Ухвала суду № 51553793, 23.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2015 року м. Київ К/800/65259/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Моторного О.А.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Кушнір Р.Ю.

відповідача не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області на постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2013 рокута ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2013 рокуу справі№808/1967/13-аза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Запоріжмашпром»доДержавної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій областіпровизнання неправомірними та скасування податкових повідомлень - рішень, В С Т А Н О В И В:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод «Запоріжмашпром» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Завод «Запоріжмашпром») звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя), в якому просило визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 24 жовтня 2012 року №0002392211, №0002392211, рішення №0002412213 про застосування штрафних санкцій, а також податкове повідомлення - рішення від 23 жовтня 2012 року №00009010702.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року, позов задоволено.

Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року і постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 01 по 21 серпня 2012 року відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2009 року по 30 червня 2012 року.

Результати перевірки викладені в акті від 04 вересня 2012 року № 90/22-11/34790215.

В ході перевірки податковим органом встановлено порушення ТОВ «Завод «Запоріжмаршпром»:

- пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 138.2, підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 1132399,00 грн., у тому числі: за 3 квартали 2009 року в сумі 77898,00 грн., за 2009 рік в сумі 254652,00 грн., за 1 квартал 2010 року в сумі 155469,00 грн., півріччя 2010 року в сумі 455918,00 грн., за 3 квартали 2010 року в сумі 688065,00 грн., за 2010 рік в сумі 770134,00 грн., за 1 квартал 2011 року в сумі 73596,00 грн., за 2 квартал 2011 року в сумі 34017,00 грн.;

- підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в період, що перевірявся, на загальну суму 921623,00 грн., у тому числі по періодах: липень 2009 року - 22506,00 грн., серпень 2009 року - 30474,00 грн., вересень 2009 року - 7672,00 грн., жовтень 2009 року - 31703,00 грн., листопад 2009 року - 11473,00 грн., грудень 2009 року - 98231,00 грн., січень 2010 року - 6233,00 грн., лютий 2010 року - 74763,00 грн., березень 2010 року - 43379,00 грн., квітень 2010 року - 126607,00 грн., травень 2010 року - 35057,00 грн., червень 2010 року - 78695,00 грн., липень 2010 року - 70484,00 грн., серпень 2010 року - 50161,00 грн., вересень 2010 року - 65073,00 грн., листопад 2010 року - 1550,00 грн., грудень 2010 року - 79105,00 грн., січень 2011 року - 11340,00 грн., лютий 2011 року - 19723,00 грн., березень 2011 року - 27814,00 грн., травень 2011 року - 29580,00 грн.;

- підпункту «г» підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4, підпункту «а» пункту 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», підпункту «г» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб у 2010 році на суму 12939,08 грн. та у березні 2012 року на суму 2614,13 грн.;

- підпункту 3.1.13 пункту 3.1, пунктів 3.2, 3.3, 3.4, 3.5 III розділу Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 24 грудня 2010 року № 1020,зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2011 року за № 46/18784 , підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, а саме не відображення нарахування та виплати суб'єктам господарської діяльності - фізичним особам-підприємцям у податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за II, III, IV кв. 2011 року та за I, II кв. 2012року;

- пунктів 1.2, 2.11, 3.1, 7.27, 7.39, 7.41, 7.47 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637, а саме проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документу (розрахункового документу - документу встановленої форми та змісту) (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ, тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках передбачених Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів на загальну суму 102489,63 грн.

Виявлення зазначених порушень стало підставою для винесення відповідачем 23 жовтня 2012 року податкового повідомлення - рішення №00009010702, яким позивачу збільшене грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 19951,78 грн., з яких 15553,43 грн. - основний платіж, 4398,35 грн. - штрафні санкції, а також 24 жовтня 2012 року податкових повідомлень - рішень:

№0003942302, яким позивачу збільшене грошове зобов'язання податку на додану вартість на суму 1050920,50 грн., з яких 858427 грн. - основний платіж, 192493,50 грн. - штрафні санкції;

№0002392211, яким позивачу збільшене грошове зобов'язання з податку на прибуток на суму 1388596,50 грн., з яких 1132399 грн. - основний платіж, 256197,50 грн. - штрафні санкції;

№0002412213, яким до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 102489,63 грн.;

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Завод «Запоріжмашпром» суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивачем доведено належним чином оформленими первинними документами виконання договірних відносин з названими в акті перевірки контрагентами, а тому правомірно віднесено до складу витрат та податкового кредиту суми, сплачені за результатами виконання зазначених договірних відносин. З аналогічних підстав суди дійшли висновку про відсутність підстав для донарахування податку з доходів фізичних осіб на суми, отримані директором позивача з каси підприємства для розрахунку з контрагентами, а надані останніми документи на підтвердження проведення такого розрахунку, свідчать про відсутність підстав для нарахування штрафних санкцій за порушення касової дисципліни.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 334/94-ВР) валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зазначений пункт містить загальне визначення валових витрат.

Пункт 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат.

В силу підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпункт 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР встановлює, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Водночас, загальне визначення валових витрат повинно тлумачитись у системному зв'язку з визначенням господарської діяльності, наведеному в пункті 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до частини 1 статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (частина 2 статті 3 Господарського кодексу України).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, у відповідності до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункт) (абзац 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР).

З 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі по тексту - ПК України).

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2. названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та його контрагентами у періоді, що перевірявся, мали місце договірні відносини, за результатами виконання яких позивачем сформовано податковий кредит з податку на додану вартість, а сплачені за поставлені товари та послуги кошти - включені до складу витрат.

На підтвердження реального виконання договорів та правомірного віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, на які контрагентами позивача виписано податкові накладні, а до складу витрат сум, сплачених позивачем у зв'язку з виконанням договорів, ТОВ «Завод «Запоріжмашпром» надано належним чином оформлені первинні документи, копії яких містяться в матеріалах справи.

Отже, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, договірні відносини відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Натомість в касаційній скарзі податковий орган так само, як в акті перевірки не наводить аргументів та їх документального підтвердження щодо допущення платником податків порушень норм податкового законодавства, які стали підставою для прийняття оскаржуваних рішень.

Зазначаючи про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, відповідач жодних доказів на підтвердження зазначеного не надає, а власне зміст касаційної скарги зводиться до цитування окремих норм податкового законодавства та акту перевірки, правова оцінка якому надана судами під час розгляду справи по суті.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів щодо помилковості позиції податкового органу про застосування до позивача як податкового агента штрафних санкцій за неподання у строки, встановлені Податковим кодексом України для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб із сум, сплачених фізичним особам - підприємцям.

Так, відповідно до положень пункту 177.8 статті 177 ПК України під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від операцій, здійснюваних у межах обраних ним видів діяльності, суб'єкт господарювання, який нараховує (виплачує) такий дохід, не утримує податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності.

Як вбачається зі змісту акту перевірки під час її проведення податковим органом встановлено проведення позивачем виплати грошових коштів саме суб'єктам господарської діяльності - фізичним особам. Будь-яких посилань на відсутність у позивача або ненадання ним під час перевірки документів, що підтверджують державну реєстрацію таких фізичних осіб відповідно до закону як суб'єктів підприємницької діяльності акт перевірки не містить.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку щодо помилковості посилань відповідача на допущення позивачем порушень вимог пункту 176.2 статті 176 ПК України.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року у справі №808/1967/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: О.А. Моторний

Т.М. Шипуліна