Ухвала суду № 51659040, 30.09.2015, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Смагар С.В.

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2015 року справа №805/557/15-а

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Шишов О.О., Казначеєва Е.Г., секретаря судового засідання Челахової О.О., за участі представників позивача Філімонова А.Ю., Ілясової І.Г., Дроздової І.О., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 липня 2015 року у справі № 805/557/15-а за позовом Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» до Державної фінансової інспекції в Донецькій області про визнання частково протиправною та скасування вимоги від 07 липня 2014 року № 05-06-10-14/6744,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 13.02.2015 року звернувся до суду з даним позовом, який в подальшому було доповнено, до Державної фінансової інспекції в Донецькій області. Просив суд: визнати вимогу відповідача протиправною та такою, що підлягає скасуванню, в частині вимог, зазначених у п.2, п.4, п.7 (стосовно Макіївського виробничого управління водопровідно - каналізаційного господарства (далі - ВУВКГ), п.10, п.11 в частині перерахування єдиного соціального внеску по наступним підрозділам: Макіївське ВУВКГ (зайві доплати за сумісництво) в сумі 4968,99 грн., за оплачені додаткові відпустки - Красноармійське РВУ в сумі 28766,14 грн., Добропільське ВУВКГ в сумі 27597,06 грн., Димитровське ВУВКГ в сумі 14418,8 грн., Управління ДВР в сумі 107314,04 грн., Макіївське ВУВКГ в сумі 109201,79 грн., Селидівське ВУВКГ в сумі 28355,8 грн., Дзержинське ВУВКГ в сумі 18921,65 грн., Торецьке ВУВКГ в сумі 22679,65 грн., Костянтинівське ВУВКГ в сумі 18681,46 грн., Єнакіївське ВУВКГ в сумі 24675,51 грн., Сніжнянське ВУВКГ в сумі 32880,63 грн., Торезьке ВУВКГ в сумі 30182,27 грн., Докучаєвське ВУВКГ в сумі 8823,71 грн., Волноваське ВУВКГ в сумі 9346,7 грн., в загальній сумі 481845,21 грн.; пункти 13, 16, 17.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 02 липня 2015 року у справі № 805/557/15-а позов задоволений повністю.

Визнано частково протиправною та скасовано вимогу Державної фінансової інспекції в Донецькій області від 7 липня 2014 року № 05-06-10-14/6744, а саме пункти 2, 4, 7 (стосовно Макіївського ВУВКГ), пункти 13, 16, 17, пункт 10, пункт 11 в частині перерахування єдиного соціального внеску по наступним підрозділам: Макіївське ВУВКГ в сумі 4968,99 грн., та за оплачені додаткові відпустки в загальній сумі 481845,21 грн., в тому числі Красноармійське РВУ в сумі 28766,14 грн., Добропільське ВУВКГ в сумі 27597,06 грн., Димитровське ВУВКГ в сумі 14418,8 грн., Управління ДВР в сумі 107314,04 грн., Макіївське ВУВКГ в сумі 109201,79 грн., Селидівське ВУВКГ в сумі 28355,8 грн., Дзержинське ВУВКГ в сумі 18921,65 грн., Торецьке ВУВКГ в сумі 22679,65 грн., Костянтинівське ВУВКГ в сумі 18681,46 грн., Єнакіївське ВУВКГ в сумі 24675,51 грн., Сніжнянське ВУВКГ в сумі 32880,63 грн., Торезьке ВУВКГ в сумі 30182,27 грн., Докучаєвське ВУВКГ в сумі 8823,71 грн., Волноваське ВУВКГ в сумі 9346,7 грн.

Не погодившись з даною постановою суду першої інстанції, Державна фінансова інспекція в Донецькій області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що враховуючи позицію Верховного Суду України у справі № 21-40а14 від 15.04.2014 року, а також те, що оспорюванні пункти вимоги від 07.07.2014 року № 05-06-10-14/6744 вказують на виявлені збитки, апелянт вважає постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02.07.2015 року у справі № 805/557/15-а, щодо скасування вимоги від 07.07.2014 року № 05-06-10-14/6744 такою, що є необґрунтованою.

Позивачем факсом надіслано письмові заперечення на апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Донецькій області.

Представники позивача у судовому засідання підтримали доводи своїх письмових заперечень та заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином. З огляду на приписи ч. 4 ст. 196 КАС України його неявка не є перешкодою для розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, наданих заперечень, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.

Державною фінансовою інспекцією в Донецькій області на виконання п. 2.8 Плану контрольно-ревізійної роботи Держфінінспекції України на І квартал 2014 року проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» та його відокремлених підрозділів за період з 01.03.2011 року по 01.03.2014 року. За результатами ревізії встановлені порушення фінансової дисципліни, які відображені в акті від 29.05.2014 року № 06-15-14/23, що підписаний 06.06.2014 із запереченнями (том 1 а.с. 34-51, 66-81).

07.07.2014 року відповідачем за результатами проведення ревізії фінансового-господарської діяльності КП "Компанія "Вода Донбасу", викладених в акті від 29.05.2014 року № 06-15-14/23, прийнято вимогу про усунення порушень № 05-06-10-14/6744. Вказана вимога отримана позивачем 08.07.2014 року (том 1 а.с. 52-65).

Позивачем оскаржується спірна вимога в частині пунктів 2, 4, 7 (стосовно Макіївського ВУВКГ), пункту 10, пункту 11 в частині перерахування єдиного соціального внеску по наступним підрозділам: Макіївським ВУВКГ (зайві доплати за сумісництво) в сумі 4968,99грн., за оплачені додаткові відпустки - Красноармійське РВУ в сумі 28766,14 грн., Добропільське ВУВКГ в сумі 27597,06 грн., Димитровське ВУВКГ в сумі 14418,8 грн., Управління ДВР в сумі 107314,04 грн., Макіївське ВУВКГ в сумі 109201,79 грн., Селидівське ВУВКГ в сумі 28355,8 грн., Дзержинське ВУВКГ в сумі 18921,65 грн., Торецьке ВУВКГ в сумі 22679,65 грн., Костянтинівське ВУВКГ в сумі 18681,46 грн., Єнакіївське ВУВКГ в сумі 24675,51 грн., Сніжнянське ВУВКГ в сумі 32880,63 грн., Торезьке ВУВКГ в сумі 30182,27 грн., Докучаєвське ВУВКГ в сумі 8823,71 грн., Волноваське ВУВКГ в сумі 9346,7 грн., в загальній сумі 481845,21 грн.; пунктів 13, 16, 17 (том 1 а.с. 4-16).

Колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і визначив коло нормативно-правових актів, що регламентують спірні правовідносини.

Відповідно до п. 2 Вимоги відповідач вимагає у позивача відобразити в обліку дебіторську заборгованість Новоазовської районної ради по витратах з утримання об'єктів водопровідно-каналізаційного господарства у сумі 383 333,00 грн. та стягнути з Новоазовської районної ради кошти у сумі 383 333,00 грн. по утриманню переданих об'єктів водопровідно-каналізаційного господарства за договором про пайову участь у витратах № 07-12-118 від 02.04.2012 року, укладеним між Новоазовською районною радою та КП «Компанія «Вода Донбасу» про пайову участь у витратах (том 1 а.с. 52).

Як вбачається з матеріалів справи, між КП "Компанія "Вода Донбасу" та Новоазовською районною радою було укладено договір про дольову участь в витратах на утримання об'єкту передачі № 07-12-118 від 02.04.2012 року предметом якого є приймання з метою подальшої експлуатації комунальним підприємством "Компанія "Вода Донбасу" об'єктів водопостачання та водовідведення Самойлівської та Хомутовської сільських рад Новоазовського району та дольова участь Новоазовської районної ради в витратах на утримання цих об'єктів шляхом щорічного перерахування Компанії 200 тис. грн. коштів щорічно протягом шести років. Ця сума коштів є договірною та узагальненою і виникла внаслідок аналізу технічного стану об'єктів спеціалістами позивача як сторони, яка приймає майно та фінансовими можливостями Новоазовської районної ради як сторони, яка її передає (том 2 а.с. 153, 155, 156).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач неодноразово звертався до Новоазовської районної ради з проханнями прийняти участь у витратах і відшкодуванні збитків на утримання об'єктів водопровідно-каналізаційного господарства Новоазовського району відповідно до умов договору № 07-12-118 від 02.04.2012 року. На вказані листи Новоазовська районна рада пояснювала, що в зв'язку з відсутністю коштів в районному бюджеті, виділ коштів на дольову участь в затратах не планувався (том 2 а.с. 156-160).

30.04.2014 року КП «Компанія «Вода Донбасу» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Новоазовської районної ради про стягнення заборгованості у розмірі 400 000,00 грн. 08.05.2014 року судом було порушено провадження у справі № 905/3095/14 за позовом КП «Компанія «Вода Донбасу» до Новоазовської районної ради про стягнення заборгованості у розмірі 400 000,00 грн. (том 1 а.с. 83, том 2 а.с. 161).

Щодо відображення в обліку дебіторської заборгованості Новоазовської районної ради по витратах з утримання об'єктів водопровідно-каналізаційного господарства у сумі 383 333,0 грн., то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що дебіторська заборгованість за товари, роботи або послуги відображається в обліку у тому разі, коли це є реалізаційним доходом, в даному випадку має місце дольова участь Новоазовської районної ради в витратах на утримання об'єктів, що не є доходом відповідно до П(С)БУ № 15 «Дохід». Крім того, відобразити дохід без наявності відповідних первинних документів, підтверджуючих факт надання послуг, неможливо.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлено, що пункт 2 вимоги підлягає скасуванню.

В пунктах 4 та 17 спірної вимоги вказано, що в ході ревізії виявлено, що КП «Компанія «Вода Донбасу» зайво отримано та використано дотації (субвенція на погашення заборгованості з різниці в тарифах на послуги з водопостачання та водовідведення) в 2012-2013 роках на загальну суму 140 009 902,00 грн., зокрема, 2008 рік в сумі 8 000 000,00 грн., 2009 рік в сумі 21 835 911,00 грн., 2010 рік в сумі 25 647 794,00 грн., 2011 рік в сумі 17 700 000 грн., 2012 рік в сумі 52 522 797,00 грн., 9 місяців 2013 року в сумі 24 303 400,00 грн., а також завищено потребу в бюджетних коштах за 9 місяців 2013 року у сумі 10 000 000,00 грн. внаслідок завищення «Розрахунків обсягу заборгованості за минулі роки з різниці в тарифах на послуги з водопостачання та водовідведення, що надані населенню КП «Компанія «Вода Донбасу», через заниження сум графи 5 «Дотація місцевого бюджету, отримана підприємством, установою, організацією для відшкодування різниці в тарифах», у зв'язку з невідображенням сум фактичних дотацій з місцевого бюджету, а саме: фінансова підтримка для відшкодування витрат за спожиту електроенергію в сумі 52 523 599,00 грн. та фінансова підтримка використана позивачем у 2013 році для виплати заробітної плати та сплати нарахувань на заробітну плату в сумі 24 303 400,00 грн. (том 1 а.с. 53, 65).

Відповідач вимагає у позивача перерахувати зайво отримані бюджетні кошти до державного бюджету у сумі 140 009 902, 00 грн. та провести зменшення обсягу заборгованості з різниці в тарифах в «Розрахунку обсягу заборгованості з різниці в тарифах на послуги водопостачання та водовідведення наданих населенню КП «Компанія «Вода Донбасу» на 2014 рік на 10 000 000,0 грн.

Наявними в матеріалах справи первинними документами (розпорядження, платіжні доручення, виписки банку, оборотно-сальдові відомості по рахунку, картки рахунку і т.д.) підтверджуються підстави отримання вказаних сум позивачем, факт надходження та використання цих коштів для сплати спожитої електроенергії за перекидання технічної води в маловодні регіони та для часткової компенсації витрат за спожиту електроенергію, пов'язаних з перекиданням технічної води в маловодні регіони каналом ССД (том 1 а.с. 84-97, 107-111, 112-128, 129-142).

Відповідно до Планів використання бюджетних коштів на 2012, 2013 роки різниця між розміром ціни (тарифу) на житлово-комунальні послуги, що затверджувалися або погоджувалися рішенням місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування, та розміром економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання) отримувалася підприємством за КФК 100602 (0640) тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 11 від 14.01.2011року (том 1 а.с. 141, 142).

Крім того, в матеріалах справи наявний акт від 04.07.2011 року № 06-05-11/055, яким встановлено, що попередньою плановою ревізією фінансово-господарської діяльності КП «Компанія «Вода Донбасу» за період з 01.06.2009 року по 01.03.2011 року, стосовно відшкодування різниці в тарифах» та формування собівартості послуг, тарифів на водопостачання та водовідведення зазначила: «Ревізією правильності визначення обсягу заборгованості в різниці в тарифах встановлено, що обсяг заборгованості визначено, як різниці між фактичними витратами (повна собівартість) та фактичними нарахуваннями згідно із затвердженими тарифами. Внаслідок затвердження тарифів нижче фактичних витрат за період з 2000 по 2010 роки склалося різниці в тарифах за надані послуги з водопостачання та водовідведення у сумі 434 779 408 грн». У зазначеному акті відповідачем також були зазначені та перевірені суми, отримані КП Компанія «Вода Донбасу» протягом 2009-2010 року з місцевого бюджету, при цьому у акті перевірки не відзначено, що сума 434 779 408 грн. різниці в тарифах за надані послуги з водопостачання та водовідведення, повинна бути зменшена на суми, виділені з місцевого бюджету протягом 2009-2010 років (том 1 а.с. 97-106).

Станом на 01.01.2011 року розрахунок обсягу заборгованості за минулі роки з різниці в тарифах на послуги з водопостачання та водовідведення, що надані населенню КП «Компанія «Вода Донбасу», перевірений відповідачем у сумі 434 779 408 грн., та не може бути зменшений, оскільки у відповідача відсутні підстави здійснювати повторну планову ревізію періодів фінансово-господарської діяльності підприємства, які вже перевірялися.

Відповідно до Порядку та умов надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах у 2012 та 2013 роках та форми розрахунку різниці в тарифах (графа 5), регламентовані постановами Кабінету Міністрів України від 11.06.2012 року № 517 та від 20.03.2013 року № 167, при розрахунку обсягу заборгованості різниці в тарифах відраховується лише дотація, отримана надавачами послуг для відшкодування різниці в тарифах, з місцевих бюджетів. Відрахування коштів, отриманих підприємством з державного бюджету як часткова компенсація витрат за спожиту електроенергію, пов'язаних з перекиданням води, ані Порядком ані формою розрахунку не передбачено.

14.05.2014 року Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства надано відповідь № 8/20-424-14 на запит позивача від 08.04.2014 року, якою було роз'яснено які саме видатки місцевого бюджету можна вважати погашенням різниці в тарифах на послуги водопостачання та водовідведення: «трансфертами місцевих бюджетів на погашення заборгованості з різниці в тарифах… на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення …. необхідно вважати тільки видатки місцевих бюджетів за кодом функціональної класифікації 0640 тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів (з перехідною таблицею до функціональної класифікації видатків та кредитування бюджету), затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 року № 11 (том 1 а.с. 144, 145).

Відповідач у висновках на заперечення від 11.06.2014 року № 12/1023 до акту ревізії фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.03.2011 року по 01.03.2014 року зазначає, що ствердження позивача про те, що у ході попередніх перевірок за період з 01.07.2006 по 01.06.2009 року ( акт від 17.08.2009 року № 06-15-09/13) та за період з 01.06.2009 року по 01.03.2011 року (акт від 04.07.2011 року № 06-05-11/055) було проведено ревізію визначення обсягу заборгованості в різниці в тарифах не відповідає дійсності, оскільки в 2006-2011 роках субвенція на погашення різниці в тарифах підприємством не отримувалась, тому не перевірялася (том 2 а.с. 108-110).

Колегія суддів вказує, що програми обох ревізій фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.07.2006 року по 01.03.2011 року містять пункти щодо: "Обсяг коштів, виділених з бюджетів всіх рівнів, їх витрачання та цільове використання. Обсяг коштів, отриманих у вигляді фінансової, благодійної чи спонсорської допомоги." (том 2 а.с.119-122).

Згідно з розрахунком обсягу заборгованості за минулі роки з різниці в тарифах на послуги водопостачання у сумі 152 715 214,00 грн., який був затверджений протоколом № 41 територіальної комісії з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу від 21.05.2009 року, підприємство отримало у 2006 році з різницю в тарифах за рахунок субвенції у сумі 79 909 932,00 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.05.2006 року № 705 (том 2 а.с. 111, 112-117).

У листі Контрольно-ревізійного управління в Донецькій області від 21.09.2009 року № 05-06-08015/8268 голові Донецької ОДА щодо інформації про результати ревізії за період з 01.07.2006 року - 01.06.2009 року не зазначено будь-яких порушень законодавства з боку позивача щодо отримання субвенції на погашення різниці в тарифах (том 2 а.с. 122-124).

В акті ревізії від 04.07.2011 року № 06-05-11/055 відбито: "ревізією правильності визначення обсягу заборгованості в різниці в тарифах встановлено: "внаслідок затвердження тарифів нижче фактичних втрат за період з 2000 по 2010 роки клалося різниці в тарифах за надані послуги з водопостачання та водовідведення у сумі 434 779 408,00 грн." (стор. 73 акту), на стор. 74 акту - копії додатків до протоколів та розрахунок в Додатку 38 до акта". Жодних порушень стосовно визначення обсягу заборгованості в різниці в тарифах у акті від 04.07.2011 року № 06-05-11/055 також не встановлено (том 1 а.с. 97-106).

Протоколом № 77 від 08.11.2013 територіальна комісія з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу (один з членів комісії - Міхнєва Олена Анатоліївна, - начальник відділу інспектування у сфері послуг Державної фінансової інспекції в Донецькій області) КП "Компанія "Вода Донбасу" узгоджена різниця в тарифах в сумі 128 218 638,00 грн. - на послуги з водопостачання, 45 910 250, 00 грн. - на послуги з водовідведення з урахуванням перевірок Державної фінансової інспекції в Донецької області (том 1 а.с. 153-160).

Отже, проаналізувавши наведене, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правильно визначено, що пункти 4, 17 вимоги підлягають скасуванню.

Що стосується пункту 7 вимоги, в якому відповідач вимагає стягнути 13 478,01 грн. зайво виплаченої 27-ми водіям Макіївського ВУВКГ доплати за суміщення посади слюсаря з ремонту автотранспорту, акумуляторщика, машиніста екскаватору, оператора вакуумної машини, які її отримали на твердження фінансового органу безпідставно, то слід врахувати таке (том 1 а.с. 54, 59).

Норми статті 127 КзпП України обумовлюють виключні випадки відрахування із заробітної плати.

Судами встановлено, що розмір доплати за суміщення професій встановлено наказом № 972 від 31.12.2013 року, що підписані директором Макіївського ВУВКГ з вказівкою конкретного розміру доплати у відсотках для кожного конкретного працівника (том 1 а.с. 162, 163-175).

Відповідно до Положення постанови Ради міністрів СРСР від 4 грудня 1981 року № 1145 «Про порядок і умови суміщення професій (посад)» та Інструкції Держкомпраці, Мінфіну СРСР і ВЦРПС від 14.051982 № 53-ВЛ «Про порядок і умови суміщення професій (посад)», суміщення професій (посад) визначено як виконання працівником поряд із своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою) у межах робочого часу за основною роботою. Формою Табелю використання робочого часу не передбачено у будь-який спосіб облік робочого часу сумісника, основним місцем роботи є теж саме підприємство, трудову функцію сумісництва яким виконується у межах основного робочого часу за основною посадою.

В матеріалах справи наявні: табелі використання робочого часу по автотранспортній дільниці Макіївського ПУВКХ на водіїв, шляхові листи автомобілів підтверджують відпрацювання ними повного робочого часу за посадою водія. В особових рахунках працівників (водіїв) нарахування за суміщенням проведено за весь робочий час на виконання наказів по підприємству (том 3 а.с. 5-38).

Відповідно до листа Департаменту автомобільного транспорту Мінінфраструктури від 20.11.2012 року № 25/3717-12 форму № 2 "Подорожній лист вантажного автомобіля", затверджених наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.95 року № 488/346, підприємства застосовують для обліку роботи автомобіля і водія, складення звітів за формами державних статистичних спостережень. Подорожній лист як первинний документ застосовується для бухгалтерського та податкового обліку господарських операцій, пов'язаних з перевезенням вантажів. Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України на основі первинних документів визнаються витрати платника податку. Подорожній лист підтверджує витрати, пов'язані із здійсненням перевезень, зокрема витрати на пально-мастильні матеріали.

Таким чином порушення з боку позивача у зв'язку з нарахуванням та виплатою водіям доплати за суміщення у сумі 13478,01 грн., єдиного соціального внеску у зв'язку з цим у сумі 4968,99 грн. відсутнє, оскільки зазначене спростовується первинним бухгалтерськими документами. А тому судом першої інстанції правильно зазначено, що пункти 7 та 11(в сумі 4968,99 грн.) вимоги підлягають скасуванню.

Стосовно пункту 10 вимоги відповідач вимагає у позивача стягнути з працівників відокремлених підрозділів КП "Компанія "Вода Донбасу" суми 1 292 931,93 грн. безпідставно нарахованих та виплачених підприємством відпусток за безперервний стаж роботи та за багатозмінний графік роботи за період з 01.03.2011 року по 31.12.2014 року, а також провести перерахунок безпідставно нарахований на цю суму єдиний соціальний внесок (ЄСВ) у сумі 481845,21 грн., зокрема, Красноармійське РВУ в сумі 28766,14 грн., Добропільське ВУВКГ в сумі 27597,06 грн., Димитровське ВУВКГ в сумі 14418,8 грн., Управління ДВР в сумі 107314,04 грн., Макіївське ВУВКГ в сумі 109201,79 грн., Селидівське ВУВКГ в сумі 28355,8 грн., Дзержинське ВУВКГ в сумі 18921,65 грн., Торецьке ВУВКГ в сумі 22679,65 грн., Костянтинівське ВУВКГ в сумі 18681,46 грн., Єнакіївське ВУВКГ в сумі 24675,51 грн., Сніжнянське ВУВКГ в сумі 32880,63 грн., Торезьке ВУВКГ в сумі 30182,27 грн., Докучаєвське ВУВКГ в сумі 8823,71 грн., Волноваське ВУВКГ в сумі 9346,7 грн. (пункт 11 вимоги). Відповідач зазначає, що внаслідок допущених таким чином порушень підприємству завдано матеріальної шкоди (збитків) у сумі 1292931,93грн., та відповідно ЄСВ у сумі 481845,21 грн. (том 1 а.с. 56-59).

Стаття 215 Цивільного кодексу України, передбачає, що не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Відповідно до п. 6.1 Колективного договору на 2012 рік, зареєстрований 13.06.2012 р. за № 134/3 Ворошиловською районною в м. Донецьку радою, передбачено "Предоставлять дополнительно к основному отпуску работникам основной деятельности 2 календарных дня за 2 отработанных года в системе предприятия, а также на других предприятих водопроводно-канализационного хозяйства, но не более 4-х календарных дней" (мова оригіналу). Ця додаткова відпустка надається лише на підставі виконання необхідних умов безперервного стажу наказом по підприємству кожному робітнику не залежно від наявності прибутку (том 1 а.с. 231-232, том 3 а.с. 4).

Згідно із статтею 4 Закону України «Про оплату праці» джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності.

Організація оплати праці здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів, генеральної угоди на національному рівні, галузевих, територіальних угод, колективних та трудових договорів (ст. 5 ).

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про відпустки» оплата інших видів відпусток, передбачених колективним договором та угодами, трудовим договором, провадиться з прибутку, що залишається на підприємстві після сплати податків та інших обов'язкових платежів до бюджету або за рахунок коштів фізичної особи, в якої працюють за трудовим договором працівники. В установах і організаціях, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, оплата цих відпусток провадиться в межах бюджетних асигнувань та інших додаткових джерел.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про колективні договори і угоди» від 01.07.1993 р. № 3356 зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Статтею 5 Закону України "Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Забороняється будь-яке втручання, яке може обмежити законні права працівників та їх представників або заборонити їх здійснення, з боку органів представницької і виконавчої влади та господарського управління, політичних партій, роботодавців при укладенні та виконанні колективних договорів, угод (ст.6).

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 7 Закону України "Про колективні договори і угоди» підхід до реалізації права на додаткову відпустку кожного робітника не має залежати від результату діяльності підприємства, та має не відрізнятися щодо кожного робітника. Несплата чи вибіркова сплата в залежності від наявності прибутку, такої відпустки тягне за собою порушення Закону України «Про колективні договори і угоди» та колективного договору підприємства.

Отже, судами доведено той факт, що пункти 10 та 11(в частині суми 481845,21 грн.) вимоги підлягають скасуванню.

У пункті 13 вимоги відповідач вимагає у позивача відобразити в бухгалтерському обліку відокремлених підрозділів дебіторську заборгованість за юридичними та фізичними особами, щодо яких здійснено безпідставні витрати у сумі 321 265,54 грн., стягнути з контрагентів та фізичних осіб суми судового збору. В іншому випадку стягнути з осіб, винних у безпідставному покритті за рахунок коштів витрат сторонніх юридичних та фізичних осіб 321265,54 грн., як шкоду у порядку та розмірі встановленому ст. ст. 130-136 Кодексу законів про працю України. Зазначена матеріальна шкода (збитки), на думку відповідача, виникла як покриття витрат сторонніх осіб (юридичних і фізичних) внаслідок недоотримання за рішенням суду судового збору, який згідно відповідних рішень суду необхідно стягнути з підприємств-боржників та фізичних осіб по відокремленим підрозділам: 1) Часовоярське РВУ у сумі 97947,36 грн. (фізичні особи) та 4709,20 грн. (юридичні особи), разом по РВУ 102656,56 грн., 2) Слов'янське РВУ у сумі 105129,37 грн. (юридичні особи), 3) Краснолиманське ВУВКГ у сумі 16123,61 грн. (фізичні особи), 4) Докучаєвське ВУВКГ у сумі 97356,00 грн. (юридичні особи).

Суд зазначає, що предметом діяльності підприємства є надання послуг централізованого водопостачання та водовідведення усім видам споживачів на платній договірній основі за затвердженими тарифами.

Згідно із статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 2 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI, платниками судового збору є, зокрема, підприємства, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення. Тобто, обов'язок сплати судового збору є обов'язковим для підприємства-позивача.

Згідно з пунктом 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджених наказом міністерства фінансів України від 31.12.1999 року № 318, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 року № 27, витрати на врегулювання спорів у судових органах відносяться до адміністративних витрат, спрямованих на обслуговування та управління підприємством. Водночас, абзацом 2 пункту 7 цього положення зазначено, що витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Отже, законодавчо встановлена процедура розгляду судових справ та порядок примусового стягнення боргу не дозволяє сплату судового збору за звернення до суду з позовом та виконання боржником рішення суду співвіднести до одного й того ж звітного періоду. Тому витрати підприємства на сплату судового збору відносяться до витрат у звітному періоді їх фактичного здійснення.

За результатом розгляду судової справи, згідно зі статтею 49 Господарського кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відшкодування витрат на сплату судового збору, отримане підприємством-позивачем відповідно рішення суду від відповідача, фактично є відшкодуванням раніше списаних активів, що згідно з пунктом 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 1.12.1999 № 860, включається до складу інших операційних доходів і відображається у бухгалтерському обліку відповідно даті отримання таких доходів, тобто під час отримання відшкодування.

Вимога відповідача суперечить Положенню (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 року № 237, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 25.10.1999 року № 725, оскільки дебіторська заборгованість - це заборгованість за товари, роботи, послуги. При цьому ця частина вимоги викладена без усякого правового обґрунтування. Жодний нормативно-правовий документ не містить механізму відображення в бухгалтерському обліку дебіторської заборгованості попередніх періодів в кошторисній документації поточного року.

Судовий збір - не є товаром, роботами або послугами. Згідно з підпунктом 9.1.6 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України судовий збір відноситься до загальнодержавних податків та зборів. Усі отримані накази суду про стягнення з боржників заборгованості і судового збору на користь позивача у даній справі направлені у відповідні відділи державної виконавчої служби, які здійснюють їх подальше виконання відповідно до норм Закону України «Про виконавче провадження» № 606 від 21.04.1999 року.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо необхідності скасування пункту 13 вимоги.

Стосовно пункту 16 вимоги відповідач вимагає у позивача стягнути з винних осіб нестачу матеріальних цінностей (директор Маріупольського РВУ Панченко С.О., директор Сніжнянського ВУВКГ Кордович С.А. та головний бухгалтер Киреєва Т.Ф.) на загальну суму 80 514,64 грн., в порядку та розмірах встановлених ст.ст. 130-136 Кодексу законів про працю України, що виникла внаслідок знищення та розбирання матеріальних цінностей всупереч законодавства, а саме: - в Маріупольському РВУ рахується на балансі приміщення лазні остаточною вартістю 50 814,64 грн., яке знаходиться в стані, непридатному до використання (в приміщенні відсутні двері, вікна, стіни обвалені). Дозвіл на списання приміщення до ревізії не надано. Розрахунок суми ліквідації (знищення, псування) основних засобів здійснено комісією підприємства. Сума збитків визначена комісією за остаточною вартістю зруйнованого майна; - в Сніжнянському ВУВКГ рахується на балансі будівля котельні на Очисних спорудах, яка знаходиться в розукомплектованому (зіпсованому) стані. Комісією підприємства здійснено розрахунок суми псування будівлі, яка складає 29700,00 грн.

Колегія суддів вказує, що норми Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 92 від 27.04.2000 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 27.04.2000 року № 92, п.п. 2.5, 6.1 Порядку списання об'єктів загальної власності територіальних громад сел, селищ, міст, які знаходяться під керівництвом обласної ради, затвердженого рішенням Донецької обласної ради від 01.08.2012 року № 6/13-331, лише регламентують механізм списання з балансу основних фондів: саме рішення про списання основних фондів вартістю понад 5000 грн. згідно вищезазначеному порядку приймає орган управління підприємства - Донецька обласна рада.

Позивач отримав будівлі лазні та котельні у означеному напівзруйнованому стані по передаточному акту приймання-передачі від 01.01.2008 року при приєднанні КП «Донецькоблводоканал» на підставі рішення Донецької обласної ради від 14.09.2007 року № 5/11-322. Так, згідно інвентаризаційного опису станом на 08.11.2011року приміщення лазні, розташоване в с. Мирний Тельманівської ВКД було передане на баланс Маріупольського РВУ КП «Компанія «Вода Донбасу» в стані, непридатному для подальшої експлуатації. Комісією було встановлено, що приміщення лазні знаходиться в аварійному стані, а саме, порушена цеглова кладка стін, пошкоджені внутрішні перегородки, дерев'яні конструкції, перекриття стелі і даху зруйновані, в результаті довгострокового використання, віконні та дверні рами згнили, про що було зроблено у якості додатку до інвентаризаційної відомості акт обстеження і відповідні фотокартки стану лазні, які надані позивачем до матеріалів справи. Згідно з поясненнями позивача ремонтні роботи зазначеного приміщення не проводилися з причини недостатності фінансових ресурсів внаслідок збитковості фінансово-господарської діяльності підприємства. Витрати на утримання або відновлення підприємство здійснювало в залежності від виробничих потреб і фінансових можливостей (том 1 а.с. 238, 239, 240-249).

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_9 був призначений директором Маріупольського РВУ з 01.09.2011 року згідно наказу генерального директора № 292 к від 01.09.2011 року та не може нести відповідальність за результати господарської діяльності підприємства, що здійснювалася до прийняття його на роботу.

Крім того, Мирненська селищна рада передала будівлі лазні КП «Донецькоблводоканал», правонаступником якого є КП «Компанія «Вода Донбасу», згідно акту про передачу на баланс ДОКП "Донецькоблводоканал" об'єктів водопостачання та водовідведення від 20.11.2004 року з додатком 1 (Перелік основних засобів, що передаються) та додатком 2 (Акт оцінки технічного стану від 10.11.2004р.). Згідно з Актом оцінки технічного стану від 10.11.2004 року об'єктів водопостачання та водовідведення Мирненської селищної ради "приміщення лазні знаходиться у незадовільному стані, потребує заміну віконних блоків, дверних блоків, відсутня система опалення, необхідна металева труба, покрівля в аварійному стані та потребує повної заміни, стіни перегородок частково зруйновані та потребують заміни цегельної кладки".

Суд першої інстанції правильно зазначає, що директор Сніжнянського ВУВКГ Кордович С.А. був призначений на посаду директора Сніжнянського ВУВКГ 03.07.2012 року згідно наказу генерального директора № 188-к. Відповідно до наказу генерального директора від 27.09.2012 року № 218 було проведено річну інвентаризацію матеріальних та нематеріальних активів Сніжнянського ВУВКГ, зокрема на ділянці очисних споруд. За результатами інвентаризації комісією складено протокол від 25.11.2012 року та акт технічного стану, що будівля котельної на ділянці очисних споруд (інв № 66) знаходиться в аварійному стані у зв'язку з тривалою експлуатацією (рік вводу в експлуатацію 1975), з порушенням несущих конструкцій, не задіяна в господарській діяльності, відновлення та ремонт її недоречний у зв'язку із значними витратами, до експлуатації не придатне, про свідчать зроблені фотографії (том 2 а.с. 126-135, 136-141).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що при проведенні щорічних інвентаризацій у 2011 та 2012 роках інвентаризаційні комісії Маріупольського РПУ та Сніжнянського ВУВКГ зафіксували факти розукомплектованості будівель лазні та котельної, що об'єктивно сталися внаслідок у періоди, коли ні директор Маріупольского РВУ, ні директор Сніжнянського ВУВКГ ще не працювали на посадах керівників відокремлених підрозділів. Вимога відповідача щодо стягнення з головного бухгалтера Сніжнянського ВУВКГ Киреєва Т.Ф. збитків, спричинених внаслідок зіпсування будівлі котельної на очисних спорудах Сніжнянського ВУВКГ, є також безпідставною, оскільки головний бухгалтер не є матеріально відповідальною особою і повинна бути доведена його особиста вина у спричиненні цих збитків.

Окрім того, колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що, як вбачається з оскаржуваних пунктів вимоги, Державна фінансова інспекція в Донецькій області вимагала відобразити в обліку дебіторську заборгованість Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу».

При цьому ця частина вимоги викладена без усякого правового обґрунтування. Жодний нормативно-правовий документ не містить механізму відображення в бухгалтерському обліку дебіторської з аборгованості попередніх періодів в кошторисній документації поточного року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування постанови суду не вбачається.

Керуючись ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Донецькій області - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 липня 2015 року у справі № 805/557/15-а за позовом Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» до Державної фінансової інспекції в Донецькій області про визнання частково протиправною та скасування вимоги від 07 липня 2014 року № 05-06-10-14/6744 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції - Вищого адміністративного суду України, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст виготовлено 30 вересня 2015 року.

Головуючий суддя Г.М. Міронова

Судді О.О. Шишов

Е.Г. Казначеєв