Постанова № 51625840, 24.09.2015, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2015 р. Справа № 809/3445/15

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Боршовського Т.І.

за участі секретаря судового засідання Ферштей А.М.

представника позивача ОСОБА_1

представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області

до Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго"

про стягнення заборгованості в сумі 4175823,22 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

25.08.2015 року Державна податкова інспекція у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (надалі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" (надалі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 4175823,22 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем добровільно не погашено податковий борг, що виник у звязку з невиконанням грошових зобовязань з податку на додану вартість та податку на прибуток в загальному розмірі 4175823,22 грн.

Представник позивача вимоги викладені в адміністративному позові підтримав в повному обсязі. Просив позов задовольнити повністю.

Державне міське підприємство "Івано-Франківськтеплокомуненерго" адміністративний позов заперечило з підстав, викладених в письмових запереченнях від 21.09.2015 року (а.с. 56-57). Зокрема, відповідач посилається на те, що кошти відповідача, які закріплені за ним як комунальним підприємством на праві повного господарського відання та перебувають у комунальній власності територіальної громади м.Івано-Франківська, відповідно до ч. 1 ст. 133 Господарського кодексу України, п. 89.3 ст. 89, п. 95.2 ст. 95 Податкового кодексу України, не можуть бути стягнуті в рахунок погашення податкового боргу. Крім того, відповідач вказує на те, що в порушення п. 95.2 ст. 95 Податкового Кодексу України йому не надсилалась податкова вимога про стягнення спірної суми боргу, а тому стягнення коштів, зазначених в позовній заяві, на його думку, є неможливим. Окрім цього, посилаючись на положення ст. 96 Податкового кодексу України, зазначає про те, що податковим законодавством не передбачено права контролюючого органу звертатись до суду з вимогою про стягнення податкового боргу з платника податку комунального підприємства. Просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Представники ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" в судовому засіданні підтримали доводи, викладені в письмовому запереченні проти адміністративного позову, та просили суд в позові відомовити.

Розглянувши матеріали адміністративного позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши і оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що 28.02.1996 року проведено державну реєстрацію Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго", що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 27.05.2014 року (а.с.7-8), та інформацією, отриманою з офіційного веб-сайта Міністерства юстиції України: https://usr.minjust.gov.ua. За даними вказаного Реєстру, реєстраційної та облікових карток, виписки, з яких подано представником позивача, ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у м. Івано-Франківську.

Згідно частини 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до статті 1 Податкового кодексу України, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 36 Податкового кодексу України встановлено, що податковим обовязком визнається обовязок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Згідно з статтею 38 Податкового кодексу України виконанням податкового обовязку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобовязань у встановлений податковим законодавством строк.

Відповідно до пункту 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) обєкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є обєктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Пунктом 38.2 статті 38 Податкового кодексу України передбачено, що сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.

Згідно підпункту 16.1.4. пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України визначено, що платник податків зобовязаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податок на прибуток підприємств та податок на додану вартість, які є предметом стягнення за даним адміністративним позовом, відповідно до підпункту 9.1.1., 9.1.3. пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України належать до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкові платежі).

Відповідач згідно пункту 133.1 статті 133 та підпункту 180.1 статті 180 Податкового кодексу України є платником податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість.

Судом встановлено, що відповідачем було подано позивачу податкові декларації з податку на додану вартість, а саме: від 19.03.2014 року на суму 727014,00 грн. (а.с. 11-12), від 31.07.2014 року на суму 88860,00 грн. (а.с. 15-16), від 31.08.2014 року на суму 423475,00 грн. (а.с. 17-18), від 17.04.2015 року на суму 471013,00 грн. (а.с. 13-14) та уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань від 22.04.2015 року на суму основного зобовязання 743,00 грн. та сума штрафу 22,00 грн., від 22.04.2015 року на суму 928,00 грн. та сума штрафу 28,00 грн., від 23.04.2015 року на суму 90,00 грн. та сума штрафу 3,00 грн. (а.с. 19-24).

Крім того, у відповідача виникла заборгованість по авансовому внеску з податку на прибуток, а саме: у зв'язку з неповною сплатою самостійно задекларованих зобовязань в податковій декларації від 06.02.2015 року на суму 754141,19 грн. (а.с.9-10)

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з пунктом 56.11 статті 56 Податкового кодексу України, не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.

Відповідно до підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Пунктом 129.4 статі 129 вказаного Кодексу передбачено, що пеня, визначена підпунктом 129.1.1. пункту 129.1 цієї статті, нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

Як вбачається з довідки позивача про стан заборгованості та облікових карток платника податку, за відповідачем по особовому рахунку рахується пеня за несвоєчасну сплату податкових зобовязань по податку на додану вартість в розмірі 1674928,06 грн., податку на прибуток в розмірі 20105,32 грн. та авансових внесках з податку на прибуток в розмірі 14472,65 грн. (а.с. 8, 68-76).

Відповідно до норми підпункту 59.1. статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

З матеріалів справи вбачається, що заявником надсилалися податкові вимоги форми ''Ю1'' за №1/1064/14760/24-1-205 від 12.05.2004 року та ''Ю2'' за №2/1269/18768/10/24-1-205 від 14.06.2004 року. Зокрема, як вбачається з копій корінців першої податкової вимоги № 1/1064/14760/24-1-205 від 12.05.2004 року на суму 3039947,04 грн. та другої податкової вимоги № 2/1269/18768/10/24-1-205 від 14.06.2004 року на суму 3180163,64 грн., отримані відповідачем 14.05.2004 року та 18.06.2004 року відповідно, що підтверджується копіями повідомлень про вручення рекомендованих листів, копії яких знаходяться в матеріалах справи (а.с.7). Відповідач вказані податкові вимоги не оскаржував у строк передбачений Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Положеннями пункту 59.5 статті 59 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Аналогічна правова норма щодо порядку направлення вимоги і формування нового податкового боргу відображена у підпункті 6.2.1. пункту 6.2 статті 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який діяв до 01.01.2011 року.

Суд зазначає, що нормами матеріального права до і після 2011 року питання направлення податкової вимоги і звернення податкового органу на підставі неї до суду про стягнення заборгованості врегульовані ідентично.

Оскільки відповідачем не подано суду доказів виконання вищевказаних податкових вимог в повному обсязі та відсутності в нього податкового боргу з моменту виставлення йому вказаних податкових вимог та до дня звернення з даним поданням, вищевказана друга податкова вимога відповідно до статті 60 Податкового кодексу України не є відкликаною, та не потребує винесення нової податкової вимоги, а тому суд вважає підставним звернення заявника до суду по вказаних вимогах, без направлення нової вимоги за правилами Податкового кодексу України.

Отже, суд визнає, що передбачені чинним законодавством заходи не привели до погашення податкового боргу.

Відповідно до статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі (п. 95.1). Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (п. 95.2). Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини (абзац 1 п. 95.3).

Заперечення платника податку про те, що кошти не перебувають у його власності, а закріплені за ним на праві повного господарського відання, а тому не можуть бути предметом звернення згідно ст. 95 Податкового кодексу України, на думку суду не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються нормами ст. 96 Цивільного Кодексу України, ст.ст. 55, 62, 66, 78, 133, 136 Господарського кодексу України, ст. 15, 87, 95 Податкового кодексу України, змістом п.п. 1, 5.3 статуту Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго", згідно яких вказане Підприємство є юридичною особою, платником податку, вільно розпорядженняється майном підприємвтва, несе відповідальність по своїх зобовязаннях, в тому числі й податкових, за рахунок закріпленого за ним майна, в тому числі й грошових коштів.

Також суд вважає безпідставними заперечення ДМП "Івано-Франківськтеплокомуненерго" про те, що податковим законодавством не передбачено компетенції контролючого органу на звернення до суду з вимогою про стягнення податкового боргу з платника податку комунального підприємства, оскільки ст. 96 Податкового кодексу України, на яку відповідач посилається, передбачено лише особливості погашення податкового боргу комунальних підприємств на стадії реалізації майна такого платника податків, що перебуває в податковій заставі, і жодним чином не встановлює заборони стягнення коштів з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника податків, в рахунок погашення податкового боргу за рішенням суду. Натомість з системного аналізу норм статей 87-96 Податкового кодексу України вбачається, що контролюючий орган здійснює на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу платника податку в першу чергу шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, в тому числі з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника податків, а лише в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває в податковій заставі. Жодних винятків вказаними нормами податкового закону не передбачено. При цьому, ст. 96 вказаного Кодексу встановлено лише особливу процедуру погашення податкового боргу комунальних підприємств у разі, якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна такого підприємства, не покриває суми його податкового боргу або в разі відсутності у такого боржника власного майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено.

Відповідно до підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено право контролюючий органів на звернення до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.

Податковий борг відповідача в розмірі 4175823,22 грн. підтверджується витягами з облікових карток відповідача з податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість та довідкою позивача про податковий борг від 12.08.2015 року (а.с.8).

Жодних доказів, які б свідчили про відсутність податкового боргу у вказаному розмірі, погашення заборгованості, що є предметом стягнення або спростування її наявності, відповідач суду на підтведження своїх заперечень проти позову згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не подав. Судом таких обставин не встановлено.

Пунктами 95.3 та 95.4 статті 95 Податкового кодексу України визначено заходи щодо погашення податкового боргу платника податків, відповідно до вимог яких стягнення коштів у рахунок погашення такого боргу здійснюється за рішенням суду з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та за рахунок готівки, що належить такому платнику податків.

Враховуючи те, що відповідачем не сплачено самостійно податковий борг в розмірі 4175823,22 грн., то суд вважає обгрунтованим звернення контролюючого органу до суду із позовом про його стягнення у спосіб, визначений пунктами 95.3 та 95.4 статті 95 Податкового кодексу України.

Таким чином, адміністративний позов Державної податкової інспекції міста Івано-Франківська Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області до Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" про стягнення податкового боргу в розмірі 4175823,22 грн. належить задовольнити.

Керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з рахунків Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" (ідентифікаційний код 03346058, місцезнаходження: 76007, місто Івано-Франківськ, вулиця Б.Хмельницького, будинок 59А) відкритих у банківських установах, які його обслуговують, та за рахунок належної йому готівки, в порядку, передбаченому Бюджетним кодексом України, податковий борг в розмірі 4175823 (чотири мільйони сто сімдесят пять тисяч вісімсот двадцять три) гривні 22 копійки.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя:/підпис/ ОСОБА_4

Постанова складена в повному обсязі 29.09.2015 року.