Вирок № 51448324, 08.04.2015, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Кримінальне провадження № 1-кп/428/208/2015

Справа № 428/5213/14-к

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2015 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:

головуючого суддіОлійник В.М.,

при секретарі Адрусишин Н.Т., Гетьманцевої Ю.Ю.,

за участю прокурораГринюк А.В.,

потерпілогоОСОБА_3представника потерпілогоОСОБА_8.,

обвинуваченогоОСОБА_1.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Сєвєродонецьку матеріали кримінального провадження відносно:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Березники Пермської області Російської Федерації, єврея, громадянина України, не одруженого, пенсіонера, маючого вищу освіту, зареєстрованого та мешкаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого, за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

20.07.2013 року приблизно о 08 год. 15 хв. у світлий час доби, за відсутності атмосферних опадів, ОСОБА_2, керуючи на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5, посвідчення водія серії НОМЕР_6, мопедом «МОКІК», реєстраційний номер НОМЕР_7, рухався по внутрішньо-садівничій дорозі садівництва «Будівельник» м.Сєвєродонецька» та під'їжджав до закруглення дороги ліворуч (відносно його напрямку руху), оглядовість якої була обмежена дерев'яним парканом ліворуч.

В цей же час, ОСОБА_1 керуючи на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_8 посвідчення водія серії НОМЕР_9, автомобілем «ВАЗ 2107», реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по внутрішньо-садівничій дорозі садівництва «Будівельник» м.Сєвєродонецька» та під'їжджав до закруглення дороги праворуч, оглядовість якої була обмежена дерев'яним парканом праворуч.

Далі, ОСОБА_1 діючи всупереч технічним вимогам пункту 10.11 Правил дорожнього руху України, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не надав дорогу транспортному засобу, що наближався з правого боку, та став під'їжджати до закруглення дороги праворуч. Після чого, ОСОБА_2, побачивши маневр автомобіля «ВАЗ 2107», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_1, та те, що даний автомобіль наближається до його траєкторії руху, вивернув кермо праворуч для уникнення зіткнення, однак, зіткненню не вдалося запобігти та автомобіль «ВАЗ 2107», реєстраційний номер НОМЕР_1, передньою лівою частиною контактував з лівою частиною кузову мопеда «МОКІК», реєстраційний номер НОМЕР_7.

Згідно висновку автотехнічної експертизи № 220/269/6 від 21.08.2014р в дорожній ситуації, що розглядається, водію мопеда «МОКІК» із заданого моменту виникнення небезпеки слід було керуватися технічними вимогами пункту 12.3 Правил дорожнього руху України. В дорожній ситуації, що розглядається, водію автомобіля «ВАЗ 2107» слід було керуватися технічними вимогами пункту 10.11 Правил дорожнього руху України. В дорожній ситуації, що розглядається, наявність у водія автомобіля «ВАЗ 2107» технічної можливості запобігти зіткненню визначається відповідністю його дій технічним вимогам пункту 10.11 Правил дорожнього руху України, для чого не було перешкод технічного характеру. Питання про наявність у водія мопеда МОКІК» технічної можливості запобігти зіткненню не має сенсу, оскільки навіть повна зупинка мопеда «МОКІК» у відповідності з технічними вимогами пункту 12.3 Правил дорожнього руху України, не виключала б можливості контакту з рухомим без гальмування автомобілем «ВАЗ 2107» по траєкторії назустріч. З технічної точки зору, в діях водія мопеда МОКІК» не відповідностей пунктам Правил дорожнього руху України, що перебувають у причинному зв'язку з ДТП, не встановлено. З технічної точки зору, дії водія автомобіля ВАЗ 2107» не відповідають технічним вимогам пункту 10.11 Правил дорожнього руху України та перебували в причинному зв'язку із створенням аварійної ситуації та ДТП, що настала. З технічної точки зору, траєкторія за якою зближувалися транспортні засоби на момент контакту відбувалася таким чином, що мопед «МОКІК» наближався до автомобіля «ВАЗ 2107» назустріч праворуч.

У результаті ДТП згідно висновку судово-медичної експертизи № 464 від 10.10.2013р. водію мопеда «МОКІК», реєстраційний номер НОМЕР_7, ОСОБА_2 були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді відкритого вивиху лівої гомілки, відриву власної зв'язки надколінка, забійної рани лівої гомілки та лівої стопи, які за ступенем тяжкості кваліфікуються в якості тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров'я. Дані пошкодження утворилися від контакту з тупими твердими предметами.

Також, згідно висновку судово-медичної експертизи № 463 від 10.10.2013р. пасажиру мопеда «МОКІК», реєстраційний номер НОМЕР_7, ОСОБА_3 були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому заднього краю суглобової поверхні великогомілкової кістки лівої гомілки у верхній третині, забійної рани лівої гомілки у верхній третині, забою правої стопи, які за ступенем тяжкості кваліфікуються в якості тілесних ушкоджень середньої тяжкості за ознакою тривалості розладу здоров'я. Дані пошкодження утворилися від контакту з тупими твердими предметами.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні свою провину у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, при обставинах, зазначених в обвинувальному акті, визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненні вказаного злочину. Також зазначив, що він був тверезий, керував автомобілем «ВАЗ 2107», має водійський стаж близько 25 років, їздить дуже обережно. Він пенсіонер, тому повність відшкодувати шкоду, заявлену у позові він не зможе.

Потерпіла ОСОБА_3 в судовому засіданні вказала, що в момент ДТП за участю обвинуваченого вона перебувала в якості пасажира на мопеді «МОКІК», керував мопедом її чоловік, ОСОБА_4. Вона побачила, що з лівої сторони рухається автомобіль. Після зіткнення із вказаним автомобілем обвинувачений підбіг до них та сказав, що не побачив їх і почав надавати їм допомогу. Просила не призначати обвинуваченому покарання, яке пов'язане із позбавленням волі, проте також просила позбавити обвинуваченого права керувати транспортними засобами.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_1 в повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому органом досудового слідства кримінального правопорушення при обставинах, викладених у обвинувальному акті, та беручи до уваги, що прокурор та потерпілі не оспорювали фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності позиції обвинуваченого, роз'яснивши обвинуваченому положення ч.3 ст.349 КПК України про те, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку присутніх в судовому засіданні учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Враховуючи викладене, суд, допитавши ОСОБА_1, потерпілу, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведена повністю.

Дії ОСОБА_1, що виразилися в порушенні Правил безпеки дорожнього руху, а саме п.10.11 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 із змінами та доповненнями, що спричинило потерпілим ОСОБА_2 та ОСОБА_3, згідно висновків судово - медичних експертиз, тілесні ушкодження середньої ступеня тяжкості, вірно кваліфіковані за ч.1 ст.286 КК України.

Обираючи вид та міру покарання, суд у відповідності до ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим діяння, яке за ч.1 ст.286 КК України відноситься до категорії злочинів невеликої тяжкості. Суд також враховує дані про особу ОСОБА_1, який раніше не судимий, має постійне місце проживання і за місцем мешкання позитивно характеризується, є людиною похилого віку і на час вчинення ДТП йому виповнився 71 рік.

Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_1 згідно із ст.66 КК України суд визнає щире каяття обвинуваченого та надання ним допомоги безпосередньо після вчинення ним злочину, що підтверджується показаннями потерпілої. Обставин, що обтяжують покарання, згідно із ст.67 КК України, судом не встановлено.

З урахуванням вищевикладених обставин по справі, майнового стану обвинуваченого, який є пенсіонером, отримує пенсію за віком та немає інших доходів, суд вважає, що необхідним і достатнім покаранням для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів буде покарання у вигляді штрафу в мінімальному розмірі, який передбачено санкцією ч.1 ст.286 КК України.

З урахуванням конкретних обставин справи, обвинувачений ОСОБА_1 скоїв кримінальне правопорушення не перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, діяльність ОСОБА_1, від якої він отримує додатковий дохід, пов'язана з управлінням автомобілем, суд вважає можливим не призначати обвинуваченому додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 прохав суд врахувати те, що він вину визнає, а також застосувати до нього п.«г» ст.1 ЗУ «Про амністію в 2014 році» в редакції від 06.05.2014 року, оскільки він досяг пенсійного віку, що підтверджується копією паспорта НОМЕР_11 та пенсійним посвідченням, серія НОМЕР_10.

У судовому засіданні потерпіла ОСОБА_3 та її представник не заперечували проти звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

У судовому засіданні прокурор Гринюк А.В. підтримала клопотання обвинуваченого про звільнення його від відбування покарання на підставі Закону України «Про амністію у 2014 році» від 06.05.2014 року.

19.04.2014 р. набрав чинності Закон України «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014р. №1185-VII із змінами, внесеними згідно із Законом № 1246-VII від 06.05.2014 року.

Відповідно до пункту «г» ст.1 цього Закону підлягають звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі особи, які засуджені за умисні злочини, що не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, які на день набрання чинності цим Законом досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Обвинувачений ОСОБА_1 вчинив з необережності злочин невеликої тяжкості до набрання чинності Законом України «Про амністію у 2014 році», на момент набрання чинності Законом України «Про амністію у 2014 році» досяг пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є суб'єктом амністії. Тобто, він підпадає під перелік осіб, визначених в пункті «г» ст.1 Закону України «Про амністію у 2014 році». При цьому судом встановлено, що обвинувачений не підпадає під перелік осіб, визначених в ст.8 Закону України «Про амністію у 2014 році» та в ст.4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» від 01.10.1996р. № 392/96-ВР, до яких амністія не застосовується.

Обвинуваченому ОСОБА_1 роз`яснені судом правові наслідки застосування амністії. При цьому останній заявив, що не заперечує проти застосування відносно нього акту амністії та надав згоду на звільнення від покарання згідно з актом амністії у випадку визнання його винним у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення, судом.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про застосування амністії в Україні» від 01.10.1996р. № 392/96-ВР, установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.

За таких обставин суд приходить до висновку про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного за цим вироком покарання на підставі пункту «г» ст.1 Закону України «Про амністію у 2014 році» №1185-VII від 08.04.2014р. із змінами, внесеними згідно із Законом № 1246-VII від 06.05.2014 року та статті 85 КК України.

Цивільний позов, заявлений прокурором прокуратури м.Сєвєродонецька ОСОБА_5 в інтересах Комунальної установи «Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня» до обвинуваченого ОСОБА_1 про відшкодування коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в загальному розмірі 9848 грн. 44 коп., на думку суду підлягає задоволенню з наступних підстав.

Прокурор Гринюк А.В. в судовому засіданні підтримала цивільний позов та просила суд його задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні вищевказаний цивільний позов визнав, проти його задоволення не заперечував.

Потерпіла ОСОБА_3 та її представник в судовому засіданні не заперечували проти задоволення цивільного позову.

Відповідно до ч.1 ст.1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

Згідно із листами головного лікаря Комунальної установи «Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня» № 891 та № 890 від 14.08.2014 року вартість лікування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вказаній установі в період з 20.07.2013 року по 28.08.2013 року склала 4924 грн. 22 коп. на кожну особу.

Таким чином, зважаючи на документальне підтвердження витрат на лікування потерпілих, суд вважає необхідним задовольнити заявлений цивільний позов прокурора прокуратури м.Сєвєродонецька ОСОБА_5 в інтересах Комунальної установи «Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня» та стягнути з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь Комунальної установи «Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня» суму витрат на лікування потерпілого ОСОБА_2 в розмірі 4924 грн. 22 коп. та суму витрат на лікування потерплої ОСОБА_3 у розмірі 4924 грн. 22 коп.

Потерпілими ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було заявлено цивільний позов до ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Потерпіла (цивільний позивач) ОСОБА_3 та її представник в судовому засіданні просили задовольнити цивільний позов в повному обсязі.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні вищевказаний цивільний позов визнав частково, зокрема визнав факт завдання моральної шкоди потерпілим, проте не погодився із сумою, яку потерпілі просять стягнути з нього в якості відшкодування моральної шкоди, а також визнав позовні вимоги щодо стягнення з нього на користь потерпілих сум втраченого ними внаслідок ушкодження здоров'я заробітку (доходу) під час перебування на лікарняному.

Цивільний відповідач ПрАТ «Страхова компанія «Провідна» надав до суду письмові заперечення проти позову, в яких просив позов розглянути без участі представника ПрАТ «Страхова компанія «Провідна» та відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Прокурор Гринюк А.В. в судовому засіданні підтримала цивільний позов частково, зокрема підтримала позовні вимоги щодо стягнення з ПрАТ «Страхова компанія «Провідна» витрат на лікування та придбання медичних препаратів потерпілими, окрім суми благодійного внеску ОСОБА_2 у розмірі 200 грн., щодо стягнення на користь потерпілих сум втраченого ними внаслідок ушкодження здоров'я заробітку (доходу) під час перебування на лікарняному, щодо стягнення з ПрАТ «Страхова компанія «Провідна» сум моральної шкоди у розмірі 5000 гривень на кожного потерпілого та частково щодо стягнення моральної шкоди з обвинуваченого на користь потерпілих.

Вислухавши учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали цивільного позову, заявленого у кримінальному провадженні, суд дійшов наступних висновків з приводу заявленого потерпілими цивільного позову.

Згідно із копією поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/8816923 ОСОБА_1 застрахував свою цивільно-правову відповідальність в якості власника наземного транспортного засобу з 21.11.2012 року по 20.11.2013 року включно, страховиком вказано ПрАТ «СК «Провідна», страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю встановлена в розмірі 100000 грн., за шкоду, заподіяну майну, встановлена в розмірі 50000 грн., в якості забезпеченого транспортного засобу вказано «ВАЗ 2107», номерний знак НОМЕР_1.

Відповідно до пунктів 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», опублікованого 04.08.2012 року, цей Закон набирає чинності через три місяці з дня його опублікування, крім підпунктів 13 - 21 пункту 2 розділу I цього Закону, які набирають чинності через шість місяців з дня опублікування цього Закону. Норми цього Закону не застосовуються до договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладених до набрання чинності цим Законом.

Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню окремі норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV) в редакції, яка була чинною на час укладення 21.11.2012 року ОСОБА_1 договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно із п.22.1 ст.22 Закону № 1961-IV при настанні страхового випадку страховик відповідно до страхових сум відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст.23 Закону № 1961-IV шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого у результаті дорожньо-транспортної пригоди, є шкода (в тому числі моральна шкода), пов'язана: з лікуванням потерпілого; з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; із стійкою втратою працездатності потерпілим; із смертю потерпілого.

Згідно із п.24.1, п.24.3 ст.24 Закону № 1961-IV у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, які пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та купівлею лікарських препаратів. Зазначені витрати мають бути підтверджені документально відповідним медичним закладом.

Документами, доданими до позовної заяви потерпілих, підтверджується понесення потерпілим ОСОБА_2 витрат у зв'язку із лікуванням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в сумі 10119 грн. 73 коп. та підтверджується понесення потерпілою ОСОБА_3 витрат у зв'язку із лікуванням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в сумі 174 грн. 00 коп. Решта частини витрат ОСОБА_2 у зв'язку із лікуванням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди документально не підтверджена, при цьому суми в розмірі 30 грн. та 170 грн., які були сплачені потерпілим в якості благодійних внесків (а.с.54 т.1), не можуть бути відшкодовані в якості необхідних витрат на лікування у зв'язку із їх благодійним характером.

Суд додатково зазначає, що посилання цивільного відповідача ПрАТ «Страхова компанія «Провідна» на необхідність звернення потерпілих із заявою до ПрАТ «Страхова компанія «Провідна» в порядку ст.35 Закону № 1961-IV не є обґрунтованими, адже відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» про стягнення витрат на лікування та придбання медичних засобів і препаратів слід задовольнити частково у розмірі 10119 грн. 73 коп. та 174 грн. 00 коп. відповідно, а в іншій частині вказаних вимог слід відмовити.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» про стягнення доходів, не отриманих в результаті стійкої втрати працездатності (інвалідності) за період з 10.04.2014 року по 01.04.2015 року в сумі 16969 грн. 00 коп., суд зазначає наступне.

Згідно із п.2.1 ст.2 Закону № 1961-IV відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Відповідно до п.26.1, 26.2 ст.26 Закону № 1961-IV у зв'язку із стійкою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються доходи, не отримані потерпілим у результаті стійкої втрати потерпілим працездатності (інвалідності), які не відшкодовуються за рахунок іншого обов'язкового виду страхування. Страхове відшкодування за шкоду, пов'язану із стійкою втратою працездатності, виплачується не рідше одного разу на місяць до відновлення працездатності потерпілого. За умовами договору або за поданням потерпілого до страховика та за погодженням із страховиком страхове відшкодування може бути виплачене у вигляді одноразової компенсації.

Згідно із ч.1 ст.1197 ЦК України розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.

Згідно із копією довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААВ, виданою 12.03.2014 року на підставі акту огляду МСЕК у м.Луганську № 38, ОСОБА_2 присвоєно третю групу інвалідності з 12.03.2014 року до 01.04.2015 року.

З копії наказу в.о.директора філії газопромислового управління «Шебелинкагазвидобування» № 52-ос від 02.04.2014 року не вбачається причин переведення ОСОБА_2 на посаду сторожа, яка є більш низькооплачуваною у порівнянні із посадою, яку він займав до цього. ОСОБА_7 не було надано до суду інших документів, які на його думку підтверджують наявність причинно-наслідкового зв'язку між переведенням його на більш низькооплачувану посаду та ушкодженням здоров'я внаслідок ДТП, а також не було надано доказів, які підтверджують ступінь втрати ним професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності у відповідності до вимог ст.1197 ЦК України.

У зв'язку із викладеним, позовна вимога ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» про стягнення доходів, не отриманих в результаті стійкої втрати працездатності (інвалідності) за період з 10.04.2014 року по 01.04.2015 року в сумі 16969 грн. 00 коп. на думку суду є необґрунтованою і у її задоволенні належить відмовити.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення втраченого під час перебування на лікарняному заробітку (доходу) суд зазначає наступне.

Згідно із ч.1 ст.25 Закону № 1961-IV у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я час втрати працездатності.

Потерпілими було надано належні докази тимчасової втрати ними працездатності внаслідок скоєного обвинуваченим злочину, проте суд враховує, що цивільно-правова відповідальність обвинуваченого ОСОБА_1 як власника наземного транспортного засобу на час ДТП була застрахована і відшкодування не отриманих доходів за підтверджений час втрати потерпілими працездатності має здійснюватися страховиком ПрАТ «Страхова компанія «Провідна», а не обвинуваченим.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення втраченого під час перебування на лікарняному заробітку (доходу) є необґрунтованими, адже вони заявлені до неналежного відповідача, і у їх задоволенні належить відмовити. Разом з тим, суд зазначає, що потерпілі не позбавлені права звернутися із відповідним цивільним позовом до належного відповідача.

Позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ПрАТ «Страхова компанія «Провідна» про стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.23 ЦК України особа, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Виходячи з вимог закону і встановлених судом фактів, не заперечуючи проти того, що цивільним позивачам (потерпілим) заподіяна моральна шкода, яка виразилися у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілі зазнали у зв'язку з ушкодженням їх здоров'я, а потерпілий ОСОБА_2 також і у зв'язку з присвоєнням йому 3-го ступеню інвалідності, у душевних стражданнях, яких вони зазнали у зв'язку з протиправною поведінкою обвинуваченого щодо них самих, суд вважає, що зазначений у позовній заяві розмір моральної шкоди, заявлений до стягнення, значно завищений і не відповідає тяжкості наслідків вчиненого злочину, оскільки потерпілі не представили суду переконливих аргументів щодо заподіяння їм моральної шкоди у сумі 10000 грн. та 50000 грн. відповідно. Тому, виходячи з тривалості і характеру моральних страждань потерпілих, принципу справедливості, вимог розумності та достатності, суд вважає, що достатнім, розумним та справедливим розміром грошового відшкодування моральної шкоди ОСОБА_2 є сума 15000 грн., а ОСОБА_3 сума 10000 грн.

Згідно із п.22.3 ст.22 Закону № 1961-IV потерпілому відшкодовується також моральна шкода, передбачена пунктами 1, 2 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України. Така шкода відшкодовується у встановленому судом розмірі відповідно до вимог статті 23 Цивільного кодексу України. При цьому страховик відшкодовує не більше ніж 5 відсотків ліміту, визначеного у пункті 9.3 статті 9 цього Закону. Різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до п.9.3 ст.9 Закону № 1961-IV розмір страхової суми за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю потерпілих, становить 100 тисяч гривень на одного потерпілого.

Таким чином, сума моральної шкоди, яку належить стягнути з ПрАТ «Страхова компанія «Провідна» на підставі п.22.3 ст.22 Закону № 1961-IV на користь потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 складає 5000 грн. (100000 грн. х 0,05) на кожного потерпілого, в той час як сума моральної шкоди, яку належить стягнути з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 складає 10000 грн. (15000 грн. - 5000 грн.), а сума моральної шкоди, яку належить стягнути з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 складає 5000 грн. (10000 грн. - 5000 грн.)

Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до вимог ст.100 КПК України. Долю судових витрат необхідно вирішити відповідно до вимог ст.118-124 КПК України. Запобіжний захід відносно обвинуваченого не обирався.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.368, 370, 373, 374 КПК України, суд, -

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України та призначити йому покарання у вигляді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що дорівнює сумі в розмірі 3400 (три тисячі чотириста) гривень без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Відповідно до п. «г» ст.1 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014р. №1185-VII із змінами, внесеними згідно із Законом № 1246-VII від 06.05.2014 року звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання у вигляді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за вчинений злочин, передбачений ч.1 ст.286 КК України за амністією та провадження по праві закрити.

Цивільний позов прокурора прокуратури м.Сєвєродонецька в інтересах Комунальної установи «Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня» до обвинуваченого ОСОБА_1 про відшкодування коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, на користь Комунальної установи «Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня» на р/р 35425201030271 в ГУДКСУ Луганської області в м. Сєвєродонецьку, код 26447320, МФО 804013, суму витрат на лікування потерпілого ОСОБА_2 в розмірі 4924 (чотири тисячі дев'ятсот двадцять чотири) грн. 22 коп. та суму витрат на лікування потерплої ОСОБА_3 у розмірі 4924 (чотири тисячі дев'ятсот двадцять чотири) грн. 22 коп.

Цивільний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна», код 23510137, на користь ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, в рахунок відшкодування шкоди, пов'язаної з лікуванням потерпілого, суму витрат на лікування та придбання медичних засобів і препаратів в розмірі 10119 (десять тисяч сто дев'ятнадцять) грн. 73 коп. та в рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна», код 23510137, на користь ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_4, в рахунок відшкодування шкоди, пов'язаної з лікуванням потерпілого, суму витрат на лікування та придбання медичних засобів і препаратів в розмірі 174 (сто сімдесят чотири) грн. 00 коп. та в рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, на користь ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, в рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, на користь ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_4, в рахунок відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Провідна» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

Речові докази: - автомобіль «ВАЗ 2107», реєстраційний номер НОМЕР_1 - залишити у користуванні у власності ОСОБА_1; - мопед «МОКІК», реєстраційний номер НОМЕР_7 - залишити у користуванні у власності ОСОБА_2

Процесуальні витрати: - за проведення автотехнічної експертизи № 493/6 від 10.10.2013 року в розмірі 586 (п'ятсот вісімдесят шість) грн. 80 коп.; - за проведення автотехнічної експертизи № 162/6 від 08.04.2014 року в розмірі 586 (п'ятсот вісімдесят шість) грн. 80 коп.; - за проведення автотехнічної експертизи № 220/269/6 від 21.08.2014 року в розмірі 586 (п'ятсот вісімдесят шість) грн. 80 коп., стягнути з ОСОБА_1 на користь держави.

Вирок може бути оскаржено до апеляційного суду Луганської області протягом 30 днів з дня його проголошення. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Згідно із ч.6 ст.376 КПК України копія вироку вручається негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя В.М. Олійник