Ухвала суду № 51483852, 21.09.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 444/2265/14 Головуючий у 1 інстанції: Зеліско Р.Й.

Провадження № 22-ц/783/4921/15 Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д.І.

Категорія: 44

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Монастирецького Д.І.,

суддів: Кабаля І.І., Копняк С.М.,

секретаря Юзефович Ю.І.,

з участю представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 03 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю, виселення та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права користування житловими приміщеннями, -

в с т а н о в и л а:

16 вересня 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю, виселення, мотивуючи позовні вимоги тим, що вона відповідно до договору дарування від 31 серпня 2004 року є власником будинку в АДРЕСА_1. Будинок їй подарувала тітка ОСОБА_5, який вона успадкувала після смерті своєї сестри. Після укладення договору дарування ОСОБА_5 проживала в будинку до дня смерті. Право власності вона - позивачка зареєструвала, що стверджено витягом з реєстру прав власності від 29 вересня 2008 року. Реєстрацію проведено на прізвище «ОСОБА_4», яке вона змінила на дошлюбне «ОСОБА_4» після розлучення. Тітка проживала в будинку до 2008 року, а після її смерті вона не може користуватися будинком, оскільки в ньому проживає відповідачка, яка поселилася в будинок самовільно, скориставшись немічним станом тітки ще при її житті, і не бажає добровільно звільнити будинок, всіляко перешкоджає їй в користуванні власністю, не допускає навіть на подвір`я, погрожує. Поселившись в будинок самовільно, ОСОБА_2 вчиняла перешкоди щодо проживання в будинку і попередній власниці - ОСОБА_5, через що остання вимушена була проживати в літній кухні. Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 20 березня 2003 року відповідачку було виселено з будинку та зобов`язано не чинити перешкод в користуванні ним. Зазначене рішення виконувалося виконавчою службою, виконання завершено, однак відповідачка надалі самовільно вселилася в будинок і проживає там по даний час незареєстрована. Оскільки ОСОБА_2 самовільно вселилася в будинок і добровільно звільнити такий не бажає, то вона змушена звернутися за судовим захистом. Просить позов задовольнити.

В листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернулася із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визнання права користування житловими приміщеннями, мотивуючи позовні вимоги тим, що вона з 1973 року проживає в будинку в АДРЕСА_1 як дружина брата ОСОБА_5, яка була власником будинку. Зазначений будинок зводився спільними зусиллями за кошти її чоловіка ОСОБА_6 та ОСОБА_5 В будинку вони проживали разом, вели спільне господарство і вона належала до членів її сім`ї. Після смерті ОСОБА_5 вона залишилася проживати в будинку, тому що між нею та ОСОБА_5 було укладено договір найму. Через непорозуміння між нею і власницею будинку ОСОБА_5 її за рішення Жовківського районного суду у 2003 році було виселено з будинку, а надалі було досягнуто порозуміння і вона знову уклала договір найму з ОСОБА_5 на невизначений строк. Такий договір був оплатним, так як вона оплачувала всі комунальні платежі, про що має квитанції. Договір найму вона виконувала належно, сплачуючи всі платежі. Вважає, що в неї виникли підстави для визнання її права користування приміщеннями в будинку. На підставі договору дарування від 2004 року, власником будинку стала позивачка за первісним позовом. Вважає, що хоча і змінився власник будинку, однак до нового власника перейшли всі права наймодавця. Іншого житла вона немає, будинок її батьків в АДРЕСА_2 зруйновано, а тому її виселення з будинку без надання іншого житла неможливе. Вона є особою похилого віку, хвора, тому зважаючи на такі обставини власник будинку повинна дотримуватися моральних засад суспільства. Просила відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити її зустрічний позов.

Оскаржуваним рішенням виселено ОСОБА_2 з житлового будинку в АДРЕСА_1.

Зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_4 в користуванні власністю, а саме будинковолодінням в АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 243,60 грн. сплачений нею при подачі позовної заяви.

У позовних вимогах ОСОБА_2 про визнання за нею права користування приміщеннями, що знаходяться в будинку АДРЕСА_1 - відмовлено.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, вважає його незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що суд не врахував, що між сторонами виникли та існують до цього часу правовідносини з приводу найму житлового приміщення та помилково визначив, що на них поширюються положення ЦК України, а не ЖК України, які є спеціальними. Також судом не враховано вимоги ст. 9 ЦК України щодо субсидіарного застосування норм ЦК України та безпідставно задовольнив первісний позов. Звертає увагу на те, що після виселення ОСОБА_2 за рішенням Жовківського районного суду від 20 березня 2003 року між нею та власницею спірного будинку було досягнуто порозуміння, внаслідок якого ОСОБА_2 знову поселилась у зазначеному будинку, що свідчить про укладення між нею та власницею будинку нового договору найму житла в усній формі на певних умовах та на невизначений строк. Дана обставина підтверджується копіями квитанцій про оплату всіх комунальних послуг, які здійснювала ОСОБА_2 одноосібно та за власні кошти. Проте суд не взяв до уваги ці докази та показання свідків, які засвідчили, що ОСОБА_2 займалася ремонтами та будівництвом спірного будинку, оплачувала ремонтно-будівельні роботи та будівельні матеріали, провела його газифікацію та електрифікацію. Зазначає, що фактичні відносини, які випливають з договору найму житла жодним чином не створюють перешкод для укладення договору дарування, відтак посилання суду на дану обставину як на підставу для відмови у задоволенні зустрічного позову є необґрунтованим. Стверджує, що позивачкою не представлено суду належних доказів, які б свідчили про систематичність порушень правил співжиття зі сторони ОСОБА_2 Натомість у матеріалах справи наявні докази, які підтверджують, що ОСОБА_2 докладала значних зусиль та понесла значні фінансові витрати для підтримання будинковолодіння у належному стані. Крім цього, суд порушив норми матеріального права, ухваливши виселити ОСОБА_2 та не надавши їй іншого житла для проживання. Просить скасувати рішення Жовківського районного суду Львівської області від 03 червня 2015 року,ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2

ОСОБА_4 будучи належним чином повідомлена, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення їй поштового відправлення (а.с. 177), в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилася, причину своєї неявки суду не повідомила, матеріалів справи достатньо для розгляду справи у її відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 - ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Частиною 1 ст. 292 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» роз'яснено, що, перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права. При перегляді судових рішень необхідно виходити з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 307 ЦПК, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 308-311 ЦПК. При цьому апеляційний суд керується статтею 307 ЦПК (відповідним пунктом) та нормою ЦПК, що визначає підстави перегляду судового рішення в такому разі, і відповідно до неї та наданих суду апеляційної інстанції повноважень формулює резолютивну частину своєї ухвали чи рішення.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Захист цивільних прав це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Частинами першою та другою ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи з вимог ст. ст. 10, 214, 215 ЦПК України, суд повинен сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом, та встановлювати у рішенні обставини справи (в тому числі пропущення позовної давності), характер правовідносин сторін, правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, навести мотиви прийнятого рішення: встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Колегія суддів приходить до переконання, що дане рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

З матеріалів справи вбачається наступне.

З копії договору дарування, укладеного 31.08.2004 року та посвідченого Жовківською державною нотаріальною конторою вбачається, що ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_4 житловий будинок в АДРЕСА_1, який складається з 3-х кімнат житловою площею 65.2 кв.м, коридору, кладової, підсобного приміщення, веранди загальною площею 96.8 кв.м., при будинку є літня кухня- сарай, сарай, споруди.

З копії витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 29.09.2008 року вбачається, що на ім'я ОСОБА_4 в цілому зареєстровано житловий будинок в АДРЕСА_1. Датою прийняття рішення про реєстрацію права власності даного нерухомого майна вказано 29 вересня 2008 року.

З копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1, виданого 13 квітня 2006 року відділом реєстрації актів цивільного стану Жовківського районного управління юстиції Львівської області (актовий запис № 64 зроблений в книзі реєстрації розірвання шлюбів) вбачається, що ОСОБА_4 змінила прізвище на дошлюбне «ОСОБА_4».

З копії рішення по цивільній справі № 2-164/03 Жовківського районного суду від 20.03.2003 року вбачається, що позов ОСОБА_5 задоволено. Виселено ОСОБА_2 з будинку АДРЕСА_1 та зобов'язано її не чинити перешкод ОСОБА_5 у користуванні цим будинком.

Про те, що рішення суду від 20.03.2003 року виконано і ОСОБА_2 виселена з будинку стверджено відміткою судового виконавця про виконання рішення у виконавчому листі від 19.05.2003 року.

З довідки № 692 від 04.07.2014 року, виданої виконкомом Зіболківської сільської ради вбачається, що ОСОБА_2 дійсно проживає в АДРЕСА_1, без реєстрації з 1973 року.

Згідно ст. 319, 321 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право приватної власності є непорушним, ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмеження у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Частиною 4 ст. 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно ст. 158 ЖК України наймач користується жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення.

Особливості правового регулювання найму (оренди) житла визначаються нормами статей 810, 811, 812 ЦК України.

Частиною 1ст. 810 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Відповідно до ч. 1ст. 811 ЦК Українидоговір найму житла укладається у письмовій формі.

За змістом статті 812 ЦК України предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема квартира або її частина, житловий будинок або його частина. Помешкання має бути придатним для постійного проживання у ньому.

Згідност. 814 ЦК України у разі зміни власника житла, переданого у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця.

Відповідно до положень ст. 814 ЦК України, ст. 170 ЖК УРСР при переході права власності на жилий будинок, (частину будинку, квартиру), в якому знаходиться здане в найом жиле приміщення, до іншої особи договір найму зберігає силу до закінчення зазначеного в ньому строку. Якщо договір найму укладено без зазначення строку, новий власник будинку (квартири) вправі вимагати його розірвання у випадках і в порядку, передбачених статтею 168 цього Кодексу.

В той же час в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження укладення сторонами договору найму житла у письмовій формі та сплати коштів за таким.

Сама по собі сплата комунальних платежів, на що як доказ укладення договору найму посилається позивачка за зустрічни позовом, не може свідчити про те, що між сторонами існували відносини із договору найму житлового приміщення, оскільки плата за користування жилим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується останньому і встановлюється за домовленістю сторін, як це визначеност. 162 ЖК України.

Необхідно зазначити, що з представлених квитанцій про оплату комунальних платежів за період з червня 2008 року по 2014 рік їх платником зазначено ОСОБА_5, а не відповідачку ОСОБА_2

Твердження ОСОБА_2 про те, що після її виселення з будинку на підставі рішення Жовківського районного суду Львівської області від 20.03.2003 року, яке набрало законної сили 21 квітня 2003 року, між нею та ОСОБА_5 - попереднім власником будинку було досягнуто порозуміння, внаслідок якого вона - ОСОБА_2 знову поселилась у зазначеному будинку, проте коли саме не зазначає, спростовується Постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 11.09.2007 року, затвердженою начальником Жовківського РВ ГУМВСУ у Львівській області, з якої вбачається, що під час розгляду матеріалів скарги гр. ОСОБА_4, ОСОБА_5 пояснила, що «вона проживає на одному подвір'ї із жінкою (вдовою) свого покійного брата - гр. ОСОБА_2 і своєю рідною сестрою гр. ОСОБА_8 і між гр. ОСОБА_2 та ОСОБА_5, ОСОБА_6 вже тривалий проміжок часу існують неприязні стосунки, причиною яких є розподіл житла і майна».

Проведення ОСОБА_2 ремонтних робіт в даному будинковолодінні, також не є доказом, що між сторонами існували відносини із договору найму, оскільки відсутні будь-які належні докази, що такі проводились за згодою власника чи у відповідності до договору.

З довідки Зіболківської сільської ради Жовківського району Львівської області від 05 грудня 2014 року за № 1324 вбачається, що в період з 1970 року по 2014 рік в будинковолодінні на АДРЕСА_1, ні ОСОБА_2, яка проживає в «одному з господарських приміщень» ні її чоловік - ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, зареєстровані не були.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ст. 109 ЖК України виселення із займаного приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли житлове приміщення, виселяють без надання іншого жилого приміщення.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновками районного суду, що відповідачка за первісним позовом самоправно поселилася в спірний будинок, не є власником будинку, не була членом сім'ї попереднього власника ОСОБА_5 та позивачки ОСОБА_4, знала про укладення договору дарування 31.08.2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідченого Жовківською державною нотаріальною конторою, ніколи не була зареєстрованою в даному будинку та не довела існування відносин із договору найму спірного житлового приміщення з попереднім власником будинку.

За наведених вище обставин, колегія суддів приходить до переконання, що районний суд вірно застосував правові норми та ухвалив правильне по суті і справедливе рішення, дійшовши його на основі повно з'ясованих обставин, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, були належним чином досліджені судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідачки за первісним позовом з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою.

Належних та допустимих доказів для спростування рішення суду першої інстанції, передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, які б мали доказове значення та заслуговували на увагу, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, апелянтом не представлено.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Рішення відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги, матеріали справи, зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішення, тому підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 305 ч. 2, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 314 ч. 1 п. 1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 03 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Монастирецький Д.І.

Судді: Кабаль І.І.

Копняк С.М.