Ухвала суду № 51553725, 07.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2015 року м. Київ К/800/5196/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівЛанченко Л.В. Моторного О.А.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Житомирському районі Житомирської області Державної податкової служби

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2012 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2013 року

у справі №0670/5426/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика Класум»

до Державної податкової інспекції у Житомирському районі Житомирської області Державної податкової служби

про визнання неправомірними дій та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фабрика Класум» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Житомирському районі Житомирської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання неправомірними дій та скасування податкового повідомлення-рішення.

Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 03 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2013 року, адміністративний позов задовольнив у частині визнання нечинним та скасування податкового повідомлення рішення відповідача від 30 липня 2012 року №0000892201. Також стягнув на користь позивача з Державного бюджету України судові витрати у розмірі 991,93 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Контролюючий орган провів виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 30 вересня 2011 року, про що склав акт від 27 січня 2012 року №165/23-01/31106292/0110, яким встановив порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем завищено від`ємне значення об'єкту оподаткування за ІІ-ІІІ квартал 2011 року на 1 439 789,00 грн. та занижено податок на прибуток на 94 758,00 грн.

На підставі акта перевірки податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення 10 лютого 2012 року №0000162301, яким зменшив позивачу суму від`ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 1 439 789,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаного рішення, відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 30 липня 2011 року №0000892201, яким зменшив позивачу суму від`ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 102 412,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття оскаржуваного рішення слугували висновки податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат вартості наданих позивачу послуг ПП ОСОБА_4. з інформатизації та програмного забезпечення, а також вартості відшкодування експлуатаційних витрат і витрат за активну електроенергію.

Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення - рішення від 30 липня 2011 року №0000892201, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні валових витрат за результатом вчинення господарських операцій з ПП ОСОБА_4. по наданню послуг з інформатизації та програмного забезпечення, а також включенні до складу валових витрат вартості відшкодування експлуатаційних витрат та витрат за активну електроенергію ТОВ «Євроресурс».

З матеріалів справи вбачається, що 01 січня 2011 року між позивачем (Замовник) та ПП ОСОБА_4 (Виконавець) укладено договір, за умовами якого Замовник доручив, а Виконавець зобов'язався виконати відповідно до умов договору роботи по обслуговуванню програмного забезпечення Замовника та інформатизації господарської діяльності.

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями актів приймання-здачі виконаних робіт та видатковими касовими ордерами. Вказані акти містять відомості щодо кількості господарських операцій та їх вартості. Перелік виконаних робіт зазначений у додатку до відповідного акта.

Витрати у розмірі 62 635,00 грн., понесені позивачем за результатом здійснення господарських взаємовідносин з ПП ОСОБА_4, включені позивачем до складу валових витрат відповідних податкових періодів.

Крім того, позивачем віднесено до складу витрат перевіреного періоду вартість відшкодування експлуатаційних витрат та витрат за активну електроенергію ТОВ «Євроресурс» у розмірі 71 878,00 грн.

Так, згідно умов договору оренди від 01 квітня 2011 року № 1, укладеного між позивачем (орендар) та ТОВ «Євроресурс» (орендодавець) та Додатковою угодою до договору оренди, позивач сплачує додатково до основного орендного платежу всі експлуатаційні та комунальні послуги, а саме: за використану електроенергію, земельний податок та інші експлуатаційні витрати, що підтверджується рахунками та актами виконаних робіт.

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується копіями актів здачі-приймання робіт (надання послуг) та платіжних доручень.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (суборендар) та ФОП ОСОБА_5 (орендодавець) було укладено договір суборенди від 07 вересня 2010 року № 1. Відповідно до пункту 1.2 якого встановлено, що об'єкт суборенди знаходиться в орендному користуванні орендодавця у відповідності до договору оренди № 1, укладеного між позивачем та ТОВ «Євроресурс».

За умовами пункту 5.8 зазначеного договору суборенди експлуатаційні витрати, послуги зв'язку та комунальні послуги оплачуються Орендодавцем, але за рахунок Суборендаря. При цьому, Орендодавець самостійно заключає договори з постачальниками цих послуг, надсилає Суборендарю додатковий розрахунок з орендної плати, що дорівнює сумі витрат за такі послуги, разом з копіями комунальних рахунків та проводить сплату за цими рахунками, а Суборендар сплачує Орендодавцю зазначені суми, як орендну плату додатково до основного платежу на протязі трьох банківських днів з дати отримання такого рахунку.

Таким чином судами попередніх інстанцій встановлено, що за умовами договору компенсація за комунальні послуги, у тому числі експлуатаційні витрати, спожиту електроенергію проводилась позивачем на рахунок ТОВ «Євроресурс» у період дії договору суборенди.

З огляду на викладене, доводи податкового органу відносно того, що акти за активну електроенергію не підтверджують використання електроенергії позивачем, оскільки в актах зазначена назва споживача - «Імперія кухонь» та кафе «Бархат», що належить ТОВ «Євроресурс», не заслуговують на увагу.

Положеннями пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до положень підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За змістом пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Вказані правові норми кореспондуються з нормами підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України.

Отже, виходячи з положень вказаних законодавчих норм, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку, в тому числі з придбання електроенергії, підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував валові витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, у зв'язку з оплатою вартості придбаних робіт (послуг) зазначеним контрагентам, що відповідає вищенаведеним вимогам законодавства.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Житомирському районі Житомирської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2012 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2013 року у справі №0670/5426/12 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Моторний О.А.