Ухвала суду № 51481424, 02.09.2013, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа № 442/5411/13-ц

Провадження № 4-с/442/31/2013

У Х В А Л А

Іменем України

02 вересня 2013 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Івасівки А.П.

при секретарі - Грабар Л.І,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дрогобич цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції ОСОБА_2, за участю зацікавлених осіб директора Лішняської середньої загальноосвітньої школи Дрогобицького району ОСОБА_3, відділу освіти Дрогобицької районної державної адміністрації на постанову щодо відмови у відкритті виконавчого провадження, -

ВСТАНОВИВ:

12.08.2013 року скаржник ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, якою просить визнати неправомірними дії державного виконавця Паращак М.Т. щодо відмови у відкритті виконавчих проваджень на підставі виконавчих листів №2-2770/11, виданих 28.01.2013 року Дрогобицьким міськрайонним судом, зобовязавши його відкрити виконавчі провадження за такими виконавчими листами. В обґрунтування наведеного покликається на те, що на виконанні у відділі ДВС Дрогобицького МУЮ перебували виконавчі провадження з приводу виконання виконавчих листів від 28.01.2013 року №2-2770/2011 р., виданих Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області. Однак, так як, директор Лішнянської СЗОШ Дрогобицького району ОСОБА_3 пообіцяв добровільно виконати рішення суду, 21.03.2013 року та 25.03.2013 року вона написала заяви до відділу ДВС про повернення виконавчих листів і 26.03.2013 року їй були надіслані постанови про повернення виконавчого документу та три виконавчі листи. Після цього, директор Лішнянської ЗОШ відмовився виконувати рішення суду у добровільному порядку, тому вона 12.07.2013 року була змушена повторно предявити виконавчі листи до примусового виконання, однак 30.07.2013 року отримала три постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі п.7 ч.1 ст. 26 ЗУ «Про виконавче провадження». Однак вважає таку відмову неправомірною, так як п. 5 ст. 47 вказаного закону повернення виконавчого документу з підстав передбачених цією статтею не позбавляє права його повторного предявлення до виконання протягом строків.

В судовому засіданні скаржниця та її представник ОСОБА_4 вимоги скарги підтримали та дали пояснення, які по суті та змісту відповідають зазначеним доводам. Додатково вказали, що державний виконавець проігнорував чітко вказані норми закону.

Держані виконавці ОСОБА_5 та ОСОБА_2 заперечили проти задововолення скарги з тих підстав, що оскаржувані постанови винесені правомірно.

Зацікавлена особа ОСОБА_3 вказав, що щодо добровільного виконання рішення суду у них була домовленість про те, що заявниця відмовляється від своїх вимог, натомість він приймає на роботу її дочку, що ним було виконано. У задоволені скарги просив відмовити.

Представник відділу освіти Дрогобицької районної державної адміністрації ОСОБА_6 у задоволені скарги просив відмовити.

Вислухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

21 лютого 2012 року Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області видані три виконавчі листи № 2-2770/11 ( 2/1306/248/2012 р) про визнання наказу №81 від 01.09.2011 року директора Лішнянської середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Дрогобицького району ОСОБА_3 в частині закріплення за ОСОБА_1 педагогічного навантаження в кількості 12 годин неправомірним, зобовязати директора збільшити ОСОБА_1 педагогічне навантаження в кількості 6 годин та в звязку з цим встановити їй педагогічне навантаження 18 годин на тиждень; зобовязати його та відділ освіти Дрогобицької районної державної адміністрації внести зміни до тарифікаційного списку станом на 05.09.2011 року, встановивши ОСОБА_1 педагогічне навантаження в кількості 18 годин на тиждень стягнути з відділу освіти Дрогобицької районної державної адміністрації в користь ОСОБА_1 різницю в заробітній платі в період 01.09.2011 року по 21.02.2012 року, виходячи із різниці між середньомісячною заробітною платою, яку вона отримувала до зменшення педагогічного навантаження з заробітною платою на даний час в розмірі 1227,46 грн., по яким 26.03.2013 року старшим державним виконавцем Паращак Маряном Тарасовичем були відкриті виконавчі провадження ВП №36987433, ВП №36987679 та ВП №36986748 (а.с.2,4).

26.03.2013 року були винесені постанови ВП №36986748, ВП №36987679 та ВП №36987433 про повернення вказаних виконавчих документів стягувачеві на підставі п.1 ч.1 ст. 47, ст. 50 Закону України « Про виконавче провадження», а 16.07.2013 року було винесено постанови ВП №38873173, ВП №38883102 та ВП №38890385 про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі п. 7 ст. 26 ЗУ « Про виконавче провадження».

Оскаржувані постанови ОСОБА_1 отримала 30.07.2013 року, з чим погодився державний виконавець, до суду звернулася 12.08.2013 р., а отже згідно вимог ч.1 ст.385 ЦПК України строк для звернення до суду із скаргою нею не пропущений.

Приписи ст.47 Закону є спеціальними по відношенню до положень ст.26 Закону стосовно можливості відкриття виконавчого провадження за повторним пред'явленням виконавчого документу до виконання.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.47 Закону передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо є письмова заява стягувача.

В той же час, положеннями п.5 ст.47 цього Закону визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.22 Закону виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Положеннями п.1 ч.1 ст.23 Закону передбачено, що строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред'явленням виконавчого документа до виконання.

Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Отже, наведений у статті 47 Закону припис не містить обмежень для повторного пред'явлення виконавчого документу до виконання.

Таким чином, заявниця не пропустила строку щодо можливості повторного звернення зазначеного виконавчого документу до виконання.

Відмовляючи у повторному відкритті виконавчого провадження за вказаним виконавчим документом, державним виконавцем фактично було закінчено виконавче провадження, що підтвердив державний виконавець.

Положення п.7 ч.1 ст.26 Закону кореспондується з положеннями п. 1 ч.1 ст.49 Закону, якою встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду.

Отже, системний аналіз положень статей 26, 49 Закону України "Про виконавче провадження" свідчить про те. що підставою для закінчення виконавчого провадження є саме заява стягувача про відмову від примусового виконання рішення суду, яка має бути визнана судом і яка, відповідно, виключає можливість повторного пред'явлення виконавчого документу до виконання, оскільки за приписами ч.1 ст.50 Закону завершене виконавче провадження з наведених підстав не може бути розпочате знову.

У зв'язку із вищевикладеним, суд приходить до висновку, що оскільки повернення виконавчих листів №2-2770/11 ( 2/1306/248/2012 р) за заявою стягувача не позбавляє її права повторно звернутися до державної виконавчої служби щодо пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання, з метою примусового виконання рішення суду, а тому суд вважає, що застосування державним виконавцем положення п.7 ч.1 ст.26 закону України «Про виконавче провадження» неправомірне, оскільки ст.47 цього ж Закону передбачає спеціальну норму для підстав визначених відповідною статтею, а відтак дії державного виконавця є неправомірними, а винесені постанови за їх результатом необґрунтовані, а тому дії державного виконавця по їх винесенню необхідно визнати незаконними, а постанови скасувати.

Поряд з цим, за змістом ч.2 ст. 387 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи, тому слід зобов'язати державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції вчинити дії, спрямовані на виконання спірних виконавчих листів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212-215, 387 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

Скаргу ОСОБА_1 задоволити.

Визнати дії старшого виконавця відділу Державної виконавчої служби Дрогобицького управління юстиції ОСОБА_2 при винесені постанов про відмову у відкритті виконавчих проваджень ВП №38883102, ВП №38873173, №38890385 від 16.07.2013 р. неправомірними та скасувати такі постанови.

Зобов'язати державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції вчинити дії, спрямовані на виконання трьох виконавчих листів №2-2770/11 ( 2/1306/248/2012) від 21.02.2012 року, виданих Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Львівської області через Дрогобицький міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги на ухвалу суду протягом пяти днів з дня її проголошення, а особами, які не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення з дня отримання такого.

Суддя: А.П. Івасівка