Ухвала суду № 51453053, 28.09.2015, Апеляційний суд Рівненської області

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2015 р. м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Собіна І.М., Боймиструк С.В.

секретар судового засідання: Пиляй І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" на рішення Рівненського міського суду від 15 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Рівненського міського суду від 15 червня 2015 року зазначений позов задоволено: стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" або банк) на користь позивача депозитні кошти в сумі 115 088, 37 гривень.

Стягнуто з ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" 1 150, 88 гривень судового збору.

У поданій на рішення апеляційній скарзі представник банку покликався на порушення норм процесуального права.

Обґрунтовуючи її, зазначав, що суд повинен був ухвалити заочне рішення у справі, оскільки розгляд відбувся за відсутності представника відповідача. Суд належним чином не дослідив всі докази, які мають значення для справи, а надані позивачем розрахунки є сумнівними щодо їх правильності.

Відповідач не відмовляється від своїх зобов'язань за договором, однак в силу зовнішніх фінансово-економічних факторів, незалежних від нього, був позбавлений можливості їх виконати на вимогу позивача.

Також судом не враховано ряд соціально-політичних аспектів, наявних у даний час в державі, які фактично унеможливлюють видачу клієнтам банку депозитних вкладів.

З цих підстав просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у позові відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи відповідача, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції правильно виходив з їх доведеності і обґрунтованості, оскільки на вимогу позивача кошти за банківським вкладом відповідачем повернуто не було, що суперечить положенням закону.

Матеріалами справи встановлено, що 1 липня 2014 року між ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" в особі відділення № 51 та ОСОБА_1 укладено договір -заяву № 300131/78739/7-14 про банківський строковий вклад (депозит) "Нові гроші" в національній валюті строком на 7 місяців.

За умовами договору-заяви позивач уклав кошти в розмірі 6 800 гривень на строк з 1 липня 2014 року по 1 лютого 2015 року, за користування якими банк нараховував та зобов'язався сплатити вкладникові проценти за ставкою 21, 50% річних (а.с.2).

Відповідно до п.4 договору-заяви ОСОБА_1 поповнював вклад протягом строку його дії і станом на 26 лютого 2015 року залишок на його рахунку становив 415 088, 37 гривень, який позивач просив повернути на підставі письмової заяви від 18 травня 2015 року (а.с. 13). У задоволенні вимоги банком відмовлено (а.с. 14).

27 лютого 2015 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір відступлення вимоги (цесії), за умовами якого цесіонарій набув право вимагати від боржника належного виконання зобов'язання, а саме: перерахування та сплати депозитних коштів у сумі 150 000 гривень за договором-заявою № 300131/78739/7-14 про банківський вклад (депозит) "Нові гроші" від 1 липня 2014 року (а.с.4).

Такий самий договір 27 лютого 2015 року було укладено позивачем і з ОСОБА_3 (а.с. 5).

З урахуванням договорів відступлення вимоги заборгованість відповідача щодо повернення вкладникові банківського вкладу становить суму в 115 088, 37 гривень (415 088, 37 гривень - (150 000 гривень + 150 000 гривень) = 115 088, 37 гривень).

Повно і правильно з'ясувавши обставини справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності та застосувавши норми матеріального права, які підлягали застосуванню при вирішенні спірних правовідносин, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги, стягнувши із банку на користь ОСОБА_1 зазначену суму.

Згідно зі ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ч. 1 ст. 1058 ЦК України).

Правилами ст. 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачено, що вкладом (депозитом) є кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1060 ЦК України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Згідно з ч.ч.1-3 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд0

Стаття 1074 ЦК України забороняє можливість обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, будь-яких обмежень прав позивача щодо розпоряджання грошовими коштами положеннями договору банківського вкладу не передбачено. Не надано відповідачем і доказів про існування обмежень, визначених нормами ст. 1074 ЦК України, а судом їх не було здобуто.

У пункті 3.3 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, що затверджене постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року №516 з наступними змінами, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2003 року за №1256/8577, вказано про повернення банками вкладів та сплату нарахованих процентів у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком. За договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.

Норми ч. 1 ст. 3 ЦПК України передбачають право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням викладеного судом першої інстанції обґрунтовано встановлено факт порушення суб'єктивного цивільного права ОСОБА_1, а також необхідність його судового захисту у спосіб стягнення з банку на користь вкладника суми банківського вкладу, внесеного позивачем, з нарахованими відсотками.

Не можна погодитися з доводами апеляційної скарги про необхідність ухвалення судом оскаржуваного рішення в заочному провадженні через відсутність відповідача у судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки про існування таких фактів порушень процесуального закону позивачем наведено не було, а апеляційним судом їх не було встановлено, тому ухвалення рішення в загальному порядку не потягло помилкового вирішення цивільно-правового спору.

Доводи автора скарги про хибну оцінку доказів у справі є необґрунтованими, як не заслуговують на увагу й інші доводи - про помилковість розрахунків спірних коштів.

Так, згідно зі ст.ст. 10 і 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Норми ч.ч. 1 і 2 ст. 614 ЦК України передбачають покладення відповідальності на особу, яка порушила зобов'язання, за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

З огляду на викладене банк жодним чином не спростував вимог позивача, в т.ч. і щодо правильності розрахунків, не заперечив проти них належним чином і не довів відсутності своєї вини у невиконанні зобов'язання.

Колегія суддів не може погодитися і з покликаннями ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" на фінансово-економічні фактори та соціально-політичне становище у державі, що унеможливлюють належне виконання договірних зобов'язань.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Тому наведені ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" обставини як підстава для недодержання спірних прав і обов'язків не звільняють банк від виконання цивільно-правового зобов'язання і спростовуються правильністю висновків суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України ухвалення судом першої інстанції рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права є підставою для залишення його апеляційним судом без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" відхилити, а рішення Рівненського міського суду від 15 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: