Ухвала суду № 51468989, 23.09.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/960/2015(м)

264/1529/15-ц

Головуючий у 1 інстанції Іванченко А.М.

Категорія 53 Доповідач Баркова Л.Л.

У Х В А Л А

Іменем України

23 вересня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі :

Головуючого - Баркової Л.Л.

суддів - Биліни Т.І., Сороки Г.П.

при секретарі - Зал Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» про внесення зміни формулювання причини звільнення у трудову книжку, стягнення заборгованої заробітної плати, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди

за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 червня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

Заочним рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 червня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ "Азовелектросталь" задоволено частково. Визнано формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з ПрАТ "Азовелектросталь" на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням таким, що не відповідає чинному законодавству. Зобов'язано ПрАТ "Азовелектросталь" змінити формулювання причини звільнення, а саме звільнити ОСОБА_1 на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю та внести відповідні зміни в запис про звільнення до трудової книжки. Стягнуто з ПрАТ «Азовелектросталь» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 17891,27 грн., вихідну допомогу у розмірі 23400 грн., середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати в сумі 31200 грн., моральну шкоду в розмірі 300,00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПрАТ «Азовелектросталь» на користь держави судовий збір у розмірі 243,60 грн.

В апеляційній скарзі представник ПрАТ «Азовелектросталь» Майська А.В., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить судове рішення скасувати, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу у відсутності позивача ОСОБА_1 та представника Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь», які належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду справи, про що свідчать поштові повідомлення та повідомлення за телефонограмами про отримання виклику до суду, а також доповідна судового розпорядника. (а.с. 70,71,72,73).

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_3, який просив про відхилення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За положеннями ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно встановив обставини справи, правовідносини що виникли між сторонами та закон, що їх регулює і дійшов висновку про те, що з боку роботодавця мало місце порушення трудового договору, пов'язаного з несплатою працівникові заробітної плати, що заява позивача є підставою для звільнення його з роботи за п.3 ст. 38 КЗпП України та стягнення з відповідача заборгованого середнього заробітку, вихідної допомоги в розмірі трьохмісячного окладу, середнього заробітку за весь час затримки та моральної шкоди, однак в меншому, ніж визначено позивачем, розмірі.

Не погодитися з таким висновком суду не можна, оскільки він відповідає встановленим обставинам справи та положенням матеріального і процесуального закону.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно із ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За положеннями ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору, (ст. 38,39), працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У відповідності до ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

У відповідності з положеннями ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом встановлено, що 12.06.2008 року позивача було прийнято на роботу до ЗАТ «Азовелектросталь», що підтверджується записами у трудовій книжці (а.с. 10).

Відповідно до довідок №735 і №736 від 01.04.2015 року, виданих ПрАТ "Азовелектросталь", позивачеві за період серпня 2014 року - лютого 2015 року не сплачено заробітну плату в розмірі 17891,27 грн. Виходячи із середньомісячної заробітної плати (окладу 7800 грн.), середньоденна заробітна плата позивача складала за останні 2 місяця перед звільненням - 390 грн. (а.с.23,24)

03.02.2015 року, ОСОБА_1 звернувся до відповідача з письмовою заявою про звільнення з роботи у зв'язку з невиплатою відповідачем заборгованої заробітної плати з серпня 2014 року на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України. Його заява надійшла до відповідача та була зареєстрована за вхідним номером 301/165 12.02.2015 року . До суду ОСОБА_1, звернувся 16.03.2015 року.(а.с.2-4, 26).

За наказом ПрАТ "Азовелектросталь" від 17.02.2015 року №54-к ОСОБА_1 звільнено з роботи за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. Про це зроблено запис і в трудовій книжці. (а.с.8-11,25)

Відповідно до п. 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 року N 58, записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону, а при розірванні трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавство пов'язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що оскільки відповідач при звільненні позивача неправильно зазначив в наказі про причину його звільнення, то він зобов'язаний внести зміни у трудову книжку.

У зв»язку з наявністю правових підстав суд також обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача вихідну допомогу згідно вимог ст.44 КЗпП України у розмірі тримісячного середнього заробітку, а також з урахуванням доведеності порушення відповідачем трудових прав позивача у зв»зку з несплатою заробітної плати, враховуючи тривалий період цієї несплати, що привело до істотності змін у його житті, моральних страждань та зусиль, вжитих для організації свого життя позивача у відшкодування моральної шкоди стягнув на його користь 300 грн., що відповідає його моральним стражданням.

Рішення суду в частині визначення розміру заборгованості невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки, вихідної допомоги та дати звільнення з роботи сторонами у справі не оскаржується.

Доводи апеляційної скарги, щодо неналежної правової оцінки наданим позивачем доказам та наявності підстав для скасування судового рішення, є непереконливими, спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що, ухвалюючи рішення, суд, відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, надав оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, їх достатності, взаємному зв'язку доказів у їх сукупності, а також навів мотиви, з яких він дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Оскаржуване судове рішення відповідає положенням матеріального і процесуального закону, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги не має.

Керуючись ст. ст. 307,308,313,315 ЦПК України , колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» - відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 03 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: