Рішення № 51603332, 25.09.2015, Олександрівський районний суд Донецької області

справа №240/570/15-ц

провадження № 2/240/283/15

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2015 року смт. Олександрівка

Олександрівський районний суд Донецької області

у складі:

головуючого: судді Попович І.А.

при секретарі: Камак О.О.

за участі:

відповідача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Олександрівка цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1, про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з цивільним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 90202,27 грн. за кредитним договором № КТТ5АU00060271 від 09.07.2007 року, та судових витрат.

В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що сторони 09.07.2007 року уклали кредитний договір № КТТ5АU00060271. Згідно договору ПАТ КБ «Приватбанк» зобовязався надати відповідачу кредит у розмірі 48922,59 грн. на термін до 09.07.2012 року, а відповідач зобовязався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору. У звязку з порушенням зобовязань за кредитним договором відповідач станом на 15.07.2015 року має заборгованість 90202,27 яка складається з: - 16626,13 грн. заборгованості за кредитом; - 34228,94 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом; - 2054,70 грн. заборгованості по комісії за користування кредитом; - 37292,50 пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором.

В судове засідання представник позивача не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надавши заяву про розгляд справи за його відсутності в якій не заперечував проти винесення заочного рішення по справі. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі (а.с.32).

Відповідач, в судовому засіданні, позовні вимоги визнав частково, та пояснив, що отримав кредит у позивача для придбання автомобіля, та повинен був виплачувати щомісяця грошову суму близько 1200 грн. А також щорічну страховку автомобіля в сумі приблизно 5000 грн. В 2009 році його викликали до Приватбанку у м. Краматорськ та повідомили, що в нього є заборгованість у сумі 22000 грн., яку він погасив. Через 1,5 місяця його знов викликали до банку на плановий огляд автомобіля, під час якого автомобіль оглянули та відібрали в звязку з заборгованістю за кредитом. Йому повідомили, що він повинен сплатити приблизно 50000 грн. Через дві доби ним було погашено 30000 грн., але автомобіль йому не віддали. Через тиждень автомобіль було продано та йому повідомили що гроші за автомобіль підуть на погашення заборгованості в повному обсязі. Також повідомив суд про те, що в січні 2014 року його викликали до суду в м. Полтава за цими ж позовними вимогами. Під час судового розгляду надав пояснення про час та розміри сплачених ним на погашення кредиту грошових сум, які були звірені судом з наданим позивачем розрахунком, однак відмовився від проведення власного розрахунку та долучені його до матеріалів справи. Визнав вимоги позивача про стягнення грошової суми в розмірі 16626,13 грн., що є заборгованістю за тілом кредиту, інші вимоги не визнав. Під час судових дебатів позовні вимоги не визнав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, обґрунтовуючи це порушеннями позивачем при укладені договору та реалізації автомобіля вимог Закону України «Про заставу», про необхідність нотаріального посвідчення договорів застави транспортних засобів.

Суд, вислухавши відповідача, його представника, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням вважає, що позов підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України: за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статею 526 ЦК України передбачено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом

Відповідно до ст. 530 ЦК України: якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За статею 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Статею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. За статею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За вимогами ст. 616 ЦК України, я кщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника.

Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

За вимогами ст. 13 Закону України «Про заставу», (в редакції від 20.06.2007 р.), договір застави повинен бути укладений у письмовій формі. У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правоустановчих документів.

Судом встановлено, що 09 липня 2007 року відповідач уклав з ЗАТ комерційний банк «Приватбанк» кредитний договір № КТТ5АU00060271, відповідно до п. 7.1. якого банк зобовязується надати позичальникові кредитні кошти шляхом перерахування на відкритий у ПриватБанк поточний рахунок, на строк з 09.07.2007 р. до 09.07.2012 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 62366,00 грн. на наступні цілі: 47930,00 грн. - купівля автомобіля, а також у розмірі 13443,40 грн. на оплату страхових платежів у випадках та згідно до порядку, передбачених п.п. 2.1.3,2.2.7 договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,34% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,14% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно до п. 3.11 даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2 даного договору. Періодом сплати вважати період з 20 по 25 число кожного місяця. Щомісяця в період сплати позичальник повинен надати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 1266,09 грн. для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії. За вимогами п. 7.3 Договору, забезпеченням виконання позичальником за даним договором виступає застава автомобіля ВАЗ. Пунктом 7.4 Договору передбачено, що при порушені позичальником зобовязань по погашенню кредиту, передбачених п.п. 1.1, 2.2.4, 2.3.3 договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,5% на місяць, нараховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом (а.с.7-8, 25-26)

17.07.2009 року відбулася зміна найменування юридичної особи на Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (а.с.11-14).

Відповідно до Меморіального ордеру від 10 липня 2007 року позивач перерахував ПП Кухарь ОСОБА_3 грошову суму в розмірі 47930,00 грн. згідно кредитного договору (а.с.9).

Відповідно до розрахунку заборгованності за договором № КТТ5АU00060271 від 09.07.2007 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1, станом на 15.07.2015 р. загальний залишок заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту) становить 16626,13 грн.; заборгованість за відсотками 34228,94 грн.; заборгованість з комісії 2054,70 грн.; заборгованість з пені 37292,50 грн., погашено пені в т.ч. списано 270,53 грн. Всього борг за кредитом 90202,27 грн. (а.с.4-6). Останнє зарахування грошових сум сплачених на погашення кредиту датоване 14.07.2011 року, після чого залишок заборгованості за тілом кредиту становить 16626,13 грн., що відповідає сумі позовних вимог.

На виконання ухвали суду від 18.09.2015 року про витребування доказів, позивач листом повідомив суд про те, що заставний автомобіль був реалізований. 14.07.2011 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № КТТ5АU00060271 була зарахована сума від продажу авто в розмірі 46500,00 грн. (а.с.35), на підтвердження чого надав: - Акт прийому автомобіля від ОСОБА_1 від 08.02.2010 року (а.с.42); - звіт про експертну оцінку транспортного засобу від 19.02.2010 року, за висновками якого ринкова вартість автомобіля ВАЗ 21101 125 51, реєстраційний номер НОМЕР_1, на дату оцінки складає 39000,00 грн. (а.с.36-39); - Акт прийому передпродажної підготовки (а.с.41); меморіальний ордер від 14.07.2011 року, відповідно до якого грошова сума в розмірі 46500,00 грн., була перерахована одержувачу ОСОБА_1 (а.с.40).

Зобов'язання боржника за договором повернути кредитору, отриману грошову суму та винагороду за користування грошима, на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.

Отже, правовідносини, які склалися між сторонами є грошовим зобов'язанням, у якому на боржника покладено цивільно-правовий обов'язок з поверенння отриманого кредиту та винагороди за користування грошима, а кредитор має право, - вимагати повернення наданого кредиту та сплати процентів.

В звязку з чим, суд вважає, що позивач належним чином підтвердив порушення відповідачем своїх зобовязань за кредитним договором № КТТ5АU00060271.

На підставі ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Розглянувши вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 16626,13 грн., заборгованості по відсоткам в розмірі 34228,94 грн. та заборгованості по комісії за користування кредитом, суд дійшов до висновку, що вони підтверджені належними письмовими доказами та підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому суд відхиляє доводи відповідача про те, що ним після відібрання автомобіля було сплачено 30000 грн, оскільки вони спростовуються розрахунком позивача, та відповідачем не надано доказів на підтвердження цієї обставини. Доводи відповідача про звернення позивача з цими ж позовними вимогами до іншого суду, суд відхиляє, оскільки відповідач не надав доказів на підтвердження своїх доводів.

Доводи представника відповідача про те, що при укладені договору та реалізації автомобіля позивач порушив вимог Закону України «Про заставу», про необхідність нотаріального посвідчення договорів застави транспортних засобів, суд відхиляє, оскільки зазначені доводи не відповідають вимогам ст. 13 Закону України «Про заставу» в редакції, що діяла на момент укладення договору.

Розглянувши вимоги позивача про стягнення пені в розмірі 37292,50 грн., суд дійшов до висновку, що вони підлягають задоволенню частково.

Відповідно до принципів розумності і справедливості на кредитора покладається обов'язок вживати необхідних заходів щодо зменшення розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання, але у всякому разі, не сприяти їх збільшенню. Невиконання кредитором цього обов'язку може бути підставою для зменшення судом розміру збитків та неустойки, що стягуються з боржника, що передбачено частиною 2 ст. 616 ЦК України, згідно якої суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Про порушення зобов'язання відповідачем по сплаті періодичних платежів Банк дізнався ще в серпні 2011 року, коли відповідач остаточно припинив виконувати свої зобовязання по поверненню отриманих ним кредитних ресурсів за кредитним договором, строк кредитного договору минув 10.07.2012 року, а до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором позивач звернувся в серпні 2015 року, тобто після спливу чотирьох років з дня остаточного припинення відповідачем виконання своїх зобов'язань та спливу трьох років після закінчення строку договору. Позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження тих обставин, що в цей період ним здійснювалися заходи щодо стягнення заборгованості з відповідача. Тим самим позивач сприяв виникненню та збільшенню розміру неустойки за кредитним договором.

Виходячи з засад цивільного судочинства, а саме, розумності та справедливості, суд вважає, що розрахована позивачем пеня в розмірі 37292,50 грн., яка значно перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту є несправедливим розміром неустойки, що значно перевищує розмір завданих збитків та спотворює дійсне правове призначення неустойки, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка, що розрахована позивачем, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Такого висновку суд дійшов, враховуючи в тому числі висновки Конституційного Суду України, викладені в рішенні від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013, які узгоджуються з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 9 квітня 1985 року № 39/248, в якій наголошено, що визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Захист від цих зловживань базується на положеннях законодавства, зокрема частини третьої статті 551 Кодексу, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зменшити розмір неустойки до 2000,00 грн.

Судові витрати позивача, відповідно до вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК підлягають стягненню з відповідача, пропорційно задоволених позовних вимог.

На підставі зазначеного, ст.. 526, 530, 610-612, 616, 1054 ЦК України, та керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 212 214 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 90202,27 грн. за кредитним договором № КТТ5АU00060271 від 09.07.2007 року, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2) на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 54909 (пятдесят чотири тисячі девятсот девять) гривен 77 коп. за кредитним договором № КТТ5АU00060271 від 09.07.2007 року, яка складається з 16626,13 грн. заборгованості за кредитом; 34228,94 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом; 2054,70 грн. заборгованості по комісії за користування кредитом; 2000,00 пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором..

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 549 грн. 10 коп.

Рішення постановлено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 25 вересня 2015 року.

Повний текст рішення складений 29 вересня 2015 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Донецької області через Олександрівський районний суд.

Суддя Олександрівського

районного суду ОСОБА_4