Рішення № 51653307, 21.09.2015, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21.09.2015 Справа № 905/995/15

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Осадчої А.М., за участю секретаря судового засідання(помічника судді) Вашето Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу №905/995/15

за позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю «Маріуполь-ліфт», м.Маріуполь Донецької області

до відповідача: Комунального комерційного підприємства «Керуюча компанія «Західна», м.Маріуполь Донецької області

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з'явився

в с т а н о в и в:

У липні 2015 року шляхом надіслання поштового відправлення Товариство з обмеженою відповідальністю «Маріуполь-ліфт» (далі по тексту - ТОВ «Маріуполь-ліфт») звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Комунального комерційного підприємства «Керуюча компанія «Західна» (далі по тексту - ККП «КК «Західна») про стягнення боргу в сумі 893 494,47 грн. у зв’язку з неналежним виконанням умов договору.

Ухвалою господарського суду Донецької області від за вказаним позовом порушено провадження у справі №905/995/15.

Позовна заява мотивована тим, що з 02 жовтня 2012 року на підставі договору підряду № 8 між сторонами існують договірні правовідносини щодо виконання ТОВ «Маріуполь-ліфт» робіт з технічного обслуговування, ремонту ліфтів на об’єктах замовника та систем диспетчеризації. Виконавець належним чином виконав свої зобов’язання за договором, що підтверджено підписаними посадовою особою відповідача відповідними актами виконаних робіт. Між тим Замовник - ККП «КК «Західна» протягом строку дії даного договору оплату здійснював несвоєчасно.

В обґрунтування зазначених у позові обставин і вимог позивач надав суду належним чином засвідчені копії: договору підряду №8 від 02 жовтня 2012р., додатків до нього, додаткової угоди №1, актів приймання виконаних робіт по технічному обслуговуванню ліфтів, актів перерахунку вартості технічного обслуговування ліфтів, рахунків.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує статтями 4, 6, 22, 208, 212, 509, 526, 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статтями 173-175, 198, 231,232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статтями 1, 2, 12, 21, 32, 49, 54 -57,82 Господарського процесуального кодексу України(далі-ГПК України).

Згідно ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст.5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Під час розгляду справи року у зв’язку з частковим погашенням відповідачем заборгованості заявою від 09 вересня 2015 позивач зменшив суму позовних вимог: просить стягнути на його користь борг у розмірі 587 994,47 грн.

Дана заява судом прийнята.

Відповідач – ККП «Керуюча компанія «Західна» у своєму письмовому відзиві від 03вересня 2015 року позовні вимоги визнав частково. Не заперечуючи виконання товариством з обмеженою відповідальністю «Маріуполь-ліфт» за спірний період робіт з технічного обслуговування та ремонту ліфтів згідно існуючого між ними договору, відповідач стверджує, що позивач вимагає виконання зобов’язань за договором без досудового врегулювання спору. Крім того, позивач не враховує переплату в розмірі 111300,00 грн., яка здійснена на виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 30.06.2015 року по справі № 908/5452/14. Лист про зарахування цієї суми в рахунок оплати боргу ТОВ «Маріуполь-ліфт» не взятий до уваги, що порушує права підприємства.

Ухвалою від 04.09.2015р. суд відмовив у прийнятті зустрічної позовної заяви ККП «Керуюча компанія «Західна» до ТОВ «Маріуполь-ліфт» про повернення безпідставно набутого майна на підставі ст. ст. 60,62 ГПК України.

Відповідач, належним чином, у відповідності до приписів статті 64 або 87 ГПК України, повідомлений про час і місце розгляду справи, не скористався наданим законом процесуальним правом на участь свого представника, який в судове засідання не з’явився, про причини неявки суду не повідомив.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до вимог статей 22, 75 ГПК України за обставинами справи суд визнає, що неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню спору по суті за наявними у справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, тому вважає можливим розглянути справу без його участі.

Відповідно до положень статті 811 ГПК України судом складено протокол, який долучено до матеріалів справи. З клопотаннями щодо фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів сторони до суду не зверталися.

Заслухавши пояснення і аргументи представника позивача, вивчивши відзив відповідача, дослідивши надані сторонами в порядку статті 43 ГПК України письмові докази в їх сукупності та взаємозв’язку, суд дійшов висновку про задоволення позову, зважаючи на таке.

За змістом частин першої, другої статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання. Господарські зобов'язання можуть виникати: зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 ГК України).

02 жовтня 2012 року між юридичними особами: Комунальним комерційним підприємством «Керуюча компанія «Західна» (Замовник) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Маріуполь-ліфт» (Виконавець) укладено договір підряду № 8 (а.с. 9-12), за умовами якого (пункти 1.1-1.2) Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе організацію та виконання робіт з технічного обслуговування ліфтів і систем диспетчеризації на об’єктах замовника у відповідності з додатком № 1, який є невід’ємною частиною договору. Замовник сплачує Виконавцю технічне обслуговування ліфтів та диспетчерських систем на умовах цього договору.

Положеннями пунктів 2.1-2.2 договору сторони обумовили, що щомісячна вартість робіт визначається згідно «Порядку встановлення вартості технічного обслуговування ліфтів та систем диспетчеризації», затвердженому наказом № 369 від 09.11.2006 р. Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України. Щомісячна вартість технічного обслуговування кожного ліфта (додаток № 1) розраховується виходячи з ціни технічного обслуговування базового ліфта з урахуванням коефіцієнтів складності ТО, підвищеної поверховості, строку експлуатації, інтенсивності експлуатації, коефіцієнта, що враховує витрати на утримання операторів диспетчерських пунктів та може бути змінена в бік збільшення або зменшення.

Сторонами підписані в якості додатків до договору розрахунок вартості технічного обслуговування ліфтів та систем диспетчеризації в місяць, розрахунок базової ціни технічного обслуговування, протокол узгодження договірної ціни та додаткова угода №1 до договору.

Сума договору становить 7 139 376грн. (пункт 2.3 договору у редакції додаткової угоди).

Обов’язки сторін врегульовані у розділі 3 договору: 3.1 Виконавець зобов’язаний, зокрема: 3.1.1. - забезпечити справний і безпечний стан ліфтів та диспетчерських систем відповідно з ПУБЕЛ, Положень «Про систему технічного обслуговування та ремонт ліфтів в Україні» РД 36.1-001-2000 та «Про технічне обслуговування, ремонт та реконструкцію систем ОДС (ДСС), для чого: - своєчасно, згідно з графіком на опорних пунктах виконувати комплекс робіт з технічного обслуговування ліфтів навченим та атестованим персоналом у строгому відповідності з вимогами інструкцій з експлуатації та «Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд», затвердженого наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 10.08.2004 р. № 150 (п. 1.1.17); - виправляти невеликі несправності на ліфтах, що аварійно зупинилися, в міжремонтний період із заміною вузлів і деталей (за виключенням обладнання та матеріалів, заміна яких проводиться при капітальному ремонті; - звільняти пасажирів з кабіни ліфтів, що аварійно зупинились між поверхами. 3.1.7 - здійснювати цілодобовий контроль за роботою ліфтів. Забезпечити замкнення дверей машинних і предмашинних приміщень після проведення робіт в ліфтах. Дотримувати порядку збереження та видачі ключів від них згідно з Порядком.

Замовник зобов’язаний, зокрема: 3.2.9 - своєчасно сплачувати виконавцю за технічне обслуговування та ремонт ліфтів, систем диспетчеризації щомісячно та у повному обсязі згідно пункту 6.3.

Порядок проведення розрахунків сторони встановили в розділі 6 договору: п. 6.1 - у кінці поточного місяця виконавець надає замовнику акти прийму виконаних робіт з визначенням їх вартості, оформлені відповідно до п. 4.3 «Положення про систему технічного обслуговування та ремонту ліфтів в Україні» (РД 36.1-001-2000 та п. 5.1 додатку А до Положення); 6.2 - замовник у 3-х денний строк підписує акти, закріплює їх печаткою та повертає їх виконавцю; 6.3. - на підставі підписаних актів замовник самостійно оплачує виконані роботи не пізніше десятого числа наступного місяця.

Дні тимчасового простою ліфтів більш ніж трьох днів (технологічні простої не ураховуються) оформлюються двостороннім актом із Замовником, відображаються в акті прийому виконаних робіт і не оплачуються згідно додатку № 1 до рішення міськвиконкому № 351 від 20.12.2006 року (пункт 6.4).

Відповідно до пунктів 8.1, 8.2 договір діє з 02 жовтня 2012 року по 31 грудня 2015року. Договір вважається пролонгованим на поточний та кожний наступний рік на тих же умовах, якщо жодна зі сторін не заявила відмови від його пролонгації за два місяці до закінчення строку договору.

Положеннями статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору як угоди (правочину) є сукупністю визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, в яких закріплюються їхні права та обов’язки, що складають зміст договірного зобов’язання (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Зі змісту спірного договору убачається, що у відповідності до вимог статті 181 ГК України сторони досягли згоди і визначилися між собою за всіма його істотними умовами щодо: предмету договірного зобов’язання, об’єму робіт, а також їх вартості та строку виконання, відповідальності за порушення його умов.

Зазначений правочин укладений у письмовій формі, підписаний повноважними представниками юридичних осіб, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, без зауважень і складання протоколу розбіжностей, скріплений відтисками печаток підприємств. Його зміст не суперечить актам цивільного законодавства, він сторонами не оспорений та у судовому порядку недійсними не визнаний.

Відтак, в силу положень статті 629 ЦК України є обов’язковим для виконання сторонами.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що укладений договір за своєю правовою природою є договором підряду, а тому виниклі між сторонами спірні правовідносини за правилами абзацу другого частини 1 статті 193 Господарського кодексу України - до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, - регулюються відповідними нормами зобов’язального права і глави 61 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Таке визначення поняття розкриває сутність зобов’язання як правого зв’язку між двома суб’єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов’язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов’язання надано право, що кореспондує обов’язку першої. Обов’язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов’язання (ст. 510 ЦК України).

Приписами частини 1 статті 837 ЦК України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За нормою закону належною підставою для виникнення у замовника обов'язку оплатити виконану виконавцем роботу за договором відповідно до чинного законодавства є прийняття замовником виконаних робіт, підтверджене відповідними доказами.

Виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Маріуполь-ліфт» робіт з технічного обслуговування ліфтів у період листопада 2014 року – червня 2015 року підтверджено актами: № 122 за листопада 2014 року на суму 182141,70 грн; № 147 за грудень 2014 року на суму 182783,83 грн.; № 6 за січень 2015 року на суму 182335,84 грн.; № 16 за лютий 2015 року на суму 183679,84 грн.; № 27 за березень 2015 року на суму 183679,84 грн.; № 43 за квітень 2015 року на суму 183679,84 грн.; № 56 за травень 2015 року на суму 182682,66 грн.; № 68 за червень 2015 року на суму 180080,92 грн.

Вищенаведені акти виконаних робіт за договором № 8 від 02 жовтня 2012 року підписані посадовими особами Замовника та Виконавця, скріплені печатками підприємств.

Дані щодо вартості робіт внесені у акти з урахуванням підписаних сторонами актів перерахунку вартості технічного обслуговування ліфтів внаслідок простою, які складались до кожного акту окремо.

По кожному акту позивачем платнику - ККП «КК «Західна» виставлені рахунки: №105 від 24.11.2014р., № 115 від 24.12.2014р.,№ 3 від 26.01.2015р.,№11 від 23.02.2015р.,№20 від 23.03.2015р., № 30 від 23.04.2015р., № 44 від 25.05.2015р., № 54 від 25.06.2015р.

Згідно даним розрахунку суми боргу на 15 липня 2015 року встановлена загальна заборгованість у розмірі 893494,47 грн. (роботи позивачем виконані на суму 1 461 064,47грн. - фактично сплачено відповідачем у сумі 567570,00 грн.)

Під час розгляду справи відповідачем здійснено часткове погашення заборгованості: 04.08.2015р. в сумі 70000 грн. по рахунку № 115 від 24.12.2014; 05.08.2015р. в сумі 13000 грн. по рахунку № 115 від 24.12.2014; 06.09.2015р. по рахункам: № 30 від 23.04.2015, в сумі 133975,76 грн., № 44 від 25.05.2015р. в сумі 6024,24 грн.; 07.09.2015р. в сумі 82500,00 грн. по рахунку № 44 від 25.05.2015р., що підтверджено відповідними банківськими платіжними дорученнями та не оспорюється позивачем.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За правилами статей 525, 526 і 527 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (частина перша статті 612 ЦК України).

Таким чином на 09 вересня 2015 року сума заборгованості становить 587994,47грн. (а.с. 111).

Доказів оплати вказаної суми заборгованості відповідач суду не надав, розмір її не спросутував.

Положеннями статті 96 ЦК України передбачено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Враховуючи викладене, суд вважає доведеним факт порушення Комунальним комерційним підприємством «Керуюча компанія «Західна» своїх зобов’язань щодо оплати виконаних робіт з технічного обслуговування, ремонту ліфтів та систем диспетчеризації за договором № 8 від 02 жовтня 2012 року зі змінами до нього на підставі прийнятих актів виконаних робіт, внаслідок чого за наведений період утворилась заборгованість у розмірі 587994,47 грн.

Такі дії відповідача щодо відмови в односторонньому порядку від належного виконання взятих на себе зобов’язань за правочином є неправомірними, тому зазначені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріуполь-ліфт» підлягають задоволенню.

Твердження відповідача щодо неврахування позивачем в рахунок оплати заборгованості за спірним договором раніше перераховані йому за іншим судовим рішенням надлишкові грошові кошти в сумі 111300,00 грн. суд не бере до уваги.

За приписами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Як встановлено нормою частини 1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідачем у встановленому законом порядку не надано суду належного доказу - платіжного доручення по сплаті ККП «КК «Західна» ТОВ «Маріуполь-ліфт» грошових коштів у сумі 111300,00 грн., у зв’язку з чим суд позбавлений можливості перевірити реквізити призначення цього платежу, його зарахування в рахунок погашення заборгованості на виконання умов договору № 8 від 02 жовтня 2012 року. Також відповідач не надав суду лист, з яким, за його твердженням, звертався до позивача щодо зарахування означеного платежу. Будь-які об’єктивні обставини неможливості здійснення відповідачем даної процесуальної дії в матеріалах справи відсутні.

Щодо заперечень відповідача стосовно того, що позивачем не дотримано досудовий порядок вирішення спору суд зазначає наступне.

За позицією Конституційного суду України, викладеною в рішенні №15-рп/2002 від 09.07.2002р. у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містять застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Так, відповідно до ст.8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина 4 ст.13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто, можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі, і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З урахуванням викладеного положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Таким чином, позовні вимоги задовольняються повністю, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість у розмірі 587994,47 грн.

У відповідності до ст.49 ГПК України, оскільки позовні вимоги задоволені повністю, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в сумі 11759,89грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України від 08.07.2011р. № 3674-VІ "Про судовий збір" повернення судового збору здійснюється за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Внаслідок зменшення позовних вимог поверненню з державного бюджету України на користь позивача підлягає 6110грн.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 11, 509, 511, 526, 530, 625, 629, 837, 854 Цивільного кодексу України; ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріуполь-ліфт» до Комунального комерційного підприємства «Керуюча компанія «Західна» про стягнення 587994,47 грн. задовольнити повністю.

Стягнути з Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Керуюча компанія «Західна» (вул. Гранітна, буд. 114, м. Маріуполь, Донецька область, 87514, код ЄДРПОУ 38349197) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріуполь-ліфт» (пр. Будівельників, буд 167, м. Маріуполь, Донецька область, 87554; код ЄДРПОУ 31971963) заборгованість у розмірі 587994,47 грн., витрати по оплаті судового збору в сумі 11759,89грн.

Повернути з Державного бюджету України (отримувач: Управління державної казначейської служби м.Харкова/22030001, банк отримувача: Головне управління державної казначейської служби України (ГУ ДКСУ) у Харківській області, МФО: 851011, ЄДРПОУ:38034002, рахунок: 31216206783002, ідентифікаційний код господарського суду Донецької області: 03499901) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріуполь-ліфт» (пр. Будівельників, буд 167, м. Маріуполь, Донецька область, 87554; код ЄДРПОУ 31971963) судовий збір в сумі 6110грн.

Видати накази після набрання рішення законної сили.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У судовому засіданні 21.09.2015року оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 28.09.2015року.

Суддя А.М. Осадча