Ухвала суду № 51442848, 28.09.2015, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №272/75/15-ц Головуючий у 1-й інст. Палазюк В. М.

Категорія 19 Доповідач Кочетов Л. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого-судді: Кочетова Л.Г.,

суддів: Гансецької І.А.., Микитюк О.Ю.,

при секретарі: Кравчук Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія „Еталон" про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення матеріальної та моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 19 червня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

В січні 2015 року представник позивача ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом та в обгрунтування позовних вимог зазначив, що 24.12.2014 року між ОСОБА_2 та ТОВ „Лізингова компанія „Еталон" укладено договір фінансового лізингу № 001519 на придбання трактора марки МТЗ-892 за ціною 250000,00 грн. У той же день позивач оплатив озвучені представником відповідача Сінькевич І.О. необхідні для поставки 10% вартості в розмірі 25000,00 грн. Згодом виявилось, що сплачена сума не є авансовим внеском, а є комісією за організацію та оформлення договору. Вважає, що договір містить несправедливі положення, укладений з використанням нечесної підприємницької практики, яка полягає у введені позивача в оману, в ньому не конкретизовані істотні умови договору. На підставі вказаного, просив суд визнати договір фінансового лізингу недійсним, стягнути сплачену суму в подвійному розмірі - 50000.00 грн. та 5000.00 грн. на відшкодуваня моральної шкоди.

Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 19 червня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати, постановити нове - про задоволення позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

У відповідності до вимог ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з положеннями ст. 215 ЦК, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом першої інстанції встановлено, що 24 грудня 2014 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» укладено договір фінансового лізингу № 001519, за умовами якого відповідач зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно (трактор «МТЗ-892»), а позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі згідно з умовами договору (а.с.7-18).

Згідно з додатком № 1 до вказаного договору, вартість предмета лізингу становить 250000.00 грн., авансовий платіж складає 125000.00 грн., комісія за організацію - 25000.00 грн., комісія за передачу - 7500.00 грн. (а.с. 19).

Пунктом 8.2.1 вказаного договору передбачено, що перший платіж складається з комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору, та визначено його в розмірі 10% від вартості предмета лізингу, що становить 25000 грн.

Як вбачається із заяви ОСОБА_2 від 24 грудня 2014 року, останній уважно прочитав та зрозумів умови договору фінансового лізингу №001519, в повному обсязі, коректно отримав інформацію від менеджера-консультанта та отримав свій примірник договору з додатками (а.с.49).

Оскільки позивачем підписані усі зазначені документи, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позивач був належним чином поінформований про всі істотні умови договору.

Посилання апелянта на те, що він не мав достатньо часу для ознайомленням із умовами договору, оскільки йому перешкоджав менеджер відповідача, будь-якими доказами не підтверджені.

Неналежне ознайомлення позивачем з умовами договору за власною ініціативою, не може впливати на права та обов»язки іншої сторони договору, а тому на правильність вказаного висновку суду не впливають.

Згідно з вимогами ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Оскільки всі істотні обставини оспорюваного договору, про замовчування яких стверджує позивач, викладені у письмовому вигляді в умовах договору, підписаному позивачем, висновок суду про відсутність обману з боку відповідача є правильним.

У відповідності до вимог ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

За таких обставин комісійна винагорода лізингодавцю не може розцінюватись як несправедлива та свідчити про нечесну підприємницьку діяльність.

З урахуванням вартості придбаного у лізинг майна (250000.00 грн.) та пояснень позивача з приводу його вартості у інших продавців (360000.00 грн.), розмір вказаної комісії не може свідчити про її неспівмірність та несправедливість.

Оскільки позивачем не надано належних доказів, що підтверджують існування підстав визнаня договору недійсним, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від вказаної, а тому також задоволенню не підлягає.

Викладені в апеляційній скарзі доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому колегія суддів приходить до висновку, що підстави для скасування рішення відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 19 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді