Рішення № 51652802, 28.06.2010, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.06.10 р. Справа № 13/58-10

За позовом приватного підприємства „Луганський завод сільськогосподарських деталей,

м. Луганськ

до товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Агро-Союз, смт. Ювілейне Дніпропетровського району Дніпропетровської області

про стягнення 18 743,93 грн.

Суддя Первушин Ю.Ю.

Представники:

від позивача : ОСОБА_1 - директор ПП„Луганський завод сільськогосподарських деталей,

від відповідача: ОСОБА_2- довіреність від 22.04.2010р. б/н - представники ТОВ"Компанія „Агро-Союз,

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство «Луганський завод сільськогосподарських деталей»(далі позивач) звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Агро-союз»(далі відповідач) штрафних санкцій та збитків на суму 18 743,93 грн.

Позивач обґрунтовував свої вимоги посиланням на неналежне виконання грошових зобовязань, які випливали з договору №231-07/594 від 24.12.2007 р., укладеного між сторонами спору, з боку відповідача та просить суд стягнути 7 917,64 грн. - пені, 8088,59 грн. - збитків від інфляції, 2737,70 грн. збитки повязанні із оплатою позивачем відсотків за користування кредитними коштами.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, надав суду відзив в якому зазначив, що він отримав товар, про який йдеться в позовній заяві від позивача не в порядку виконання договору №231-07/594 від 24.12.2007 р., оскільки, специфікації передбачені умовами вказаного договору не було підписано сторонами, тому поставка була здійснена за іншим договором, укладеним у спрощений спосіб в результаті конклюдентних дій сторін і в такому випадку строк виконання грошових зобовязань не регулюється умовами договору №231-07/594. Крім того, відповідач заявив про застосування строків позовної давності до вимог позивача про стягнення пені.

В судовому засіданні за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну частину рішення, згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ :

24.12.2007 р. між Приватним підприємством «Луганський завод сільськогосподарських деталей»(постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Агро-Союз»(покупець) було укладено договір №213-07/594 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач був зобовязаний поставити, а відповідач прийняти та оплатити продукцію в асортименті, якості та ціні, вказаній в підписаних сторонами специфікаціях, які є невідємною частиною договору.

Відповідно вимог п. 2.3. договору датою поставки продукції є дата отримання продукції покупцем (тобто відповідачем). Оплата кожної партії продукції за умовами п.3.1. договору здійснюється покупцем протягом 10 робочих днів з моменту прийому партії продукції на складі покупця.

В підтвердження факту поставки продукції відповідачеві, позивач надав суду ряд документів, а саме: видаткові накладні: № РН-0000001 від 18.01.2008р. на суму 97 536,00 грн., № РН-0000027 від 15.05.2008р. на суму 75 000,00 грн., № РН-0000043 від 22.08.2008р. на суму 84 000,00 грн., № РН-0000001 від 05.02.2009 р. на суму 34 008,00 грн., № РН-0000026 від 02.04.2009 р. на суму 25 068,00 грн., № РН-0000055 від 20.08.2009 р. на суму 10 712,52 грн., № РН-0000062 від 08.09.2009 р. на суму 17 004,00 грн., № РН-0000076 від 20.10.2009 р. на суму 18 504,00 грн., № РН-0000082 від 27.11.2009 р. на суму 18 504,00 грн., (а.с.24-32), які містять посилання на довіреності за якими отримано товар; видані відповідачем на отримання від позивача матеріальних цінностей довіреності:

№2159 від 27.11.2009 р., №1878 від 20.10.2009 р., №1444 від 08.09.2009 р., №1352 від 20.08.2009 р., №129 від 01.04.2009 р., ЯПЖ серія № 994372 від 05.02.2009 р., ЯПЕ серія № 332965 від 22.08.2008 р., ЯОР серія №109516 від 17.01.2008 р., ЯОР серія №157265 від 15.05.200 р. (а.с.72-80). Дані довіреності містять відомості щодо кількості і назви отриманих від позивача товарів, з посиланням на договір №213-07/594 від 24.12.2007 р. Видаткові накладні (а.с.24-32) містять відомості щодо прізвища особи яка отримала товар за вказаною довіреністю, назви та кількості товару і його вартості з посиланням на довіреності. Крім того, позивач надав суду банківські виписки про платежі, які він отримав від відповідача за поставлений товар.

Відповідач надав суду відзив на позов (а.с. 54) відповідно до якого заперечує проти посилань позивача про виконання сторонами умов договору №213-07/594 від 24.12.2007 р., та наполягає на укладанні між сторонами іншого договору у спрощеній формі, з конклюдентних дій сторін, зазначає про відсутність домовленості сторін щодо строку оплати за отриманий товар саме за цим договором.

Надані позивачем видаткові накладні та довіреності повязані посиланнями саме на умови Договору і є документальним підтвердженням того факту, що приймаючи товар відповідач отримував його та видавав довіреності на отримання товару де самостійно зазначав: «На отримання від ПП «Луганський завод сільськогосподарських деталей»цінностей за дог.№231/07-594 від 24.12.07 р.». Прізвища осіб, які були зазначені у довіреностях, співпадають із прізвищами зазначеними у видаткових накладних в графі „отримав.

З огляду на вказане, приймаючи до уваги той факт, що за відзивом відповідач не заперечував проти того, що він отримав товар вказаний у позові позивачем та оплатив його, суд відхиляє ствердження відповідача про виконання сторонами іншого договору та відсутність домовленості про строк оплати.

Згідно до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п.5.1. договору, за порушення строків оплати продукції покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,05% від простроченої суми, за кожен день прострочення.

Згідно вимог ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Згідно вимог ч. 1 ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Статтею 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог встановлено спеціальну позовну давність. Так, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно вимог ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Посилаючись на п. 5.1. Договору позивач наполягає на стягненні з відповідача пені в розмірі 0,05 % від простроченої суми за кожен день прострочи. В своєму розрахунку позивач не виходив за межі строку нарахування штрафних санкцій передбаченого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Розмір передбаченої договором пені 0,05 % не перевищував подвійної облікової ставки, тому розрахунок пені позивача не суперечить вимогам законодавства України.

Відповідно до вимог ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

З огляду на положення цивільного законодавства про застосування строків позовної давності, стягнення пені за несвоєчасне виконання грошових зобовязань, які виникли з поставок відповідачу 18.01.2008 р., 15.05.2008 р., 22.08.08 р., 05.02.2009 р. на загальну суму за розрахунком позивача 5 898,56 гривень - слід відмовити, оскільки позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області 01.04.2010 р. Щодо стягнення пені за несвоєчасне виконання грошових зобовязань які виникли з поставок від 02.04.09 р., від 20.08.09 р., від 08.09.09 р., від 20.10.09 р., від 27.11.09 р. на загальну суму 2019,08 грн. вимоги підлягають задоволенню.

Згідно вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідач заперечує проти вимог позивача про стягнення інфляційних витрат з огляду на те, що позивач не звертався до нього до подання позовної заяви з відповідною вимогою. Суд відхиляє такі заперечення відповідача, оскільки, даний вид відповідальності за порушення грошового зобовязання встановлений законом і підлягає виконанню у разі прострочення виконання зобовязання і виникнення такого зобовязання не залежить від дій кредитора.

Витрати повязані із збитками від інфляції за період з січня 2008 року по лютий 2010 року за розрахунком позивача на загальну суму 8 088,59 гривень є обґрунтованими, розрахунок відповідає вимогам законодавства, тому підлягають задоволенню.

Передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобовязання позивач не заявляв. Відповідач не надав суду свого контррозрахунку.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача збитки у розмірі 2 737,7 грн., повязані із користуванням кредитними коштами, суд дійшов висновку про необхідність відмовити з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Як зазначено у розділі 6 Розяснень Вищого арбітражного суду України від 01.04.1994 р. №02-5/215 „Про деякі питання практики вирішення спорів повязаних з відшкодуванням шкоди (із змінами) важливою умовою для відшкодування збитків є наявність безпосереднього причинного звязку між противоправною поведінкою та наслідком реальними збитками.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Позивачем не надано жодних доказів, що саме дії відповідача призвели до реальних збитків у вигляді процентів сплачених позивачем банку за користування кредитними коштами.

Крім того, згідно до матеріалів справи договір кредитної лінії №544571/МК (а.с. 23) був укладений між позивачем та ВАТ КБ „Надра 12.01.2007 р., тобто раніше укладення договору №231-07/594 між позивачем та відповідачем 24.12.2007 р.

Згідно вимог ч. 1 ст. 232 Господарського кодексу України, якщо за невиконання або неналежне виконання зобовязання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині не покритій цими санкціями. За розрахунком позивача пеня за несвоєчасне виконання грошових зобовязань становила 7 917,64 грн., що значно покривало вказані позивачем збитки. Часткова відмова у стягненні пені повязана із простроченням позивачем строку позовної давності, тобто залежить від дій позивача, який прострочив строк позовної давності в частині позовних вимог.

Крім того, з огляду на пояснення та обґрунтування наведені позивачем щодо збитків повязаних із користуванням кредитними коштами, суд не вбачає причинного звязку між невиконанням відповідачем грошових зобовязань та неможливістю позивачем повернути кредитні кошти. За наданими позивачем доказами, факт отримання позивачем кредитної лінії (кредитних коштів у користування) та виникнення грошових зобовязань між сторонами спору між собою не повязані та не випливають один з одного і не знаходяться у правовому звязку.

В силу положень ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів субєктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обовязку в натурі та застосування штрафних санкцій.

Враховуючи викладене, суд вважає що відповідач належним чином не виконав свої, встановлені договором №231-07/594 від 24.12.2007 р. майново-господарські зобовязання перед позивачем з оплати отриманого товару, тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 2 019,08 грн. за період з 16.04.2009 р. по 09.03.2010 р., інфляційних нарахувань у сумі 8088,59 грн. за період з січня 2008 року по лютий 2010 р. є обґрунтованими, у задоволенні вимог позивача щодо стягнення пені у розмірі 5 898,56 грн., збитків у розмірі 2 737,70 грн. слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі покладаються на відповідача та позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме: на відповідача покладається 101,08 грн. на оплату державного мита, 127,26 грн. на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Відповідно до платіжного доручення №3094 від 09.03.2010 р., позивач сплатив державне мито за подання позовної заяви до господарського суду у розмірі 372,80 грн., але відповідно до п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 року № 7-93 Про державне мито ставки державного мита із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів встановлюються в розмірі 1 % від ціни позову, що складає суму (відповідно до заявлених позовних вимог у розмірі 18 743,93 грн.) 187,44 грн.

Суд вважає за необхідне суму зайво сплаченого державного мита у розмірі 185,36 грн. повернути позивачу, про що видати довідку. В іншій частині судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 36, 43, 49, 75, 82-85, 116-117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ОСОБА_3»(52005, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт. Ювілейне, вул. Нижньодніпровська, б. 1, код ЄДРПОУ 25008215, р/р 2600400101397 в КБ „Земельний капітал м. Дніпропетровська, МФО 305880, р/р 2600730133096 в філіалі Дніпропетровського центрального відділення Промінвестбанку, МФО 305437, р/р 26008001304166 в ЗАТ „ОТП Банк м. Дніпропетровська, МФО 300346, р/р 2600604615001 в ВАТ КБ „Причорноморє м. Дніпропетровськ, МФО 306759, р/р 26008101568001 в „Дніпропетровське ЗАТ „Альфа банк м. Дніпропетровськ, МФО 300346) на користь приватного підприємства «Луганський завод сільськогосподарських деталей»(91011, м. Луганськ, Луганської області, вул. Оборонна, буд. 61, код ЄДРПОУ 31719135, р/р 2600830110520 в філії ЛВ ВАТ „Державний Ощадний банк України, м. Луганськ, МФО 304665) інфляційні витрати у розмірі 8 088,59 грн. (вісім тисяч вісімдесят вісім гривень 59 коп.), 2 019,08 грн. (дві тисячі девятнадцять гривень 08 коп.) - пені, 101,08 грн. (сто одна гривня 08 коп.) - державного мита, 127,26 грн. (сто двадцять сім гривень 26 коп.) - інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

В іншій частині позову відмовити.

Суму зайво сплаченого державного мита у розмірі 185,36 грн. повернути позивачу, про що видати довідку.

Видати наказ.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Суддя ОСОБА_4

Рішення підписано 25.06.2010 р.