Ухвала суду № 51658814, 22.09.2015, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Давиденко Т.В.

Суддя-доповідач - Ляшенко Д.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2015 року справа №805/2065/15-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Ляшенка Д.В., суддів Ястребової Л.В., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального Головного управління Міндоходів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30 липня 2015 року у справі № 805/2065/15-а (головуючий І інстанції Давиденко Т.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Шіппінг" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального Головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

28 травня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Метінвест-Шіппінг" звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 07.05.2015 року № 000294200/2484/10/2803-42 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 3750321 грн. за лютий 2015 року.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 30 липня 2015 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ "Метінвест-Шіппінг" суд першої інстанції дійшов висновку про те що відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності висновків про порушення позивачем норм чинного законодавства з питань оподаткування.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення судом першої інстанції. Просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30.07.2015 року та постановити нове рішення яким в задоволенні позовних вимог ТОВ «Метінвест-Шіппінг» відмовити в повному обсязі.

Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. За приписами п.2 ч.1 ст.197 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи колегією суддів здійснюється в письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

ТОВ "Метінвест-Шіппінг" зареєстроване в якості юридичної особи, включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (ЄДРПОУ 31158623), місцезнаходження юридичної особи: 83015, Донецька область, пр. Богдана Хмельницького, 102, перебуває на обліку як платник податків у СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів, зареєстрований в якості платника ПДВ (т 2 - а.с. 58-59).

СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку здійснена камеральна перевірка даних, задекларованих ТОВ "Метінвест-Шіппінг" правомірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за лютий 2015 року, за результатами якої складений акт від 17.04.2015 року № 165/28-03-42/31158623 (т 1 - а.с. 14-22).

Під час перевірки податковим органом встановлені порушення ТОВ "Метінвест-Шіппінг" вимог чинного законодавства, а саме:

- п. 198.6 ст.198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлене завищення податкового кредиту та від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за лютий 2015 року на суму податку на додану вартість 3750321 грн.

На підставі акту перевірки СДПІ з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку прийняла податкове повідомлення - рішення від 07.05.2015 року № 000294200/2484/10/2803-42 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 3750321 грн. за лютий 2015 року.

Висновок податкового органу про порушення ТОВ "Метінвест-Шіппінг" вимог чинного законодавства зроблений на підставі встановленої під час перевірки обставини недекларування об'єкту оподаткування та податкових зобов'язань з ПДВ контрагентом товариства ДП "Донецька залізниця".

Судом апеляційної інстанції встановлено, підтверджено матеріалами справи, та не заперечується сторонами у справі про те що, 15.04.2008 року між ДП "Донецька залізниця" та ТОВ "Скіф - шиппінг" (ЄДРПОУ 31158623) укладений договір № Е-010693, за умовами якого експедитором проводяться розрахунки з замовником за надані ним послуги з перевезення вантажів, порожніх власних та орендованих вагонів та інші послуги вантажовідправникам/вантажоодержувачам (т 1 - а.с. 47-50).

Виконання договору підтверджене витягом з єдиного реєстру податкових накладних, платіжними дорученнями, податковими накладними (т. 2 - а.с. 54-249, т 2 - а.с. 1-38).

25.12.2014 року між ДП "Донецька залізниця" та ТОВ "Метінвест-Шіппінг" укладений договір підряду № Д/В - 013/6-ДР, за умовами якого підрядник зобов'язується на свій ризик та за завданням замовника виконати деповський ремонт вантажних вагонів - хоперів для перевезення охолодженого коксу (т. 2 - а.с. 36-38).

Виконання договору підтверджене платіжними дорученнями, актом приймання - здачі виконаних робіт, витягом з єдиного реєстру податкових накладних (т. 2 - а.с. 46-57).

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, позивач вважає неправомірним висновок податкового органу про порушення ним вимог Податкового кодексу України, тому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України.

Відповідно до п.п. 41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби, є органи державної податкової служби.

Таким чином, відповідач у справі - суб'єкт владних повноважень, на якого чинним законодавством покладені владні управлінські функції стосовно контролю у сфері податкових взаємовідносин.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків.

Таким чином, на позивача у справі покладений обов'язок щодо складання звітності, обчислення і сплати податків.

Колегія суддів вважає помилковим висновок податкового органу про порушення позивачем вимог Податкового Кодексу України, з наступних підстав.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Розділ V Податкового кодексу України регулює порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, визначає платників податку, встановлює порядок реєстрації в якості платників ПДВ, визначає об'єкти оподаткування та розміри ставок податку, операції, які звільнені від оподаткування, а також, правила віднесення сум до складу податкового кредиту.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто, отримавши податкові накладні від контрагентів, у позивача виникло право на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Статтею 44 Податкового кодексу України визначені вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, відповідно до п.44.1 якої для цілей оподатковування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподатковування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів (документи, створені в письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозвіл адміністрації (власника) на їхнє проведення ); регістрів бухгалтерського обліку (носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм і т.п., призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування й узагальнення інформації з первинних документів, прийнятих до обліку ); фінансової звітності (бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період); інших документів, зв'язаних з вирахуванням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених вищевказаними документами.

Згідно п.44.2 ст.44 Податкового кодексу України для визначення (розрахунку) об'єкта оподатковування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів і витрат з урахуванням положень цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно ст. 1 цього Закону господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до статті 4 вказаного Закону бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на основних принципах, серед яких превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно частини 1 статті 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, визначає, що первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, визначені п. 2.4 Положення: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства; зміст і обсяг господарської операції, одиницю її виміру; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дозволяють ідентифікувати особу, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Форми облікових регістрів, порядок записів у них, обробка і використання необхідної інформації визначаються відповідними нормативними документами про порядок їх застосування.

Відповідно до п. 3.7 Положення інформація про господарські операції підприємства за звітний період (місяць, квартал, рік) з облікових регістрів переноситься в згрупованому вигляді в бухгалтерські звіти, порядок складання яких установлюється відповідними нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова звітність підприємства складається на підставі даних бухгалтерського обліку і підписується керівником і бухгалтером підприємства.

Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ і суб'єктів малого підприємництва) складається з: балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до звітів.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, підтверджено матеріалами справи, в підтвердження реальності господарських операцій та правомірності включення сум до складу податкового кредиту з ПДВ позивачем надані до матеріалів справи документи бухгалтерського та податкового обліку, а саме, договори, податкові накладні, акти виконаних робіт, проїзні документи, що є підтвердженням реальності господарських операцій та правомірності включення сум до складу податкового кредиту з ПДВ.

Згідно п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.6 ст. 200 Податкового кодексу України платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів.

Тобто, чинним законодавством України, зокрема, Податковим кодексом України, на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладений обов'язок здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника; за будь-якими із сторін правочину не передбачено зобов'язання та не визначено права здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності заявленими іншою стороною правочину, при цьому такий платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, яка стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватися на інших осіб, у тому числі на його контрагентів.

Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тобто, до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник та притягнення до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та нормам чинного законодавства.

Виходячи з позицій, висловлених Європейським Судом з прав людини у рішеннях по справах "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", "Булвес" АД проти Болгарії", позицій Верховного Суду України, Вищого адміністративного суду України, викладених в Інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", наголошено на індивідуальному характері відповідальності особи та відсутності підстав для притягнення платника податків до відповідальності у зв'язку з порушенням податкової дисципліни його контрагентами.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Види перевірок, порядок, умови та строки їх проведення регламентує Глава 8 Податкового Кодексу України.

Згідно п. 75.1 ст. 75 Податкового Кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до п.п. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 Податкового Кодексу України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій).

Статею 76 Податкового Кодексу України визначено, що камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

З системного аналізу зазначених норм чинного законодавства вбачається, що під час камеральної перевірки використовуються данні податкової звітності платника податків, який перевіряється.

Згідно ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

На вимогу суду першої інстанції відповідачем не надані суду докази щодо того, яким чином під час камеральної перевірки встановлені обставини не включення контрагентами позивача сум податку на додану вартість до складу податкових зобов'язань відповідного звітного періоду.

При цьому, суд враховує, що під час камеральної перевірки відповідачем документи первинного бухгалтерського та податкового обліку не досліджувались.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності висновків про порушення позивачем норм чинного законодавства з питань оподаткування в розумінні зазначеної норми Закону.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись статтями: 9, 11, 160, 167, 184, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального Головного управління Міндоходів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 30 липня 2015 року у справі № 805/2065/15-а - залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Ухвала прийнята за наслідками розгляду в письмовому проваджені набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя Д.В. Ляшенко

Судді Л.В. Ястребова

І.Д. Компанієць