Ухвала суду № 51553632, 23.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2015 року м. Київ К/800/22363/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Моторного О.А., Шипуліної Т.М.,розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2015 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року

у справі № 815/7269/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес-агро ЛТД"

до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Велес-агро ЛТД" звернулось в суд з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 22 грудня 2014 року № 0003842201 та № 0003852201.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЕС-АГРО ЛТД» задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 22 грудня 2014 року № 0003842201 та № 0003852201.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2015 року і ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування податку на додану вартість за період з 01.01.2014 року по 30.09.2014 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 187.1 ст. 187, п. 201.1, п. 201.2, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.8 ст. 201, п. 198.1, п. 193.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на 6861960,00 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 86858,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 22 грудня 2014 року: № 0003852201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 10292940,00 грн., у тому числі на 6861960,00 грн. - за основним платежем, на 3430980,00 грн. - за штрафними санкціями; № 0003842201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 86858,00 грн.

Підставою для донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість стали висновки податкового органу про безтоварність правочинів, укладених позивачем з контрагентами, а тому, на думку відповідача, позивач безпідставно включив відповідні суми до податкового обліку з податку на додану вартість.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з абазом 1 та 2 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав господарські відносини з: ТОВ «Компанія Каравела», згідно договору поставки від 28.03.2013 року №280313; ТОВ «Віст Груп Лімітед, згідно договору поставки від 08.02.2014 року №4-2096/13к; ТОВ «Аквілон Груп», згідно договору поставки від 02.09.2013 року №101; ТОВ «Спец-трейдінг», згідно договору поставки від 03.02.2014 року №122; ТОВ «Троодос», згідно договору поставки від 03.02.2014 року №120; ТОВ «Будхіменерго», на підставі усної домовленості про поставку товарів та рахунку-фактура №17-1 від 17.12.2013 року; ТОВ «Мегапрофіт», на підставі усної домовленості про поставку товарів, рахунку-фактури №СФ-0000019 від 21.03.2014 року та №СФ-0000058 від 23.07.2014 року; ТОВ «Алмтрейд», згідно договору поставки від 21.01.2014 року №1АЛМ-14/06; ТОВ «Дартон Білдінг», згідно договору поставки від 01.03.2014 року №130; ТОВ «Сантан Бріз», згідно договору поставки від 03.03.2014 року №140; ТОВ «Альфа люкс СТ», згідно договору поставки від 03.03.2014 року №030314; ТОВ «Геркулес Трейд», згідно договору поставки від 01.04.2014 року №142; ТОВ «Фірма Інтер-Торг», згідно договору поставки від 01.04.2014 року №144; ПП «Віва Трейдінг», згідно договору поставки від 01.04.2014 року №153; ПП «Білдінг Стаф», згідно договору поставки від 01.04.2014 року №155; ТОВ «Комплекс ПРО», згідно договору поставки від 03.02.2014 року №125; ТОВ «ПАЛОМАР», згідно договору поставки від 05.05.2014 року №050514; ТОВ «Альянс КОВ», згідно договору поставки від 03.02.2014 року №125; ТОВ «ТГБ» на підставі усної домовленості про поставку товарів та рахунку-фактури №СФ-0000183 від 15.05.2014 року; ТОВ «ТК Геліос», згідно договору поставки від 01.07.2014 року №01/07; ТОВ «Будмонтажінвест», згідно договору поставки від 01.07.2014 року №01072014; ТОВ «Прод-Тех-Маркет», згідно договору поставки від 01.07.2014 року №140701; ТОВ « 100 Ярдів», згідно договору поставки від 25.07.2014 року №250714; ТОВ «Видар Транс Україна», згідно договору поставки від 28.07.2014 року №28072014; ТОВ «Примадін Лідер», згідно договору поставки від 03.07.2014 року №030714; ПП «Чорномор'є» на підставі усної домовленості про поставку товарів та рахунку-фактури №чм-00139 від 20.08.2014 року; ТОВ «Інвест Компані», згідно договору поставки від 01.09.2014 року №010914; ТОВ «Аксон-Групп», згідно договору поставки від 01.11.2013 року №114; ТОВ «Інтерія ЛТД», згідно договору поставки від 01.11.2013 року №116.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, відомості по партіях товарів на складах за період, що перевірявся. Розрахунки по вищевказаним договорам здійснювались у безготівковій формі, що підтверджується наданими позивачем банківськими виписками.

В касаційній скарзі відповідач зазначає, що в укладених позивачем з контрагентами договорах не конкретизовано поняття товару, що придбавався позивачем, а тому, на думку податкового органу, вказані правочини не мали реального характеру.

Зазначені доводи колегією суддів до уваги не беруться, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що назва та асортимент товару зазначалися у відповідних рахунках-фактурах, специфікаціях та видаткових накладних до укладених договорів.

Як на доказ безтоварності здійснених позивачем правочинів податковий орган посилається на відсутність товарно-транспортних накладних як доказу транспортування придбаного позивачем у контрагентів товару. Колегія суддів зазначені доводи вважає безпідставними, оскільки податковим законодавством не визначено товарно-транспортну накладну як безумовний і обов'язковий доказ реальності укладених правочинів, натомість оцінка здійснених фінансово-господарських операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу матеріалів та фактичних обставин справи з урахуванням їх особливостей та специфіки, що і було належним чином здійснено судами попередніх інстанцій.

Судами першої та апеляційної інстанцій також встановлено, що основним видом діяльності позивача є виробництво машин і устаткування для сільського та лісового господарства. При цьому, в акті перевірки податковим органом зазначається, що позивачем придбавався метал та металеві вироби, метизи, комплектуючі для виробництва машин та устаткування для сільського господарства. Тобто, відповідач сам підтверджує факт використання придбаного позивачем товару у господарській діяльності .

Також не заслуговують на увагу посилання відповідача на акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, оскільки, як зазначено самим відповідачем в касаційній скарзі, вказаними актами поставлена під сумнів реальність здійснення господарської діяльності зазначеними підприємствами. Враховуючи те, що висновки податкового органу про нереальність здійснених позивачем правочинів ґрунтуються лише на припущеннях і жодними належними та допустимими доказами не підтверджено, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій правомірно та обґрунтовано скасовано оскаржені податкові повідомлення рішення.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, а також недоведеність відповідачем правомірності винесення оскаржених податкових повідомлень-рішень, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про законність та обґрунтованість рішень судів першої та апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 січня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 30 квітня 2015 року у справі № 815/7269/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)О.А. Моторний (підпис) Т.М. Шипуліна