Ухвала суду № 51553777, 16.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2015 року м. Київ К/800/11818/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула в письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.10.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013 по справі №2а-3629/12/1370 (№9104/176659/12) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіакр-Львів» до Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01.10.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіакр-Львів» до Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 18.04.2012 №0001212320, від 18.04.2012 №0001222320, від 18.04.2012 №0001232320.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у Франківському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби 26.02.2013 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 05.03.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.10.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог Державна податкова інспекція у Франківському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Франківському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіакр-Львів» з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 76659,00грн. в тому числі за IV квартал 2010 року на суму 32563,00грн., а за I квартал 2011 року на суму 44096,00грн.; підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 61327,00грн., а саме за грудень 2010 року на суму 26051,00грн.; січень 2011 року на суму 6508,00грн.; лютий 2011 року на суму 6823,00грн.; березень 2011 року на суму 21945,00грн.

Висновок податкового органу про неправомірне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту ґрунтується на тому, що операції з Товариством з обмеженою відповідальністю «Укроіл» мали безтоварний характер, оскільки поставки палива від контрагента не оформлені товарно-транспортними накладними за формою №1-ТТН.

За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у Франківському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби складено акт від 03.04.2012 №75/23-2/03114848 та прийнято податкові повідомленні-рішення від 18.04.2012 №0001212320, яким позивач визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 84800,75грн. в тому числі за основним платежем в сумі 76659,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 8141,75грн.; №0001222320, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 45895,75грн. в тому числі 39382,00грн. за основним платежем та 6513,75грн. за штрафними санкціями; №0001232320, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за лютий 2012 року на 21945,00грн.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат зараховуються суми будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснених як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються платником податку для їх подальшого використання у господарській діяльності, під якою розуміється будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) із метою їх використання в господарській діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено реальність спірних господарських операцій позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Укроіл», що підтверджується матеріалами справи, зокрема, наданими позивачем договором, накладними, видатковими накладними, податковими накладними, витягом із журналу реєстрації виданих довіреностей на отримання палива, факт оплати отриманих товарів підтверджений платіжними дорученнями.

Придбане позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю «Укроіл» пальне оприбутковано приймальними актами. Придбане паливо використовувалося позивачем у власній господарській діяльності для заправки власного автотранспорту, що здійснює пасажирські перевезення.

Судами також встановлено, що на момент вчинення спірних операцій Товариство з обмеженою відповідальністю «Укроіл» було належним чином зареєстроване як юридична особа та мало свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що постачання нафтопродуктів за договором з Товариством з обмеженою відповідальністю «Укроіл» здійснювалося в пункт призначення, вказаний покупцем, транспортом і за рахунок постачальника. Доставку дизпалива на склад позивача здійснювало Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «ТОТ» на підставі договору на перевезення від 04.01.2011 №040118, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Укроіл», що підтверджується транспортними накладними.

Судами попередніх інстанцій правомірно відхилено доводи відповідача щодо невідповідності зазначених транспортних накладних на перевезення пального формі №1-ТТН, оскільки вимоги Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах, і організаціях України», затвердженої наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України від 20.05.2008 №281/171/578/155 є обов'язковими для суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України, натомість позивач відповідних видів діяльності не здійснював.

До того ж, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У розглядуваному випадку позивач здійснював операції з придбання товару та не виступав в якості замовника за договором перевезення, у зв'язку з чим відсутність товарно-транспортних накладних та не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій.

Таким чином, слід погодитися з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач підтвердив факт реальності поставки палива від Товариства з обмеженою відповідальністю «Укроіл».

Враховуючи викладене, за встановлених обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо неправомірності податкових повідомлень-рішень від 18.04.2012 №0001212320, від 18.04.2012 №0001222320, від 18.04.2012 №0001232320 є правильним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 210, 222, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Франківському районі міста Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.10.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2013 по справі №2а-3629/12/1370 (№9104/176659/12) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв