Постанова № 51655363, 21.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2015 р. Справа№ 910/13585/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Тарасенко К.В.

секретар: Горбунова М.Є.

представники сторін:

позивача: Рзаєва І.М., Чорненький О.В.;

відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "БАНК "Фінанси та

Кредит" в особі Філії "Центральне регіональне управління"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 07.07.2015р.

у справі №910/13585/15 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Приватного вищого навчального закладу "Київський

медичний університет УАНМ"

до Публічного акціонерного товариства "БАНК "Фінанси та

Кредит"

про зобов'язання виконати умови договору

ВСТАНОВИВ:

Приватний вищий навчальний заклад "Київський медичний університет УАНМ" (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "БАНК "Фінанси та Кредит" (далі - відповідач) про зобов'язання виконати умови договору банківського рахунку №ІД2063376 від 02.10.2009р., а саме: провести (виконати) платіжні доручення №307 від 05.05.2015р., №308 від 05.05.2015р., №309 від 05.05.2015р. та перерахувати на поточний рахунок позивача, відкритий в Акціонерному товаристві «Укрексімбанк», 3 988 658,00 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов'язання в частині виконання платіжних документів (доручень) позивача та перерахування коштів з рахунку позивача на інші рахунки, вказані в платіжних дорученнях.

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на необґрунтованості позовних вимог та непідтвердженості їх належними і допустимими доказами. Зокрема, відповідач зазначав наступне:

- банк не несе відповідальність за затримку платежу або несвоєчасне зарахування коштів на рахунок клієнта, якщо це було викликано збоями в роботі системи електронних платежі Національного банку України або за іншими причинами, які не залежать від банку;

- враховуючи специфіку та складність доказування наявності або відсутності електронних процесів, які пов'язані з роботою комп'ютерної техніки та комп'ютерного програмного забезпечення під час здійснення операцій щодо проведення переказів грошових коштів, для отримання доказів, що мають суттєве значення для вирішення спору у даній справі, необхідні спеціальні знання експерта. Однак позивачем не заявлялося відповідне клопотання;

- вину відповідача у невиконані договірних зобов'язань щодо проведення переказів грошових коштів за наданими позивачем платіжними дорученнями позивачем не доведено, оскільки за діючим законодавством відповідальність за здійснення переказу несе не лише банк, що обслуговує платника, а й банк, що обслуговує отримувача коштів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.07.2015р. у справі №910/13585/15 позов задоволено повністю, зобов'язано відповідача переказати кошти позивача у розмірі 3 988 658,00 грн. з поточного рахунку №26007000180601 в ПАТ "БАНК "Фінанси та Кредит" на рахунок №26004010046596 в АТ "Укрексімбанк", а також присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 1 218,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2015р. у справі №910/13585/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення у даній справі. Загалом, доводи апеляційної скарги ідентичні тим, які наводилися відповідачем під час розгляду справи Господарським судом міста Києва.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2015р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Зеленін В.О., Тарасенко К.В.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 21.09.2015р.

Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2015р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І., Тарасенко К.В. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 21.09.2015р.

Представники позивача в судовому засіданні 21.09.2015р. заперечували проти доводів апеляційної скарги відповідача, просили суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник відповідача в судове засідання 21.09.2015р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін в судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 21.09.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

02.10.2009р. між позивачем, як клієнтом, та відповідачем, як банком, було укладено договір на розрахункове-касове обслуговування №ІД2063376 (далі - Договір) (том справи - 1, аркуші справи - 15-17).

За умовами Договору (п.п.1.1, 2.1, 2.2) банк відкриває клієнту поточний рахунок №26006000180602, 26007000180601 у національній валюті (далі - рахунок) та зобов'язується здійснювати його розрахунково-касове обслуговування, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги банку згідно тарифів банку в порядку і на умовах, визначених Договором. Банк здійснює розрахунково-касове обслуговування рахунку в операційний день банку у порядку і на умовах, визначених чинним законодавством України та банківськими правилами. Списання банком грошових коштів з рахунку здійснюється за дорученням клієнта або без його доручення у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Права та обов'язки сторін визначені в розділі 3 Договору, згідно з п.п.3.3.2-3.3.4 якого банк зобов'язується вести комплексне розрахунково-касове обслуговування рахунку та виконувати за дорученням клієнта розрахункові, касові і інші операції, які не суперечать та передбачені для даного виду рахунків чинним законодавством України та банківськими правилами. Надання інших послуг, що безпосередньо не відносяться до розрахунково-касового обслуговування (кредитування, операції з цінними паперами, факторинг, лізинг та інші операції), здійснюється на підставі окремих договорів, укладених між банком і клієнтом. Банк обов'язується здійснювати розрахунково-касове обслуговування рахунку у визначений час з 900 до 1500 крім суботи, неділі та святкових і неробочих днів; забезпечувати своєчасне зарахування грошових коштів на рахунок.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що в травні 2015 року надав відповідачу на виконання платіжні доручення №307 від 05.05.2015р., №308 від 05.05.2015р., №309 від 05.05.2015р. на загальну суму 3 988 658,00 грн., але вказані платіжні документи не були виконані відповідачем і грошові кошти з рахунку позивача не надійшли на вказані в платіжних дорученнях рахунки.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку виконати свої договірні зобов'язання, позивач просив суд зобов'язати відповідача виконати платіжні доручення №307 від 05.05.2015р., №308 від 05.05.2015р., №309 від 05.05.2015р. та перерахувати на поточний рахунок позивача, відкритий в Акціонерному товаристві «Укрексімбанк», 3 988 658,00 грн.

Місцевий господарський суд позов задовольнив повністю, визнавши позовні вимоги документально підтвердженими та нормативно обґрунтованими.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту порушеного права, зокрема, може бути примусове виконання обов'язку в натурі.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд (ст. 1066 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

В ст. 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України визначає Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", який встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.

Згідно з п.1.30 ст. 1 названого Закону платіжне доручення - це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

В п.8.1 ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що банк зобов'язаний виконувати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Вказана правова норма кореспондується з положеннями п.2.19 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004р. №22 (із змінами та доповненнями).

Відповідно до п.п.32.1, 32.3, 32.8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. Банки зобов'язані виконувати доручення клієнтів, що містяться в документах на переказ, відповідно до реквізитів цих документів та з урахуванням положень, встановлених пунктом 22.6 статті 22 цього Закону. Спори, пов'язані із здійсненням банками переказу, розглядаються у судовому порядку.

В ст. ст. 1068, 1074 Цивільного кодексу України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

В процесі судового розгляду було встановлено, що позивач надав відповідачу на виконання платіжні доручення №307 від 05.05.2015р., №308 від 05.05.2015р., №309 від 05.05.2015р. на загальну суму 3 988 658,00 грн., за якими вказана грошова сума мала бути перерахована з рахунку позивача на його рахунок , відкритий в Акціонерному товаристві «Укрексімбанк» (том справи - 1, аркуші справи - 19-21).

Однак, в порушення умов укладеного між сторонами Договору, відповідач не виконав платіжні доручення позивача та не здійснив переказ грошових коштів.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

В своїх запереченнях на позов відповідач наголошував на тому, що банк не несе відповідальність за затримку платежу або несвоєчасне зарахування коштів на рахунок клієнта, якщо це було викликано збоями в роботі системи електронних платежі Національного банку України або за іншими причинами, які не залежать від банку.

Натомість відповідач не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження існування на час надання платіжних доручень позивача обставин (збої в роботі системи електронних платежів, тощо), за наявності яких відповідач з об'єктивних причин не зміг здійснити переказ коштів і не несе відповідальності за невиконання своїх зобов'язань перед позивачем. Також у справі відсутні відповідні повідомлення з цього приводу позивача, як ініціатора переказу коштів.

Посилання відповідача на те, що в даному випадку, з урахуванням специфіки і складності доказування наявності або відсутності електронних процесів, які пов'язані з роботою комп'ютерної техніки та комп'ютерного програмного забезпечення під час здійснення операцій щодо проведення переказів грошових коштів, для отримання доказів, що мають суттєве значення для вирішення спору у даній справі, необхідні спеціальні знання експерта, але позивач не заявляв відповідне клопотання, не можуть бути прийняті судом до уваги.

Оскільки, як уже зазначалося вище, норми Господарського процесуального кодексу України передбачають змагальність учасників судового процесу. Тобто, в разі, якщо відповідач вважає за необхідне призначення у справі судової експертизи, він не позбавлений можливості самостійно звернутися з відповідним клопотанням до суду, а не покладати це на позивача. До того ж, згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Колегією суддів враховано доводи відповідача про відсутність його вини у невиконані договірних зобов'язань щодо проведення переказів грошових коштів за наданими позивачем платіжними дорученнями позивачем, оскільки діючим законодавством України передбачено відповідальність за здійснення переказу як банку, що обслуговує платника, так і банку, що обслуговує отримувача коштів. Проте, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження виконання платіжних доручень позивача або звернення до банку отримувача коштів з метою з'ясування питання щодо проведення спірного переказу коштів.

З наявної в матеріалах справи банківської виписки по особовому рахунку позивача за період з 30.03.2015р. по 06.07.2015р. вбачається наявність грошових коштів на рахунку позивача, необхідних для здійснення переказу в загальній сумі 3 988 936,93 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 24-33).

Таким чином, зважаючи на те, що в процесі судового розгляду було встановлено факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань по виконанню платіжних доручень №307 від 05.05.2015р., №308 від 05.05.2015р., №309 від 05.05.2015р. на загальну суму 3 988 658,00 грн. на рахунок, відкритий в АТ "Укрексімбанк", за відсутності поважних (об'єктивних) причин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача щодо зобов'язання відповідача виконати вищезгадані платіжні доручення та здійснити переказ коштів.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. ст. 32, 34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування викладених в позові обставин та висновків місцевого господарського суду.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2015р. у справі №910/13585/15 прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "БАНК "Фінанси та Кредит" в особі Філії "Центральне регіональне управління" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2015р. у справі №910/13585/15 - без змін.

2. Матеріали справи №910/13585/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

К.В. Тарасенко