Рішення № 51494406, 24.09.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6313/15

Головуючий у першій інстанції Роїк Д. Я.

Доповідач Калараш А. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Калараш А.А.

суддів - Гончаренко В.М., Короткова В.Д.

з участю секретаря - Абалдової О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання будинку об'єктом спільної сумісної власності подружжя та поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання права власності на автомобіль та стягнення коштів, за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права на матеріали, використані під час будівництва, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 квітня 2015 року, -

встановила:

У червні 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про визнання будинку об'єктом спільної сумісної власності подружжя та поділ майна і в обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що 21 грудня 2002 року по 12.06.2014 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_3

Під час шлюбу було набуте спільне майно, яке складається з житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та легковий автомобіль марки «Toyota Land Cruiser 80» 1993 року випуску, державний номер НОМЕР_1. Будівництво зазначеного житлового будинку було розпочато під час шлюбу, на належній особисто ОСОБА_3 земельній ділянці. На час звернення до суду будинок є об'єктом закінченого будівництва і складається із 3 поверхів. Крім того, у житловому будинку з надвірними спорудами, позивачка здійснює постійну підприємницьку діяльність з розведення тварин і там розташований завод/розплідник «Агния Гранде Вичи».

Позивач просила суд визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя житловий будинок з надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та провести поділ зазначеного будинку та поділ легкового автомобіля марки «Toyota Land Cruiser 80» 1993 року випуску, державний номер НОМЕР_1 не відступаючи від засади рівності часток подружжя та стягнути з відповідача на користь позивачки понесені судові витрати.

У грудні 2014 року відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя і в обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 16.10.2001р. його мати ОСОБА_9 придбала земельну ділянку площею 0,0918 Га в АДРЕСА_1.

Його батьки ОСОБА_9 та ОСОБА_6 прийняли рішення про початок будівництва житлового будинку на цій ділянці. З метою залучення коштів для будівництва в 2001 році було продано двокімнатну квартиру, згодом батьки продали гараж, машину та дві земельні ділянки.

В лютому 2002 року було розпочато будівництво по АДРЕСА_1.

Усі будівельні роботи та матеріали були оплачені та придбані за кошти батьків.

В грудні 2002 року після реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 сторони стали проживати окремо від батьків та винаймали житло.

Влітку 2003 року, ОСОБА_3 звернувся з проханням до матері, щоб вона дозволила з дружиною проживати в будинку який на той час вже було зведено, обладнано газом, світлом, водою, каналізацією. Після чого стали проживати в цьому будинку.

ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 в липні 2003 року.

30 грудня 2004 року, ОСОБА_9 подарувала ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0, 0250 га. по АДРЕСА_1.

Крім того, позивач зазначав, що 30 грудня 2004 року, було складено згоду, підписану ним та батьками, в якій він підтверджує, що цей будинок побудовано в 2002 -2004 роках, за рахунок батьківських коштів, що він надає згоду на введення в експлуатацію та оформлення будинку на ім'я батька, а за згодою батька має право на проживання в цьому будинку після введення його в експлуатацію.

Позивач ОСОБА_3, зазначав, що будинок по АДРЕСА_1 не може бути визнано об'єктом спільної сумісної власності подружжя та розподілений, оскільки такого будинку юридично не існує, навіть земельної ділянки з такою адресою не існує.

Так, не може бути визнаний об'єктом спільної сумісної власності подружжя легковий автомобіль марки «Toyota Land Cruiser 80» 1993 року випуску, державний номер НОМЕР_1, а також поділений оскільки він був придбаний за кошти вилучені після продажу дошлюбного майна яке належало ОСОБА_3

ОСОБА_3 зазначав, що під час шлюбу з ОСОБА_2 було придбано наступне майно та отримані гроші які і підлягають розподілу:

1.Грошові кошти в сумі 13 000 доларів США та 10 000 гривень.

2.Земельна ділянка в СОТ «Хаджибей» №658 вартістю 2 000 доларів США.

3.Побутова техніка та предмети побуту загальною вартістю 4 925 доларів США.

4.Медичні інструменти та інше ветеринарне та медичне обладнання - 1 500 доларів США.

5.Інструмент слюсарний - 1 200 доларів США.

6.Кінологічний зоорозплідник, загальна вартість становить 16 060 доларів США

7. Обладнання для догляду за тваринами загальною вартістю - 1500 доларів США

8. Інструмент слюсарно-побутовий, загальною вартістю 1200 доларів США.

Так загальна вартість майна та коштів, що підлягає розподілу становить 43685 доларів США та 10000 тисяч гривень.

ОСОБА_3, зазначав, що частина коштів та майна була привласнена ОСОБА_2 самостійно, у зв'язку з чим він просить суд легковий автомобіль марки «Toyota Land Cruiser 80» 1993 року випуску, державний номер НОМЕР_1 визнати його власністю, різницю в майнових частках, що становить 17842,50 доларів США та 5000 гривень стягнути з ОСОБА_2

В ході розгляду зазначеної справи до суду із самостійним позовом звернувся ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права на матеріали, використані під час будівництва.

Уточнивши позовні вимоги, просив визнати за ним право на матеріали використані під час будівництва спірного будинку за адресою: АДРЕСА_1. В обґрунтування заявлених вимог посилався на те,що 16.10.2001р. його дружиною - ОСОБА_9 було придбано земельну ділянку площею 0,0918 га. в АДРЕСА_1.

Цього ж року було прийняте рішення про початок будівництва житлового будинку на цій ділянці. З метою залучення коштів для будівництва в 2001 році було продано двокімнатну квартиру. Крім того, пізніше, ще було продано майно, а саме: 18.04.2003р. гараж на автостоянці «Взльот», автомобіль ГАЗ -22, 17.05.2004р. земельну ділянку та 27.08.2007р. ще одну земельну ділянку.

В лютому 2002 року було розпочато будівництво по АДРЕСА_1, факт будівництва спірного будинку ним та його дружиною - ОСОБА_9 підтверджується постановою Малиновської райадміністрації від 05.09.2002 про притягнення ОСОБА_9 до адміністративної відповідальності та накладення штрафу за самовільно здійснені будівельні роботи, за адресою АДРЕСА_1, а саме копку траншеї під інженерні комунікації до будинку. А також квитанцією про сплату цього штрафу від 18.09.2002р.

Усі зазначені будівельні роботи та матеріали були оплачені та придбані на його з дружиною кошти, частину з яких вони заощадили протягом життя, а інші кошті були отримані від продажу спільного майна.

30 грудня 2004 року, його дружина ОСОБА_9 подарувала сину ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0. 0250 га. по АДРЕСА_1. На час проведення договору дарування спірний будинок вже було зведено.

ОСОБА_6 посилався на те ,що 30 грудня 2004 року, було складено згоду, підписану сином ОСОБА_3, дружиною та самим ОСОБА_6, в якій син зазначає, що цей будинок побудовано в 2002 -2004 роках, за рахунок батьківських коштів, що син надає згоду на введення в експлуатацію та оформлення будинку на ім'я ОСОБА_6

У судовому засіданні представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав, у задоволенні зустрічного позову та позову ОСОБА_6 відмовити.

ОСОБА_3 зустрічний позов підтримав ,просив задовольнити. Позов ОСОБА_2 не визнав, просив відмовити. Позовні вимоги ОСОБА_6 визнав в повному обсязі.

ОСОБА_6 просив його позов задовольнити, у задоволенні позову ОСОБА_2.в частині визнання об'єктом спільної сумісної власності подружжя житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та його поділу просив відмовити.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 29 квітня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Позов ОСОБА_6 задоволено у повному обсязі.

Проведено поділ спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3, поділивши легковий автомобіль марки «TOYOTA LANDCRUISER», 1993 року випуску, державний номер НОМЕР_2, зеленого кольору, виділивши у власність кожного з подружжя 1/2 частини вказаного автомобіля.

Визнано за ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_3) право власності на 1/2 частину автомобіля марки «TOYOTA LANDCRUISER», 1993 року випуску, державний номер НОМЕР_2, зеленого кольору.

Визнано за ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_4) право власності на 1/2 частину автомобіля марки «TOYOTA LANDCRUISER», 1993 року випуску, державний номер НОМЕР_2, зеленого кольору.

Визнано за ОСОБА_6 право власності на матеріали, використані під час будівництва частини спірного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, який складається з житлового будинку під літерою «А», в який входять наступні приміщення: гараж площею 36,5 кв.м., санвузол площею 8,6 кв.м., комора площею 1,4 кв.м., сходи площею 2,3 кв.м., коридор площею 5,5 кв.м., вбудована шафа площею 0,7 кв.м., кухня площею 15,7 кв.м., санвузол площею 4,2 кв.м., житлова площею 14,6 кв.м., вбудована шафа площею 0,5 кв.м., вбудована шафа площею 0,4 кв.м., сходи площею 4,2 кв.м., сходи площею 3,0 кв.м, підсобна площею 33,6 кв.м.; загальна площа - 131,2 кв.м. жила площа 14,6 кв.м, підсобна площа 116,6 кв.м.

В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду в частині визнання за ОСОБА_6, права власності на матеріали, використані при будівництві спірного будинку та в частині відмови решти позовних вимог ОСОБА_2 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов у повному обсязі ,а у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази у справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині задоволення позову ОСОБА_6 з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6 з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

Суд першої інстанції частково задовольняючи позов ОСОБА_2 і відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на 1\2 частину спірного домоволодіння ,розташованого на земельній ділянці по АДРЕСА_1 виходив з того,що спірний будинок ,що є предметом розподілу подружжя ,був самочинно збудований ,без належного отримання дозволу на будівництво та не введений в експлуатацію ,відповідно до чинного законодавства ,позивачем не надані докази спільного будування спірного будинку .

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції .

Частково задовольняючи позов ОСОБА_3 і відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог , суд першої інстанції виходив з того,що ОСОБА_3 не надані докази наявності набутих коштів у розмірі 13000 дол. США , 10000 грн. та праовстановлюючих документів на земельну ділянку в СОТ «Хаджибей» № 658 .

ОСОБА_3 погодився з рішенням суду та його не оскаржив.

Колегія суддів ,відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України в цій частині законність ухваленого судом першої інстанції рішення не перевіряє.

Задовольняючи позов ОСОБА_6 суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог .

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна з наступного.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ст. 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ст. 71 Сімейного кодексу України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Відповідно до ч.2 ст. 376 ЦК України особа ,яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна ,не набуває права власності на нього.

З матеріалів справи вбачається , що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі з 21.12.2012 р. по 12.06.2014 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_5 та рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 12 червня 2014 року (т.1 а.с.5,45).

Під час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у шлюбі , сторонами було придбано автомобіль марки «TOYOTA LANDCRUISER», 1993 року випуску, державний номер НОМЕР_2, зеленого кольору, про що сторони не заперечували та підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (т.2 а.с.106).

Суд першої інстанції вірно,відповідно до ст. 60, 70,71 СК України, з врахуванням того, що автомобіль є неподільним об'єктом , здійснив поділ спільного майна подружжя ,визнавши за кожним з подружжя право вланості на 1\2 частину спірного автомобіля.

В цій частині рішення суду не оскаржено.

16.10.2001 року ОСОБА_9 за договором купівлі продажу земельної ділянки ,посвідченого Сьомою Одеською державною нотаріальноюконторою придбала земельну ділянку площею 0,0918 га. ,яка розташована за адресою : АДРЕСА_1 , призначення землі для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серія НОМЕР_6 (т.1 а.с.61).

Відповідно до наданих сторонами колегії суддів пояснень вбачається ,що на земельній АДРЕСА_1 , також знаходився будинок ,в якому були зареєстровані та проживають позивач ОСОБА_6 з дружиною.

Відповідно до договору дарування від 30.12.2004 року ОСОБА_9 подарувала сину відповідачу ОСОБА_3 частину земельної ділянки ,розташованої за адресою: АДРЕСА_1, ,загальною площею 0,0250 га. ,цільове призначення ділянки - обслуговування житлового будинку та господарських будівель , про що в державний акт на право приватної власності на землю від 20.07.2002 року були внесені відповідні зміни (т.1 а.с.61,63).

На підставі договору дарування від 30.12.2004 року рішенням Одеської міської ради було зарезервірована адреса земельної ділянки, загальною площею 0,0250 га. -АДРЕСА_1. , про що сторони не заперечуть.

Відповідно до наданих сторонами пояснень в суді першої інстанції та колегії суддів , пояснень свідків ОСОБА_10,ОСОБА_7, ОСОБА_9,ОСОБА_11, допитаних судом першої інстанції в судовому засіданні вбачається ,що з 2001 року на земельній ділянці ,загальною площею 0,0250 га. , яка у подальшому у 2004 році була подарована ОСОБА_3 , почалось будіництво будинку без отримання відповідного дозволу на будівництво та декларації про початок робіт, будівництво закінчилось у 2004 р. .

Відповідно до висновку експерта судової будівельно-технічної експертизи № 510 від 24.04.2015 року ступень готовності будинку складає 100 %.

Суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про розподіл спірного будинку , оскільки спірний будинок є самочинно збудованим, сторонами, всупереч до вимог ст. 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» декларації про початок та закінчення робіт або дозволу на початок будівництва не отримувалися , будинок в експлуатацію не здавався .

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо неврахування судом першої інстанції судової практики Верховного Суду України щодо можливості визнання права власності подружжя на об'єкт незавершеного будівництва не заслуговують на увагу , оскільки наведені в апеляційній скарзі висновки Верховного Суду України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин з врахуванням того,що спірний будинок є самочинно збудованим .

Колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_2 в частині недоведеності ОСОБА_6 права на всі будівельні матеріали спірного будинку .

При зверненні з позовом до суду ОСОБА_6 посилався на те,що спірний будинок був збудований ним за власні кошти та кошти отримані від продажу нерухомого майна з ОСОБА_9

У підтвердження придбання будівельних матеріалів та будівництва ,позивачем ОСОБА_6 надані копії накладних , квитанцій, розписок. (т.1 а.с.65-80).

З наявних в матеріалах справи письмових доказів (накладні,розписки, китанції) підтверджується про придбання ОСОБА_6 у фізичних осіб б\у металоконструкцій, монтаж панелей, б\у будматеріалів, придбання цементу та ракушняка .

Відповідно до висновку експерта судової будівельно-технічної експертизи № 510 від 24.04.2015 року визначити вартість матеріалів та робіт за період будівництва самочинно збудованого житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 не можливо внаслідок відсутності затвердженної проектно-сметної документації на будівництво житловогобудинку, відсутності актів на скриті роботи, відсутність актів прийому виконаних робіт, накладні на будівельні матеріали не читабельні та надані не вповному об'ємі, не зазначений період виконанних робіт .

Суд першої інстанції не встановив та не визначив, які саме будівельні матеріали були придбані ОСОБА_6 , на яку суму , а помилково визначив право ОСОБА_6, фактично на спріний будинок з зазначенням лише складових будинку .

Позивачем ОСОБА_6 всупереч до вимог ст. 60 ЦПК України не надані , а матеріали справи не містять докази придбання будівельних матеріалів у повному обсязі на весь спірний будинок.

Позов ОСОБА_6 не підлягає задоволенню з підстав недоведеності позовних вимог.

Суд першої інстанції не звернув уваги на вищенаведене та помилково задовольнив позов ОСОБА_6

За таких підстав, відповідно до п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині задоволення позову ОСОБА_6 з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6

Керуючись ст.ст. 303, п.4 ч.1 ст.309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 квітня 2015 року скасувати в частині задоволення позову ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права на матеріали, використані під час будівництва і в цій частині ухвалити нове рішення .

У задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права на матеріали, використані під час будівництва будинку , розташованого на земельній ділянці по АДРЕСА_1 відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді апеляційного суду

Одеської області А.А. Калараш

В.М.Гончаренко

В.Д. Коротков