Ухвала суду № 51659294, 22.09.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 357/9727/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Голуб А.В. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області до Міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції про скасування постанови, за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2015 року,

В С Т А Н О В И В :

Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області звернулося у суд із позовом до міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції (далі - Відділ ДВС), в якому просило скасувати постанову державного виконавця відділу ДВС від 19.06.2015 про відкриття виконавчого провадження №47903124.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд дійшов висновку, що при відкритті виконавчого провадження державний виконавець діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

З таким висновком суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2015 року у справі №357/3335/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2015 року, задоволено частково позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області. Цим судовим рішенням зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві провести перерахунок та виплату ОСОБА_2 пенсії по ІІ групі інвалідності, встановивши її в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, встановивши її в розмірі 75 % від мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законодавством України на відповідний період, доплати до пенсії за проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, визначеної Законом про державний бюджет України на відповідний календарний рік, відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 01.07.2014 по 02.08.2014 включно, з урахуванням сум раніше проведених виплат.

За вказаним судовим рішенням 16.06.2015 видано виконавчий лист №2-а/357/513/15, який стягувачем, відповідно до заяви від 17.06.2015, пред'явлено до виконання Відділу ДВС.

Постановою державного виконавця Відділу ДВС Дорошенка Р.С. від 19.06.2015 відкрито виконавче провадження №47903124 з виконання зазначеного виконавчого листа, і направлено її Управлінню Пенсійного фонду України в м. Білій Церкві Київської області.

Не погоджуючись із правомірністю вказаної постанови державного виконавця, позивач звернувся у суд.

Надаючи правовому оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, судова колегія зважає на таке.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Згідно статті 1 цього Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 цього Закону примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Пунктом 1 частини 2 зазначеної правової норми до виконавчих документів віднесено виконавчі листи, що видаються судами.

Статтею 18 вказаного Закону визначені вимоги до виконавчого документа.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 19 Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що державний виконавець не повинен був відкривати виконавче провадження на підставі вказаного виконавчого листа, оскільки, на переконання позивача, вищезгадане судове рішення підлягає виконанню згідно Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845.

Проте, ці твердження позивача є безпідставними та не відповідають чинному законодавству.

Положеннями частин 1, 2 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються органами доходів і зборів, банками та іншими фінансовими установами. Рішення зазначених органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.

Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Згідно положень частини 1 статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.

Частиною 1 статті 3 цього Закону встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Отже, зазначені Закон та Порядок встановлюють правила виконання судових рішень, боржниками у яких є, зокрема, державні органи, про стягнення коштів.

Натомість, постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 квітня 2015 року у справі №357/3335/15, задля виконання якої видано виконавчий лист №2-а/357/513/15, не вирішувалось питання про стягнення з територіального органу Пенсійного фонду України коштів, а зобов'язано останнього вчинити певні дії на користь фізичної особи.

Таким чином, виконання вказаного виконавчого листа повинне здійснюватись у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

На користь даного висновку свідчать, зокрема, приписи частини 1 статті 7 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», відповідно до яких виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Тому, доводи позивача, покладені в основу його вимог, протирічять чинному законодавству та обставинам справи.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

У апеляційній скарзі позивачем не наведено жодних нових доводів, які би спростовували обґрунтованість та законність оскаржуваного судового рішення. Відтак, скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у м. Білій Церкві Київської області залишити без задоволення.

Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М.