Ухвала суду № 51659397, 22.09.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/5188/15 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач - Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - Готри Т.В.,

представника відповідача - Анголенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РТРІ-Рітейл Трекінг Рісеч Інтернешнл» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «РТРІ-Рітейл Трекінг Рісеч Інтернешнл» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 липня 2015 року,

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «РТРІ-Рітейл Трекінг Рісеч Інтернешнл» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 27.11.2014 №0000212207.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 липня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення - про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість спірного рішення контролюючого органу, оскільки фактичне здійснення господарських операцій позивача з контрагентом, внаслідок яких позивачем сформовано податковий кредит, відсутнє. Відтак, задекларовані показники податкового кредиту належно не підтверджуються, що свідчить про заниження необхідних до сплати в бюджет сум ПДВ.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань повноти нарахування податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Компанія «Астілон» за період з 01.07.2014 по 31.07.2014, за підсумками якої складено акт від 13.11.2014 №550/1/22-07-21628814 та виявлено порушення п. 44.1 ст. 44, п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 108 333,00 грн.

За наслідками перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 27.11.2014 №0000212207, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 135 416,00 грн, з них 108 333,00 грн - за основним платежем, 27 083,00 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із цим рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність спірного рішення, колегія суддів зважає на наступне.

Як убачається із матеріалів справи, підставою для нарахування позивачу грошових зобов'язань з податку на додану вартість стало виявлення контролюючим органом недостовірності відображеного позивачем у податковій звітності з цього податку за липень 2014 року показника податкового кредиту, який сформовано на підставі відносин з ТОВ «Компанія «Астілон» за угодою про надання маркетингових послуг. Такий висновок відповідача ґрунтується на аналізі наданих до перевірки позивачем первинних документів, податкової інформації у вигляді акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача та даних АІС «Податковий блок».

Аналізуючи доводи податкового органу, колегія суддів зважає на таке.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, є Податковий кодекс України.

За визначенням цього Кодексу, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14).

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка має містити визначені цією статтею обов'язкові реквізити.

Згідно пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця.

Приписами пунктів 201.7, 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, формування податкового кредиту є відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності.

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинних документів встановлені частиною 2 цієї статті.

За визначеннями цього Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відтак, необхідною умовою для віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Колегією установлено, що позивач є суб'єктом господарської діяльності, основним видом якої є дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки.

13 січня 2014 року між позивачем, як замовником, та ТОВ «Компанія «Астілон», як виконавцем, укладено договір про надання маркетингових послуг (б/н), предметом якого було зобов'язання виконавця за завданням замовника проводити маркетингові дослідження за напрямками і на умовах, визначених цим договором, а також зобов'язання замовника оплачувати надані послуги. Договором передбачено, що напрямки і умови проведення кожного дослідження узгоджуються і затверджуються сторонами у додаткових угодах до договору, які є невід'ємною його частиною. Згідно договору, у додаткових угодах по кожному напрямку повинні бути зазначені, зокрема, такі умови проведення досліджень і їхньої оплати: предмет (мета, задачі) досліджень, територія, на якій воно проводиться, етапи, вибірка і метод проведення, строк проведення, вартість, строки і порядок оплати.

Також, умовами договору передбачено, що виконавець проводить дослідження самотужки з використанням своїх засобів і матеріалів або користуючись послугами третіх осіб.

Здача-приймання результатів досліджень, за договором, здійснюється за актом.

Як свідчать матеріали справи, протягом січня-червня 2014 року між позивачем та ТОВ «Компанія «Астілон» укладено додаткові угоди до вищевказаного договору, у яких визначено предмет досліджень, наприклад: дослідження роздрібних платежів продукції у каналі сучасної торгівлі (торгові точки із самообслуговуванням) України; товар, що підлягає аналізу, наприклад: сири, спреди, дозодоранти, лікарські препарати тощо; напрямки досліджень, наприклад: визначення обсягів продажу товарів, роздрібної ціни; етапи та строки проведення; вибірка досліджень, методи, вартість дослідження, а також територію, на якій воно має проводитись. При цьому, територія визнана переважно загальних поняттям - міста України. Зазначеними додатковими угодами передбачено, що за результатами досліджень виконавець надає замовнику звіт в електронному вигляді у формі таблиць Excel чи у форматі бази даних, і має містити показники по географічним зонам та каналам реалізації, визначених замовником.

На підтвердження виконання сторонами умов цього договору та додаткових угод до нього позивачем надано до податкової перевірки та суду наступні документи: акти здачі-приймання досліджень, складені протягом липня 2014 року, податкові накладні, виписані контрагентом позивачу у дні складання згаданих актів, виписки по рахунку - на підтвердження оплати вартості послуг. Також, позивачем надано компакт диск з інформацією.

Окрім того, позивачем надано пояснення з приводу використання у своїй господарській діяльності замовлених у ТОВ «Компанія «Астілон» послуг, відповідно до яких вони здійснювались з метою виконання власних зобов'язань з проведення маркетингових досліджень ринку за угодами з контрагентами: ТОВ «ГлаксоСмітКляйн Фармасьютікалс Україна», ТОВ «Лореаль Україна», ПАТ «Бель Шостка Україна», ТОВ «Інтер Фуд», ТОВ «Тетра Пак», ТОВ «Шенкель Україна» та іншими. На підтвердження чого позивачем надано договори та первинні документи, складені по відносинам з цими контрагентами.

Обговорюючи надані позивачем докази, колегія суддів доходить висновку, що такі не підтверджують реальність спірних господарських операцій.

Так, акти здачі-прийняття робіт, складені між позивачем та ТОВ «Компанія «Астілон» не відповідають вимогам частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже не дають змоги встановити зміст та обсяг фактично наданих послуг, які передбачені відповідними додатковими угодами до договору від 13 січня 2014 року, а також не вказують на виконавців цих робіт. Неможливо встановити ці обставини також із даних, які містяться на компакт диску, що наданий позивачем суду. Так, на диску відсутні відомості, які вказували б на те, що таблиці та бази даних, які містяться на ньому, були підготовлені саме ТОВ «Компанія «Астілон» на виконання договору з позивачем. Тобто, факт існування звітів, визначених умовами вищевказаного договору, позивачем не підтверджено.

Таким чином, досліджені судом первинні документи не підтверджують, що контрагентом надано позивачу маркетингові послуги у відповідності до вищезгаданого договору та у визначених додатковими угодами обсягу й місяцях виконання. Також, не підтверджується вчинення сторонами цього договору будь-яких дій, що мали б супроводжувати надання такого роду послуг, в тому числі направлення виконавцю заявок, узгодження конкретних місць проведення досліджень, набору виконавців, складання анкет тощо.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що досліджені первинні документи не дають змоги встановити фактичний рух активів у процесі здійснення спірних господарських операцій.

Твердження позивача про те, що послуги у ТОВ «Компанія «Астілон» замовлялись з метою виконання власних зобов'язань з проведення маркетингових досліджень ринку за угодами з іншими контрагентами, відхиляються судом, позаяк надані ним докази можуть свідчити лише про виконання позивачем своїх договірних зобов'язань, однак з них не вбачається, що такі були виконані саме із залученням до їх виконання ТОВ «Компанія «Астілон».

До того ж, колегія суддів враховує, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основним видом діяльності ТОВ «Компанія «Астілон» є діяльність у сфері права. За таких обставин, значному сумніву піддається економічна доцільність залучення цього Товариства до виконання робіт, пов'язаних із проведення маркетингових досліджень, які ніяк не узгоджуються зі звичайною для останнього господарською діяльністю.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що за договором, укладеним між позивачем та ТОВ «Компанія «Астілон», виконанню підлягали значні обсяги робіт, проведення досліджень у різних містах України. Разом з тим, матеріали справи не підтверджують наявності у контрагента позивача необхідних трудових ресурсів для їх виконання. Водночас, із акту контролюючого органу від 09.09.2014 №2759/26-55-22-09/38942017 слідує, що зазначене підприємство не знаходиться за податковою адресою, і зустрічну звірку щодо нього по відносинам з контрагентами-покупцями, зокрема за липень 2014 року, неможливо здійснити.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не спростовано висновки відповідача про те, що спірні господарські операції у дійсності не відбувались, а їх документальне оформлення здійснювалось лише з метою мінімалізації податкового навантаження та отримання податкової вигоди за рахунок формування податкового кредиту.

Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість та правомірність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення від 27.11.2014 №0000212207 та про відсутність підстав для його скасування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Відтак, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РТРІ-Рітейл Трекінг Рісеч Інтернешнл» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст ухвали складений 25 вересня 2015 року)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М.