Рішення № 51463374, 19.07.2012, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 213/743/2012 Провадження № 22-ц/0290/2119/2012Головуючий в суді першої інстанції:ОСОБА_1Категорія: 32 Доповідач: Денишенко Т. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2012 м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючої судді Денишенко Т.О.,

суддів Стадника І.М., Панасюка О.С.,

при секретарі Сніжко О.А.,

за участю позивача, апелянта ОСОБА_2, відповідачки ОСОБА_3, роз -глянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці, в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про

відшкодування матеріальної і моральної шкоди,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 05 червня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А:

20 квітня 2012 року ОСОБА_2 звернувся в Липовецький районний суд Вінницької області з позовом в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди. Зазначав, що 07 листопада 2011 року малолітній син відповідачки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, наніс його синові тілесні ушкодження у вигляді забійної рани тім'яної області голови. Постановою Липовецького районного суду Вінницької області від 21 листопада 2011 року ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 184 КУпАП ( невиконання обов'язків щодо виховання дитини ) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що становить 17,00 гривень (а. с. 4). Спричиненими протиправними діями відносно сина позивача, його дитині завдано моральної шкоди, яку ОСОБА_2 оцінив відповідно у 3 тисячі та 2 тисячі гривень. На лікування дитини позивач витратив 111,61 гривень. Понесені втрати позивач просив відшкодувати з винної особи ОСОБА_3 ( а. с. 1 ).

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 05 червня 2012 року у позові ОСОБА_2 відмовлено ( а. с. 35-38 ).

Не погоджуючись з таким рішенням у справі, ОСОБА_2 оскаржує його в апеляційному порядку, просить дане рішення скасувати, ухваливши нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи ( а. с. 40 ).

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення і заперечення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, наявні в ній, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, прийшла до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення - скасуванню.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Умовами обгрунтованості є повне і всебічне зясування обставин, що мають значення для справи, доведеність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність висновків суду обставинам справи.

Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.

Судом встановлено, що 07 листопада 2011 року малолітній син відповідачки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, під час перерви після третього уроку на території Турбівської ОСОБА_6 ступенів наніс малолітньому синові позивача ОСОБА_2 Максимові, ІНФОРМАЦІЯ_1, тілесні ушкодження у вигляді забійної рани тім'яної області голови. Згідно акта судово-медичного дослідження ( обстеження ) ОСОБА_4 від 07 листопада 2011 року № 53 ( а. с. 29 ) при судовому обстеженні дитини виявлено тілесне ушкодження у вигляді забійної рани в правій тім'яній ділянці, що утворилася від дії тупого твердого предмета, не виключено 07 листопада 2011 року, відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. Постановою Липовецького районного суду Вінницької області від 21 листопада 2011 року ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 184 КУпАП ( невиконання обов'язків щодо виховання дитини ) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що становить 17,00 гривень.

Доказами, наявними в матеріалах справи, доводиться, що позивачем на лікування дитини у зв'язку з придбанням ліків, лікарських засобів, витрачено 111,61 гривень, що становлять реальну матеріальну шкоду, яка, безспірно, підлягає відшкодуванню з винної особи ( а. с. 5, 6, 30, 31 ).

Відмовляючи у позові в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 є неналежним відповідачем у справі, оскільки відповідно норм ч. 2 ст. 1178 ЦК України, якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу чи іншого закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов'язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

З таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна, він не відповідає фактичним обставинам справи, є помилковим, таким, що грунтується на неправильно витлумачених і застосованих нормах матеріального права.

Частиною четвертою ст. 1178 ЦК України, на яку обгрунтовано посилається апелянт у своїй скарзі, встановлено, що якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків, так і з вини закладів або особи, що зобов'язані здійснювати нагляд за нею, батьки, такі заклади та особа зобов'язані відшкодувати шкоду у частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду.

ОСОБА_2 у своїй скарзі обгрунтовано зазначає, що у відповідності зі ст. 11 ЦПК України як позивач він вправі розпоряджатися своїми правами на власний розсуд і саме йому належить право з прийняття рішення про звернення до суду з метою захисту порушеного права з визначенням конкретного відповідача. Він визначив відповідачем лише ОСОБА_3 з огляду на її винність у спричиненні шкоди її малолітнім сином і в залежності від ступеня її вини вона повинна відшкодувани спричинену шкоду у відповідній частці.

Колегія суддів приходить до висновку, що на користь ОСОБА_7 підлягає стягненню матеріальна шкода у повному розмірі - 111,61 гривень, а також підлягає частковому задоволенню позов про відшкодування моральної шкоди, яка, безперечно, завдана позивачу та його дитині у зв'язку з пережитою неприємністю, перенесеними дитиною медичним втручанням і біллю, спричиненим стресом як батькові, так і хлопчикові, відчуттям незахищеності дитини.

Статтею 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній особі, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини.

Вина ОСОБА_3 у спричиненні шкоди позивачу та його синові є доведеною.

Частково задовольняючи позов про відшкодування моральної шкоди, виз-начаючи у частці її розмір відносно ОСОБА_3, колегія суддів враховує ступінь ушкодження здоров'я потерпілого ОСОБА_8, глибину моральних страждань позивача та його сина, що, звичайно, призвели до певних порушень звичних життєвих стосунків у їхньому побуті ( медичним освідуванням визначено, що спричинені тілесні ушкодження потягли короткочасний розлад здоров'я хлопчика ). Колегією суддів у цій частині вимог застосовуються принципи достатності, розумності та справедливості.

Ухвалюючи нове рішення у справі, на виконання положень ст. 88 ЦПК України, апеляційний суд повинен вирішити питання розподілу судових витрат. У даній справі на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_3 підлягають стягненню судові витрати з оплати судового збору, понесені ним при зверненні до суду.

Керуючись ст.ст. 23, 1167, 1178 ЦК України, ст.ст. 88, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія cуддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 05 червня 2012 року скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 у відшкодування завданої матеріальної шкоди 111,61 гривень, моральної шкоди 2000,00 гривень, 216,00 гривень витрат по сплаті судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча:

Судді: