Ухвала суду № 51659424, 24.09.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/3749/15 Головуючий у 1-й інстанції: Погрібченко І.М. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря - Новак О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельна компанія МСУ» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельна компанія МСУ» до відділу Державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві про визнання незаконними дій та скасування постанови, акту, опису й арешту майна,-

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2015 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із зазначеною постановою, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.

Згідно до частини четвертої ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до частини першої ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

23 вересня 2015 року представником позивача через канцелярію Київського апеляційного адміністративного суду подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з хворобливим станом здоров'я. Проте, слід зауважити, що жодних документів на підтвердження даної обставини не надано, а тому колегією суддів, такі причини неявки в судове засідання представника позивача, не можуть бути визнані поважними.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, до ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві від ОСОБА_2 (стягувач) надійшла заява для примусового виконання виконавчого листа № 759/3979/14-ц, виданого 05.05.2014, про стягнення з позивача боргу по заробітній платі на загальну суму 44 789 грн 40 коп.

За наслідками розгляду вказаної заяви, державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 43192938, копію якої було направлено сторонам до виконання та відома.

Оскільки на виконанні у відповідача перебуває зведене виконавче провадження ВП № 25674070 по стягненню з ТОВ «Мостобудівельна компанія МСУ» на користь групи стягувачів, державним виконавцем на підставі ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» 07.08.2014 було винесено постанову про приєднання виконавчого провадження ВП № 43192938 до зведеного виконавчого провадження № 25674070.

Окрім цього, на підставі ухвали Господарського суду м. Києва про порушення провадження у справі про банкрутство від 18.08.2014 у справі № 910/10562/14, якою порушено провадження у справі № 910/10562/14 про банкрутство позивача, головним державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві Максимів М.М. в межах виконавчого провадження ВП № 43193756 28 жовтня 2014 року на підставі п. 8 частини першої ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про зупинення виконавчого провадження ВП № 43193756 з примусового виконання виконавчого листа № 163/360/14-ц, виданого Любомльським районним судом Волинської області від 24.04.2014 про стягнення з боржника - ТОВ «Мостобудівельна компанія МСУ» на користь стягувача - ОСОБА_4 заборгованості із заробітної плати у розмірі 23 495 грн 84 коп., відрядних - 9 910 грн 40 коп., моральної шкоди - 3 100 грн та 243 грн 60 коп. судового збору.

Начальником ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві Мацюк О.В., в порядку ст. 83 Закону України «Про виконавче провадження», проведено перевірку матеріалів зведеного виконавчого провадження ЗВП № 25674070 по стягненню з ТОВ «Мостобудівельна компанія МСУ» на користь ОСОБА_2, за результатами якої останньою було встановлено, що відповідно до пп. 3.9.2 п. 3.9 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, зведене виконавче провадження з підстави, передбаченої пунктом 8 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», зупиняється лише в частині стягнень, які підпадають під дію запровадженого господарським судом мораторію, зокрема не зупиняються провадження за рішеннями про виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, стягнення невикористаних та своєчасно неповернутих коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також у випадку перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) та у разі виконання рішень у немайнових спорах.

22 січня 2015 року начальником ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві Мацюк О.В. винесено постанову, пунктом першим якої, скасовано постанови про зупинення виконавчих проваджень, винесених у відповідності до пункту 8 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», де є стягнення за рішеннями про виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, стягнення невикористаних та своєчасно неповернутих коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; пунктом другим зобов'язано державного виконавця вживати виконавчі дії, де є стягнення за рішеннями про виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, стягнення невикористаних та своєчасно неповернутих коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

На підставі постанови начальника про перевірку зведеного ВП № 25674070 від 22.01.2015, головним державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві Максимів М.М. в межах виконавчого провадження ВП № 43193756 26 січня 2015 року винесено постанову про скасування процесуального документу, якою скасовано документ «Постанова про зупинення виконавчого провадження (п. 8 частина перша ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження»)» від 28.10.2014, що видав Максимів М.М. при примусовому виконанні виконавчого листа № 163/360/14-ц, про стягнення з боржника - ТОВ «Мостобудівельна компанія МСУ» на користь стягувача - ОСОБА_4 заборгованості із заробітної плати.

19 лютого 2015 року державним виконавцем Максимовим М.М. при примусовому виконанні зведеного ВП № 25674070 був здійснений опис та арешт рухомого майна - транспортних засобів, про що було складено Акт опису й арешту майна (оскаржуваний акт).

Вважаючи порушенням своїх прав з боку виконавчого органу та з метою їх відновлення суб'єкт господарської діяльності звернувся за захистом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки державний виконавець ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві стосовно складання оскаржуваних постанови, акту опису й арешту майна діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому його дії є правомірними, а складені ними оскаржувані постанова, акт опису й арешту майна є такими, що відповідають приписам норм чинного законодавства.

На думку колегії суддів позиція суду першої інстанції є вірною з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено права та обов'язки державного виконавця якою крім іншого, передбачено, що державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з частиною першою ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» передбачено, що приписами статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що кілька відкритих виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника об'єднуються у зведене виконавче провадження.

Судам необхідно мати на увазі, що за приписами цієї статті об'єднуються у зведене виконавче провадження кілька відкритих виконавчих проваджень тільки про стягнення коштів та лише з одного боржника.

Крім того, судам необхідно враховувати, що всі справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) з метою виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об'єднано виконавчі провадження щодо виконання рішень судів різних юрисдикцій та/чи рішень інших органів (посадових осіб), належать до юрисдикції адміністративних судів, навіть у разі, коли у зведеному виконавчому провадженні відсутнє виконавче провадження з примусового виконання рішення адміністративного суду.

Відповідно до ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.08.2014 у справі № 910/10562/14 порушено провадження у справі № 910/10562/14 про банкрутство позивача. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, визнано вимоги ініціюючого кредитора в сумі 4 720754 грн 94 коп., введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Косякевича С.О.

Стаття 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року № 2343-XII визначає, що боржник - юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа за зобов'язаннями, які виникли у фізичної особи у зв'язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, неспроможний виконати протягом трьох місяців свої грошові зобов'язання після настання встановленого строку їх виконання, які підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, та постановою про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено цим Законом.

За змістом положень цієї норми кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

За правилами статті 19 Закону України №2343 законодавцем визначено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Відповідно до частини другої статті 19 Закону України №2343 мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє органи державної виконавчої служби за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) та виконання рішень у немайнових спорах є обставиною для винесення державним виконавцем постанови про зупинення виконавчого провадження.

Згідно з пунктом 2 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження зупиняється у випадках, передбачених: пунктами 3, 4, 6 - 10 і 12 - 14 частини першої статті 37 цього Закону, пунктами 2 - 5 частини першої статті 38 цього Закону, - до закінчення строку дії зазначених обставин.

Таким чином законодавством чітко визначені підстави для зупинення виконавчого провадження.

У нашому випадку підставою для зупинення зведеного виконавчого провадження стало порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника - позивача.

Відповідно до пп. 3.9.1 п.3.9. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції №512/5 від 02.04.2012 за наявності підстав для зупинення виконавчого провадження в частині виконання одного виконавчого документа, який приєднано до зведеного виконавчого провадження, зведене виконавче провадження зупиняється лише в частині виконання цього виконавчого документа.

Згідно з пп. 3.9.2. п.3.9. вказаної Інструкції зведене виконавче провадження з підстави, передбаченої пунктом 8 частини першої статті 37 Закону, зупиняється лише в частині стягнень, які підпадають під дію запровадженого господарським судом мораторію, зокрема не зупиняються провадження за рішеннями про виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, стягнення невикористаних та своєчасно не повернутих коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також у випадку перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) та у разі виконання рішень у немайнових спорах.

За таких обставин, обов'язок зупинити виконавче провадження не розповсюджується на задоволення вимог кредиторів, які встановлені частиною п'ятою статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, оскільки на них дія мораторію не поширюється.

Зазначена позиція підтверджується також роз'ясненнями, викладеними в пункті 42 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 15 «Про судову практику у справах про банкрутство».

Що стосується посилання апелянта на порушення відповідачем вимог статей 19 та 28 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», колегія суддів зазначає наступне.

Частиною п'ятою статті 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що стягнення грошових коштів за вимогами кредиторів за зобов'язаннями, на які не поширюється дія мораторію, провадиться з рахунку боржника в установі банку. Контроль за такими стягненнями здійснює арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор). Звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника.

Згідно з частиною першою статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем здійснено лише першу стадію для забезпечення звернення стягнення на майно, а саме - опис та арешт рухомого майна позивача.

Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань, щодо виплати заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, то і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Статтею 28 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що арешт на майно боржника та інші обмеження його дій щодо розпорядження майном можуть бути накладені виключно у межах процедури санації та у разі, якщо вони не перешкоджають виконанню плану санації та не суперечать інтересам конкурсних кредиторів.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 01 липня 2015 року відкрив процедуру санації боржника - позивача. Після введення процедури санації державним виконавцем арешт на майно та кошти не накладався.

Оскільки здійснення опису та арешту рухомого майна позивача є заходом для забезпечення стягнення з позивача в майбутньому виплат по заробітній платі конкурсних кредиторів, тому такі дії відповідача не перешкоджають виконанню плану санації.

Отже, наведені апелянтом факти щодо порушення вимог статей 19 та 28 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не знайшли свого підтвердження в судах першої та апеляційної інстанції.

З урахуванням викладеного, після детального з'ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що відповідач при винесенні оскаржуваних постанови, акту опису й арешту майна діяв у межах та у спосіб передбачений законодавством.

Згідно із частини першої ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостобудівельна компанія МСУ» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: Н.М.Троян

Судді: Н.П.Бужак,

В.А. Твердохліб

.

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.