Ухвала суду № 51553838, 14.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2015 року м. Київ К/800/31434/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.11.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014 року

у справі № 826/14238/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРІ-С»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРІ-С» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.11.2013 року у справі №826/14238/13-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014 року, позов задоволено. Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення від 04.09.2013 року №0003432201 та №0003442201.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «ВІПБУДПРОМ» відповідачем складено акт від 19.08.2013 року №125/1-22-01-36556119, яким встановлено порушення: - п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 46 913, 00 грн.,: - п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 49 259, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.09.2013 року: - №0003442201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 61 574, 00 грн., з яких за основним платежем - 49 259, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 12 315, 00 грн.; - №0003432201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 58 641, 00 грн., з яких за основним платежем - 46 913, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 11 728, 00 грн.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки податкового органу щодо непідтвердження реальності господарських правовідносин між позивачем та його контрагентом ТОВ «ВІПБУДПРОМ».

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо безпідставності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень у зв'язку із відсутністю в діях позивача порушення вимог податкового законодавства.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно зі п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції.

При цьому правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем задекларовано в складі витрат 234 565, 00 грн. за 1 і 2 квартал 2012 року і в складі податкового кредиту з податку на додану вартість - 46 913, 00 грн. за лютий-квітень 2012 року, нарахованих у зв'язку з придбанням у ТОВ «ВІПБУДПРОМ» робіт та товарів.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ВІПБУДПРОМ» підтверджується прийнятими до оплати рахунками фактурами, видатковими накладними, актами виконаних робіт, податковими накладними, які засвідчують придбання (одержання) позивачем товарів і робіт, визначеного найменування, кількості і ціни на загальну вартість 281 478, 24 грн.

Виконання ТОВ «ВІПБУДПРОМ» замовлених позивачем робіт додатково підтверджується наданими до суду першої інстанції видатковими накладними про передачу позивачем матеріалів у виробництво, а також видатковими накладними на передачу позивачу готової продукції.

Суди попередніх інстанцій також встановили, що товар придбавався позивачем для подальшої його реалізації таким підприємствам, як: ТОВ «Готель «Дніпровські зорі», ТОВ «Затишне», ТОВ «Будівельна фірма «Альфа Сервіс», ТОВ «Інжиніринговий центр промислових інновацій», ТОВ «Будівельна компані «НІГМА», ТОВ «Дісаві», ТОВ «Смарт Бізнес Систем Груп», ТОВ «Аквадом Плюс», ТОВ «Дрім Лайн Холдінг», ПП «Торговий дім», ТОВ «Дельта Терм», ТОВ «Монтаж-Енергобуд», ТОВ «Санта-С», ТОВ «Техновед», ТОВ «Санта-Р», ТОВ «Біржа-Сервіс» та інші, що підтверджується наявними у матеріалах справи рахунками-фактурами, видатковими та податковими накладними.

З приводу доводів відповідача, викладених у касаційній скарзі, щодо ненадання позивачем документів, які підтверджують транспортування товару, придбаного у ТОВ «ВІПБУДПРОМ», колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання/поставки товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару неподання документів про перевезення товару не може бути підставою для позбавлення позивача права на формування витрат та невизнання права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Щодо посилань відповідача на акт про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «ВІПБУДПРОМ» за період жовтень-грудень 2011 року та лютий-червень 2012 року, як на підставу нереальності здійснення господарських операцій, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від їх господарських та виробничих можливостей.

Відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку є персональною, стосується кожного платника податків окремо і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність віднесення позивачем відповідних сум до складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість відповідно до первинних документів, які складені на виконання умов договірних відносин позивача із його контрагентом ТОВ «ВІПБУДПРОМ».

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом ТОВ «ВІПБУДПРОМ» мали реальний характер.

Відтак, юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем необґрунтовано, оскільки останнім не доведено фактів допущення порушень вимог податкового законодавства позивачем.

Отже, з огляду на встановлені судами обставини, зважаючи на правові норми, що регулюють спірні правовідносини, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.11.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2014 року у справі № 826/14238/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук