Рішення № 51532151, 23.09.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_____

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Саліхова В.В.

суддів: Прокопчук Н.О., Рейнарт І.М.

при секретарі: Бережняк Н.В.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 19 червня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИЛА :

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом та з урахуванням збільшення позовних вимог просила стягнути з ОСОБА_5 165 300,94 грн.

Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 19.06.2015 у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, ухвалено з неповним з'ясуванням судом обставин та недоведеністю обставин, неправильне застосування норм матеріального права. В обґрунтування своїх доводів вказує, що брала участь в укладенні договору купівлі-продажу від імені третьої особи на підставі довіреності. Зазначила, що розписка була складена ОСОБА_4 за згодою ОСОБА_5, а тому остання має нести поряд із чоловіком у рівних частках зобов'язання повернути позику.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи. В обґрунтування своїх доводів вказує, що квартира на позичені кошти купувалася ним та відповідачем, а тому остання винна позивачу половину позики на квартиру.

Справа № 760/2026/15-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/10319/2015 Головуючий у суді першої інстанції: Коробенко С.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Саліхов В.В.Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів прийшла до висновку, що останні підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи заочне рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки Кодекс про шлюб та сім'ю не передбачав, що договір укладений одним із подружжя в інтересах родини породжував будь-які обов'язки для іншого подружжя. Подарувавши Ѕ частину спірної квартири своїй матері ОСОБА_4 практично розрахувався з позивачем за договором позики, оскільки вартість подарованої частки значно перевищує суму боргу. А сам договір позики є нічим іншим як штучним створенням позивачем та третьою особою обов'язків для відповідача.

З таким висновком суду першої інстанції повністю не може погодитися колегія суддів.

З матеріалів справи вбачається, що 16.09.1983 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (відповідачем по справі) було зареєстровано шлюб (а. с. 10), який 30.08.2001 розірвано (а. с. 13), а свідоцтво про розірвання шлюбу отримане колишнім подружжям 07.10.2010 (а. с. 13). 28.12.1995 між ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_10, яка діяла від свого імені та від імені неповнолітніх дітей ОСОБА_11 та ОСОБА_12 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, загальна площа 46,10 кв.м., житлова площа 29,60 кв.м., за умовами якого покупці набувають право власності на квартиру з моменту укладення договору (а. с. 45). 10.01.1996 ОСОБА_4 була складена розписка про те, що він взяв у борг від ОСОБА_1 15 500 дол. США для розрахунку за оформлений 28.12.1995 договір купівлі-продажу вищевказаної квартири та зобов'язався повернути борг за першою вимогою позивача, але не раніше, ніж через три роки - 12.01.1999, у випадку неможливості повернення коштів зобов'язався разом з дружиною переоформити придбану квартиру на ім'я ОСОБА_1 (а. с. 5). Оплата по договору купівлі-продажу квартири була здійснена 12.01.1996, що підтверджується розпискою продавця (а. с. 9). У січні 2014 року позивачем було повідомлено ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про необхідність повернення їй кошти протягом місяця або оформити квартиру на ім'я ОСОБА_1 відповідно до розписки. 05.02.2014 ОСОБА_4 переоформив ј частину квартири на останню. Листами від 08.07.2014 та 20.08.2014 позивачем було повідомлено відповідача про повернення боргу, однак дана вимога виконана не була. Враховуючи вищевикладене, позивач звернулася до суду з відповідним позовом.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що діюче на час укладання договору купівлі-продажу спірної квартири законодавство не породжувало будь-яких обов'язків для подружжя за умови укладання одним із них угоди в інтересах родини.

Відповідно до ст. 22 КпШС майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Згідно з ст. 23 КпШС майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

Аналіз наведених норм права дає можливість зробити висновок про те, що при укладанні вищезгаданого договору позики ОСОБА_4 міг діяти в інтересах родини і в такому випадку у відповідача за позовом могли б виникнути як права - так і обов'язки за вказаним договором позики. При цьому позивачу необхідно було довести в суді факт того, що відповідач знала про існування зазначеного договору позики та погоджується на його умови.

Суд першої інстанції на вищезгадані обставини уваги не звернув, в зв'язку з чим зробив висновки, які не відповідають обставинам справи.

Також колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що подарувавши своїй матері (позивачу по справі) Ѕ частину спірної квартири, ОСОБА_4 практично розрахувався за зазначеним договором позики.

Матеріали справи свідчать, що отримавши борг від ОСОБА_1 15 500 дол. США для розрахунку за оформлений 28.12.1995 договір купівлі-продажу вищевказаної квартири ОСОБА_4 зобов'язався повернути борг за першою вимогою позивача, але не раніше, ніж через три роки (12.01.1999), у випадку неможливості повернення коштів зобов'язався разом з дружиною переоформити придбану квартиру на ім'я ОСОБА_1 (а. с. 5).

Також матеріали свідчать про те, що 05.02.2014 ОСОБА_4 подарував своїй матері ј частину спірної квартири, а не Ѕяк зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні, в зв'язку з чим і вартість цієї частки значно відрізняється від вартості визначеної судом.

В зв'язку з наведеними обставинами і цей висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового наступного змісту.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з ст. 174 ЦК Української РСР (в редакції 1963) солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають, якщо вони передбачені договором або встановленні законом, зокрема при недійсності зобов'язань.

За наведених обставин позивач при розгляді вказаної справи повинна була довести факт того, що відповідачу було відомо про укладання вказаного договору позики, вона в повному обсязі погоджувалася з його умовами, і що спірна квартира була придбана лише за вказані у договорі кошти.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначала, що відповідач ОСОБА_5 раніше визнавала позов, оскільки знала про існування договору позики, та в 2013 році фактично погоджувалася передати позивачу частку спірної квартири в рахунок вказаної заборгованості. Разом з тим, матеріали справи не містять будь яких доказів на підтвердження зазначених обставин, а в самому договорі відсутній підпис відповідача.

Більш того, матеріали справи свідчать про те, що вимоги до відповідача були висунуті ОСОБА_1 після спливу майже 17 років з часу укладання вказаного договору .

При розгляді справи в суді апеляційної інстанції позивачка фактично не змогла пояснити причини її не звернення до відповідача за вказаним позовом на протязі тривалого часу, що на думку колегії суддів, також породжує сумніви про те, що відповідачці було відомо про існування зазначеного договору позики .

Крім того, відповідно до умов договору позики у випадку не повернення коштів позичальник зобов'язувався повернути позивачу усю спірну квартиру в цілому. Разом з тим, матеріали справи свідчать про те, що ј частка вказаної квартири була оформлена на доньку відповідача від іншого шлюбу, що на думку колегії суддів фактично унеможливлює виконання умов договору позики.

Також колегія суддів вважає, що позивачем в порушення вищевказаних норм права не було доведено, що саме її кошти використовувалися на придбання вищевказаної квартири.

Матеріали справи свідчать, що при укладанні спірного договору купівлі-продажу приймали участь два покупця, а саме: позивач, яка діяла в інтересах свого сина ОСОБА_4 та відповідач, яка діяла як в своїх інтересах, так і в інтересах двох неповнолітніх дітей.

Дана обставина, на думку колегії суддів, свідчить про те, що отримані третьою особою кошти і були використані на придбання останньою своєї частки зазначеної квартири.

За таких обставин колегія суддів вважає, що позивач не довела в суді своїх позовних вимог, в зв'язку з чим у задоволенні її позову слід відмовити.

Доводи апелянта про те, що ОСОБА_4 мав перед нею ще інші грошові зобов'язання пов'язані з навчанням її онука спростовуються матеріалами справи (а. с. 83-102) та не яким чином не впливають на доведеність позивачем обставин вказаних у позові.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Керуючись ст.ст.303,304,309,313,314,315,325 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 задовольнити частково.

Заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 19 червня 2015 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий: В.В. Саліхов

Судді: Н.О. Прокопчук

І.М. Рейнарт