Ухвала суду № 51494425, 17.09.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1145/15

Головуючий у першій інстанції Куриленко О.М.

Доповідач Гончаренко В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.09.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі головуючого Гончаренко В.М.

суддів Комаровської Н.В., Калараш А.А.,

з участю секретаря Абалдової О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Одеської міської ради, треті особи Управління Держземагенства у м. Одесі Одеської області, Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції про визнання пункту рішення Одеської міської ради недійсним, визнання недійсним державного акту, скасування державної реєстрації, визначення порядку виконання рішення за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 липня 2014 року, -

встановила:

02.04.2014 року позивач звернулась до суду з вищезазначеним позовом до ОСОБА_3, Одеської міської ради та уточнивши його 23.06.2014 року, посилається на те, що до складу земель відповідача ОСОБА_3 незаконно включено земельну ділянку розміром 0,0016 г, яка знаходиться у її, позивача, власності відповідно до державного акту на право приватної власності від 28.10.1999 року, що перешкоджає їй отримати кадастровий номер на цю земельну ділянку.

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнала.

Представник третьої особи Управління Держземагенства у м. Одесі Одеської області - ОСОБА_4 залишила розгляд справи на розсуд суду.

Справу розглянуто у відсутність Одеської міської ради та Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції.

Рішенням Київського районного суду Одеської області від 23 липня 2014 року позов задоволено.

ОСОБА_3, вважаючи рішення суду таким, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, 15.09.2014 року надала до суду апеляційну скаргу про його скасування з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, законність i обґрунтованість рішення суду першої iнстанцiї та доводiв апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне їх відхилити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції,ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0305 га, розташованої по АДРЕСА_1 /т.1 а.с.11, 12-13/.

На зазначеній земельній ділянці знаходиться дачно-будівельний кооператив «Соняшне» 50/1000 якого знаходиться у власності ОСОБА_2 /т.1 а.с.49/.

Відповідно до рішення Одеської міської ради від 28.04.2000 року № 123З-XXIII "Про внесення змін до пункту 127 рішення Одеської міської ради № 120 - XXIII від 10.03.1999 року "Про передачу громадянам та юридичним особам земельних ділянок у власність та надання у користування" в частині, що стосується місцезнаходження земельних ділянок, внесені зміни, а саме: замість адреси "...АДРЕСА_1..." вважати правильною адресу ...АДРЕСА_1/10... /т.1 а.с. 155/.

Земельна ділянка ОСОБА_2 межує із земельною ділянкою ОСОБА_3, яка належить останній на праві власності /т.1 а.с.33, 138/.

При розгляді справи, суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що при порівнянні схематичного плану в державних актах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вбачається наявність накладки частини меж однієї земельної ділянки на іншу.

Так, із інформаційного листа управління Держземагенства у м. Одесі Одеської області вбачається, що із наявної документації /рішення сесії Одеської міської ради від 10.03.1999 року №120-ХХІІІ, держаний акт на право власності на землю серія НОМЕР_1 від 25.10.1999 року, зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №2860 на імя ОСОБА_2, державний акт серії НОМЕР_2 реєстр № 010950500835 на ім'я ОСОБА_3 від 4 листопада 2009 року/ встановлена накладка на земельну ділянку та у зв'язку з чим рекомендовано уточнити міри ліній по опису меж від А-Б і Г-А /т.1 а.с.16/.

Відповідно до листа дачно-будівельного кооперативу "Соняшне" від 02.04.2002 року, площа земельної ділянки, яка знаходитися у власності відповідача ОСОБА_3 згідно державного акту від 04.11.2009 року, спочатку складала 330 кв.м. та розмір якої змінився до 0,041га на підставі рішення Одеської міської ради від 31.10.2000 року № 1809- XXIII /т.1 а.с.18/.

Колегія суддів звертає свою увагу на той факт, що ОСОБА_3 особисто підписано погодження земельної ділянки як суміжним землекористувачем /т.1 а.с.44, 45, 74/.

Крім цього, відповідно до нотаріально-посвідченої заяви ОСОБА_3 від 24.02.2014 року, остання повідомляє про згоду щодо встановлення (існуючих) меж земельної ділянки ОСОБА_2 та відсутність будь-яких претензій до ОСОБА_2 як власника земельної ділянки, в тому числі до земельної ділянки площею 0, 0016га, що розташована перед вікном, належної останній, дачної будівлі (т.1 а.с.133).

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09 серпня 2002 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 26.12.2002 року, в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним державного акту на земельну ділянку відмовлено та встановлено, що ОСОБА_2 є членом ДБК "Соняшне" з травня 1988 року та відповідно до державного акту на землю від 28.10.1999 року є власницею земельної ділянки площею 0, 0305 кв.м., розташованої на території цього кооперативу. при підготовці та проведенні приватизації спірної земельної ділянки, по АДРЕСА_1 в дачно-будівельному кооперативі «Соняшне» на ім'я ОСОБА_2 порушень законодавства не виявлено, приватизація землі проведена правильно, з врахуванням фактичного користування ОСОБА_2 земельною ділянкою /т.1 а.с.139,140/.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 22 ЗК України (в редакції 1992 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Факт того, що до складу земель ОСОБА_3 незаконно включена земельна ділянка розміром 0,0016 га, яка знаходиться у власності ОСОБА_2 відповідно до державного акту на право приватної власності від 28.10.1999 року, підтверджується висновком землевпорядного експертного дослідження № 050/1/2024 від 14.05.2014 року, проведеного ПГІ "Одеський науково - дослідницький центр експертних досліджень ім. Скибінського С.С." та заявою ОСОБА_3 від 24.02.2014 року, засвідченою приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу ОСОБА_5 /т.2 а.с.270-275/.

Відповідно до висновку № 495 судової земельно-технічної експертизи від 30.06.2015 року, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3, площа земельної ділянки ОСОБА_3 складає 0, 0410 га.

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку Серії НОМЕР_4, площа земельної ділянки ОСОБА_2 становить 0,0305 га.

Суміжна межа земельних ділянок ОСОБА_3 і ОСОБА_2 за кількістю поворотних точок за їх місцем розташування збігається повністю за винятком накладки площею 0,0016 га, утвореної в результаті включення в площу ділянки, яка передана у власність ОСОБА_3 частини земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_2 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку Серії НОМЕР_4.

Ця накладка територіально розташована в північно-західній частині земельних ділянок. Ділянка накладки являє собою чотирикутник з розмірами зовнішніх кордонів (4,40 м х 4,45 м ) (3,41 м х 3,95 м).

Фактично земельна ділянка пл. 0,0016 га представляє собою накладку двох земельних ділянок, знаходиться в користуванні ОСОБА_2 і являє собою обгороджений вільну від забудови ділянку, орієнтовану на частину дачної будови ОСОБА_2 Вхід на вищевказану ділянку здійснюється через двері влаштовані в зовнішній стіні дачного будинку /т.2 а.с.314-317/.

Експертом, при цьому, наголошено, що нотаріально завірена заява ОСОБА_3 від 24.02.2014 р. з графічним додатком підтверджує, що в її фактичному користуванні знаходиться земельна ділянка площею 0,0394 га, розташована в АДРЕСА_1, ділянка 23-А.

Колегія суддів погоджується з даним висновком експерта та вважає його таким, що заслуговує на увагу та не суперечить зібраним по справі доказам.

На думку колегії суддів, судом першої інстанції вірно встановлено порушення норм земельного законодавства при видачі ОСОБА_3 державного акту на земельну ділянку, адже одночасно їй передано частину земельної ділянки, яка раніше, в 1999 році, із встановленням меж, на законних підставах, передана у приватну власність ОСОБА_2

Абзац 3 п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України земельного законодавства при розгляді цивільних справ» № 7 від 16.04.2004 року роз'яснює, що рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування перерозподілити землю інакше після встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості), одержання власником або землекористувачем документів, що посвідчують право на них, та державної реєстрації, не може бути підставою для припинення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою як повністю, так і частково, оскільки визначений статтями 140, 141 ЗК перелік підстав для цього є вичерпним.

Згідно з ч. 1 ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно ч.2 ст.158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян.

Згідно ч.5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно п.п. б), г), д) ч.3, ч.2 ст.152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; застосування інших, передбачених законом, способів, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Пунктами 4, 11 Постанови Пленуму ВСУ N 7 від 16.04.2004 р. визначено, що згідно зі статтею 158 ЗК суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян - заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, а також при розгляді позовів про захист прав власників земельних ділянок і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні ними тощо), суд має перевіряти законність рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача в установленому порядку і за наявності для цього підстав ухвалювати рішення про його недійсність

В статті 141 ЗК України міститься виключний перелік підстав для припинення права користування земельною ділянкою.

Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що п. 2 рішення Одеської міської ради від 31.10.2000 року № 1809 - XXIII в частині передачі ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки НОМЕР_5, площею 0, 0410 га та надання у тимчасове довгострокове користування строком на 5 років, але не пізніше реконструкції Фонтанської дороги земельну ділянку площею 0, 0041 га не відповідає вимогам вищевикладених норм чинного законодавства України та порушує права ОСОБА_2 як власника суміжної земельної ділянки, що і є підставою для визнання його та державний акт на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_3 недійсними, а також скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Згідно з частиною 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року 280/97-ВР, акти органів місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Окрім цього, Верховний Суд України в своїй ухвалі від 08 червня 2011 року, зазначає, що та обставина, що державний акт на право власності на земельну ділянку є правовстановлюючим документом, який видається на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування, тому вимога про скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку є похідною й залежить від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого виданий оспорюваний державний акт.

Виходячи з викладеного, висновок суду відповідає обставинам справи та узгоджується з нормами матеріального і процесуального права, які ним правильно застосовані.

Таким чином, доводи апеляційної скарги та матеріали справи не дають підстав вважати, що судом при розгляді даної справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені статтями 309 ЦПК України, як підстави для скасування рішення.

Відповідачне надав жодних доказів, які б обґрунтовували та підтверджували ті обставини, на які він посилається в апеляційній скарзі.

Таким чином, приведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення скаржниками норм права.

Відповідно ж до ст.212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів вважає, що відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 2 014, 80 грн. (243, 60 грн. судовий збір при подачі позову до суду першої інстанції + 1 771, 20 грн. витрати на експертизу).

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.308, п.1.ч.1 ст.314 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 липня 2014 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 2 014, 80 грн.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий В.М.Гончаренко

Судді Н.В.Комаровська

А.А.Калараш