Постанова № 51540416, 22.09.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2015 р. Справа № 922/3485/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є.,суддя Россолов В.В., суддя Шепітько І.І.

при секретарі Кузнєцовій І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Ященко Р.Ю. (довіреність №14-135 від 13.05.2014 року),

відповідача - Закаблуков А.С. (довіреність від 11.08.2014 року),

розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх.3976Х/1-38) на рішення господарського суду Харківської області від 13.07.2015 року

за позовом Публічного акціонерного товариства "НАК "Нафтогаз України", м.Київ

до Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області, м.Лозова

про стягнення 1389222,16 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області про стягнення 1389222,16 грн. Свої позовні вимоги обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі - продажу природного газу № 13/3031-БО-32 від 28.12.2012 року щодо оплати природного газу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.07.2015 року у справі № 922/3485/14 (суддя Добреля Н.С.) позов задоволено повністю.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати в частині стягнення пені в розмірі 808552,57 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір пені на 90% та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 727697,45 грн.

В судовому засіданні 22.09.2015 року представник відповідача надав суду усне клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтовуючи його тим, що він не погоджується з періодами нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат та вважає за необхідне надати суду контррозрахунок суми заборгованості.

Розгляд вказаного клопотання відкладено колегією суддів до кінця судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

28.12.2012 року між НАК "Нафтогаз України" (продавець) та КП "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №13/3031-БО-32 (далі-договір) (а.с.11 т.1).

Відповідно до п.п.1.1, 1.2 договору, продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору (а.с.13).

Пунктом 2.1. договору визначено, що продавець передає покупцеві з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року газ обсягом до 5920,741 тис. куб. м.

Ціну за 1000 куб. м природного газу сторони обумовили в п. 5.1-5.2 договору.

Згідно п. 3.2 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві, у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Порядок здійснення оплати передбачений пунктом п. 6.1 договору, відповідно до якого, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Згідно із п. 9.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє у частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.11.1 договору).

Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, на виконання п.2.1 договору позивачем протягом січня - квітня 2013 року та жовтня - грудня 2013 року передано відповідачу природний газ на загальну суму 20283359,99 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 26.09.2013 року, від 31.10.2013 року, від 30.11.2013 року, від 31.12.2013 року.

Вказані акти підписані сторонами, скріплені їх печатками та погоджені газотранспортним підприємством (а.с.19-25 т.1).

Відповідач за поставлений природний газ сплатив в повному обсязі, про що свідчать довідки позивача (а.с.33-35 т.1), однак в порушення п.6.1 договору оплату поставленого природного газу здійснював несвоєчасно, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача пені у розмірі 808552,57 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 389232,87 грн. та 3% річних у розмірі 191436,72 грн.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України)

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, враховуючи наявність встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання (що підтверджено наданими позивачем матеріалами, в тому числі договором, розрахунком основного боргу - який сплачений відповідачем, розрахунками 3% річних та інфляційних нарахувань) судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 % річних в загальному розмірі 191436,72 грн. (за період з 14.02.2013 року по 30.04.2013 року в розмірі 16113,92 грн. (зобов'язання січня 2013 року), за період з 14.03.2013 року по 07.08.2013 року в сумі 29710,96 грн. (зобов'язання лютого 2013 року), за період з 14.04.2013 року по 30.12.2013 року в розмірі 70541,07 грн. (зобов'язання березня 2013 року), за період з 14.05.2013 року по 30.12.2013 року в розмірі 13188,73 грн. (зобов'язання квітня 2013 року), за період з 14.11.2013 року по 31.01.2014 року в сумі 7579,30 грн. (зобов'язання жовтня 2013 року), за період з 14.12.2013 року по 07.03.2014 року в сумі 12879,35 грн. (зобов'язання листопада 2013 року), за період з 14.01.2014 року по 26.06.2014 року в розмірі 41423,39 грн. (зобов'язання грудня 2013 року) та інфляційних нарахувань в сумі 389232,87 грн. за відповідні періоди.

Судова колегія приймає до уваги також наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з вимогами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 укладеного сторонами договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Отже, стягнення пені у разі неналежного виконання взятих на себе зобов'язань покупця передбачено умовами укладеного сторонами договору та узгоджується з приписами чинного законодавства.

До матеріалів справи позивачем додано розрахунки пені, виконані на підставі пунктів 6.1.; 7.2. договору купівлі-продажу природного газу. Вказані розрахунки перевірені судом та є вірними, відповідачем не спростовані.

В судовому засіданні 22.09.2014 року представник відповідача зазначив, що, на його думку, період прострочення ним зобов'язання повинен обчислюватись з 15-го числа місяця, наступного за місяцем поставки. На запитання суду представник відповідача пояснив, що він не згодний з датою початку нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат, тобто вважає, що такою датою має бути 15 число відповідного місяця. На підставі викладених вище обставин, представник відповідача заявив суду усне клопотання про відкладення розгляду справи.

Колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 101 ГПК апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до п.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011 року "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Судова колегія приймає до уваги, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач погоджувався з розрахунком заборгованості, який здійснений позивачем, не надавав заперечень стосовно періодів її нарахування.

Таким чином, вищенаведені доводи відповідача не були предметом розгляду в суді першої інстанції, оскільки він про них не заявляв під час розгляду справи місцевим судом; не містяться вони і в апеляційній скарзі, та були надані лише в усних пояснення суду апеляційної інстанції в судовому засіданні 22.09.2015 року.

Відповідач фактично змінив свою правову позицію по справі, при цьому, не надав суду будь-яких доводів щодо неможливості подання контррозрахунку заборгованості суду першої інстанції.

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 255 ЦК України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Таким чином, останнім днем строку для виконання зобов'язання відповідачем є 13 число місяця, наступного за місяцем поставки.

Враховуючи, що зобов'язання по оплаті за поставку природного газу боржником вчасно, тобто відповідно до вимог законодавства та п.6.1 договору, виконані не були, позивач правомірно використав своє право на нарахування штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що пеня, 3% річних та інфляційні правомірно нараховані позивачем за період прострочення, початком якого є дата, наступна за датою визначеною у договорі як кінцевий строк виконання зобов'язання, тобто з 14-го числа відповідного місяця.

Отже, доводи відповідача є необґрунтованими та помилковими.

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги та відмовляє позивачу в задоволенні його клопотання.

11.09.2014 року відповідач звернувся до суду першої інстанції із клопотанням про зменшення розміру пені до 90 % та відстрочення виконання рішення суду на один рік ( а.с.55 т.1).

Обґрунтовуючи заявлені клопотання, відповідач посилається на збитковість підприємства та те, що на момент подання позову основний борг повністю сплачений відповідачем, ступінь вини відповідача, а саме те, що фінансова база відповідача залежить від коштів, виділених Державним бюджетом України, отже затримка бюджетних фінансувань на покриття збитків теплопостачання також впливає на своєчасне погашення боргу за договором.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.07.2015 року у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені відмовлено.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Відповідно до п.3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру пені таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено,що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, … відсутність у боржника необхідних коштів.

Однак, відсутність у відповідача необхідних коштів, в тому числі у зв'язку з скрутним фінансовим станом, несвоєчасністю розрахунків населення за поставлену теплову енергію не є надзвичайними обставинами та не звільняють відповідача від відповідальності у відповідності до частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 218 Господарського кодексу України.

Крім того, вказані відповідачем обставини не є винятковим випадком, який надає право суду застосовувати приписи п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України та звільняти боржника від господарсько-правової відповідальності.

Аналогічна правова думка міститься у постановах Вищого господарського суду України від 17.09.2009 року по справі №4/168-3466 (5/251-4343), від 08.05.2014 у справі №921/185/13-г.

Відповідач не надав належних обґрунтувань та розрахунків того, що розмір неустойки нарахований позивачем значно перевищує розмір завданих йому збитків і що суд першої інстанції мав обґрунтовані підстави його зменшити.

Відповідачем не доведено виняткової сукупності обставин, які б свідчили про настільки тяжкий фінансово-економічний стан, який би вимагав зменшення розміру стягуваної неустойки саме на 90%, оскільки таке зменшення штрафних санкцій є надмірним та жодним чином не стимулює боржника до подальших своєчасних розрахунків за спожитий газ.

Надані суду апеляційної інстанції звіти про фінансові результати підтверджують негативні тенденції фінансового становища підприємства, проте не є доказом того, що сума штрафних санкцій значно перевищує розмір завданих позивачу збитків.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача пені в загальній сумі 808552,57 грн. (згідно наданих позивачем розрахунків).

Стосовно клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду на 1 рік, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.6 ст. 83 та ст.121 ГПК України господарський суд може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

У відповідності до пункту 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, …стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Судова колегія приймає до уваги, що відповідач є підприємством комунальної форми власності, основним напрямком діяльності якого є задоволення потреб населення у теплопостачанні у вигляді опалення та гарячого водопостачання. Основним фінансовим джерелом відповідача, з якого проводиться оплата за спожитий природний газ є грошові кошти від реалізації теплової енергії споживачам, платіжна дисципліна яких є незадовільною.

У даному випадку, відповідачем було зазначено та доведено наявність обставин, що можуть ускладнити виконання рішення у зв'язку з тяжким економічним становищем відповідача, яке виникло через невідповідність тарифів на теплову енергію розміру економічно обґрунтованих витрат на її виробництво; невиконанням платників за поставлене тепло своїх зобов'язань перед відповідачем (про вказане свідчать, зокрема, надані суду звіти про фінансові результати за 2012-перше півріччя 2014 рр., розрахунки обсягів заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію за аналогічні роки).

Тим чином, скрутне фінансове становище підприємства відповідача, велика дебіторська заборгованість, обов'язок товариства забезпечувати безперебійне та безаварійне надання послуг, утримувати газові мережі, на думку колегії суддів, ускладнюють та роблять неможливим відповідачу на цей час негайно виконати рішення суду та сплатити утворену заборгованість в повному обсязі, оскільки стягнення усієї суми боргу одразу може призвести до зупинки діяльності підприємства, що виключить надалі можливість розрахунку з позивачем.

За таких обставин, та враховуючи, що предметом стягнення є не заборгованість, а лише фінансові нарахування на неї (пеня, 3% річних та інфляційні втрати), відстрочка була надана відповідачу правомірно.

В апеляційній скарзі відповідач вказує, що судом першої інстанції не враховано тяжкий фінансовий стан підприємства та безпідставно відмовлено в зменшенні розміру пені на 90%. При цьому, апелянт посилається, зокрема, на висновок судової економічної експертизи №130 від 23.06.2015 року, в якому зазначено про те, що фінансова стійкість підприємства є дуже низькою, що створює передумови для його кризового становища, вказано про відсутність можливості здійснювати розрахунки за укладеним договором без зовнішнього фінансування та ін.

Колегія суддів звертає увагу, що необхідність використання права на зменшення розміру штрафних і фінансових санкцій, закон відносить на розсуд суду. Вказане право застосовується за визначених в законі умов, з урахуванням всіх обставин справи.

Доводи відповідача про неврахування його матеріального стану колегія відхиляє, оскільки при прийнятті відповідного рішення мають враховуватися інтереси обох сторін.

Крім того, як свідчать матеріали справи, ухвалою господарського суду Харківської області від 30.09.2014 року призначено у справі судову економічну експертизу. Матеріали справи направлено до Науково-дослідницького експертно-криміналістичного центру ГУМВС України в Харківській області для проведення судової економічної експертизи.

Науково-дослідницьким експертно-криміналістичним центром ГУМВС України в Харківській області було надано суду першої інстанції висновок експерта за № 130 від 23.06.2015 року.

Дослідивши наданий експертний висновок, колегія суддів зазначає про порушення судовим експертом вимог статті 31 ГПК України, п.2.3 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затв.наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5 в процесі проведенні судової експертизи, оскільки судовим експертом було самостійно зібрано додаткові матеріали для проведення дослідження, без звернення до господарського суду з відповідним клопотанням.

Враховуючи наведене, вказаний висновок не може вважатися висновком судового експерта в розумінні частини першої статті 42 ГПК України та не приймається судом в якості належного та допустимого доказу у справі.

Враховуючи вищенаведене, доводи апелянта є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків господарського суду Харківської області.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Керуючись статтями 99, 101, 102, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 13.07.2015 року у справі № 922/3485/14 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови по справі №922/3485/14 підписано 28.09.2015 року

Головуючий суддя Медуниця О.Є.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Шепітько І.І.