Постанова № 51552901, 23.09.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2015 р. Справа № 922/4252/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І., суддя Істоміна О.А.

при секретарі Крупа О.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

першого відповідача - не з'явився

другого відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод", м.Запоріжжя, (вх.№4312 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 17.07.15 у справі № 922/4252/14

за позовом Приватного акціонерного товариства "Промдизель", м. Харків

до 1.Приватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод", м.Запоріжжя,

2.Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми "ЕКОСТАР МК ЛТД", м. Харків

про стянення коштів

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2014р. Приватне акціонерне товариство "Промдизель" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення солідарно з Приватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод" та Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Екостар МК ЛТД", з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог, суму основного боргу у розмірі 1621120,00 грн., пеню у розмірі 69253,86 грн., 3% річних у розмірі 37546,32 грн., інфляційні втрати у розмірі 787850,20 грн., судовий збір у розмірі 50315,41 грн.

Представник позивача надав заяву про відмову від позову в порядку ст. 78 ГПК України в частині стягнення з відповідачів сум за договором №130014 від 10.04.2013 року, а саме: основного боргу у сумі 280512,00 грн., пені у сумі 3896,43 грн., 3% річних у сумі 14663,48 грн., втрат від інфляції у сумі 205119,92 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.07.2015 по справі №922/4252/14 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Суслова В.В., суддя Суярко Т.Д., суддя Прохоров С.А.) позов задоволено частково; припинено провадження у справі в частині стягнення з відповідачів основного боргу у сумі 280512,00 грн., пені у сумі 3896,43 грн., 3% річних у сумі 14663,48 грн. та втрат від інфляції у сумі 205119,92 грн.; стягнуто солідарно з Приватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод" та Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Екостар МК ЛТД" на користь Приватного акціонерного товариства "Промдизель" суму основного боргу у розмірі 1340608,00 грн., пеню у розмірі 65357,43 грн., 3% річних у розмірі 22882,84 грн., втрати від інфляції у розмірі 582730,28 грн., судовий збір у розмірі 40231,57 грн., з посиланням на невиконання умов договору в частині оплати отриманого товару.

Приватне акціонерне товариство "Запорізький електровозоремонтний завод" з рішенням місцевого господарського суду частково не погодилося та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права та неповне з'ясування обставин справи при його прийнятті, просить частково скасувати рішення господарського суду Харківської області від 17.07.2015 по справі №922/4252/14 та прийняти нове рішення, яким зменшити суму стягнення пені до 653,57 грн.

У апеляційній скарзі зазначив, що належить до об’єктів державної власності, які мають стратегічне значення для безпеки і економіки держави, стягнення пені призведе до погіршення фінансово – економічного стану, просить зменшити пеню до 1%, а саме до 653.57 грн.

Відповідач вважає рішення суду законним та обґрунтованим, прийнятим відповідно до норм чинного законодавства, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що перший відповідач не довів винятковість перелічених у скарзі обстави та підстави для зменшення розміру пені відсутні.

Представник першого відповідача у призначене судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, надав клопотання про відкладення розгляду справи в зв’язку з неможливістю забезпечення участі представника у судовому засіданні та наданням додаткових пояснень та доказів.

Колегія суддів вважає, що клопотання першого відповідача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню,так як він мав можливість направити в судове засідання іншого представника, судом вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, правову позицію першого відповідача викладено в апеляційній скарзі і нових доказів сторони не надавали.

Представник другого відповідача у призначене судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, не з'явлення представника не перешкоджає розгляду скарги.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила, що 14 березня 2014 року між Приватним акціонерним товариством "Промдизель" (позивачем, постачальником) та Приватним акціонерним товариством "Запорізький електровозоремонтний завод" (відповідачем -1, замовником) було укладено Договір поставки № 140068.

У п. 1.1. Договору зазначено,що Постачальник зобов'язується у 2014 році поставити (передати у власність) замовникові товари, зазначені в Специфікаціях - додатках до цього договору, а замовник - прийняти та оплатити такі товари на умовах цього договору.

Відповідно до Специфікацій № 1 та №2 до Договору, найменування товару - бандажі чорнові для коліс рухомого складу залізниць широкої колії та метрополітену, ДСТУ 3717-98.

Пунктом 5.5. Договору передбачено, що право власності на товар, зазначений у специфікаціях - додатках до договору, переходить до замовника з моменту підписання сторонами/представниками сторін видаткової накладної та відсутності у замовника зауважень щодо якості, комплектності та асортименту товару, право власності на товар, зазначений у специфікаціях - додатках до цього Договору, переходить до замовника з моменту підписання сторонами/представниками сторін Акту приймання-передачі товару.

У п. 5.8. договору зазначено, що прийом товару здійснюється замовником при наявності товаро - супровідних документів: товарно-транспортної накладної (інших документів щодо транспортування товару), пакувальних аркушів, податкової накладної на кожну партію товару, рахунку на оплату товару, документів, підтверджуючих якість товару. Замовних проводить вхідний контроль товару згідно з вимогами ГОСТ 24297-87.

На виконання умов договору, позивач 06.05.2014 року поставив відповідачу товарно- матеріальних цінностей, а саме бандажі локомотивні, на суму 525888,00 грн., що підтверджується складеним та підписаним обома сторонами Актом приймання передачі. Факт отримання замовником рахунку фактури №ПД-000247 від 06.05.2014 року підтверджується наявністю його підпису в акті-приймання-передачі, адже в такому акті йде мова про те, що до акту додається оригінал рахунку-фактури.

10 червня 2014 року позивачем поставлено першому відповідачу товару на суму 525888,00 грн., що підтверджується актом приймання-передачі від 10.06.2014 року та видатковою накладною № ПД-0000283 від 10.06.2014 року.

24 червня 2014 року позивачем поставлено першому відповідачу товару на суму 525888,00 грн., що підтверджується актом приймання-передачі від 24.06.2014 року та видатковою накладною № ПД -0000319 від 24.06.2014 року.

24 липня 2014 року позивачем поставлено першому відповідачу товару на суму 262944 грн. Факт поставки підтверджується видатковою накладною № 0000365 від 24.07.2014 року та актом приймання-передачі товару від 24.07.2014 року.

Щодо розбіжностей в найменуванні товару в специфікаціях №№ 1,2 до Договору поставки від 14.03.2014 року ("бандажі чорнові для коліс рухомого складу залізниць широкої колії та метрополітену") та в Актах приймання-передачі товару ("бандаж локомотивний") позивач надав наступні пояснення.

Відповідно до 5-го стовпця обох специфікацій сторонами договору поставки визначена технічна та нормативна документація, яка встановлює вимоги до якості товару - ДСТУ 3717-98 "Бандажі чорнові для коліс рухомого складу залізниць широкої колії та метрополітену". Відповідно до п.1 "Область застосування" ДСТУ 3717-98 цей стандарт поширюється на бандажі для коліс локомотивів, тендерів, вагонів електро- і дизельпоїздів залізниць широкої колії та вагонів метрополітену.

Отже, в специфікації вказана загальна назва виду товару відповідно до її формування у назві відповідного ДСТУ. В свою чергу ДСТУ передбачає, що регламентовані ним бандажі підрозділяються на різновиди за сферою застосування. Згідно актів приймання-передачі між позивачем та відповідачем - 1 відбулось передавання бандажів, призначених саме до локомотивів.

Суд першої інстанції зробив обгрунтований висновок, що позивачем в рамках Договору поставки №140068 від 14.03.2014 року поставлено товарно-матеріальних цінностей (бандажі локомотивні) на загальну суму 1840608,00 грн.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що оплата за товар здійснюється протягом 90 банківських днів з дня підписання сторонами акту приймання-передачі товару та отримання замовником оригіналу рахунку на оплату товарів.

Проте, як стверджує позивач у позовній заяві, перший відповідач виконав свої зобов'язання за договором не в повному обсязі, сплативши лише частково за поставлений товар на суму 500000,00 грн. за платіжним дорученням 6231 від 24.07.2014 року.

Таким чином, на час розгляду справи заборгованість першого відповідача за договором поставки № 140068 від 14.03.2014 року складає 1340608,00 грн., яку позивач і просить стягнути солідарно з двох відповідачів.

01.08.2013 року з метою захисту своїх прав та законних інтересів Приватним акціонерним товариством "Промдизель" був укладений договір поруки № 1-01/9 Товариством з обмеженою відповідальністю науково виробничою фірмою "Екостар МК ЛТД" (другим відповідачем), відповідно до умов якого другий відповідач поручився за виконання першим відповідачем свого зобов'язання за договором поставки № 130014 від 10.04.2013 року в повному обсязі та надав безумовну згоду на подальші зміни забезпеченого порукою зобов'язання. Слід за тим, між позивачем та другим відповідачем підписано Додаткову угоду від 01.08.2014 року до вказаного Договору поруки, відповідно до якої другий відповідач поручився за виконання першим відповідачем свого зобов'язання за договором поставки № 140068 від 14.03.2014 року в повному обсязі та надав безумовну згоду на подальші зміни забезпеченого порукою зобов'язання.

Суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення заборгованості виходячи з наступного.

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві, товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір укладається на розсуд сторін.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України та ст. 525,526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається; зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що в порушення умов договору відповідачі не сплатили вартість отриманого товару, заборгованість першого відповідача перед позивачем за Договором поставки № 140068 складає 1340608,00 грн. та задовольнив позовні вимоги в частині стягнення солідарно з відповідачів 1340608,00 грн. основного боргу.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов’язання.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що період нарахування та суми 3% річних й інфляційних втрат визначені вірно, згідно вимог діючого законодавства, та задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 22882,84 грн. за період з 16.09.2014 року по 25.05.2014 року та інфляційних втрат у розмірі 582730,28 грн. за період жовтень 2014року - квітень 2015 року.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст.217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас частиною шостою статті 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2.1. Договору поставки № 140068 сторони визначили, що у разі порушення строків оплати отриманого товару Замовник сплачує Постачальнику пеню в розмірі половини облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочки.

Позивачем до матеріалів справи наданий розрахунок пені за весь період прострочення виконання першим відповідачем грошового зобов'язання по кожній поставці товару, відповідно до якого належною до сплати сумою є 65357,43 грн.

Суд першої інстанції, перевіривши наданий розрахунок (періоди нарахування та суми), дійшов до обґрунтованого висновку про його відповідність діючому законодавству та умовам договору та задовольнив позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 65357,43 грн. за період з 16.09.2014 року по 25.05.2015 року.(по різним видатковим накладним та періодам оплати.)

Колегія суддів вважає, що посилання першого відповідача на безпідставне незастосування судом норм права щодо зменшення пені та необхідність зменшення штрафних санкцій в зв’язку з належністю до об’єктів державної власності, які мають стратегічне значення для безпеки і економіки держави, стягнення пені призведе до погіршення фінансово – економічного стану відповідача необґрунтоване та не підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Пунктом 3 ст. 83 ГПК України також передбачено право суду зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пеню), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Отже, для зменшення розміру штрафних санкцій перший відповідач повинен довести наявність зазначених обставин та винятковість випадку, посилання на належність до об’єктів державної власності та погіршення фінансово – економічного стану відповідача не є підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

В зв’язку з чим, суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку про стягнення сум задоволених позовних вимог солідарно з двох відповідачів - Приватного акціонерного товариства "Запорізький електровозоремонтний завод" та Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Екостар МК ЛТД".

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, що першим відповідачем не виконано.

Таким чином, висновки викладені в рішенні господарського суду, відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи, а мотиви першого відповідача не можуть бути підставою для його скасування, керуючись ст. 526, ч.1 ст. 530, ст.ст. 549, 551, 553, 554, 610, 611, 625 ЦК України, ст.ст. 101-105 ГПК України колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 17.07.2015р. по справі №922/4252/14 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції: Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 24.09.15

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Істоміна О.А.