Постанова № 51659501, 22.09.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/7225/15 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю.

Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Губської Л.В., Федотова І.В.,

при секретарі - Пономаренко О.В.,

за участю представника позивача - Млечка І.В., представника відповідача - Сірика Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Інформація і технології", державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 червня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Інформація і технології" до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Інформація і технології" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.11.2014 р. № 0004822201 та № 0004832201.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 червня 2015 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 20.11.2014 р. № 0004822201 у частині застосування до ТОВ «Науково-виробнича фірма «Інформація і технології» суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 53 993 (п'ятдесят три тисячі дев'ятсот дев'яносто три) грн. 00 коп. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 20.11.2014 р. № 0004832201 у частині застосування до ТОВ «Науково-виробнича фірма «Інформація і технології» суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 56 835 (п'ятдесят шість тисяч вісімсот тридцять п'ять) грн. 00 коп. В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою позивач та відповідач подали апеляційні скарги. Так, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Відповідач, не погоджуючись з оскаржуваним рішенням в частині задоволення позовних вимог, просить скасувати постанову суду першої інстанції в цій частині, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС м. Києва не підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу ТОВ "Науково-виробнича фірма "Інформація і технології" необхідно задовольнити частково, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Дніпровському районі Головного управління ДФС м. Києва проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «НВФ «ІНІТ» з питань правильності нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах із ТОВ «Росс-Сталь» за період діяльності з 01.09.2013 р. по 30.04.2014 р.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки від 06.11.2014 р. №71/26-53-22-01-26/20035704, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог пп.138.1.1 п.138.1 та п.138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 215 971,00 грн., у т.ч. за: 2013 р. - на суму 215 971,00 грн.; п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.2, п.201.4, п.201.6 та п.201.7 ст.201 ПК України, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 227 338,00 грн., у т.ч. за: вересень 2013 р. - на суму 46 463,00 грн.; жовтень 2013 р. - на суму 42 583,00 грн.; квітень 2014 р. - на суму 138 292,00 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки порушень, ДПІ у Дніпровському районі Головного управління ДФС м. Києва прийняті податкові повідомлення-рішення від 20.11.2014 р. №0004822201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 323 956,00 грн. (з яких 215 971,00 грн. - за основним платежем та 107 985,00 грн. - за штрафними санкціями) та №0004832201, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 341 007,00 грн. (з яких 227 338,00 грн. - за основним платежем та 113 669,00 грн. - за штрафними санкціями).

Не погоджуючись з вказаними рішеннями податкового органу позивач звернувся до суду з даним позовом про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем не доведено реальності господарських операцій по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Росс-Сталь», а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, в свою чергу, довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень, проте неправомірно застосував до позивача штрафні (фінансові) санкціїй у розмірі 50%.

Проте, колегія суддів не в повному обсязі погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім того, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між позивачем (Покупць) та ТОВ «Росс-Сталь» (Продавець) укладено договори поставки №3008/13 від 30.08.2013 р., №2709/13 від 27.09.2013 р.та №3110/13 від 31.10.2013 р., за умовами яких Продавець зобов'язується постачати Покупцю продукцію (товар) в асортименті та в строк згідно заявки, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.

Крім того, відповідно до умов вказаних договорів постачання товарів здійснюється Продавцем згідно із заявками Покупця. Найменування, кількість, ціна та терміни поставки кожної партії товару визначаються специфікацією, яка оформлюється додатками до кожного із Договорів. Якість товару повинна відповідати сертифікату якості заводу-виробника.

Факт виконання умов за зазначеними договорами та оплати їх вартості підтверджується документально. Господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності.

Реальність виконання вказаних договорів з ТОВ «Росс-Сталь» підтверджують наступні первинні та розрахункові документи: копії специфікацій, видаткових та податкових накладних, банківські виписки.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

При цьому, в акті перевірки відповідач не заперечував наявності у позивача всіх належно оформлених первинних документів, які підтверджують його право на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Таким чином, на момент проведення перевірки у ТОВ "Інформація і технології" були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до валових витрат та податкового кредиту сум, сплачених позивачем контрагенту, а аналіз наданих позивачем видаткових накладних, податкових накладних, інших первинних та платіжних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження формування податкового кредиту по операціям з ТОВ «Росс-Сталь», які були предметом перевірки.

Щодо окремих недоліків первинних документів, про які йдеться в рішенні суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що наявність певних недоліків у первинних документах не є достатньою підставою для визнання господарських операцій такими, що реально не відбулися.

Так, відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 1936/11/13-11 від 01 листопада 2011 року, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання суду першої інстанції на ненадання позивачем документів, що підтверджують транспортування придбаних товарів.

Так, за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів з метою їх використання у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Колегія суддів зазначає, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників. При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

При цьому, колегія суддів також зазначає, що договори, укладені між позивачем та його контрагентом в судовому порядку не оспорювалися, недійсними (фіктивними) не визнавалися, їх зміст не суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції за наслідками розгляду даного спору, колегія суддів зважає на те, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не було надано ряд обов'язкових документів, передбачених умовами вищезазначених договорів.

Колегія вважає помилковим висновок суду про недоведеність позивачем того факту, що господарські операції з його контрагентом мають реальний характер з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 11 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час відповідно до принципу офіційного з'ясування обставин справи, передбаченого частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин правомірності позовних вимога або їх безпідставності суд повинен витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів.

Вказана позиція висловлена в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р.

Проте, як убачається із матеріалів справи, судом першої інстанції не було проведено відповідних дій щодо встановлення факту реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

В той же час позивачем, на підтвердження факту виконання у повному обсязі сторонами зобов'язань за наведеними договорами, суду апеляційної інстанції було надано необхідні документи, які долучені до матеріалів справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 195 КАС України, якими закріплено, що суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає необґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає за можливе дослідити первинні документи, додані до апеляційної скарги позивача, як доказ реальності здійснення господарських операцій між ТОВ "Інформація і технології" та ТОВ «Росс-Сталь».

Так, апелянтом було надано додаткові документи, передбачені договорами з ТОВ «Росс-Сталь» та документи щодо подальшого використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності з метою виробництва детекторів прямої зарядки та подальшої їх реалізації на користь ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в обґрунтування правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення, посилається на постанову СУ ФР ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 30.05.2014 р. про призначення податкової перевірки ТОВ «НВФ «ІНІТ»; акт ДПІ у м. Рівному ГУ Міндоходів у Рівненській області від 04.06.2014 р. №366/17-16-22-01/32471420 «Про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Росс-Сталь», якими встановлено відсутність ТОВ «Росс-Сталь» за податковою адресою, непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності засновника та директора контрагента-постачальника, відсутність виробничих потужностей, складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності, а також відсутність об'єктів оподаткування по операціях з купівлі-продажу товарів (послуг) за період з 01.01.2013 р. по 30.04.2014 р.

Однак, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на вказаний акт перевірки, оскільки вказана обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження його за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Враховуючи, що юридична відповідальність має індивідуальний характер, позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентом позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій. На період господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Росс-Сталь» останнє було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платником податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

Крім того, сам по собі акт перевірки не може розцінюватися в якості достатнього доказу порушення позивачем вимог чинного законодавства України, адже він являється по суті суб'єктивно викладеними судженнями податкового органу за результатами перевірки, здійсненої відносно діяльності виключно контрагента позивача, а відображені в ньому відомості не ґрунтуються на дослідженні первинних фінансово-господарських відносин з позивачем.

Таким чином, відповідачем не доведено обґрунтування правомірності прийнятих податкових санкцій, відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що податковим органом протиправно прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.11.2014 р. №0004822201 та №0004832201, а тому оскаржувані рішення суб'єкта владних повноважень підлягають скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга ДПІ у Дніпровському районі Головного управління ДФС м. Києва задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, судом, під час здійснення судочинства не було враховано вимогу вказаної норми закону. Так, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

За таких обставин, висновки суду першої інстанцій щодо правомірності прийняття державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління ДФС м. Києва податкових повідомлень-рішень від 20.11.2014 р. № 0004822201 та № 0004832201 не ґрунтуються на вимогах закону.

За таких обставин апеляційна скарга ТОВ "Інформація і технології" підлягає задоволенню, в задоволенні апеляційної скарги державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС м. Києва - необхідно відмовити.

Відповідно до п. 1, 4 ч.1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Інформація і технології" слід задовольнити частково, а постанова суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги в цій частині - задовольнити.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС м. Києва залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Інформація і технології" - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 червня 2015 року - скасувати в частині відмови в задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Інформація і технології" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС м. Києва від 20.11.2014 р. №0004822201 у частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 269 963,00 грн. (з яких 215 971,00 грн. - за основним платежем та 53 992,00 грн. - за штрафними санкціями) та визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС м. Києва від 20.11.2014 р. №0004832201 у частині збільшення суму грошового зобов'язання за платежем: ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 284 172,00 грн. (з яких 227 338,00 грн. - за основним платежем та 56 834,00 грн. - за штрафними санкціями) та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги в цій частині - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС м. Києва від 20.11.2014 р. №0004822201 у частині збільшення ТОВ «Науково-виробнича фірма «Інформація і технології» суми грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 269 963,00 грн. (з яких 215 971,00 грн. - за основним платежем та 53 992,00 грн. - за штрафними санкціями).

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС м. Києва від 20.11.2014 р. №0004832201 у частині збільшення ТОВ «Науково-виробнича фірма «Інформація і технології» суму грошового зобов'язання за платежем: ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 284 172,00 грн. (з яких 227 338,00 грн. - за основним платежем та 56 834,00 грн. - за штрафними санкціями).

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 червня 2015 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Постанову в повному тексті виготовлено 25.09.2015 року.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Губська Л.В.

Федотов І.В.