Рішення № 51452981, 28.09.2015, Апеляційний суд Рівненської області

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2015 р. м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Собіна І.М., Оніпко О.В.

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

за участі: ОСОБА_1 і представника позивача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення Костопільського районного суду від 3 грудня 2014 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Костопільського районного суду від 3 грудня 2014 року відмовлено в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк" або банк) до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за пропуском позовної давності.

У поданій на рішення суду апеляційній скарзі ПАТ КБ "Приватбанк" покликається на порушення судом норм матеріального і процесуального права, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Обґрунтовуючи її, зазначав, що підписавши заяву, ОСОБА_1 засвідчив свою згоду на те, що ця заява разом з Умовами надання банківських послуг та Тарифами банку в цілому складають укладений між сторонами договір банківських послуг. Надана відповідачу платіжна картка є лише спеціальним засобом для отримання та перерахування коштів і припинення строку її дії не припиняє строку дії самого кредитного договору.

Вважав, що за положеннями п.9.12 Умов та правил надання банківських послуг сторони домовились про дію договору впродовж 12 місяців з моменту підписання і автоматично пролонговується на такий самий строк, якщо жодна зі сторін не заявила про його припинення. А тому позовна давність банком не пропущена, оскільки укладений між сторонами договір діє і на даний час.

На його думку, винесення 1 серпня 2008 року судового наказу, виконання якого не здійснено, не припиняє зобов'язальних правовідносин між сторонами. Цей судовий наказ відповідач не оскаржував, а в червні 2012 року сплатив частину заборгованості, чим перервав позовну давність.

Просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 6 березня 2015 року апеляційну скаргу банку відхилено, а рішення Костопільського районного суду від 3 грудня 2014 року залишено без змін.

2 вересня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ своєю ухвалою касаційну скаргу ПАТ КБ "Приватбанк" задовольнив частково: рішення апеляційного суду від 6 березня 2015 року скасував, а справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і які з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи позивача, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову банку про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції, урахувавши наявність клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності, виходив з підстав пропуску позивачем цього матеріально-правового строку.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Матеріалами справи встановлено, що 25 грудня 2006 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" (після зміни найменування - ПАТ КБ "Приватбанк") та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н про надання кредиту у розмірі 8 400 гривень, зі сплатою за користування кредитом 36,00 відсотків річних на суму залишку заборгованості за кредитом, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Судовим наказом Костопільського районного суду від 1 серпня 2008 року з ОСОБА_1 достроково стягнуто заборгованість на користь банку в сумі 6 418, 35 гривень, тобто всю суму існуючої заборгованості, в т.ч. і тіло кредиту (а.с.30).

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Костопільського районного управління юстиції від 10.02.2012 року закрито виконавче провадження по виконанню судового наказу через повну сплату заборгованості боржником - 7 120 гривень (а.с.31).

Оскільки позичальник не виконував належним чином взяті на себе зобов'язання, а заборгованість за судовим наказом погашена несвоєчасно, тому банк вважав, що утворилася заборгованість у розмірі 15 045 гривень, яка складається із заборгованості за кредитом (тіло кредиту) - 4 954, 49 гривень; заборгованості за процентами за користування кредитом - 7 956, 63 гривень; заборгованості за комісією за користування кредитом - 941, 26 гривень; штрафи - 500 гривень (фіксована частина) і 692, 62 гривень (процентна складова).

У зв'язку з цим банк у травні 2014 року звернувся з позовом до суду, вимагаючи стягнути з позичальника на його користь зазначену суму боргу.

Повно і правильно з'ясувавши обставини справи, суд першої інстанції застосував при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які не підлягали застосуванню, та не застосував ті, які підлягали застосуванню.

Колегія суддів ураховує, що 1 серпня 2008 року видано судовий наказ про дострокове стягнення всієї кредитної заборгованості. 10 лютого 2012 року з боржника стягнуто всю суму заборгованості за кредитним договором, в зв'язку із чим закінчено виконавче провадження.

Тобто при зверненні позивача до суду з вимогою про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості предметом позову фактично частково виступають кошти за кредитним договором від 25 грудня 2006 року, які вже сплачені позичальником.

Оскільки судовий наказ про дострокове стягнення заборгованості є виконаним, а заборгованість сплачено, тому нарахування комісійних і неустойки поза строком дії кредитного договору законом не передбачено, а відтак позов про це не ґрунтується на фактах порушення особистого цивільного права позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Норми ст. 599 ЦК України передбачають виконання зобов'язання, проведеного належним чином, як підставу для його припинення.

Тому в частині вимог про стягнення 4 954, 49 гривень заборгованості за кредитом (тілом кредиту), 941, 26 гривень заборгованості за комісією за користування кредитом, 500 гривень (фіксована частина) штрафу і 692, 62 гривень (процентна складова) штрафу банкові слід відмовити за необґрунтованістю.

Щодо стягнення 7 956, 63 гривень заборгованості за процентами за користування кредитом, то позов у цій частині підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 ст. 3 ЦПК України передбачає право кожної особи звернутися в порядку, встановленому цим Кодексом, за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З роз'яснень, даних пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у абз. першому-другому п. 17 своєї постанови від 30.03.2012 року №5 "Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", вбачається, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст.ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

За таких обставин спірну суму процентів за користування кредитом слід стягнути з позичальника на користь кредитора.

Доказів, які спростовували б або вказували б про наявність іншого - меншого розміру заборгованості за процентами, ОСОБА_1 не надав, а судом їх здобуто не було.

Як убачається, суд першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин уваги на викладені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним.

За викладених обставин заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для відмови у позові за спливом позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду із вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність застосовується до обґрунтованого позову. Тобто правила про позовну давність повинні застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. Тому в разі відсутності такого права або коли воно ніким не порушене, позов не підлягає задоволенню не з причин пропуску позовної давності, а по суті заявленої вимоги.

Не можна погодитися і з посиланнями банку про сплату відповідачем у лютому 2012 року лише частини заборгованості, оскільки такі висновки спростовуються фактом припинення зобов'язання взагалі, а не частково.

Згідно з ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанцій при новому розгляді справи.

Неправильне застосування норм матеріального права відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є мотивом для скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового - про часткову відмову в позові за безпідставністю та про часткове задоволення позову.

На підставі ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 256, ст. 599 ЦК України, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" задовольнити частково.

Рішення Костопільського районного суду від 3 грудня 2014 року скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (код ЄДРПОУ: 14360570; рах. № 29092829003111; МФО: №305299) 7 956 (сім тисяч дев'ятсот п'ятдесят шість) гривень 63 копійки заборгованості за процентами за користування кредитом.

Публічному акціонерному товариству комерційному банку "Приватбанк" відмовити у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення 4 954, 49 гривень заборгованості за кредитом (тілом кредиту), 941, 26 гривень заборгованості за комісією за користування кредитом, 500 гривень (фіксована частина) штрафу і 692, 62 гривень (процентна складова) штрафу.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: