Ухвала суду № 51659748, 24.09.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/8561/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кротюк О.В. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

24 вересня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Дешко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної архітектурно - будівельної інспекції України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2015 року у справі за адміністративним позовом Державної архітектурно-будівельної інспекції України до Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві про скасування постанови №39784177, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відділом державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у місті Києві 22.12.2014 ВП 39784177 винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», яка мотивована тим, що здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку майна боржника виявилися безрезультатними.

Не погоджуючись із таким висновком, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом, в якому просив суд скасувати вказану вище постанову як таку, що винесена із порушенням норм чинного законодавства.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскаржувана постанова державного виконавця відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження», оскільки останнім було вчинено всіх дій щодо розшуку майна боржника.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

За визначенням ст.. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Стаття 11 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ст.. 32 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Згідно з положеннями ст.. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності відомостей про місце проживання, перебування чи місцезнаходження боржника - фізичної особи, а також дитини за виконавчими документам про відібрання дитини державний виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини. У разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника державний виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов'язковою для виконання органами внутрішніх справ.

Розшук боржника - фізичної особи, дитини, розшук транспортних засобів боржника здійснюють органи внутрішніх справ, а розшук боржника - юридичної особи та іншого майна боржника організовує державний виконавець. Розшук оголошується відповідно за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання, перебування, місцезнаходженням боржника чи місцезнаходженням його майна, або за місцем проживання (місцезнаходженням) стягувача.

Витрати органів внутрішніх справ, пов'язані з розшуком боржника - фізичної особи, дитини за виконавчими документами про відібрання дитини або транспортних засобів боржника, стягуються з боржника за ухвалою суду. Витрати, пов'язані з організацією розшуку боржника - юридичної особи або іншого майна боржника, стягуються з боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Пункт 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до ч. 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», про наявність обставин, зазначених у частині першій цієї статті, державний виконавець складає акт.

Таким чином, можливість повернення виконавчого документа стягувачеві у зв'язку із відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, Закон України «Про виконавче провадження» пов'язує із попереднім вжиттям державним виконавцем заходів по розшуку такого майна та їх безрезультатністю.

Як вбачається з матеріалів справи, на запити державного виконавця отримані листи, зокрема: Територіального управління державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Київській області та м. Києві №04-03/330 від 16.01.2013, №04-03/7485 від 30.12.2013, якими державного виконавця повідомлено про відсутність реєстрації за боржником великовантажних та інших технологічних транспортних засобів, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування, підіймальні споруди, парові і водогрійні котли, посудини, що працюють під тиском, трубопроводів пари та гарячої води. В той же час, лист Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №29/09/138/нк від 10.01.2014 свідчить про відсутність у боржника пакетів акцій емітентів. Окрім того, в матеріалах справи міститься лист Державної інспекції сільського господарства в місті Києві №02/4-3957 від 04.12.2013 про відсутність зареєстрованих за боржником тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів. Лист Державної авіаційної служби України від 09.12.2013 №20.19-14465 свідчить про відсутність зареєстрованих за боржником повітряних суден.

Крім того, матеріали виконавчого провадження містять відповіді територіальних управлінь Державного агентства земельних ресурсів України про відсутність зареєстрованих за боржником земельних ділянок; повідомлення банківських установ, що кошти на рахунках у банку відсутні.

Враховуючи вище наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачем в повній мірі вчинено всіх заходів примусового виконання рішень встановлених ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження», а відтак правомірно винесено оскаржувану постанову.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, а судом першої інстанції повно встановлені обставини у справі, яким дана належна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Отже, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної архітектурно - будівельної інспекції України - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Степанюк А.Г.

Василенко Я.М.