Постанова № 51528648, 17.09.2015, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

17 вересня 2015 р. № 820/5131/15

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Сальніковій Г.А.,

за участю представників сторін: позивач - ОСОБА_1, відповідач - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АВТОФАСТЕРА" до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "АВТОФАСТЕРА", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області № НОМЕР_1 від 26.12.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для визначення позивачу суми грошового зобовязання з податку на додану вартість, слугували висновки контролюючого органу про те, що правочини укладені між позивачем та контрагентами ТОВ «Сантерс» та ТОВ «Алмеон Сервіс» не спрямовані на реальне настання правових наслідків, з огляду на те, що, на думку податкового органу, відсутні докази реального постачання контрагентами придбаних ТМЦ. Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеними контрагентами, то він мав встановлене законом право на їх віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідач проти позову заперечував, пославшись на те, що підставою для винесення спірного податкового повідомлення рішення слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів позивача по ланцюгу постачання. Так, по вказаним контрагентам відсутня інформація щодо подання податкової звітності, а також відповідні докази на проведення транспортування придбаних ТМЦ та довіреності відповідним особам на отримання придбаного товару, а відтак вказані обставини вказують на факт відсутності реального вчинення господарських операцій. В звязку з чим, податковий орган дійшов висновку про неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій ТОВ фірма "АВТОФАСТЕРА" із контрагентами, у т.ч. ТОВ «Сантерс» та ТОВ «Алмеон Сервіс».

Представник позивача у судовому засіданні 17.09.2015 року підтримав свої правові позиції по справі.

Представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у зазначене судове засідання не прибув.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі направлень від 27.11.2014 року № 2234, № 2235 та наказу від 27.11.2014 року № 1743, у період з 27.11.2014 року по 05.12.2014 року співробітниками Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ фірма "АВТОФАСТЕРА" з питань дотримання податкового законодавства в частині взаємовідносин з ТОВ «Сантерс» та ТОВ «Алмеон Сервіс» за період з 01.08.2014 року по 31.08.2014 року.

За результатами перевірки був складений ОСОБА_2 від 12.12.2014 року № 4254/20-34-22-01-05/30591431, яким встановлені порушення п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, в результаті чого занижено податок на додану вартість за серпень 2014 року на суму 338450, 00грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки, контролюючим органом було винесено податкове повідомлення - рішення № НОМЕР_1 від 26.12.2014 року

Позивач, не погодившись із вказаним податковим повідомленням рішенням звернувся до суду із вищезазначеним позовом.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України" визначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, протиправності формування витрат та податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування належить з'ясувати, зокрема, такі обставини, як: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При розв'язанні відповідних спорів судам варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (лист Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року №1936/11/13-11 "Щодо підтвердження даних податкового обліку").

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про необхідність перевірки під час розгляду даної справи висновків податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства, які були покладені в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Згідно приписів п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку або дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.10 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних. Податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Перевіряючи правомірність формування позивачем суми податкового кредиту по взаємовідносинам із вищезазначеними контрагентами, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частини першої ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як було встановлено під час розгляду справи та фактично не заперечувалось відповідачем, між позивачем (Покупець) та ТОВ «Сантерс» (Постачальник) укладено договір поставки від 15.07.2014 року № 41 на поставку автомобільних запчастин (ресорси, амортизатори, водяні насоси, сайленблоки та ін..) (т. 1 а.с. 30).

Реальність виконання умов укладеного правочину від 15.07.2014 року № 41 підтверджується залученими до матеріалів справи документами первинного та бухгалтерського обліку: видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними (т. 1 а.с. 31-42).

Суми податку на додану вартість по зазначеним податковим накладним включені до податкового кредиту та відображені у реєстрі отриманих податкових накладних та відповідають даним податкової декларації з ПДВ за відповідний податковий період, що не заперечується податковим органом (т.3 а.с. 13)

Також, між ТОВ фірма "АВТОФАСТЕРА" (Покупець) та ТОВ «Алмеон Сервіс» (Постачальник) було укладено договір поставки № 44 від 01.08.2014 року на поставку автомобільних запчастин (ресорси, амортизатори, водяні насоси, сайленблоки та ін..) (т.1 а.с. 43).

На підтвердження виконання умов укладеного правочину, позивачем надано до матеріалів справи видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні (т. 1 а.с. 44-55).

Суми податку на додану вартість по зазначеним податковим накладним включені до податкового кредиту та відображені у реєстрі отриманих податкових накладних та відповідають даним податкової декларації з ПДВ за відповідний податковий період, що не заперечується податковим органом (т.3 а.с. 17).

Оплата за придбані ТМЦ здійснювалась в безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками (т.3 а.с. 70-71).

На підтвердження наявності ресурсів для транспортування придбаної продукції позивачем надано до матеріалів справи договори надання автопослуг ПП «Нічний експерс» та ТОВ «Гюнсел» № 431 від 09.01.2013 року та від 01.04.2012 року та ВМД з (т. 3 а.с. 72-127), а також договір оренди в ОСОБА_2 автомобіля від 01.01.2012 року (т.2 а.с. 19-20)

На підтвердження оприбуткування придбаних ТМЦ та наявності відповідних сертифікатів відповідності позивачем долучено до матеріалів справи оборотно-сальдові відомості по рахунку № 361 та відповідні сертифіками (т. 3 а.с. 68., 128-163).

Факт наявності необхідних приміщень для зберігання придбаних ТМЦ підтверджується договорами оренди № 07 від 01.01.2013 року, № 9/05 від 01.01.2014 року з відповідними актами приймання-здачі (т.4 а.с. 64-71), а наявність відповідного персоналу в штаті ТОВ фірми «Автосфера» підтверджується наказами на прийняття на роботу (т. 1 а.с. 22-25).

Окрім того, позивачем також долучено до матеріалів справи журнал реєстрації довіреностей (т.1 а.с. 28-29).

Необхідність укладення вищезазначених правочинів № 41 від 15.07.2014 року та № 44 від 01.08.2014 року зумовлена необхідністю виконання позивачем своїх договірних зобовязань перед контрагентами ППФ «Скелай» (договір поставки № 1227 від 03.01.2011 року), ОСОБА_3 (договір поставки від 01.01.2011 року), ФОП ОСОБА_4А (договір поставки № 4920 від 01.02.2012 року), ФОП ОСОБА_5 (договір поставки № 1392 від 03.01.2011 року), ФОП ОСОБА_6 ( договір поставки № 2512 від 03.01.2011 року), ПП «Океан» (договір поставки № 5422 від 18.09.2012 року), ОСОБА_7 (договір поставки № 3690 від 03.01.2011 року), ФОП ОСОБА_8 (договір поставки № 2760 від 03.01.2011 року), ТОВ «Вікторія» (договір поставки № 1403 від 03.01.2011 року), ТОВ «Тир-Донецк№ (договір поставки № 1452 від 13.03.2012 року), ФОП ОСОБА_9 (договір поставки № 2559 від 03.01.2011 року), ПП «Тракресурс» (договір поставки № 71 від 03.01.2011 року), ТОВ « Трак оригінал» (договір поставки № 5612 від 07.12.2012 року), ТОВ «Сошлвер ТМ» (договір поставки № 4337 від 20.05.2011 року), ТОВ «Гала-ЮГ» (договір поставки № 6060 від 08.06.2013 року), ТОВ «Зевс-Транс» (договір поставки № 3096 віл 03.01.2011 року), ТОВ» Евроавтоконтинент» (договір поставки № 4851 від 08.11.2011 року), ФОП ОСОБА_10 (договір поставки № 5091 від 21.03.2012 року), ФОП ОСОБА_11 (договір поставки № 1299 від 03.01.2011 року), ПП №Макс-Авто» (договір поставки № 611 від 03.01.2011 року), ОСОБА_12А (договір поставки № 2988 від 26.01.2013 року), ПП «Чугуїв-Транс» (договір поставки № 159 від 05.01.2011 року), ТОВ 2Сервіс-Чемпіон» (договір поставки № 4103 від 03.03.2011 року). ПП ВКФ «Мотор» (договір поставки № 2954 від 03.01.2011 року), ТОВ 2Авантранс» (договір поставки № 6194 від 31.06.2013 року), ТОВ «Тир-Маркет» (договір поставки № 4480 від 25.06.2011 року), ТОВ «Інші Мережі» (договір поставки № 4157 від 31.03.2011 року) (т. 1 а.с. 56-85).

Реальність виконання умов вказаних правочинів підтверджується наданими позивачем відповідними первинними документами: картками руху товарів по вказаним контрагентам, видатковими накладними, податковими накладними, картками руху товару, платіжними дорученнями та банківськими виписками (т.1 а.с. 86-250, т.2 а.с. 1-250, т.3 а.с. 1-5, 164-249, т.4 а.с. 1-63)

Суд вважає за потрібне зазначити, що будь-яких належних доказів того, що отриманий від контрагентів ТОВ «Сантерс» та ТОВ «Алмеон Сервіс» товар не використовувався позивачем у власній господарській діяльності ні акт перевірки, ні матеріали даної адміністративної справи на містять.

Надаючи правову оцінку вищезазначеним договірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зауважити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Також суд зазначає, що форма та зміст документів первинної бухгалтерської звітності, наданих суду на підтвердження виконання договорів поставки, відповідають вимогам закону і свідчать про реальність операцій проведених договірними сторонами. Зокрема, податкові накладні, що в силу приписів податкового закону є підставою для формування податкового кредиту, не містять недоліків форми або змісту, що зумовлюють для них втрату доказової сили в розумінні ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні або виключають можливість їх використання платником при відображенні при декларуванні та (або) підтвердженні показників податкової звітності.

Окрім того, суд вважає за потрібне зауважити, що серед залучених до матеріалів справи документів відсутній додаток № 3 до акту перевірки, в якому має бути узагальнений перелік документів, які були використані при проведенні перевірки. Таким чином висновки контролюючого органу про відсутність факту реального здійснення господарських операція позивача з вищезазначеними контрагентами зроблені на припущеннях без дослідження необхідних доказів

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення ТОВ фірма "АВТОФАСТЕРА" витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Таким чином, висновок контролюючого органу щодо порушення позивачем п. 198.1, п. 198.3, п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України у зв'язку з ненаданням на перевірку первинних документів також не підтвердження подальшого використання придбаної продукції слід вважати недоведеним.

Суд зазначає, що про фактичне виконання умов договору свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" і п.2.4. ст.2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".

Статтею 1 розділу 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 ПК України).

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

За результатами системного аналізу вказаних правових норм, суд приходить до висновку про те, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий ними товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

З положень ч.1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизації інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, усі суми податкового кредиту у спірних правовідносинах підтверджені відповідними податковими накладними, а також належним чином складеними первинними документами.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

ОСОБА_13 адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими субєктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

Суд також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами ТОВ «Сантерс» та ТОВ «Алмеон Сервіс» мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобовязання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Розяснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також ЄСПЛ). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч. 2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі Булвес АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що власністьможе включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні правомірні очікуванняотримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі Щокін проти України(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобовязання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише на умовах, передбачених закономі другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію законів. Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття закону) вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні.

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Також суд вважає за потрібне зазначити, що викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушень закону ґрунтується лише на мотивах актів складених іншими ДПІ за наслідками перевірки діяльності контрагентів позивача ТОВ «Сантерс» та ТОВ «Алмеон Сервіс» .

Втім, з цьому приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним

Також, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі БулвесАД проти БолгаріїЄСПЛ дійшов такого висновку: ... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи обєктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами ТОВ «Аретта» та ТОВ «Стратон» і правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, будучи субєктом владних повноважень та заперечуючи проти адміністративного позову не виконав покладений на нього ч.2 ст.71 КАС України обовязок та не довів юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірного податкового повідомлення-рішення.

Отже, проаналізувавши вищевикладене, приймаючи до уваги те, що судовим розглядом встановлений факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то поданий позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 94 КАС України

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АВТОФАСТЕРА" до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області № НОМЕР_1 від 26.12.2014 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "АВТОФАСТЕРА" (61142. м. Харків, вул. Тимурівців, б. 29 Д, кв. 31, код ЄДРПОУ 30591431) судовий збір в сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 22.09.2015 року.

Суддя Горшкова О.О.