Ухвала суду № 51553739, 14.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2015 року м. Київ К/800/30109/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.03.2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 року

у справі № 826/13570/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінтур-Екс»

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Грінтур-Екс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.03.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.06.2013 року № 0000364050.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржників не погоджується, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні представники позивача проти касаційної скарги заперечували та просили у її задоволенні відмовити. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки ТОВ «Грінтур-Екс» з питань дотримання вимог податкового законодавства та з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року відповідачем складено акт від 12.06.2013 року №668/40-50/25380435, яким встановлено порушення, зокрема, пп.пп. 14.1.27, 14.1.36, 14.1.191 п. 14.1 ст.14, п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1 ст. 134, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 137.10 ст. 137, п. 138.2 ст. 138, пп.пп. 139.1.6, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 153.2.6 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 32 455 968, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.06.2013 року: - №0000364050, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 48 683 952, 00 грн., в тому числі за основним платежем - 32 455 968, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 16 227 984, 00 грн.

За результатами адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення стали висновки податкового органу щодо: 1) заниження доходів по операціях з безоплатного надання позивачеві послуг з використання причалів ДП «Миколаївський морський торгівельний порт» при здійсненні перевалки вантажів; 2) завищення витрат, понесених у зв'язку з продажем товарів пов'язаній особі в розмірі, що перевищує доходи, отримані у зв'язку з таким продажем; 3) завищення витрат, понесених у зв'язку з компенсацією комунальних та експлуатаційних витрат з обслуговування та утримання орендованого позивачем майна; 4) завищення витрат по взаємовідносинам з постачальниками товарів, підприємствами, які мають статус відмінний від основного; 5) завищення витрат внаслідок коригування обсягів закупівель, що оподатковуються ПДВ та звільнені від оподаткування ПДВ.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню у зв'язку з відсутністю порушень позивачем вимог податкового законодавства.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Відповідно до пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України до складу інших доходів включається вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Згідно із п. 137.10 ст. 137 Податкового кодексу України суми безповоротної фінансової допомоги та безоплатно отримані товари (роботи, послуги) вважаються доходами на дату фактичного отримання платником податку товарів (робіт, послуг) або за датою надходження коштів на банківський рахунок чи в касу платника податку, якщо інше не передбачено цим розділом.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що для забезпечення господарської діяльності позивачем з ДП «Миколаївський морський торгівельний порт» (ДП «ММТП») було укладено ряд договорів, якими врегульовано питання використання причалів і території порту, виконання яких підтверджується наявними у матеріалах справи копіями актів приймання-передачі, банківських виписок.

За висновками акта перевірки ДП «ММТП» надає послуги позивачу з використання причалів без висування вимоги щодо компенсації їх вартості, оскільки вартість таких послуг повинна сплачуватись позивачем додатково до плати за договорами за виконані послуги відповідно до пп. 2.2.2 «Збірника тарифів на комплекс робіт, зв'язаних з обробкою у вантажів у портах України», затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 31.10.1995 року.

З даного приводу судами встановлено, що укладеним позивачем з ДП «ММТП» договором від 23.06.2009 року № 108-Р та наступними додатковими угодами нього, а також відповідними договорами, про які зазначено вище, передбачено зобов'язання ДП «ММТП» надати позивачу послуги по забезпеченню останньому комплексу робіт і послуг, пов'язаних з перевалкою вантажів (навантажувально-розвантажувальних робіт (надалі - «НРР»)) на орендованих позивачем об'єктах. В свою чергу, ДП «ММТП» зобов'язане забезпечити доступ позивача до причалів, що є передумовою для надання портом послуг, які сплачуються позивачем у відповідності до умов зазначених договорів.

Крім того, відповідно до пп. 2.2.1 Збірника тарифів на комплекс робіт, пов'язаних з обробленням вантажів у портах України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 31.01.1995 року №392, плата за використання клієнтурою причалів і території портів при виконанні навантажувально-розвантажувальних робіт (зовнішньоторговельні і транзитні вантажі) стягується з вантажовласників за вантажі, що переробляються елеватором на причалах порту (зерно насипом), нафтогавані або нафтопричалах порту (нафта та нафтопродукти наливом), а також з усіх вантажів, що переробляються на причалах портів силами та засобами клієнтури.

Разом з тим, як встановлено, відповідачем у ході перевірки не встановлено випадків здійснення позивачем переробки будь-яких вантажів, тобто використання одного виду вантажу для створення іншого виду вантажу, адже ТОВ «Грінтур-Екс» здійснювало виключно обробку вантажів без їх переробки.

Таким чином, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність доводів податкового органу про необхідність додаткового стягнення з позивача плати за використання території і причалів ДП «ММТП» на підставі п. 2.2 Збірника тарифів за умови наявності укладених господарських договорів на ці послуги.

Оцінюючи висновки судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість твердження податкового органу щодо завищення позивачем витрат, понесених у зв'язку з продажем товарів пов'язаній особі, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до пп. 153.2.6 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України витрати, понесені у зв'язку з продажем/обміном товарів, виконанням робіт, наданням послуг пов'язаним з таким платником податку особам або за операціями з давальницькою сировиною, визнаються в розмірі, що не перевищує доходи, отримані від такого продажу/обміну.

Встановлено, що у січні-лютому 2012 року позивач здійснював продаж (експорт) сої Компанії Bunge.A. (Швейцарія) на підставі контракту від 12.12.2011 року № Р 104034, предметом якого є постачання сої насипом (врожаю 2011 року, країна походження Україна) в кількості 35 000 метричних тонн +/- 10% за ціною, встановленою в п. 2.1 контракту.

На виконання відповідного контракту ТОВ «Грінтур-Екс» у період з грудня 2011 року по лютий 2012 року поставило компанії Bunge.A. (Швейцарія) товар загальним обсягом 36 339, 41 метричних тонн, що повністю відповідає положенням п. 2.1 контракту, внаслідок чого позивач отримав сукупний дохід у розмірі 106 279 492, 50 грн., що підтверджується актами прийому-передачі, інвойсами, митними деклараціями, здаточними актами, реєстрами, товарно-транспортними накладними.

На думку податкового органу, за результатами аналізу бухгалтерських даних позивача, ним допущено порушення вимог податкового законодавства в результаті чого перевищення витрат над доходами складає 817 609, 09 грн. Крім того, ним безпідставно віднесено до складу витрат витрати на збут у загальній сумі 491 714, 00 грн., понесених у зв'язку з оформленням карантинних, ветеринарних сертифікатів по договору, та витрат, понесених у зв'язку з митним оформленням експорту товару Компанією «Нортроп».

З даного приводу судами встановлено, що у зв'язку з отриманням доходу у розмірі 106 279 492, 50 грн. позивач поніс витрати у вигляді собівартості в розмірі 104 084 897, 80 грн., що підтверджується відповідними первинними документами, а саме копіями договорів на закупівлю сої в українських постачальників, яка в подальшому була експортована згідно з контрактом, а також документами на підтвердження виконання вказаних договорів закупівлі: видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, реєстрами автомобілів, банківськими виписками, які підтверджують оплату поставленої сої.

Таким чином, встановлено, що в результаті виконання контракту від 12.12.2011 року дохід позивача перевищив витрати у вигляді собівартості на 2 194 594, 74 грн. Отже, твердження відповідача про перевищення витрат над доходами за контрактом на суму 817 609, 00 грн. не відповідає фактичним обставинам справи та спростовується первинними документами.

Крім того, судами встановлено, що на підставі наданих позивачем первинних та платіжних документів на виконання договорів з ТОВ «Аделаїда», ТОВ «Астарт-А» та ТОВ «Нортроп» дійсний розмір витрат позивача на збут становить 1 051 514, 66 грн., що не впливає на загальний результат, оскільки отриманий дохід все рівно перевищує усі сукупно понесені витрати (собівартість реалізованих товарів та витрати на їх збут) на 1 143 080, 08 грн. (2 194 594, 74 грн. - 1 051 514, 66 грн.).

Щодо посилань відповідача на завищення витрат по операціям з ІП «Хімтранс-Україна», які не підтверджені первинними документами, судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ІП «Хімтранс-Україна» укладено договір оренди від 01.11.2010 року № ГР-01/10-1, згідно із умовами якого встановлюється орендна плата за користування майном, переданим в оренду, - зерновим комплексом, та передбачено, що комунальні послуги та експлуатаційні витрати по обслуговуванню та утриманню орендованого майна відшкодовуються позивачем орендодавцю окремо. Розмір компенсації розраховується згідно з тарифами постачальників таких послуг та розрахунку орендодавця та включає ПДВ.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Пунктом 44.1 ст. 44 Податкового Кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права розпоряджатися товарами як власник, у томі числі продаж, обмін чи дарування такого товару.

Факт отримання позивачем електроенергії та сервітутів для обслуговування орендованого приміщення, факт надання ІП «Хімтранс-Україна» послуг з оплати зазначених комунальних та експлуатаційних послуг, а також факт здійснення позивачем відшкодування відповідних сум протягом 2012 року підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

Встановлено, що акти надання послуг та податкові накладні, складені між позивачем та ІП «Хімтранс-Україна», містять усі обов'язкові реквізити первинного документа.

Таким чином, витрати в зв'язку з відшкодуванням комунальних та експлуатаційних платежів, здійснених ІП «Хімтранс-Україна», підтверджуються первинними документами. Листи-розрахунки та рахунки, виставлені ІП «Хімтранс-Україна», додатково підтверджують обсяги та вартість наданих послуг.

Крім того, до складу витрат позивачем було віднесено частину ПДВ, сплачену за розглядуваними в даній справі операціями з ІП «Хімтранс-Україна», яка не була включена до складу податкового кредиту з ПДВ у сумі 100 567, 29 грн.

Відповідно до пп. 139.1.6 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України у разі якщо платник податку, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно проводить операції з продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів, робіт, послуг, які входять до складу витрат, та основних засобів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до витрат або вартість відповідного об'єкта основних засобів чи нематеріального активу збільшується на суму, що не включена до податкового кредиту такого платника податку згідно з розділом V цього Кодексу.

Отже, твердження відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства у відповідній частині є безпідставними.

Щодо посилань відповідача на завищення витрат позивачем по взаємовідносинам з постачальниками товарів, підприємствами, які мають статус відмінний від основного, судами попередніх інстанцій встановлено, що здійснення господарських операцій позивача з ТОВ «Агролідер-2009», ПП «Лист-Юг», ТОВ «Дельфа-М», НІ ТОВ НІО «Контехсистем ЛТД», ТОВ «Давос», ФОП ОСОБА_4, ТОВ «Оліон», ТОВ «Ділкорн», ТОВ «АПК «Аріана-М», ТОВ «Інтерагро-союз», ТОВ «Воскресенськ», ТОВ «ТОРІ І Компанія», ГТОВ «Технознак», ПП «Лотіан», ТОВ «Станколідер», ТОВ «Южний Дон», ТОВ «Крок-Плюс» підтверджується наявними у матеріалах справи, зокрема, копіями договорів, видаткових, податкових накладних, рахунків-фактур, банківських виписок, а також копіями товарно-транспортних накладних та реєстрів відвантажених автомобілів.

Обставини, встановлені в актах, складених за результатами проведених податковими органами контрольних заходів щодо контрагентів позивача, обґрунтовано відхилено судами першої та апеляційної інстанцій як доводи відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки вони не є безумовною підставою для висновків про безтоварність спірних операцій за умови наявності документів, які спростовують такі доводи.

Згідно з п. 138.6 ст. 138 Податкового кодексу собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.

Таким чином, Податковий кодекс України містить вичерпний перелік умов, за яких платник податку отримує право на витрат. Такими умовами є придбання чи виготовлення платником податку товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, підтверджене належними первинними документами (відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку).

Отже, на підставі досліджених судом документів та отриманих пояснень, показань свідків, судами вірно встановлено факт реальності відповідних господарських операцій та правомірного віднесення позивачем до витрат сум, в результаті їх здійснення.

Крім того, відповідні обставини також встановлені судовими рішеннями у справі №826/13796/13-а, у якій предметом оскарження було скасування податкового повідомлення-рішення з податку на додану вартість від 27.06.2013 року №0000354050, прийнятого зокрема, на підставі акта перевірки від 12.06.2013 року №668/40-50/25380435 за відповідними господарськими операціями.

Надаючи правову оцінку висновкам судів попередніх інстанцій про безпідставність твердження податкового органу щодо заниження позивачем суми обсягу експортних операцій у розмірі 42 783 358, 00 грн., що призвело до помилкового визнання частки використання товарів в оподатковуваних операціях, слід зазначити таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується сторонами, що позивач здійснив перерахунок частки використання товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях з ПДВ за 2012 рік. За результатами перерахунку частка з 35, 58 % змінилась на 68, 58 %.

На думку відповідача, за результатами перевірки частка використання товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях має складати 70, 72%, оскільки позивачем занижено обсяги постачанням насіння сої ненасінневого на суму 42 783 358, 00 грн. відповідно до вантажно-митних декларацій від 05.01.2012 року № 504000018/2012/000046 та від 05.01.2012 року № 504000018/2012/000047.

Крім того, відповідач вважає, що відбулося завищення обсягів придбання послуг з відшкодування комунальних та експлуатаційних платежів за 4 квартал 2012 року на 36 429, 00 грн., отриманих позивачем від ІП «Хімтранс-Україна» та не підтверджених, на думку відповідача, первинними документами.

Відповідно до пп. 195.1.1 п. 195. 1 ст. 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з експорту товарів (супутніх послуг), якщо їх експорт підтверджений митною декларацією, оформленою відповідно до вимог митного законодавства.

Згідно із абз. «б» п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань у разі експорту товарів є дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства.

В силу п. 199.1 ст. 199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях.

Згідно з п. 199.2 ст. 199 Податкового кодексу України частка використання товарів/послуг, необоротних активів в оподатковуваних операціях визначається у відсотках як відношення обсягів з постачання оподатковуваних операцій (без урахування сум податку) за попередній календарний рік до сукупних обсягів постачання оподатковуваних та неоподатковуваних операцій (без урахування сум податку) за цей же попередній календарний рік. Визначена у процентах величина застосовується протягом поточного календарного року.

Відповідно до п. 199.4 ст. 199 Податкового кодексу України платник податку за підсумками календарного року здійснює перерахунок частки використання товарів/послуг та необоротних активів в оподатковуваних операціях виходячи з фактичних обсягів проведених протягом року оподатковуваних та неоподатковуваних операцій.

Встановлено, що у зв'язку з постачанням насіння сої ненасіннєвого врожаю 2011 року, яке відбулося у грудні 2011 року, операції були відображені позивачем саме у 2011 році, про що свідчать наявні у матеріалах справи вантажні митні декларації. При цьому, відповідно до відміток Миколаївської митниці, товар згідно з вказаними ВМД було вивезено за межі митної території України 27.12.2011 року.

Отже, вказані обсяги постачання були правомірно враховані позивачем саме у 2011 році та не були враховані при формуванні показників податкової декларації з ПДВ за грудень 2012 року, зокрема рядка 16.4 - перерахована частка використання товарів/ послуг в оподатковуваних операціях, виходячи з фактичних обсягів, проведених протягом року в оподатковуваних операціях.

Разом з тим, правомірність відшкодування комунальних та експлуатаційних платежів підтверджується встановленими судами попередніх інстанцій обставинами у справі на підставі первинних документів.

Отже, з огляду на встановлені судами обставини, зважаючи на правові норми, що регулюють спірні правовідносини, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.03.2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2014 року у справі № 826/13570/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук