 грн. 20 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20-ти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Судді: