Ухвала суду № 51573001, 23.09.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/1058/15ц Головуючий у І інстанції Ковальчук Л.М.Провадження № 22-ц/780/3368/15 Доповідач у 2 інстанції Данілов О. М.Категорія 38 23.09.2015

УХВАЛА

Іменем України

23 вересня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Данілова О.М.,

суддів: Мережко М.В., Суханової Є.М.,

при секретарі: Петленко І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання спільною власністю подружжя земельної ділянки, обладнання і будівельних матеріалів та визнання права власності на ? частину будівельних матеріалів і обладнання в порядку спадкування за законом,-

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_9 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на спадкове майно, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла її мати та дружина відповідача ОСОБА_4 Її батько ОСОБА_9 і мати ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, який був зареєстрований у Палаці реєстрації шлюбів м. Петропавлівськ-Камчатський, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1, актовий запис № 112 від 27 січня 1957 року.

У 1983 році ОСОБА_5 уклала шлюб з ОСОБА_6 Після укладення шлюбу змінила прізвище з ОСОБА_5 на ОСОБА_6. Цей факт підтверджується свідоцтвом про реєстрацію шлюбу, видане у Палаці реєстрації шлюбів м. Києва серії НОМЕР_2, актовий запис № 3007 від 09 липня 1983 року.

Після смерті її матері ОСОБА_4 була відкрита спадщина. Спадкова справа була заведена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клименко С.Ю. і справу було зареєстровано у спадковому реєстрі за № 51006596.

Свої права на спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_4, письмовою заявою до приватного нотаріуса Клименко С.Ю. м. Києва заявила вона, позивач у справі ОСОБА_2, як спадкоємець першої черги. Інших рідних дітей у батьків не було.

Її батько ОСОБА_9 письмовою особистою заявою від 04 квітня 2011 року відмовився від прийняття спадщини після померлої своєї дружини, яку він також подав до приватного нотаріуса Клименко С.Ю. Цю заяву він також особисто підтвердив і особистою письмовою нотаріально засвідченою заявою від 14 вересня 2011 року.

Позивачці відомо, що ще у 1990 році її батько ОСОБА_9 отримав земельну ділянку площею 0,0791 га. у СТ «Кургани» за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Чабанівська селищна рада. Фактично після отримання вказаної земельної ділянки її батьки почали будівництво капітального садового будинку на цій земельній ділянці.

Їй було достовірно відомо, що ще при житті її батьком і матір'ю за час перебування у зареєстрованому шлюбі був фактично повністю побудований двоповерховий садовий будинок на садовій ділянці АДРЕСА_2 за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Чабанівська селищна рада, і вони ним постійно користувалися.

Як було з'ясовано у подальшому, її батько отримав у 2008 році на вищевказану земельну ділянку Державний акт на право власності на земельну ділянку.

Беззаперечними і належними доказами існування і належності земельної ділянки саме батьку ОСОБА_9, а також фактичне існування на ній капітального двоповерхового садового будинку з 1991 року підтверджується наступними доказами: копією Державного акту на земельну ділянку площею 0,0791 га. у Києво-Святошинському районі Київської області від 21 березня 2008 року, копією рішення від 18 серпня 1995 року Чабанівської селищної ради, копією довідки від 20 вересня 2011 року голови Садового товариства «Кургани», копією довідки від 20 вересня 2011 року голови садового товариства «Кургани» про побудову будинку.

Однак, правовстановлюючого документу на вказаний садовий будинок на даний час не існує, так як будинок належним чином не зареєстрований, і ані її батько ОСОБА_9, ані мати ОСОБА_4 не мають на нього правовстановлюючих документів, що дозволяли б належним чином спадкоємцю оформити свої спадкові права.

Тобто, вказаний садовий будинок, не дивлячись на його фактичне проектне капітальне будівництво, був не введений до експлуатації на момент відкриття спадщини і не введений до експлуатації до теперішнього часу.

Вказаний садовий будинок був побудований її батьками ще під час зареєстрованого шлюбу. Він фактично є об'єктом спільного сумісного майна подружжя. Під час шлюбу її батьки користувались вказаною земельною ділянкою по вул. Роксолани, 157 у СТ «Кургани» та побудованим на ній садовим капітальним будинком постійно і сумісно фактично з 1991 року.

Просила суд, визнати спільним майном подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_9 земельну ділянку площею 0,0791 га. у СТ «Кургани» за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Чабанівська селищна рада, та всі будівельні матеріали, обладнання, які були використані при будівництві капітального двоповерхового садового будинку на зазначеній земельній ділянці, та визнати за нею, ОСОБА_2, право власності на ? частину всіх будівельних матеріалів, обладнання, які були використані при будівництві капітального двоповерхового садового будинку, що розташований в СТ «Кургани» по АДРЕСА_2, в порядку спадкування за законом.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 квітня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 квітня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3, виданого Відділом реєстрації смерті у м. Києві 21 лютого 2011 року.

11 квітня 2014 року ОСОБА_2 звернулась із заявою до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Клименко С.Ю. про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом.

Згідно наявного в матеріалах спадкової справи копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_5, виданого Петропавлівським міським ЗАЦС 25 березня 1958 року, вбачається, що батьком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_3, матір'ю - ОСОБА_4

ОСОБА_5 09 липня 1983 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_6, і її прізвище після реєстрації шлюбу - ОСОБА_6, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4, виданого 07 квітня 2011 року Центральним відділом державної реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім'ї.

За життя 24 жовтня 2000 року ОСОБА_4 видала заповіт, згідно якого на випадок своєї смерті зробила розпорядження: все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде їй належати на день її смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_9

03 серпня 2011 року ОСОБА_9 звернувся із заявою до нотаріальних органів, в якій відмовився від прийняття спадщини після померлої ОСОБА_4

Також, 14 вересня 2011 року ОСОБА_9 звернувся із заявою до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Клименко С.Ю., в якій зазначив, що 04 квітня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим номером 292 було засвідчено справжність його підпису на заяві про відмову від прийняття спадщини після померлої ОСОБА_4 Вказана заява була подана до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Клименко С.Ю. за місцем відкриття спадщини у строк, визначений законодавством для її прийняття.

Цією заявою ОСОБА_9, підтверджує викладений у вищевказаній заяві факт відмови від прийняття спадщини після померлої ОСОБА_4 як за законом так і за заповітом. Його відмова від прийняття спадщини за законом та за заповітом після померлої ОСОБА_4 є безумовною та беззастережною.

Крім цього, він повідомив, що єдиним спадкоємцем за законом після померлої ОСОБА_4, який прийняв спадщину у встановлений законом строк, є його дочка (дочка померлої) ОСОБА_2

Спорів щодо визначення кола спадкоємців за законом та за заповітом після померлої ОСОБА_4 у них не виникає та в подальшому виникати не буде.

Відповідно до наявної в матеріалах спадкової справи копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1, виданого 10 січня 2002 року Палацом одружень м. Петропавлівськ-Камчатська 27 січня 1957 року ОСОБА_9 і ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 27 січня 1957 року.

Згідно довідки Управління справами Управління житловими будинками Верховної Ради України від 06 вересня 2011 року ОСОБА_4 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 1983 року по 10 березня 2011 року, і знята з реєстраційного обліку як померла.

Згідно відомостей Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» від 08 грудня 2014 року № 999 право власності на садовий будинок АДРЕСА_2 в БТІ не зареєстровано.

Згідно рішення виконавчого комітету Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області від 18 серпня 1995 року № 63 «Про передачу у приватну власність земельної садової ділянки, яка знаходиться в садовому товаристві «Кургани», розглянувши заяву ОСОБА_9 про передачу у приватну власність безкоштовно земельну садову ділянку, що знаходиться в садовому товаристві «Кургани», керуючись ст. 9 Земельного кодексу України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», виконком селищної ради вирішив передати безкоштовно ОСОБА_9 в приватну власність садову ділянку площею 0,08 га. за №157.

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії НОМЕР_6, виданого 21 березня 2008 року, ОСОБА_9 є власником земельної ділянки на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 12 листопада 2007 року № 756 площею 0,0791 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Чабанівська селищна рада, с/т «Кургани», цільове призначення (використання) земельної ділянки для ведення садівництва.

Відповідно до довідок СТ «Кургани» від 20 вересня 2011 року ОСОБА_9 є членом садового товариства «Кургани» і має в користуванні садову ділянку АДРЕСА_2, на якій побудований будинок 1991 року.

Дані обставини підтверджуються копією Спадкової справи № 01-2011 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4, наданої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клименко С.Ю.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірний садовий будинок не був введений до експлуатації на момент відкриття спадщини і не введений в експлуатацію до теперішнього часу, а позивачем не надано відомостей про обміри об'єкту та технічний стан вказаного садового будинку.

З такими висновками колегія суддів погоджується, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Згідно вимог ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до вимог ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно вимог ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За правилами ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно вимог ст. 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель і споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

Відповідно до вимог ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно вимог ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 Цивільного кодексу України.

Згідно вимог ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно вимог ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно роз'яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, даних у п. 6 постанови «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва) від 30 березня 2012 року № 6, право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. Права спадкоємців щодо самочинно збудованого майна визначаються судом відповідно до положень статті 1218 ЦК України та з урахуванням роз'яснень, наданих у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування». Це майно не є об'єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у п. 7 постанови № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина перша статті 376 ЦК), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

Згідно вимог Закону України «Про внесення змін до ст. 61 Сімейного кодексу України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року, який набрав чинності 8 лютого 2011 року, статтю 61 СК України доповнено частиною п'ятою, згідно якої об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Відповідач ОСОБА_9 набув право власності на спірну земельні ділянку в порядку приватизації до 08 лютого 2011 року.

Враховуючи те, що в Законі України «Про внесення змін до ст. 61 СК України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя» не вказано про зворотну дію закону в часі, положення ч. 5 ст. 61 СК України можуть застосовуватись щодо набуття вказаних у ній об'єктів права спільної сумісної власності подружжя лише з 08 лютого 2011 року, тобто даний Закон поширюється на юридичні факти і правовідносини, які виникли після набуття ним чинності.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Аналогічні положення передбачені частинами 1 та 2 ст. 5 Цивільного кодексу України-акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на ? частину будівельних матеріалів та обладнання, використаних в процесі будівництва житлового будинку, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які в б вказували про обсяг будівельних матеріалів та обладнання, їх перелік та кількість, а також ринкову вартість.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За правилами ч. 1 ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

З матеріалів справи вбачається, що суд з дотриманням вимог ст.ст. 212-215 ЦПК України, належно оцінив надані сторонами докази, виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно із законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2

При розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду відповідає обставинам справи, постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційних скаргах.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 квітня 2015 рокузалишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: