Постанова № 51655320, 29.09.2015, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2015 року Справа № 908/3000/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Прокопенко А.Є. (доповідач)

суддів: Дмитренко Г.К., Антонік С.Г. (зміна складу судової колегії відбулась на підставі розпорядження секретаря судової палати Кузнецової І.Л. від 28.09.2015р.)

при секретарі судового засідання: Однорог О.В.

Представники сторін у судове засідання не з'явилися, про час та місце судового засідання повідомлені належним чином;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Запоріжжя на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2015р. у справі №908/3000/15

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Запоріжжя

до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", м.Дніпропетровськ

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до господарського суду Запорізької області із позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання кредитного договору від 02.03.2011 недійсним.

Відповідно до ухвали господарського суду Запорізької області від 05.05.2015р. позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 надіслано за підсудністю до господарського суду Дніпропетровської області супровідним листом від 07.05.2015р.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2015 року у справі №908/3000/15 (суддя Ярошенко В.І.) в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулась до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Зокрема, скаржник зазначає, що оформляючи заяву від 02.03.2011 він переслідував мету укладання договору банківського рахунку, оскільки заява не містить істотних умов кредитного договору, встановлених ст.1054 Цивільного кодексу України, зокрема, розміру грошових коштів, наданих позичальникові. Ані заява від 02.03.2011, ані Умови та Правила надання банківських послуг не містять істотної умови кредитного договору - суми грошових коштів, що, на думку скаржника, суперечить приписам ст.1054 Цивільного кодексу України.

Також скаржник вказує, що господарським судом відмовлено в задоволенні його клопотання від 15.06.2015р. про витребування доказів, чим, на думку скаржника, порушено ст.4-3,22,33 Господарського процесуального кодексу України. Як зазначив скаржник, в такий спосіб суд першої інстанції порушив принцип змагальності, позбавив позивача права надати до суду докази, яким обґрунтовує свої позовні вимоги, внаслідок чого однобічно, упереджено та неповно з'ясував обставини справи та ухвалив рішення, яке не ґрунтується на повному, об'єктивному та всебічному дослідженні усіх обставин справи, внаслідок чого рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону та є необґрунтованим. Господарський суд в порушення ст.43 Господарського процесуального кодексу України не дослідив всі обставини справи, не надав оцінки доказам у справі.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, вислухав пояснення присутнього у судових засіданнях представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

02.03.2011р. фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 в мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua оформлено заяву про відкриття поточного рахунку НОМЕР_1 у публічному акціонерному товаристві комерційний банк "ПриватБанк". Зі змісту даної заяви вбачається, що клієнт (позивач), підписавши цю заяву, погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифів Банку (далі - Умови), розташованими на сайті банку www.privatbank.ua, які разом з цією заявою складають договір. Також, клієнт погодився, що банк за наявності вільних грошових коштів здійснює обслуговування кредитного ліміту на рахунку НОМЕР_1, про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір або у письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв'язку банку. Клієнтом накладено електронно-цифровий підпис у системі інтернет-клієнт-банкінгу Приват 24.

Підписавши цю заяву клієнт приєднується і погоджується із умовами, викладеними в Умовах і Правилах надання банківських послуг, Тарифів Банку, що розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.ua (а.с.8).

29.07.2014р. відповідач звернувся до позивача з претензією №10221ZPC0S0J3, в якій просив негайно сплатити заборгованість у сумі 101888,35 грн. за кредитом, наданим відповідно до заяви-договору від 02.03.2011р. (а.с.9).

Господарським судом встановлено, що спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу укладання та виконання комплексного договору банківського рахунку та банківського кредиту.

Відповідно до приписів ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту (ст.1055 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.345 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 1066 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

В силу ст.1069 Цивільного кодексу України якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

Згідно ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною /сторонами/.

Статтею 633 Цивільного кодексу України встановлено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнуто згоди.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України закріплений принцип свободи договору. Як встановлено її положеннями, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 634 Цивільного кодексу України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Судова колегія вважає вірним висновок господарського суду про те, що оформивши в мережі Інтернет на сайті www.privatbank.ua заяву від 02.03.2011р., позивач уклав з відповідачем в письмовій формі комплексний публічний договір банківського рахунку та банківського кредиту.

Факт укладення договору було підтверджено сторонами шляхом прийняття до виконання його Умов (розташованих на сайті банку www.privatbank.ua та http://client-bank.privatbank.ua): відповідач приймав і зараховував на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконував розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка, проводив інші операції за рахунком, надавав грошові кошти (кредит) позивачу в межах встановлених лімітів та на умовах, розташованих на сайті банку.

Текст Умов був доступним для позивача (сайт www.privatbank.ua викладено трьома мовами: російською, українською та англійською; мова сайту та мова документів змінюється натисканням відповідного посилання, яке розташоване у верхньому правому куті стартової сторінки) і позивач був з ними ознайомлений, про що свідчить його підпис на заяві від 02.03.2011р.

Згідно з п.3.18.1.1 Умов кредитний ліміт на поточний рахунок надається клієнту на поповнення обігових коштів і здійснення його поточних платежів в межах кредитного ліміту. Банк здійснює обслуговування ліміту клієнта, що полягає у проведенні його платежів понад залишок коштів на поточному рахунку шляхом дебетування поточного рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо.

Відповідно до п.3.18.1.3 Умов кредит надається в обмін на зобов'язання клієнта по поверненню кредиту, сплаті відсотків та винагороди.

Згідно з п.3.18.1.5 та п.3.18.1.6 Умов ліміт кредитування банком розраховується за внутрішньобанківською методикою на підставі даних про рух коштів по поточному рахунку, платоспроможності клієнта, інших показників.

Відповідно до п.3.18.1.11 Умов періодом безперервного користування кредитом є період часу, протягом якого безперервно існувало дебетове сальдо на поточному рахунку. Цей період користування повинен складати не більше 35 днів.

Пунктом 3.18.1.12 Умов встановлено, що для розрахунку відсотків за користування кредитним лімітом встановлюється диференційована процентна ставка, яка залежить від терміну існування непогашеного залишку по кредиту.

Згідно з пунктами 3.18.4.1.1, 3.18.4.1.2, 3.18.4.1.3, 3.18.4.9 Умов обнулити дебетове сальдо клієнт повинен у проміжок часу з 20-го по 25-те число місяця і за цей період ставка за користування кредитними коштами становить 0%. За користування кредитними коштами протягом 90 днів з дати періоду, коли дебетове сальдо підлягало обнуленню, клієнт сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 24% річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнуленню. Починаючи із 91 дня кредит вважається простроченим і відсотки за користування кредитом вже сплачуються за ставкою 48% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. Розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День погашення кредиту до періоду нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється у дату сплати.

Відповідно до п. 3.18.4.1.3 Умов у разі порушення клієнтом будь-якого із грошових зобов'язань, клієнт сплачує банку пеню в розмірі 0,1315% від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення. При цьому, згідно з п.3.18.5.1 умов, дана ставка пені застосовується до випадків, коли за порушення строків обнуління дебетового сальдо проценти нараховуються по ставці 48% річних, а в період користування кредитними коштами по ставці 24% річних пеня за прострочення розрахунків встановлюється в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Згідно з п.3.18.4.4 Умов клієнт сплачує банку винагороду за використання ліміту кредитування 1-го числа кожного місяця у розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існував на кінець банківського дня за попередній місяць.

Відповідно до п.3.18.6.1 Умов, обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку клієнта здійснюється, зокрема, з моменту подачі клієнтом банку заяви на приєднання до Умов і діє у обсязі перерахованих засобів до повного виконання зобов'язань сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Виходячи з положень ст.215 Цивільного кодексу України та згідно з п.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1.Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2.Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3.Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4.Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5.Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6.Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Пунктом 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що у силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).

Відповідно до ст.ст.33,34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, і те, що Умови і Правила надання банківських послуг містять всі істотні умови кредитного договору, судова колегія погоджується з висновком господарського суду про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору (заяви) від 02.03.2011р.

Щодо заяви відповідача про застосування до позовних вимог строку позовної давності судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до п.2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи відсутність порушеного права та охоронюваного законом інтересу позивача при укладанні спірного договору від 02.03.2011р., судова колегія вважає правомірним висновок суду про відмову у задоволенні заяви про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин щодо визнання договору (заяви) від 02.03.2011р. недійсним.

Доводи скаржника про незадоволення господарським судом його клопотання від 15.06.2015р. про витребування доказів, чим, на його думку, порушено ст.4-3,22,33 Господарського процесуального кодексу України судовою колегією відхиляються з урахуванням наступного.

15.06.2015р. позивач звернувся до господарського суду з клопотанням про витребування доказів, в якому просив витребувати у відповідача все листування між сторонами щодо заяви від 02.03.2011р. та виконання зобов'язань, передбачених заявою; перелік рахунків, відкритих позивачем в ПАТ "КБ "ПриватБанк", в т.ч. внутрішні рахунки, що не містять реєстрації в органах ДПІ, які відображають прострочення по тілу кредиту, пені, штрафу та рух коштів по цих рахунках; копію внутрішнього нормативного документу, завіреного належним чином, щодо облікової політики банку за кредитними операціями (накази, положення, розпорядження тощо); копію Умов та правил надання банківських послуг; копію Тарифів Банку.

Згідно ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Відповідно до п.2.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" згідно з частиною другою статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3,4,6,8 і 11 статті 65 Господарського процесуального кодексу України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів. У разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання. Звертаючись з клопотанням про витребування доказів до суду апеляційної інстанції, заявник, з огляду на вимоги частини першої статті 101 Господарського процесуального кодексу України, повинен також обґрунтувати неможливість подання цих доказів до місцевого господарського суду. Така неможливість може бути зумовлена, зокрема, тим, що: сторона (сторони) заявляла в місцевому господарському суді клопотання про витребування в інших осіб відсутніх у неї (них) доказів, але зазначеним судом таке клопотання не задоволено; на час прийняття рішення місцевим господарським судом заявникові не було і не могло бути відомо про існування відповідних доказів; докази з'явилися після розгляду справи судом першої інстанції. Відповідне клопотання має заявлятися (подаватися) в письмовій формі.

Як вірно зазначено господарським судом, зі змісту клопотання позивача про витребування доказів вбачається, що позивач просить суд витребувати у відповідача документи, які не стосуються суті спору (листування між сторонами щодо заяви від 02.03.2011р. та виконання зобов'язань, передбачених заявою; перелік рахунків, відкритих позивачем в ПАТ "КБ "ПриватБанк", в т.ч. внутрішні рахунки, що не містять реєстрації в органах ДПІ, які відображають прострочення по тілу кредиту, пені, штрафу та рух коштів по цих рахунках; копія внутрішнього нормативного документу, завіреного належним чином, щодо облікової політики банку за кредитними операціями (накази, положення, розпорядження тощо) та є у вільному доступі в мережі Інтернет, а тому є загальновідомою інформацією (копія Умов та правил надання банківських послуг; копія Тарифів Банку).

Враховуючи викладене та наявність в матеріалах справи документів, необхідних для встановлення обставин й вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.

З урахуванням встановлених апеляційним господарським судом обставин справи доводи скаржника про порушення господарським судом приписів ст.43 Господарського процесуального кодексу України не приймаються до уваги судовою колегією як безпідставні.

Отже, висновки господарського суду відповідають матеріалам і обставинам справи, а доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують таких висновків.

Враховуючи вищевикладене, підстави для скасування рішення господарського суду, які передбачені статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Судовий збір за перегляд справи по апеляційній скарзі покладається на скаржника відповідно до приписів статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Запоріжжя залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2015р. у справі №908/3000/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя А.Є. Прокопенко

Суддя Г.К.Дмитренко

Суддя С.Г.Антонік