Ухвала суду № 51637421, 24.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2015 року м. Київ К/800/37150/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Кочана В.М.,

Швеця В.В.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Макіївського міського управління Головного управління внутрішніх справ України в Донецькій області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання дій протиправними, скасування наказу №404 від 06.09.2013р. про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Макіївського міського управління Головного управління внутрішніх справ України в Донецькій області (залученого ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22.01.2014р.) за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в Донецькій області про визнання дій протиправними, скасування наказу №404 від 06.09.2013р. про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 26.02.2014р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04.06.2014р., в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Так, в обґрунтування вимог касаційної скарги позивач, зокрема, зазначав, що в період з 10.07.2013р. по 23.07.2013р. він знаходився на стаціонарному лікуванні, що підтверджується копією листка непрацездатності, проте остання ні відповідачами, ні судами попередніх інстанцій взята до уваги не була.

Відповідач (Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області) в письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Відповідно до ч.2 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Правовідносини, пов'язані з прийняттям, проходженням служби та звільненням з посад в органах внутрішніх справ регулюються Законом України «Про міліцію» від 20.12.1990р. №565-XII, Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991р. №114 (далі - Положення №114), Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ, затвердженим Законом України від 22.02.2006р. №3460-ІV (далі - Дисциплінарний статут).

Відповідно до ст.25 Закону України «Про міліцію» працівник міліції у межах повноважень, наданих цим Законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність.

Статтею 1 Дисциплінарного статуту передбачено, що службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Службова дисципліна в органах внутрішніх справ досягається: створенням належних умов проходження служби особами рядового і начальницького складу; набуттям високого рівня професіоналізму; забезпеченням гласності та об'єктивності під час проведення оцінки результатів службової діяльності; дотриманням законності і статутного порядку; повсякденною вимогливістю начальників до підлеглих, постійною турботою про них, виявленням поваги до їх особистої гідності; вихованням в осіб рядового і начальницького складу високих моральних і ділових якостей; забезпеченням соціальної справедливості та високого рівня соціально-правового захисту; умілим поєднанням і правильним застосуванням заходів переконання, примусу, дисциплінарного та громадського впливу; належним виконанням умов контракту про проходження служби.

Водночас, дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни (ст.2 Дисциплінарного статуту).

Згідно із ч.1 ст.5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Отже, підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ є вчинення ними дисциплінарного проступку, сутність якого у розумінні статті 2 Дисциплінарного статуту полягає у невиконанні або неналежному виконанні особою рядового та начальницького складу службової дисципліни.

За змістом частин 1 та 4 статті 14 Дисциплінарного статуту з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування, порядок проведення якого встановлюється міністром внутрішніх справ України.

Частиною 10 вказаної статті встановлено, що при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

На виконання вимог названої статті Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.03.2013р. №230 було затверджено Інструкцію про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України (далі - Інструкція), відповідно до п.1.2 якої службове розслідування - комплекс заходів, які здійснюються у межах компетенції з метою уточнення причин і умов подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, ступеня вини особи (осіб), якою (якими) вчинено дисциплінарний проступок, а також з'ясування інших обставин.

Підставами для проведення службового розслідування є порушення особами рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - РНС)службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс (п.2.1 Інструкції).

Згідно з п.5.1 Інструкції службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником.

За змістом п.6.3 Інструкції права особи РНС, стосовно якої проводиться службове розслідування: отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування; брати участь у службовому розслідуванні, у тому числі давати усні чи письмові пояснення, робити заяви, в установленому порядку подавати документи, які мають значення для проведення службового розслідування; висловлювати письмові зауваження щодо об'єктивності та повноти проведення службового розслідування, дій або бездіяльності службової особи (осіб), яка(і) його проводить(ять); відмовлятися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначено законодавством України; за письмовим рапортом ознайомлюватися з висновком службового розслідування, а також з матеріалами, зібраними в процесі його проведення, у частині, яка її стосується, крім випадків, визначених законодавством України; оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки і в порядку, що визначені законодавством України.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 з серпня 1997 року проходив службу в органах внутрішніх справ й з вересня 2012 року займав посаду начальника сектору карного розшуку Центрально-Міського РВ Макіївського МУ.

До керівництва Центрально-Міського РВ Макіївського МУ від заступника начальника райвідділу - начальника кримінальної міліції цього ж райвідділу надійшов рапорт про невихід на службу без поважних причин ОСОБА_4 й з метою встановлення причини відсутності на службі вказаної особи наказом Макіївського міськуправління ГУМВС України в Донецькій області №631 від 05.08.2013р. «Про проведення службового розслідування за фактом рапорту підполковника міліції Радельчука О.В. про невихід на службу підлеглих працівників Центрально-Міського РВ» призначено проведення службового розслідування за фактом невиходу на службу, зокрема, ОСОБА_4

Відповідно до висновку службового розслідування №2-7/12097 від 05.08.2013р. керівництвом Центрально-Міського РВ Макіївського МУ вжито всі заходи із встановлення причин відсутності ОСОБА_4 на службі (направлено запити до медичних установ для встановлення факту знаходження позивача на лікарняному, здійснено виїзд за місцем його проживання, опитано сусідів та співробітників тощо) та, зокрема, з'ясовано, що позивач в період з 04.03.2013р. по 29.03.2013р.; з 01.04.2013р. по 30.04.2013р.; з 03.05.2013р. по 12.05.2013р.; з 04.06.2013р. по 08.07.2013р. був звільнений від службових обов'язків через тимчасову непрацездатність, а з 09.07.2013р. по 10.07.2013р. знаходився на амбулаторному лікуванні; в подальшому ж на службу не вийшов; за місцем проживання, зазначеним ним в особовій справі не проживає.

Актами від 11.07.2013р. та 04.08.2013р. про відмову від письмового надання пояснень щодо відсутності на службі без поважних причин, підтверджено, що позивач відмовився прибути до Центрально-Міського РВ Макіївського МУ ГУМВС України в Донецькій області для надання письмового пояснення за фактом незаконної відсутності на службі.

З огляду на встановлені обставини, за особисту недисциплінованість, порушення вимог ст.7 Дисциплінарного статуту ОВС, що виразилося в невиході на службу без поважних причин, вирішено клопотати перед керівництвом ГУМВС України в Донецькій області про звільнення капітана міліції ОСОБА_4

На підставі вказаного висновку службового розслідування ГУМВС України в Донецькій області 06.08.2013р. видано наказ №1947 «Про порушення службової дисципліни працівниками Центрально-Міського РВ Макіївського МУ ГУМВС України в Донецькій області та їх покарання», відповідно до якого за особисту недисциплінованість, грубе порушення вимог ст.7 Дисциплінарного статуту, невихід на службу без поважних причин з 09.07.2013р. начальника сектора карного розшуку Центрально-Міського РВ Макіївського МУ ОСОБА_4 звільнено з органів внутрішніх справ.

Наказом же ГУМВС України в Донецькій області №404 о/с від 06.09.2013р. позивача на підставі п.64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС України звільнено з органів внутрішніх справ у запас з 06.09.2013р.

З огляду на викладені обставини та наведені вище норми законодавства, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про правомірність виданого ГУМВС України в Донецькій області наказу №404 від 06.09.2013р. про звільнення позивача з займаної посади, а отже й про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з приписами частини 3 статті 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, а тому підстав для скасування ухваленого судом апеляційної інстанції рішення колегія суддів не вбачає.

Зокрема, посилання позивача на перебування в період з 10.07.2013р. по 23.07.2013р. на лікарняному не можуть бути прийняті до уваги з огляду на неподання ним оригіналу такого листка непрацездатності; до того ж, в будь-якому випадку позивач 24.07.2013р. до роботи не приступив, при цьому з займаної посади його було звільнено лише з 06.09.2013р.

Керуючись ст.ст.210,220,220-1,223,224,230,231 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Пасічник С.С.

Кочан В.М.

Швець В.В.