Ухвала суду № 51553854, 23.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2015 року м. Київ К/800/56764/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Моторного О.А.,

Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргуЗдолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській областіна постановуРівненського окружного адміністративного суду від 23 травня 2013 рокута ухвалуЖитомирського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 рокуу справі№817/1399/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Волинь-Шифер»доЗдолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь-Шифер» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Волинь-Шифер») звернулось до суду з позовом до Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби, правонаступником якої є Здолбунівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі по тексту - відповідач, Здолбунівська ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 15 липня 2012 року №1000382340, №1000352340, №1000362340, №1000372340 та від 21 січня 2013 року № 0000072340, № 0000042340.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 23 травня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 15 листопада 2012 року №1000382340, №1000362340 та від 21 січня 2013 року №0000072340, №0000042340

Вважаючи, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 23 травня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року скасувати в частині задоволення позовних вимог і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в яких у її задоволенні просив відмовити.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 14 вересня 2012 року по 25 жовтня 2012 року відповідачем проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 30 червня 2012 року.

За результатами вказаної перевірки 01 листопада 2012 року складено акт №1000/22-31729043, в якому зафіксовано порушення позивачем:

- пункту 44.1 статті 44, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пунктів 138.1, 138.2, 138.4, підпунктів 138.10.3, 138.10.5 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 141.1 статті 141, пункту 146.5 статті 146, пункту 150.1 статті 150 Податкового кодексу України та встановлено: заниження доходів, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 13569,00 грн.; завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на суму 8195033,00 грн., що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за II-IV квартали 2011 року на 2359937 грн. та за І півріччя 2012 року на 1727330 грн., та заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток всього в сумі 877177 грн., у тому числі за III квартал 2011 року 115654 грн., за ІV квартал 2011 року в сумі 18855 грн., за І квартал 2012 року в сумі 153377 грн., за II квартал 2012 року 589291 грн.;

- пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пунктів 201.4, 201.6 статті 201 Податкового Кодексу України, що призвело до завищення значення рядка 24 Декларації з ПДВ за червень 2011 року на 1822 грн., завищення значення рядка 19 Декларації з ПДВ за травень 2012 року на 6045 грн., що призвело до заниження податкового зобов'язання з ПДВ всього у сумі 41292 грн., у тому числі за серпень 2011 року в сумі 1822 грн., за квітень 2012 року в сумі 39470 грн., та завищення значення рядка 24 Декларації з ПДВ за червень 2012 року на 6045 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки, відповідачем 15 листопада 2012 року прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №1000382340, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 2359937 грн. за 4 квартал 2011 року, на 1727330 грн. за 2 квартал 2012 року, всього на 4087267 грн.;

- №1000352340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 1242894 грн., у тому числі за основним платежем на 873432 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 369462 грн.;

- №1000362340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 61938 грн., у тому числі за основним платежем на 41292 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 20646 грн.;

- №1000372340, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за червень 2012 року на 2478 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції 1239 грн.

За результатами оскарження зазначених рішень в адміністративному порядку, податкові повідомлення - рішення №1000352340 та №1000372340 були скасовані, у зв'язку з чим 21 січня 2013 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0000042340, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 949870 грн., у тому числі за основним платежем на 640273 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 309597 грн.;

- №0000072340, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за червень 2012 року на 2478 грн.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про недоведення відповідачем факту заниження позивачем показника рядка 03 ІД «Інші доходи» декларації з податку на прибуток за І квартал 2012 року та завищення витрат, які враховані під час розрахунку оподатковуваного доходу. Крім того, судами встановлено реальність здійснених позивачем з його контрагентами господарських операцій, що свідчить про правомірність формування витрат та віднесення до податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сплачених за такими операціями.

Не погоджуючись із рішеннями судів, відповідач посилається на їх прийняття без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи.

Переглянувши рішення суду першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України закріплено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та зазначеними в акті перевірки контрагентами у період, що підлягав перевірці, мали місце договірні відносини.

На підтвердження реального виконання зазначених договорів, а отже правомірного формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, в матеріалах справи наявні, а судами першої та апеляційної інстанції дослідженні первинні документи, оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.

Посилання відповідача на положення підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України, як на підставу донарахування податку на прибуток, колегія суддів вважає помилковим, оскільки цією нормою врегульовано питання формування інших доходів платника податків.

При цьому, під час проведення перевірки відповідачем встановлено саме надання позивачем послуг зі зберігання за цінами, що є нижчими за звичайні, а не їх отримання.

Крім того, як вірно зазначено судами, будь-якого нормативного обґрунтування щодо визначення звичайної ціни договору, не нижче за собівартість послуг, шляхом обрахування суми амортизаційних відрахувань на складське приміщення, в якому зберігалися матеріальні цінності, та земельного податку за земельну ділянку, на якій розташоване таке складське приміщення, податковим органом не наведено.

Щодо правомірності зазначення позивачем у податковій декларації з податку на прибуток від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього звітного періоду за І півріччя 2012 року на 589984 грн., колегія суддів також погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

При цьому доводи касаційної скарги взагалі не містять будь-який доводів на обґрунтування вимоги відповідача про скасування судових рішень у відповідній частині.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Здолбунівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 23 травня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2013 року у справі №817/1399/13-а залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: О.А. Моторний

Т.М. Шипуліна