Ухвала суду № 51659546, 28.09.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6684/15 Головуючий у 1-й інстанції: Скочок Т.О. Суддя-доповідач: Мєзєнцев Є.І.

У Х В А Л А

Іменем України

28 вересня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Старової Н.Е., Файдюка В.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві про:

- визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві Козловського Георгія Васильовича від 02.04.2015 року про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору у розмірі 17 579,42 грн.;

- визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві Козловського Георгія Васильовича від 02.04.2015 року про стягнення з ОСОБА_2 витрат на проведення виконавчих дій у сумі 116,82 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 червня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що державним виконавцем Відділу за результатами розгляду заяви про примусове виконання виконавчого листа №757/1474/13-ц, виданого 16.07.2013 року Печерським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Ерде Банк" суму в розмірі 175 794,29 грн., винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 25.07.2013 року (ВП №39019383), якою, зокрема, боржнику (позивачу) встановлено 7-денний строк з моменту винесення постанови для добровільного виконання рішення та зазначено, що при невиконанні рішення в наданий для добровільного виконання строк, рішення підлягає виконанню у примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.

У межах виконавчого провадження №39019383 державним виконавцем Відділу винесено наступні постанови від 02.04.2015 року: про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій, якою постановлено стягнути з боржника - ОСОБА_2 - витрати на проведення виконавчий дій у сумі 116,82 грн. та про стягнення з боржника виконавчого збору, якою постановлено стягнути з боржника - ОСОБА_2 - виконавчий збір у розмірі 17 579,42 грн.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовані Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року № 606-XIV (надалі - Закон №606).

Відповідно до ст. 1 Закону №606, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частиною 1 ст. 6 Закону №606 визначено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Разом з тим, приписами ч. 1 ст. 11 Закону №606 зазначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У відповідності до ч. 1 ст. 25 Закону №606, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова (ч. 2 ст. 25 Закону №606).

У разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення (ч. 1 ст. 27 Закону №606).

У разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом (ч. 1 ст. 28 Закону №606 у редакції, яка діяла станом на момент винесення оскаржуваної постанови про стягнення з боржника виконавчого збору).

З огляду на викладені вище положення Закону №606 вбачається, що виконавчий збір стягується з боржника у разі невиконання останнім рішення у строк, встановлений положеннями ч. 2 ст. 25 Закону №606, який у даному випадку складає до семи днів з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Представником позивача під час судового розгляду справи наголошено, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 25.07.2013 року (ВП №39019383) була направлена позивачу лише 16.09.2013 року, а отримана останнім 20.09.2013 року.

Так, відповідачем на виконання вимог ухвали суду від 12.05.2015 року не надано суду доказів направлення позивачу вищезазначеної постанови, відтак, твердження представника позивача про направлення постанови про відкриття виконавчого провадження від 25.07.2013 року лише 16.09.2013 року та отримання позивачем 20.09.2013 року Відділом належними та допустимими доказами не спростовано.

Таким чином, починаючи з 20.09.2013 року позивачу було відомо про факт відкриття виконавчого провадження №39019383, а тому саме з цієї дати позивач не був позбавлений можливості виконати виконавчий лист №757/1474/13-ц, виданий 16.07.2013 року Печерським районним судом м. Києва, на підставі якого відкрито дане виконавче провадження.

Разом з тим, як вбачається з наявних у матеріалах справи копій матеріалів виконавчого провадження №39019383, про факт виконання позивачем (боржником у вказаному виконавчому провадженні) рішення, на виконання якого і відкрито ВП №39019383, Відділ повідомлено 01.04.2015 року, у відповідності до заяв стягувача та боржника.

Крім того, представником позивача у позовній заяві вказано, що отримавши текст ухвали апеляційного суду м. Києва від 19.03.2015 року та спираючись на висновки, викладені у даній ухвалі суду, позивачем добровільно виконано рішення суду після чого останній надав державному виконавцю підтверджуючі документи. Тобто представником позивача підтверджено, що у період з вересня 2013 року по березень-квітень 2015 року, враховуючи факт обізнаності позивача з відкриттям виконавчого провадження №39019383, останнім не виконувався виконавчий лист №757/1474/13-ц, виданий 16.07.2013 року Печерським районним судом м. Києва.

Також, суд вважає необґрунтованими твердження представника позивача про неправомірність винесення оскаржуваної постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій з підстав не вчинення державним виконавцем дій з примусового виконання рішення з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, копії яких наявні у матеріалах справи, у межах виконавчого провадження №39019383 державним виконавцем Відділу винесено постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 15.08.2013 року та постанови про розшук майна боржника від 12.02.2014 року, винесення яких свідчить про здійснення державним виконавцем заходів з примусового виконання виконавчого листа №757/1474/13-ц, виданого 16.07.2013 року Печерським районним судом м. Києва.

Отже, враховуючи викладене вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Відділу Козловського Георгія Васильовича від 02.04.2015 року про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору у розмірі 17 579,42 грн.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Відділу Козловського Георгія Васильовича від 02.04.2015 року про стягнення з ОСОБА_2 витрат на проведення виконавчих дій у сумі 116,82 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Врегулювання питання, пов'язаного з витратами виконавчого провадження, викладено у ст. 41 Закону №606 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, витрати органів державної виконавчої служби, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження (ч. 1 ст. 41 Закону №606).

Витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 41 Закону №606).

Відповідно до ч. 3 ст. 41 Закону №606, кошти виконавчого провадження складаються з: авансового внеску стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; стягнутих з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій; інших надходжень, що не суперечать законодавству.

Приписами ч. 4 ст. 41 Закону №606 визначено, що до витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать кошти, за рахунок яких здійснено оплату: 1) перевезення, зберігання і реалізації майна боржника; 2) послуг експертів, суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до провадження виконавчих дій; 3) поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум; 4) проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини; 5) розміщення оголошення в засобах масової інформації; 6) виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень; 7) інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.

Про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Зазначена постанова надсилається сторонам не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена ними до суду у десятиденний строк (ч. 5 ст. 41 Закону №606).

Таким чином, підставою для стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій є наявність витрат, пов'язаних з примусовим виконанням рішення, з урахуванням відсутності у державного виконавця документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання.

Враховуючи, що державним виконавцем були вчинені дії з примусового виконання виконавчого листа №757/1474/13-ц, виданого 16.07.2013 року Печерським районним судом м. Києва, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Відділом у межах наданих йому положеннями Закону №606 повноважень винесено оскаржувану постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 02.04.2015 року, а, відтак, відсутні підстави для визнання оскаржуваної постанови протиправною та її скасування.

Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 червня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя Є.І. Мєзєнцев

суддя Н.Е.Старова

суддя В.В.Файдюк

Головуючий суддя Мєзєнцев Є.І.

Судді: Файдюк В.В.

Старова Н.Е.