Ухвала суду № 51554207, 23.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2015 року м. Київ К/800/61994/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Моторного О.А., Шипуліної Т.М.,розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.06.2013 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 року

у справі № 814/2396/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Югекотоп»

до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Югекотоп» звернулось в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0003932260 від 26.04.2013 року.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.06.2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 року позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби № 0003932260 від 26.04.2013 року.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.06.2013 року і ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року. За результатами зазначеної перевірки податковим органом складено відповідний акт №387/22-600/35674119 від 15.04.2013 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток на 4607696,00 грн. та не підтверджено факту реального здійснення господарських операцій в частині формування податкового кредиту та податкових зобов'язань по операціях з придбання та поставки товарів.

Підставою для донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток стали висновки податкового органу, зокрема, про відсутність реального виконання правочинів, укладених позивачем з ТОВ «Інтерагро-союз», ТОВ «Солайстрейдінг Юкрейн», ТОВ «Алегран», ТОВ «Мелвилл», ТОВ «Рофф», ТОВ «Корн-С», ТОВ «Сервіс-К.М.Б.», ПП «АВС-Гранд», ТОВ «Скрап-Мет», ТОВ «Саноіл Торг», ТОВ «Лотіан», ТОВ «Спікер Ком», ТОВ «Форсаж 2011», ПП «Ространсагро».

У зв'язку із виявленими порушеннями, з урахуванням заперечень позивача до акта перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 26.04.2013 року №0003932260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 5166423 грн., у тому числі 4776994,00 - за основним платежем, 389429,00 грн. - за штрафними санкціями.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач здійснював господарські відносини з ТОВ «Інтерагро-союз», ТОВ «Солайстрейдінг Юкрейн», ТОВ «Алегран», ТОВ «Мелвилл», ТОВ «Рофф», ТОВ «Корн-С», ТОВ «Сервіс-К.М.Б.», ПП «АВС-Гранд», ТОВ «Скрап-Мет», ТОВ «АВС-ГРАНД», ТОВ «Саноіл Торг», ТОВ «Лотіан», ТОВ «Спікер Ком», ТОВ «Форсаж 2011».

На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, реєстри виданих та отриманих податкових накладних, банківські виписки по рахунку.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

В касаційній скарзі податковий орган посилається на висновки актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, якими, зокрема, встановлено, що:

- у ТОВ «ІНТЕРАГРО-СОЮЗ», ТОВ «Солайстрейдінг Юкрейн», ТОВ «Алегран», ТОВ «Мелвилл», ТОВ «РОФФ», ТОВ «ТрансЛайт-Групп», ТОВ «Херсон Пак», ТОВ «ФОРСАЖ 2011», відсутні складські приміщення, автомобільний транспорт, устаткування, необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства;

- ТОВ «СЕРВІС-К.М.Б» сформовано валові витрати та податковий кредит за рахунок підприємств, які мають ознаки фіктивності;

- реєстраційні та звітні документи ТОВ «Скрап-Мет» виконані від імені директора іншою особою;

- ТОВ «АВС-ГРАНД» та ПП «Корн-С» зареєстровані без мети здійснення господарської діяльності;

- здійснені ТОВ «САНОІЛ ТОРГ», ТОВ «СПІКЕР КОМ», ПП «Лотіан» господарські операції з контрагентами-покупцями не мали реального характеру.

Зазначені доводи колегією суддів до уваги не беруться, оскільки відсутність власних трудових та виробних потужностей не позбавляє права суб'єкта господарювання залучати для виконання господарських зобов'язань третіх осіб, а порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства не може свідчити про безтоварність укладених правочинів та спричиняти негативні наслідки для позивача (зазначена позиція також збігається із висновками Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Водночас, акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, на висновки яких посилається відповідач в касаційній скарзі, лише фіксують факт неможливості проведення зустрічної звірки та не можуть давати оцінку здійсненим господарським операціям.

При цьому, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів позивача.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що здійснені між позивачем і контрагентами господарські операції не мали реального характеру, а використовувались виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, а також недоведеність відповідачем правомірності винесення оскарженого податкового повідомлення-рішення, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.06.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 року у справі № 814/2396/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)О.А. Моторний (підпис) Т.М. Шипуліна