Ухвала суду № 51553806, 14.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2015 року м. Київ К/800/29667/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 року

у справі № 804/10969/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Публічне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.10.2013 року у справі № 804/10969/13-а у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 року постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.10.2013 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 05.08.2013 року № 0000043230.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість ПАТ «Центральний ГЗК» за травень 2013 року, відповідачем складено акт від 19.07.2013 року №1/32.3/00190977, яким встановлено порушення п.п. 198.2, 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201, ст. 202 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 246 378, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.08.2013 року №0000043230, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 369 567, 00 грн., з яких за основним платежем - 246 378, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 123 189, 00 грн.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення стали висновки податкового органу щодо неправомірного включення позивачем до складу податкового кредиту за травень 2013 року суми з податку на додану вартість по заявах зі скаргою на постачальників по податкових накладних, перша подія по яких настала в періоді іншому ніж звітний.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо правомірності прийнятого спірного податкового повідомлення-рішення у зв'язку тим, що позивач втратив право на включення до складу податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ по наданих заявах та скаргах на дії контрагентів, оскільки такі накладні були отримані у іншому періоді ніж звітний.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства та неправомірного прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками суду касаційної інстанції, зважаючи на таке.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Податкового кодексу України.

Згідно із п. 203.1 ст. 203 Податкового кодексу України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного місяця.

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що у разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

За правилами п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податкові накладні, виписані у грудні 2012 року та у квітні 2013 року, були отримані позивачем у травні 2013 року. Встановлено також, що зазначені податкові накладні не відображались позивачем у податкових періодах за грудень 2012 року та квітень 2013 року відповідно.

Позивач, скориставшись своїм передбаченим законодавством правом на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, подав разом із декларацією за травень 2013 року Додаток № 8 «Заяву про відмову постачальника надати податкову накладну» разом із копіями первинних документів по господарських операціях, які засвідчують факт сплати сум податку у зв'язку з придбанням товарів/послуг.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновками суду апеляційної інстанції з приводу того, що оскільки зазначені податкові накладні у грудні 2012 року та квітні 2013 року не були включені до складу податкового кредиту через незалежні від позивача обставини, тому позивач вірно керувався нормою п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України щодо можливості включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних протягом 365 календарних днів, а тому висновок про заниження позивачем суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість є протиправним.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновок суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів відхилити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2014 року у справі № 804/10969/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук