Постанова № 51539249, 22.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2015 р. справа№ 910/29489/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Шапрана В.В.

Андрієнка В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю

представників: позивача - Медецький М.Л.;

відповідача-1 - Погружальська К.В.;

відповідача-2 - Гасяк Я.В., Туз А.І.

розглядаючи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Відбудова"

на рішення Господарського суду м. Києва від 02.06.2015 р.

у справі № 910/29489/14 (суддя - Грєхова О.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Практікер Україна"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНГ Лізинг Україна";

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "СіріусПроект Львів"

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Практікер Україна" (далі - позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНГ Лізинг Україна" (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "СіріусПроект Львів" (далі - відповідач-2) про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 100080-FL-0 від 21.12.2010 р., укладеного між відповідачами, посвідченого приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Г.А. та зареєстрованого в реєстрі за № № 1785, 1786, в частині передачі у користування Товариству з обмеженою відповідальністю "СіріусПроект Львів" частини торгівельного центру площею 8173,8 кв м, що знаходиться за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Сокільники, вул. Стрийська, 30, належної позивачу на праві оренди за договором оренди, укладеним 19.12.2008 р. з Товариством з обмеженою відповідальністю "СіріусПроект Львів".

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 31.12.2014 р. порушено провадження у справі № 910/29489/14.

В процесі розгляду спору у суді першої інстанції відповідачем-2 було подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 02.06.2015 р. у справі № 910/29489/14 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Схід Відбудова" подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права, а також неповно з`ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи.

Так, в апеляційній скарзі позивач вказує на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору фінансового лізингу, оскільки, укладаючи вказаний правочин, Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНГ Лізинг Україна" фактично відчужило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СіріусПроект Львів" право користування спірним майном, яке належало позивачу. Також, апелянт вказує на ту обтавину, що згідно з п. 9.3 договору оренди, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "СіріусПроект Львів", у випадку продажу орендодавцем об`єкта оренди третій особі, сторони повинні були підписати додаток до договору з метою збереження прав та обов`язків орендодавця.

Окрім того, в поданій апеляційній скарзі апелянт вказав на те, що з 23.03.2015 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» змінило найменування юридичної особи на Товариство з обмеженою відповідальністю "Схід Відбудова".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2015 р. порушено апеляційне провадження у справі № 910/29489/14 та призначено її до розгляду на 10.09.2015 р.

У відзивах на апеляційну скаргу відповідачі просили апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Відбудова" залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2015 р. продовжено строк розгляду справи на п`ятнадцять днів, а її розгляд відкладено на 22.09.2015 р. Окрім того, вказаною ухвалою було зобов`язано апелянта надати суду докази зміни його найменування та юридичної адреси.

Разом з тим, у засіданні суду 22.09.2015 р. присутній представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Відбудова" підтвердив, що дійсно, Товариство з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Схід Відбудова". Вказана обставина, зокрема, підтверджується тим, що за кодом ЄДРПОУ 33938302, який належав Товариству з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна», на даний момент рахується саме Товариство з обмеженою відповідальністю "Схід Відбудова".

Згідно рекомендацій, викладених у п. 1.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за приписом статті 25 ГПК у разі, зокрема, реорганізації суб'єкта господарювання у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі його правонаступника. Господарським судам необхідно враховувати, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи. Зміна типу акціонерного товариства з приватного на публічне не є його реорганізацією (стаття 5 Закону України "Про акціонерні товариства"). Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів, порядок проведення якої викладено у статті 29 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців". У разі коли така зміна сталася у процесі вирішення спору господарським судом, про неї обов'язково зазначається в описовій частині рішення (при цьому у мотивувальній частині, за необхідності, також зазначається нове найменування учасника судового процесу - наприклад, у разі задоволення позову до нього) або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

Таким чином, враховуючи, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» змінило лише власне найменування без зміни організаційно-правової форми юридичної особи, колегія суддів вказує на необхідність заміни у даній справі найменування позивача з Товариства з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» на Товариство з обмеженою відповідальністю "Схід Відбудова".

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи та встановлено судом першої інстанції, 19.12.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "СіріусПроект Львів" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Практікер Україна" (орендар) було укладено договір оренди, згідно з п. 1.1 якого орендодавець побудував частину торгівельного центру, в якому розміщено, в тому числі об'єкт оренди, для влаштування гіпермаркету будівельних матеріалів та інструментів, включно знаряддя для садівництва та городництва, призначений для користування згідно з умовами цього договору. Орендодавець зобов'язався здати в оренду орендарю об'єкт оренди згідно з умовами цього договору, а орендар зобов'язався взяти в оренду зазначений об'єкт оренди та сплачувати орендодавцю орендну плату.

Відповідно до п. 1.5 вищевказаного договору орендодавець запевнив, що відсутні будь-які офіційні обмеження або вимоги, а також будь-які інші факти, в тому числі юридичні, які можуть перешкодити виконанню зобов'язань, передбачених цим договором. Орендодавець також запевнив, що земельна ділянка не є відчуженою, подарованою, заставленою, відносно неї не ведеться жодного судового провадження, вона не знаходиться в податковій заставі. Земельна ділянка не є внеском до статутного капіталу жодної юридичної особи. Орендодавець також запевнив, що дотепер жодна третя особа не заявляла своїх прав чи претензій і що такі не очікуються в майбутньому, а також, що земельній ділянці не було завдано екологічної шкоди (немає не використовуваних забруднених площ або набутого екологічного забруднення) або будь-яких інших обтяжень, які обмежують право користування орендаря. Незважаючи на вищесказане, орендодавець заявив, що він уклав або має намір укласти ряд кредитних договорів, лізингових договорів та договорів по забезпеченню, задля фінансування будівництва визначеного цим договором проекту торгового центру по вулиці Стрийській поблизу перехрестя з міською кільцевою дорогою, м. Львів, надалі об'єкт оренди, тим не менше, він заявив, що такі договори жодним чином негативно не впливатимуть чи обмежуватимуть виконання зобов'язань за цим договором та договором оренди.

Пунктом 2.1 договору визначено, що він укладається строком на 15 років з дати передачі об'єкта оренди та набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення. Факт передачі засвідчується актом приймання-передачі, що міститься в додатку 9 до цього договору.

Також, у п. 9.3 договору оренди від 19.12.2008 р. сторони погодили, що у випадку, якщо орендодавець хоче здійснити продаж торговельного центру, на умовах подальшої його оренди та отримання в лізинг (як спосіб фінансування/рефінансування інвестиції), він залишається орендодавцем з усіма правами та зобов'язаннями, що виникають з договору оренди. Таким чином, за необхідності, сторони повинні підписати додаток до даного договору та/або виконати всі інші юридичні зобов`язання/вимоги з метою забезпечення того, що за орендодавцем зберігаються всі його права та обов`язки.

При цьому, згідно з п. 9.4 договору сторони погодилися, що орендар відмовляється від своїх переважних прав на об'єкт оренди.

У разі передачі об'єкта оренди третій особі орендодавець відповідає за те, щоб ця передача не мала негативних юридичних чи фактичних наслідків для орендаря. У разі передачі прав або продажу об'єкта оренди орендодавець гарантував також, що це не зашкодить існуванню та продовженню орендних відносин за даним договором. (п. 15.1 договору).

В подальшому, 21.12.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "СіріусПроект Львів" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНГ Лізинг Україна" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна та земельної ділянки, що посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Баллод Г.А. та зареєстрований в реєстрі за № 1779, 1780. За умовами вказаного договору продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийти і сплатити, відповідно до умов цього договору, за нерухоме майно, земельну ділянку, а саме: пусковий комплекс №1 - гіпермаркет "Практікер" площею 8112,8 кв м та торговий центр (ІІ пусковий комплекс) площею 98104,7 кв м, які розташовані за адресою: Україна, Львівська область, Пустомитівський район, с. Сокільники, вул. Стрийська, буд. 30, розміщені на земельній ділянці площею 8,9171 га (кадастровий номер земельної ділянки 4623686400:05:000:0015), а також земельну ділянку під нерухомим майном (п. 1.1 договору купівлі-продажу).

Окрім того, 21.12.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНГ Лізинг Україна" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СіріусПроект Львів" (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 100080-FL-0, посвідчений приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області Баллод Г.А. та зареєстрований в реєстрі за № 1785, 1786. Пунктом 1.1 даного договору визначено, що лізингодавець погодився передати об'єкт лізингу в користування лізингоодержувачу, і лізингоодержувач погодився прийняти в користування об'єкт лізингу від лізингодавця, а також здійснювати лізингові платежі та інші платежі.

Згідно з п. 1.6 договору фінансового лізингу об'єкт лізингу надається лізингоодержувачу з метою передачі в оренду приміщень об'єкту лізингу дозволеним орендарям за договорами оренди у відповідності до умов цього договору, а також з метою надання послуг з управління та обслуговування нерухомості, які стосуються об'єкта лізингу ("Комерційна діяльність"). Об'єкт лізингу передається лізингоодержувачу протягом одного календарного тижня після дати набрання чинності цього договору, і така передача підтверджується фактом підписання сторонами акту прийому-передачі об'єкту лізингу, форма якого додається до цього договору в якості додатка 3.

Об'єкт лізингу передається за цим договором лізингоодержувачу на встановлений строк, що становить 180 місяців, починаючи з дати початку лізингу (п. 2.1. договору фінансового лізингу).

Звертаючись до суду із даним позовом, позивачем було зазначено, що вищезгаданий договір фінансового лізингу № 100080-FL-0 від 21.12.2010 р. суперечить нормам ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а відтак, повинен бути визнаний недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 вказаного кодексу. Також, підставою недійсності вказаного правочину Товариство з обмеженою відповідальністю "Схід Відбудова" вважає те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНГ Лізинг Україна", передаючи орендоване приміщення у лізинг, порушило принцип виключного права користування позивача спірним майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. ч. 1-3, 5-6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Крім того, пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз`яснено, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

За своє правовою природою оскаржуваний правочин є договором фінансового лізингу.

Статтями 1 та 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно зі ст. 6 вказаного закону договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Разом з тим, судом першої інстанції правомірно встановлено, що при дослідженні положень оспорюваного договору суперечності його змісту вимогам Цивільному кодексу України або ж будь-яким іншим актам цивільного законодавства, у тому числі спеціальному закону, не виявлено.

Зокрема, договором оренди від 19.12.2008 р., укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "СіріусПроект Львів" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Практікер Україна", були обумовлені певні обставини, при наявності яких об`єкт оренди може бути передано у власність третім особам. Так, у п. 9.3 договору оренди сторони погодили, що у випадку, якщо орендодавець хоче здійснити продаж торговельного центру, на умовах подальшої його оренди та отримання в лізинг (як спосіб фінансування/рефінансування інвестиції), він залишається орендодавцем з усіма правами та зобов'язаннями, що виникають з договору оренди. Таким чином, за необхідності, сторони повинні підписати додаток до даного договору та/або виконати всі інші юридичні зобов`язання/вимоги з метою забезпечення того, що за орендодавцем зберігаються всі його права та обов`язки.

У разі передачі об'єкта оренди третій особі орендодавець відповідає за те, щоб ця передача не мала негативних юридичних чи фактичних наслідків для орендаря. У разі передачі прав або продажу об'єкта оренди орендодавець гарантує також, що це не зашкодить існуванню та продовженню орендних відносин за даним договором. (п. 15.1 договору).

Тобто, укладаючи договір оренди, позивач, фактично, погодився з його умовою стосовно подальшої передачі орендодавцем прав на об`єкт оренди іншому власнику та отримання такого об`єкта назад на умовах лізингу при умові, що така передача не порушуватиме певним чином прав орендаря.

До того ж, додатком 7 до договору фінансового лізингу № 100080-FL-0 затверджено перелік дозволених орендарів та договорів оренди, серед яких, зокрема, міститься і Товариство з обмеженою відповідальністю "Практікер Україна".

Стосовно доводів скаржника про обов`язковість укладення додаткової угоди до договору оренди від 19.12.2008 р. внаслідок відчуження об`єкта оренди Товариству з обмеженою відповідальністю "Інг Лізинг Україна", колегія суддів зазначає наступне.

Як було вказано вище, пунктом 9.3 договору оренди сторони погодили, що у випадку, якщо орендодавець хоче здійснити продаж торговельного центру, на умовах подальшої його оренди та отримання в лізинг (як спосіб фінансування/рефінансування інвестиції), він залишається орендодавцем з усіма правами та зобов'язаннями, що виникають з договору оренди. Таким чином, за необхідності, сторони повинні підписати додаток до даного договору та/або виконати всі інші юридичні зобов`язання/вимоги з метою забезпечення того, що за орендодавцем зберігаються всі його права та обов`язки.

Проаналізувавши вказаний пункт договору, апеляційний суд приходить до висновку, що він не містить обов`язкової умови стосовно укладення будь-якої додаткової угоди до договору оренди внаслідок відчуження об`єкта такої оренди на користь третьої особи, оскільки збереження Товариством з обмеженою відповідальністю "СіріусПроект Львів" статусу орендодавця могло бути досягнуто іншим шляхом. Зокрема, як зазначалося вище, пунктом 15.1 договору оренди сторони передбачили, що у разі передачі об'єкта оренди третій особі орендодавець відповідає за те, щоб ця передача не мала негативних юридичних чи фактичних наслідків для орендаря. У разі передачі прав або продажу об'єкта оренди орендодавець гарантує також, що це не зашкодить існуванню та продовженню орендних відносин за даним договором.

Окрім того, іще однією з підстав відмови у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Відбудова", на переконання місцевого господарського суду, є відсутність у позивача прав на майно, що є предметом оскаржуваного договору фінансового лізингу № 100080-FL-0, а отже і відсутність підстав вважати, що вказаний правочин порушує права позивача.

З приводу зазначеної обставини, апеляційний суд наголошує на наступному.

Як вбачається з матеріалів даної справи, рішенням Господарського суду м. Києва від 27.11.2014 р. у справі № 910/22954/14, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2015 р., постановою Вищого господарського суду України від 01.04.2015 р. та постановою Верховного Суду України від 27.05.2015 р., встановлено, що договір оренди від 19.12.2008 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "СіріусПроект Львів" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Практікер Україна" (орендар), є розірваним з 13.08.2014 р. Крім того, вказаним рішенням зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Практікер Україна" звільнити орендоване приміщення - торговельний центр - гіпермаркет будівельних матеріалів та інструментів, що знаходиться за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Сокільники, вул. Стрийська, буд. № 30.

Відповідно до ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Такою обставиною у даній ситуації є те, що позивач у даній справі втратив право орендаря майна, яке є предметом спірного договору фінансового лізингу.

Таким чином, як правильно зазначено Господарським судом м. Києва, оскільки договір оренди є розірваним ще з 13.08.2014 р., а з даною позовною заявою Товариство з обмеженою відповідальністю "Практікер Україна" звернулося тільки 29.12.2014 р., у позивача відсутнє право користування майном, що є предметом оскаржуваного договору фінансового лізингу № 100080-FL-0.

Таким чином, на момент звернення до суду із даним позовом будь-якого порушення відповідачами прав та охоронюваних законом інтересів позивача не існувало.

Також, не вбачається і порушення судом першої інстанції норм законодавства при відхиленні заяви відповідача-2 про застосування наслідків спливу позовної давності.

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Тобто, враховуючи те, що права Товариства з обмеженою відповідальністю "Практікер Україна" на момент звернення з позовною заявою до суду порушені не були, підстав застосовувати позовну давність до вимоги позивача про визнання недійсним договору фінансового лізингу також не було.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог стосовно визнання недійсним договору фінансового лізингу № 100080-FL-0 від 21.12.2010 р., та скасування рішення суду першої інстанції.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони. Товариством з обмеженою відповідальністю "Схід Відбудова" не доведено обставин, наявність яких відповідно до положень чинного законодавства є підставою для визнання недійсним договору фінансового лізингу № 100080-FL-0, укладеного між відповідачами у даній справі.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду м. Києва від 02.06.2015 р.

У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Відбудова" залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 02.06.2015 р. у справі № 910/29489/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/29489/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Шапран

В.В. Андрієнко